Главная->Регіональна економіка->Содержание->Принципи та фактори розміщення продуктивних сил

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА (частина 1)

Принципи та фактори розміщення продуктивних сил

Поряд із закономірностями розміщення продуктивних сил велике значення мають принципи розміщення - конкретні прояви просторового розподілу виробництва в певний період економічного розвитку країни:

^ наближення виробництва до джерел сировини, палива, енергії та районів споживання;

> першочергове освоєння і комплексне використання найефективніших видів природних ресурсів;

^ оздоровлення екологічного стану, вжиття ефективних заходів щодо охорони природи та раціонального природокористування;

> використання економічних вигод міжнародного поділу праці, відновлення і розвиток економічних зв’язків із країнами близького та далекого зарубіжжя.

Принципи, на відміну від закономірностей, що виражають об’єктивну реальність у розміщені суспільного виробництва, є відображенням закономірностей в економічній політиці держави і розглядаються як методи господарювання. Крім того, принципи розміщення виробництва мають сприяти пропорційному розміщенню продуктивних сил, поглибленню поділу праці між районами, їх комплексному розвитку та встановленню раціональних міжрайонних зв’язків. Таким чином, принципи розміщення продуктивних сил

- це керівні положення, що відображають об’єктивні потреби й умови соціально-економічного розвитку в територіальному аспекті.

Одним із принципів розміщення продуктивних сил є тяжіння, особливо промислового виробництва, до джерел сировини, палива, енергії та районів споживання.

Принцип першочергового та комплексного освоєння найефективніших видів природних ресурсів відіграє важливу роль, зокрема у разі проведення геологорозвідувальних робіт на території України.

Будь-який етап розвитку теорії та практики в галузі продуктивних сил характеризується підвищеною увагою до питань ефективності, економічному обґрунтуванню вибору районів і пунктів для нових підприємств як об’єктів для розширення і реконструкції, обґрунтуванню комплексного розвитку районів і формування територіально-виробничих комплексів і промислових вузлів.

Основними завданнями підвищення ефективності є: раціональна територіальна організація виробництва, комплексний регіональний розвиток народного господарства.

Нині особливі вимоги ставляться до програмування й управління, підвищення їх обґрунтованості, спрямованості на високі результати, на посилення комплексності, системного підходу при вирішенні питань розміщення навіть окремих підприємств.

В умовах України важливе значення має принцип використання економічних вигод у разі міжнародного поділу праці, відновлення та розвитку економічних відносин з країнами близького і далекого зарубіжжя.

Розміщення продуктивних сил будь-якої держави має здійснюватися в межах міжнародного поділу праці. Звичайно, взаємовідносини між країнами мають будуватися на принципах повного рівноправ’я, довіри, взаємної вигоди і дотримання суверенітету. Співробітництво між країнами призведе до раціонального й ефективного розвитку продуктивних сил і використання своїх ресурсів.

Нині таке співробітництво розвивається у таких формах: спільного формування і будівництва господарських об’єктів у країні, створення спільних підприємств, співробітництво у біржовій та банківській сферах, зовнішньої торгівлі тощо.

Крім зазначених принципів, у розміщенні продуктивних сил враховуються й інші, зокрема принцип оздоровлення екологічної ситуації, вжиття ефективних заходів з охорони довкілля та раціонального природокористування, принцип регулювання росту великих міст, активізація розвитку малих і середніх міст тощо.

Разом із закономірностями і принципами розміщення продуктивних сил враховують різні фактори розміщення підприємств і розвитку районів.

Фактори розміщення - це сукупність просторових нерівнозначних умов і ресурсів, їхніх властивостей, правильне використання яких забезпечує високі результати за умови розміщення підприємств матеріального виробництва та розвитку господарства регіонів. Інакше кажучи, фактори розміщення - сукупність причин, що зумовлюють розміщення об’єкта і визначаються техніко-економічними та технологічними особливостями певного виробництва.

Фактори розміщення продуктивних сил поділяють на такі основні групи:

- природно-екологічні;

- техніко-економічні;

- соціально-демографічні;

- історико-геополітичні.

Перша група факторів пов’язана з територіальними відмінностями у природних ресурсах і умовах та відіграє важливу роль. До природних ресурсів належать паливно-енергетичні, мінерально-сировинні, земельні, лісові та водні. До природних умов відносять клімат, ґрунти, рельєф місцевості, характер ґрунтів тощо. Ці фактори впливають на будівельну економіку, спеціалізацію сільського господарства, технологічні характеристики виробництва. Особливе значення у розміщенні продуктивних сил України відіграє група екологічних факторів.

Наступна група - техніко-економічні фактори розміщення продуктивних сил включають: науково-технічний прогрес, транспортні умови та форми суспільної організації виробництва.

До соціально-демографічних факторів належать: національно-етнічний склад населення, територіальна диференціація чисельності населення і трудових ресурсів, відмінності у кваліфікації управлінських, інженерно- технічних і робочих кадрів, рівень розвитку загальної та професійної культури, науки, національно-психологічні особливості населення, а також розміщення промисловості стосовно споживача готової продукції. Ці фактори впливають на розміщення трудо- та наукомістких галузей промисловості (приладобудування, електронної, електротехнічної галузей тощо).

На розвиток і розміщення продуктивних сил на сучасному етапі великий вплив має геополітичний фактор, який відіграє важливу роль у формуванні зовнішньоекономічних зв’язків України з країнами СНД та країнами Західної Європи і Азії.

1.1. Структурний аналіз розміщення продуктивних сил

Сучасне господарство, яке історично склалося в межах певної країни називається народним господарством (економікою) даної держави. З цих позицій, народне господарство України - це сукупність галузей і сфер економіки держави, взаємопов’язаних суспільним поділом праці (рис. 1.2).

Структура - внутрішня будова системи та сукупність стійких зв’язків між елементами, що забезпечують її цілісність. Галузева структура - це склад, співвідношення та зв’язок різних галузей і виробництв, що об’єднані однією функцією.

Рис. 1.2. Структура народногосподарського комплексу України

Галузь господарства - сукупність якісно однорідних груп господарських одиниць, які виробляють продукцію, надають послуги та здійснюють інші види суспільної діяльності.

Все господарство країни поділяється на дві великі сфери: виробничу (матеріальну) і соціальну (споживчу) (рис. 1.3).

Виробнича сфера - це всі види діяльності людини, що створюють матеріальні блага та забезпечують їх доставку до споживача. До виробничої сфери входить: промисловість, сільське господарство, капітальне

будівництво, транспорт.

Соціальна сфера - це всі види діяльності людини, які забезпечують її побутові та духовні потреби. Всі види діяльності людини цієї сфери називаються послугами. До соціальної сфери належать: торгівля, громадське харчування, готельне господарство, комунально-побутове господарство, туризм, освіта, культура, охорона здоров’я, пенсійне забезпечення, стипендії, соціальне страхування, грошова допомога безробітним, багатодітним сім’ям, сиротам.

Рис. 1.3. Галузева структура народного господарства України

Функціонально-господарська структура - це формування міжгалузевих систем і міжгалузевих комплексів, що зумовлюється розвитком технологічних зв’язків, інвестиційної діяльності, вимогами суспільного поділу праці тощо.

В основі функціональної структури лежать міжгалузеві промислові комплекси (МПК) - сукупність галузей, що виробляють взаємозаміннюючу продукцію (ПЕК), або послідовно переробляють певну вихідну сировину, включаючи її добування чи виготовлення (комплекс конструктивних матеріалів,

АПК), або розв’язують важливу загальнодержавну проблему (соціальну). Інакше кажучи, МПК - це сукупність галузей, що мають тісні взаємозв’язки та загальний кінцевий результат виробництва. Поряд із міжгалузевими промисловими комплексами розвиваються територіально-виробничі комплекси (ТВК) - взаємозумовлене поєднання підприємств на певній території, що пов’язане з використанням природних і трудових ресурсів та економічних умов.

Територіально-виробничі комплекси України мають різні масштаби просторової концентрації об’єктів народного господарства, неоднакові й їх виробничі профілі. Вони відрізняються за розгалуженістю та інтенсивністю зовнішніх і внутрішніх техніко-та транспортно-економічних зв’язків, за ступенем сформованості, територіального компонування, рівнем розвитку та взаємозв’язку виробництва, а також об’єктів соціальної інфраструктури. За територіальними та виробничими розмірами, галузевою спеціалізацією, виконуваними функціями, рівнем просторової концентрації господарської діяльності в країні виділяють комплекси великих та дрібних економічних районів, областей, а також промислові та сільськогосподарські райони, промислові агломерації, промислові вузли та центри, промислово-транспортні, агропромислові та санаторно-курортні комплекси тощо (рис. 1.4).

Промислові

ґ ............................... ^.....

Агропромислові ^ -

Реіфеашїїні

Територіально-виробничі комплекси

ПЕК

Гірничодобувний Металургійний Машинобудівний Хімічний Лісопромисловий Будівельно - Індустріальний •Н^Морепромисловвй

Приміські Регіональні (спеціалізовані) Ареальні (зони, райони)

Агропромислова

територіальна

система

Змішані Промислово- оздоровчі Туристично- пізнавальні Курортно- туристичні Курортно- оздоровчі

Рис. 1.4. Структура територіально-виробничих комплексів

Територіальна структура - це сукупність стійких зв’язків між елементами об’єкта, причому обов’язковою умовою для їхньої реалізації є подолання геопростору (рис. 1.5).

Крапкові елементи формуються на основі одного населеного пункту. Так, промисловий центр - населений пункт, в якому розміщено кілька промислових підприємств певної спеціалізації.

Вузлові елементи - це об’єднання кількох пунктів і центрів, що розташовані близько один від одного:

а) промисловий вузол - сукупність промислових центрів, що мають спільну інфраструктуру та трудові ресурси;

б) промислова агломерація - компактне розміщення промислових центрів і промислових вузлів, що знаходяться у тісному економічному взаємозв’язку.

Ареальні елементи - це територія з певною кількістю промислових центрів, вузлів, агломерацій, що використовують певні трудові ресурси, інфраструктуру, мають певну спеціалізацію, але до ареальних елементів не входять усі об’єкти даної території:

а) спеціалізовані райони - сукупність промислових центрів, вузлів, агломерацій, що мають чітко виражену виробничу спеціалізацію;

б) спеціалізована зона - сукупність кількох районів.

Регіональні елементи - це об’єднання усіх об’єктів певної території:

а) народногосподарський комплекс області;

б) економічний район.

Рис. 1.5. Елементи територіальної структури господарства

Первинни елементом народного господарства є підприємство. Існують різні форми суспільної організації виробництва, зокрема:

1. Концентрація полягає в оптимальному зосередженні засобів виробництва, робочої сили та випуску продукції на великих підприємствах. Рівень концентрації виробництва характеризується такими показниками: часткою великих підприємств у загальній чисельності зайнятих у всій галузі робітників, часткою цих підприємств у валовій продукції галузі.

2. Комбінування - це зосередження на одному підприємстві кількох виробництв на основі спільної чи комплексної переробки певної сировини, її послідовної переробки, спільного використання енергетичних, транспортних і складських засобів. Наприклад, у промисловості склалися такі основні види комбінування виробництва: послідовна (стадійна) переробка сировини; використання відходів виробництва; комплексна переробка сировини.

3. Спеціалізація - це звуження профілю виробництва, орієнтація на виготовлення певного продукту, його частини, або обмеження його окремою стадією послідовного технологічного циклу. В промисловості виділяють такі основні види спеціалізації: предметна, якщо підприємство спеціалізується на виробництві конкретного кінцевого продукту (автомобільний завод, взуттєва фабрика); детальна, якщо підприємство спеціалізується на виготовленні окремих частин (деталей чи компонентів) кінцевого продукту (завод тракторних агрегатів); стадійна чи технологічна, якщо підприємство орієнтується на виконання певної виробничої операції (прядильна фабрика).

4. Кооперування - це регулярні, спеціально зумовлені зв’язки між окремими спеціалізованими підприємствами, що об’єднані співпрацею, спрямованою на виготовлення певного виду готової продукції. Найбільшого поширення набуло кооперування між виробником і постачальником, спрямоване на забезпечення єдності вимог до асортименту, якості, термінів постачання тощо.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32

Категорії

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА (частина 1)

Схожі підручники