Історія педагогіки (частина 2)
Т.Г.Шевченко в своїх віршах, повістях, драмах, епістолярній спадщині висловив багато цікавих думок про освіту виховання, про роль сім'ї в становленні молодої людини.
Під кінець свого житгя поет з великим ентузіазмом зустрів звістку про появу недільних шкіл, бо й справді, то був важливий крок у боротьбі за поширення освіти серед трудящих. Покладаючи великі надії на недільні школи, Шевченко намагався надати їм всіляку підтримку. Так, у 1860 році в Петербурзі він, разом з іншими письменниками, виступив на літературному вечорі на користь недільних шкіл. Він регулярно передавав їм частину своїх коштів після реалізації видань "Кобзаря".
У листах до М.Костомарова та М.Чалого Шевченко підкреслював, що необхідно створити спеціальні підручники для цих шкіл. Сам він взявся за написання одного з них - "Букваря Южноруського", закінчив роботу над ним в 1860 році, вже тяжко хворим. "Буквар" був виданий у кількості 10 тис. примірників (вартість - 3 копійки). Усього кільканадцять сторінок нараховує ця книжечка, але це "прощальна лебедина пісня нашого національного генія".
Микола Іеаноеич Костомарое народився 4 (16) травня 1817 року в селі Юрасівці колишньої Воронезької губернії у родині російського поміщика і українки-кріпачки.
У 1833 році шістнадцятирічний Костомаров вступив до Харківського університету. Особливо його зацікавило таке питання: "Чому це в усіх історіях оповідають про видатних державних діячів, іноді про закони та установи, але нібито нехтують житгям народної маси ?”.
Після закінчення університету в 1837 році молодий М.Костомаров розпочав вивчення українського фольклору. В ту добу фольклористика і етнографія майже ототожнювались.
Варто відзначити, що вже в той час Костомаров розглядав термін "народ" не тільки етнічно, а й соціально. Він вважав, що народ - це "убогий мужик, землероб-трудівник". Уже саме це розуміння понятгя "народ" не могло не привести дослідника до такого джерела вивчення історії, як фольклор та етнографія.
Після невдачі з першою магістерською дисертацією М.Костомаров не припинив своєї наукової діяльності, зокрема, як дослідник та збирач народної
творчості. Навпаки, для другої магістерської дисертації він обрав ще більш незвичайну і сміливу на той час тему: "06 историческом значении русской народной поззии". Дисертація М.Костомарова, як показує сама ії назва, є спробою використати народні пісні як найважливіше джерело для вивчення історії народу. У списку джерел до його дисертації, крім майже всіх на той час опублікованих українських, російських і польських друкованих збірників, вміщені й дві рукописні фольклорні збірки: привезена Срезневським з Галичини збірка західноукраїнських колядок Г.БІрецького (33 зразки) і власна неопублікована велика збірка української народної пісенності (понад 500 зразків).
М.Костомаров ще в 1843 році написав статтю "<3 цикле весенних песен в народной южнорусской поззии". У цій статті вчений досліджує українські веснянки, петрівські і купальські пісні за поступовим розвитком почуттів молоді (переважно дівочої), починаючи з перших неясних передчутгів кохання до роздумувань про шлюб тощо.
У 1844 році М.Костомаров деякий час проживав на Волині, викладав історію в гімназії міста Рівне. Маючи на меті вивчати народні пісні й звичаї в історичних піснях України він записав там багато пісень. Зокрема, ряд антикріпосницьких пісень про славного народного героя, керівника збройної боротьби селян проти кріпосників на Поділлі - Устима Кармелюка.
Пізніше М.Костомаров пише монографію "Славянская мифология", яка є спробою дослідження міфології у стародавніх слов'ян на основі писаних джерел, що збереглися в середньовічній літературі, а, особливо, усних, які побутували в народних традиціях слов'янських народів, зокрема, українського і російського.
У Саратові, куди М.Костомарова було заслано в 1847 p., він продовжував наукову етнографічну роботу, збирав фольклорні матеріали, на цей раз російські. Але вчений не забув українських досліджень. У 1859 р. він видав "Народнме песни, собранньіе в западной части Волшнской губернии в 1844 году". Збірка містить 202 пісні, переважна частина яких записана на Волині; є тут і записи з Полтавщини, Харківщини, Київщини і Галичини. Згодом М.Костомаров пише книгу про Богдана Хмельницького, в якій використав народну творчість, обстоював принцип народності.
Величезну роботу виконав М.Костомаров у царині вивчення національного багатства українського народу - народних дум. Саме з огляду на це його монографія "Богдан Хмельницький” є особливо цінним зібранням визвольної героїчно-патріотичної поезії, де знаходимо багато рідкісних, розшуканих М.Костомаровим і вперше ним опублікованих дум. Для прикладу можна вказати яскраво патріотичну думу "Іван Богуславець”, що цікаво варіює славнозвісний образ Марусі Богуславки; художньо-алегоричну і гостро-соціальну думу "Сокіл і соколя”; оригінальну редакцію думи «Козацьке життя", в якій оспівується злиденне існування козака-нетяги тощо.
Творчість М.І.Костомарова можна вважати справжнім подвигом, беручи до уваги тяжкі умови його діяльності. Він першим в українській науці ототожнив історію людства з історією самого народу.
Пантелеймон Куліш був не тільки відомим українським письменником, а й просвітителем. Після відкритгя Київського університету св. Володимира П.Куліш записався спочатку на філологічний, а згодом на юридичний факультет, де слухав лекції професора М.Максимовича. Важкі матеріальні умови не дозволили П.Кулішу закінчити навчання. За рекомендацією М.Максимовича у 1842 році його призначили на посаду вчителя у дворянській школі на Подолі. В цей час він багато подорожував по Київщині, записав чимало пісень, легенд, переказів. На 1843-1844 pp. Припадають початки дружніх стосунків П.Куліша з Т.Шевченком, В.БІлозерським
та іншими передовими українськими інтелігентами того часу, який єднали благородні цілі "видвигнути рідну націю з духовного занепаду", відродження української національної культури. I хоча у кінці 1845 року П.Куліш переїхав до Петербурга, де одержав посаду вчителя російської мови для студентів - іноземців при університеті, він продовжував тісні зв'язки з Кирило-Мефодіївським Братством. За рекомендацією Петербурзької Академії Наук П.Куліш у 1847 році виїхав у наукове відрядження за кордон. Незабаром, у зв'язку з розгромом братства, був заарештований у Варшаві й ув'язнений в Петропавловській фортеці. Після закінчення слідства засланий до Тули. Під час свого перебування на засланні Куліш дуже багато читає, особливо уважно студіює твори Ж.-Ж. Руссо, просвітительські ідеї якого згодом знайшли своє плідне втілення у подальшій творчості ( передусім це стосується його знаменитих "Листів з хутора" і хутірської філософії у цілому).
Згодом повернувся до Петербурга, де розпочав активну літературну та видавничу діяльність. За короткий час видав 'Траматку" та 40 дешевих книжок під загальною назвою "Сільська бібліотека".
Відкривається українська 'Траматка" П.Куліша вступною статгею про стан шкільної справи на Україні. Потім ідуть азбука, маленька азбука, прописна азбука. стрічна (рядкова) азбука, крива (прописна) азбука та поради вчителів (про проривний звук "ґ" для позначення твердості у словах: ґанок, ґудзик). Автор залишає в алфавіті літери "ьі" та "ґ" тому, що вони існували у церковних текстах, з якими стикалися учні. Далі подається розробка шести уроків для засвоєння складів.
Велика заслуга П.Куліша полягає у виробленні українського правопису, що відомий під назвою "кулішівка". Для створення єдиної норми П.Куліш запропонував спрощений правопис української мови, взявши за основу полтавсько-чигиринський діалект.
Зміст "Граматт" спрямований на виховання у дітей любові до рідного краю. народу, його історії і культури. Для досягнення цієї мети П.Куліш підібрав змістовні дидактичні тексти: оповідання про славне минуле українського народу, відомості про видатних історичних осіб, уривки з пам'яток культури і фольклору.
Наприкінці свого житгя П.Куліш багато працював, дбаючи про поширення освіти на Україні. Він залишив величезну культурну спадщину, як глибокий публіцист і літературний критик, оригінальний філософ, історик, просвітитель, прекрасний перекладач.
ОСВІТА В УКРАЇНІУПЕРШІЙПОЛОВИНІХІХСТ.
(За "Статутомуніверситетів" ma ''CmamymoM навчальнихзакладів, підвідомчих
ушверситетам" 1804р.)
Віленський навчальний округ
парафіяльнеучшище: велике (4 роки навчання); мале (2 роки навчання)
гімназія (6 років навчання) два
нижчих класи прирівнювалися до
повітовогоучилища
Харкіеський навчальний округ
парафіяльнеучшшце (1 рік навчання) noeimoee училище (2 роки навчання)
гімназія (4 роки навчання)
Віленський університет Харківський університет
Теорчі заедання іреферати
1. Культурно-просвітницька діяльність Кирило-Мефодіївського братства.
2. Організація навчання О. Духновича.
3. Етнографічні й етнопедагогічні погляди М. Костомарова.
4. Освітня діяльність "руської трійці”.
5. Аналіз „Букваря южнорусского" Т. Шевченка.
Питання дляроздумів і проблемні запитання
1. Обґрушувати мету діяльності членів "руської трійці".
2. Згадайте основні підручники для початкової школи в українських землях
(середина XIX ст.).
3. У чому полягають новації у "Граматці" П. Куліша?
4. Згадайте оригінальну технологію навчання у "Народній педагогіці...”
О.Духновича.
Тест
1. "Буквар Южноруський" написав: а) Т.Лубенець; б) Х.Алчевська;
в) Т.Шевченко; г) М. Шашкевич.
2. Автор "Граматки": а) Л.Українка; б) Т.Лубенець; в) М.Корф; г) П.Куліш.
3. Автором української "Читанки" у Галичині (XIX ст.) є: а) О. Духнович; б) М. Шашкевич; в) Й. Левщький; г) I. Вагілевич.
4. Підручник для початкового навчання енциклопедичного (сучасною мовою -інтегрованого) змісту це: а) "Граматка"; б) "Буквар Южнорусський"; в)"Читаика'!.
Модуль 2.4. Педагогічна наука другої половини XIX столітгя (вартісна оцінка модуля - 5 б.).
/. Життя і педагогічна діяльність К. Ушинського. Світогляд вченого.
2. Ідея гармонійного розвитку людини.
3. КУшиіьши про'роль прііу еихоеаииілЮЬиии.
4. Ідея національного виховання К. Ушинського.
5. Дидактика й методика початкового навчання К. Ушинського. 6.К. Ушинський про підготовку вчителя.
Література:
1. Ушинський К.Д. Про народнісгь у громадському вихованні. - Т.2. - С.69-167.
2. Ушинський К.Д. Праця в її психічному і виховному значенні. - Т.2. - С.333-362.
3. Ушинський К.Д. Рідне слово. - Т.2. - С.554-575.
4. Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання. - Т.8. - С. 11-61, 267-281.
5. Ушинський К.Д. Педагогічна подорож по Швейцарії. - Т.З. - С.87-104.
6. Левківський М.В. Історія педагогіки. - 2-е вид. доп. - К.: Центр навч.л-ри, 2005.
7. Кравець В.П. Ісгорія украінської пжоли і педагогіки: Курс лекцій. -Тернопіль, 1994.
8. Історк педагогіки /за ред. М. В. Левківскього, О. А. Дубасенюк/. - Житомир, 2003.
9. Любар 0 0. та ін. Історія української педагогіки /за ред. М.Г.Стельмаховича. - К, ІЗМН, 2000.
КЛЮЧОВІСЛОВА ТА ТЕРМІНИ
“Педагогічна антропологія”, розумова зрілість, моральна досконалість і фізична розвиненість, загальна і спеціальна дидактика, два цикли навчання - елементарний (пропедевтичний) і початковий (систематичний).
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42