Загальні питання з курсу Соціологія (частина 1)
23.Вертикальна структура суспільства. Фундаментальні пояснення соціальної нерівності.
У соціології існують три різні підходи відносно нерівності у суспільстві:
– функціональний (Т. Парсонс, В. Мур, Д. Девіс) – коли вважають нерівність добром, бо це природне явище, з яким не треба боротися;
– конфліктний (К. Маркс, М. Вебер, Л. Козер) – коли нерівність мають за зло, з яким треба обов’язково боротися для встановлення саме рівності;
– еволюційний (Г. Ленскі) – його представники вважають, що у нерівності присутні як добро, так і зло.
Люди у суспільстві нерівні, вони мають різні статуси, ранги, різні доходи, умови життя, різний рівень цього життя і т.д. З давніх давен нерівність тривожила думку представників різних верств населення. Було багато спроб подолати це явище у суспільстві. Створювались різного ґатунку утопії справедливого суспільства, в якому повинен панувати рівний розподіл життєвих благ, де нема місця ні фізичному, ні економічному, ні моральному пригнобленню, де панує загальна рівність. Але нерівність залишалась і нікуди не дівалась. Нарешті з’явилось вчення Маркса про встановлення у майбутньому справедливого суспільства, де всі будуть рівними і в якому настане епоха всесвітнього благоденства. Аналізуючи проблему нерівності у суспільстві, К. Маркс дійшов висновку, що таке положення не може існувати довго, незадоволені неімущі маси, знаходячись в антагоністичних відносинах з правлячим імущим класом, неминуче прийдуть до соціальної революції і перевернуть світ, встановивши над ним своє справедливе правління – диктатуру пролетаріату. Пролетарям, як вважав К. Маркс, нема чого губити, крім своїх кайданів, і тому вони підуть на цю революцію, чого б вона їм не коштувала.
З першого погляду у теорії Маркса є досить слушні і правильні моменти. Коли різні люди завдяки неоднаковому положенню у суспільстві мають різні права, коли одна верства населення пригнічує іншу і живе за рахунок цього, то це здається несправедливим і з цим треба боротися. Але, з іншого погляду, можна замислитися, а чи правильним шляхом є революційна боротьба? А чи дійсно ці стосунки повинні бути антагоністичними і не можуть бути іншими?
За часів К. Маркса положення у суспільстві було дійсно таким, що більшість населення будь-якої країни знаходилась у пригнобленому стані і, звісно, серед них були самі незадоволені цим положенням індивіди. Вони і складали ту революційну масу, яка, на думку К. Маркса, повинна була виступити могильником існуючого ладу. Це положення можна графічно зобразити у вигляді піраміди, зверху якої невеличка купка пануючого імущого класу, а знизу – велика кількість пригноблених, які здатні, якщо їх добре організувати, перевернути піраміду догори ногами, щоб відбулось те, про що співається у пісні «Інтернаціонал»: «Хто був нічим, той стане всім».
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56