РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА (частина 1)
Зайнятість населення та державна політика зайнятості
За останнє десятиріччя на ринку праці відбулися певні зміни, зумовлені структурними перетвореннями в економіці, загостренням економічних, демографічних та соціальних проблем. В Україні ринок праці формується, передусім, за рахунок природного відтворення осіб працездатного віку. У структурі робочої сили демографічна система є базою, що визначає її кількісні й якісні характеристики. До трудових ресурсів певної території (країни, регіону) відносять ту частину населення, що досягла працездатного віку, який у кожній країні визначається законодавчо.
Одним з основних критеріїв визначення трудоресурсного потенціалу виступає віковий ценз, за яким все населення території поділяється на три групи: допрацездатного віку (діти, юнаки та дівчата віком до 16 років), працездатного віку (чоловіки у віці до 59 років і жінки у віці до 54 років включно), післяпрацездатного віку (пенсіонери). У зв’язку зі змінами в демографічній ситуації в Україні зросла чисельність пенсіонерів (за віком та інвалідністю) та інших осіб, що перебувають на утриманні держави, а також чисельність незайнятого населення. Питома вага зайнятого населення працездатного віку вища у містах.
В Україні склалися помітні територіальні відмінності в рівні зайнятості населення, що пояснюється регіональними особливостями структури матеріального виробництва та невиробничої сфери, рівнем розвитку продуктивних сил, демографічною ситуацією, навичками та традиціями місцевого населення.
За визначенням С.В. Мочерного, зайнятість - це певна сукупність соціально-економічних відносин між людьми з приводу забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу і перерозподілу трудових ресурсів для його участі в суспільно корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили.
Розрізняють повну й ефективну зайнятість. Повна зайнятість - це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої відбувається індивідуальне та колективне відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Вона визначається чисельністю осіб, що виконують будь-яку роботу за певну плату або для отримання інших видів доходу.
Ефективна зайнятість - провадиться відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.
Ефективна зайнятість передбачає як обов’язкову умову кількісну й якісну відповідність між наявними робочими місцями і наявними трудовими ресурсами, оптимальне співвідношення самої роботи і працівників, які будуть її виконувати. Професійно-кваліфікаційна структура сукупного працівника має відповідати умовам і структурі виробництва. Ефективною є така зайнятість, яка дає реальний позитивний економічний ефект.
Усе населення за міжнародними стандартами поділяється на “економічно активне” й “економічно пасивне”. До економічно активного населення належать особи найманої праці, самостійні робітники, особи, які тимчасово не працюють з об’єктивних причин (хвороба, відпустка), неоплачувані члени сім’ї працездатного віку, особи, які поєднують навчання з працею на умовах неповного робочого дня, учні та особи, які проходять профпідготовку.
Усе населення можна поділити на три групи. Першу групу становлять особи, які не досягли 16 років, а також особи, що перебувають у спеціалізованих закладах (у психіатричних лікарнях) чи у виправних закладах. Другу групу становлять дорослі, які потенційно мають можливість працювати (надомники, учні, пенсіонери), але з якихось причин не працюють і не шукають роботу. Третю групу становить робоча сила. В цю групу входять всі, хто може і хоче працювати. Робоча сила складається з працюючих і безробітних, які активно шукають роботу.
За міжнародними стандартами (МОП, 1983) економічно активне населення поділяють на три категорії: зайняті; безробітні; поза робочою силою (економічно неактивне населення: інваліди, люди похилого віку, студенти, діти до 15 років).
Населення = робоча сила + особи поза робочою силою Робоча сила =
зайняті + безробітні
Зайняті + безробітні становлять економічно активне населення. До економічно пасивного населення відносяться всі категорії осіб, незалежно від віку і статі, які не ввійшли до вищезазначеної групи.
Міжнародне стандартне визначення безробіття базується на трьох критеріях, які мають задовольнитися водночас: “без роботи”, “зараз готовий приступити до роботи”, “шукає роботу”.
В умовах переходу до ринкової економіки урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у комерційних структурах, індивідуальних селянських та фермерських господарствах. Виникають нові сучасні форми зайнятості, пов’язані з розвитком інформаційної і ринкової інфраструктури. Але характерною рисою сучасного ринку праці в Україні с поширення нерегламентованої (незареєстрованої) зайнятості населення, тобто самозайнятості. Людина, яка офіційно вважається безробітною, водночас може брати активну участь у “тіньовій” економіці, отримувати там основні доходи (порівняно з допомогою з безробіття). Значних масштаби останнім часом набули нелегальні трудові міграції за кордон.
Неоднаковою в Україні є структура зайнятості працівників у всіх сферах економічної діяльності. В областях переважно аграрно-промислової Спеціалізації питома вага працюючих у сільському господарстві є більшою, ніж у високоіндустріальних областях. У промислових курортних регіонах, Особливо в Одеській області, помітно зростає частка зайнятих у сфері обслуговування. Більшою, ніж у середньому по Україні, є питома вага зазначених працівників у структурі зайнятості населення Львівської та Закарпатської областей, котрі також спеціалізуються на курортному обслуговуванні.
Важливим напрямом соціальної політики є політика зайнятості працездатного населення, оскільки високий рівень зайнятості забезпечує відповідні доходи значної частини населення. Політика зайнятості включає державні заходи щодо регулювання ринку праці, забезпечення ефективної зайнятості населення і запобігання безробіттю. Юридичною основою політики зайнятості в Україні є Закон України “Про зайнятість населення”. Політика зайнятості стає важливою складовою макроекономічної політики. Держава може використовувати два варіанти політики зайнятості: активний і пасивний.
Активна політика зайнятості передбачає надання послуг з працевлаштування, навчання та підвищення кваліфікації, допомогу безробітним в пошуку нового місця роботи тощо.
Пасивна політика зайнятості передбачає виплату грошової допомоги, компенсацію втрат доходів унаслідок безробіття тощо, але вона не надає допомоги безробітному в пошуках нового місця роботи (тому і називається пасивною).
Важливе значення в політиці зайнятості в Україні має проблема підвищення гнучкості ринку робочої сили, який формується, забезпечення його швидкого пристосування до умов виробництва, що постійно змінюється, і ринкової кон’юнктури за умов мінімальних соціальних утрат.
Реалізація державної політики сприяння зайнятості населення та забезпечення соціального захисту громадян від безробіття проводиться за допомогою низки нормативно-правових документів, зокрема: Закону України “Про затвердження Державної програми зайнятості населення на 2001-2004 роки”, реалізація якого дасть змогу забезпечити ефективне її проведення державної політики зайнятості; Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування”, яким визначено розмір внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття для забезпечення фінансування надання соціальних потреб та матеріального забезпечення безробітних громадян; Постанови Кабінету Міністрів України “Про заходи організації виконавчих актів законодавства з питань зайнятості населення” від 17 серпня 2002 р. № 1139; розпорядження Кабінету Міністрів України “Про затвердження плану дій на 2002 рік щодо поліпшення ситуації у сфері зайнятості населення та оптимізації регулювання ринку праці” від 28 лютого 2002 р. № 87-р; розпорядження Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо сприяння підприємствам в організації професійного навчання кадрів на виробництві” від 24 січня 2001 р. № 13-р; нормативно-правових актів щодо реалізації Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”; план дій на 2002 рік щодо реалізації Державної програми зайнятості населення на 2001-2004 роки; постанови Кабінету Міністрів України “Про заходи організації виконавчих актів законодавства з питань зайнятості населення” від 17 лютого 2002 р. №1139; річних регіональних програм зайнятості населення.
В умовах переходу до сталого економічного розвитку державне регулювання ринку праці проводиться з метою збалансування попиту і пропозиції робочої сили, зменшення рівня безробіття, досягнення продуктивної зайнятості населення, забезпечення соціального захисту громадян від безробіття, дотримання основних прав громадян.
Ці заходи сприяють стабілізації ситуації на ринку праці. Так, відбулося зростання чисельності економічно активного населення до 22,5 млн. осіб у березні 2002 р. (за даними обстеження домогосподарств з питань економічної активності населення за методологією Міжнародної організації праці). Майже на 300 тис. осіб проти грудня 2001 р. зросла чисельність зайнятого населення і становить 20,1 млн. осіб. Відповідно підвищився рівень зайнятості населення - 55,5 % (табл. 3.8).
Це зумовило зменшення обсягів та рівня безробіття, визначеного за методологією МОП, який зменшився з 11,1 % у грудні 2001 р. до 10,6 % у березні 2002 р. (табл. 3.9).
З’явилися позитивні ознаки руху робочої сили в галузях економіки. У січні-червні 2002 р. було прийнято 1391,2 тис. працівників, що на 5,0 % більше обсягів відповідного періоду минулого року, а чисельність працівників, які вибули, зменшилася на 3,0 % і становила 1553,3 тис. осіб. Водночас значним залишається перевищення чисельності працівників, які вибули, над прийнятими працівниками (162,1 тис. осіб), що має місце переважно в базових галузях економіки.
Крім того, чисельність зайнятих у цілому по країні за 9 місяців 2002 р. зросла на 0,6 % порівняно з відповідним періодом минулого року та становила 20,5 млн. осіб. Зростання було зумовлене збільшенням числа працюючих у приватному секторі економіки, де приріст зайнятих складав 15,3 %. При цьому чисельність найманих працівників підприємств, установ, організацій державної та колективної форм власності зменшилася відповідно на 5,7 % та 1,9 %.
Одна з центральних проблем державної політики доходів і зайнятості - умови виплати і розмір допомоги по безробіттю. Потрібно слідкувати, щоб соціальна допомога при вимушеному безробітті не провокувала її переростання у добровільне безробіття, коли грошова допомога стає достатнім засобом існування для людини.
|
|
1996 |
1997 |
1998 |
1999 |
2000 |
2001 |
2002 |
|
|
У середньому за рік |
9 міс. |
9 міс. |
||||||
|
Економічно активне населення, тис. осіб: |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
у віці 15-70 років у працездатному віці |
26111,5 23725,1 |
26085,6 23335,8 |
25935,5 23181,2 |
22747,0 21219,8 |
23127,4 21479,6 |
22755.0 21251.0 |
22894,9 21330,1 |
22730,0 21136,5 |
|
Зайняте населення тис. осіб у віці 15-70 років у працездатному віці |
24114.0 21834.0 |
23755,5 21077,8 |
22998,4 20333,2 |
20048,2 18565,8 |
20419,8 18797,3 |
20238,1 18748,9 |
20375.7 18826.7 |
20497,6 18917,0 |
|
Безробітне населення за методологією МОП, тис. осіб |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
у віці 15-70 років |
1997,5 |
2330,1 |
2937,1 |
2698,8 |
2707,6 |
2516,9 |
2519,2 |
2232,4 |
|
у працездатному віці |
1891,1 |
2258,0 |
2848,0 |
2654,0 |
2682,3 |
2502,1 |
2503,4 |
2219,5 |
|
Економічно неактивне населення, тис. осіб |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
у віці 15-70 років у працездатному віці |
11559,5 5808,3 |
10753,8 4853,3 |
10713,7 5766,5 |
13782,7 7778,1 |
13275,3 7581,9 |
13528.9 7919.9 |
13389,0 7840,9 |
13553,8 8034,4 |
|
Рівень економічної активності, у % до всього населення відповідної вікової групи |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
у віці 15-70 років працездатного віку |
69.3 80.3 |
70.8 82.8 |
70,8 80,1 |
62,3 73,2 |
63,5 73,9 |
62.7 72.8 |
63.1 73.1 |
62,6 72,5 |
|
Рівень зайнятості населення у % до всього населення відповідної вікової групи |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
у віці 15-70 років працездатного віку |
64,0 73,9 |
64,5 74,8 |
62,8 70,2 |
54,9 64,0 |
56,1 64,7 |
55,8 64,3 |
56,2 64,5 |
56,5 64,8 |
|
Рівень безробіття населення за методологією МОП у % до економічно активного населення відповідної вікової групи |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
у віці 15 - 70 років працездатного віку |
7,6 8,0 |
8,9 9,7 |
11.3 12.3 |
11,9 12,5 |
11,7 12,5 |
11,1 11,8 |
11,0 11,7 |
9,8 10,5 |
|
Таблиця 3.8. Економічна активність населення |
Майже кожному другому з числа безробітних громадян державною службою зайнятості було надано соціальні послуги та матеріальне забезпечення (1,9 млн. незайнятих осіб). Так, протягом січня-червня 2002 р. працевлаштоване 412,3 тис. осіб, що на 16,5 % більше порівняно з відповідним періодом минулого року, проходили професійне навчання 99,8тис. осіб, чисельність залучених до громадських робіт зросла на третину і становить 190,4 тис. осіб.
|
|
1995 |
1996 |
1997 |
1998 |
1999 |
2000 |
2001 |
|
Австрія |
3,9 |
4,4 |
4,4 |
4,5 |
3,9 |
3,7 |
3,6 |
|
Бельгія |
9,7 |
9,5 |
9,2 |
9,3 |
8,6 |
6,9 |
6,6 |
|
Г реція |
9,2 |
9,6 |
9,8 |
10,9 |
11,9 |
11,1 |
10,5 |
|
Данія |
6,7 |
6,3 |
5,2 |
4,9 |
4,8 |
4,4 |
4,3 |
|
Ірландія |
12,3 |
11,7 |
9,9 |
7,5 |
5,6 |
4,2 |
3,8 |
|
Іспанія |
18,8 |
18,1 |
17,0 |
15,2 |
12,8 |
11,3 |
10,6 |
|
Італія |
11,5 |
11,5 |
11,6 |
11,7 |
11,3 |
10,4 |
9,4 |
|
Люксембург |
2,9 |
2,9 |
2,7 |
2,7 |
2,4 |
2,3 |
2,0 |
|
Нідерланди |
6,6 |
6,0 |
4,9 |
3,8 |
3,2 |
2,8 |
2,4 |
|
Німеччина |
8,2 |
8,9 |
9,9 |
9,3 |
8,6 |
7,9 |
7,9 |
|
Португалія |
7,3 |
7,3 |
6,8 |
5,1 |
4,5 |
4,1 |
4,1 |
|
Сполучене Королівство |
8,5 |
8,0 |
6,9 |
6,2 |
5,8 |
5,4 |
5,0 |
|
Фінляндія |
15,4 |
14,6 |
12,7 |
11,4 |
10,2 |
9,8 |
9,1 |
|
Франція |
11,3 |
11,9 |
11,8 |
11,4 |
10,7 |
9,3 |
8,6 |
|
Швеція |
8,8 |
9,6 |
9,9 |
8,3 |
7,2 |
5,9 |
5,1 |
|
Україна |
5,6 |
7,6 |
8,9 |
11,3 |
11,9 |
11,7 |
11,1 |
|
Таблиця 3.9. Рівень безробіття за методологією МОП у країнах ЄС та в Україні, % |
Для реалізації політики зайнятості в Україні створено державну службу зайнятості, діяльність якої фінансується з Державного фонду сприяння зайнятості. Зараз на всій території України створено центри зайнятості. За рахунок коштів цього фонду виплачується допомога з безробіття, забезпечується робота системи інформації та консультації, подається допомога в пошуку нових місць роботи, проводиться навчання і перенавчання, а також підвищення кваліфікації безробітних тощо.
На державну службу зайнятості покладаються такі завдання: о аналіз ринку праці, прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу, підготовка із зацікавленими організаціями територіальних програм зайнятості населення; о облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надання їм допомоги у пошуках роботи і працевлаштування; о професійна орієнтація та консультація населення; о організація професійної підготовки та перепідготовки працівників, вивільнених із підприємств, установ та організацій; о підготовка пропозицій та висновків про використання праці іноземних громадян в Україні, які залучаються для виконання робіт за міжурядовими угодами та ліцензіями; о забезпечення в межах компетенції соціального захисту незайнятих громадян.
Основними напрямами державної політики у сфері зайнятості є: о підвищення якісного та професійно-кваліфікаційного рівня робочої сили відповідно до потреб економіки шляхом розвитку системи безперервного професійного навчання, зокрема внутрішньовиробничого з урахуванням потреб ринку праці, та сприяння навчанню працівників, насамперед тих, які знаходяться під ризиком вивільнення;
о забезпечення пріоритетності заходів щодо збереження та створення робочих місць у регіонах із високим рівнем безробіття при розробці та реалізації інвестиційних проектів; о забезпечення розробки та реалізації програми розвитку міст з моно- галузевою структурою виробництва, що має високий рівень економічного безробіття, депресивних територій; о посилення системи підтримки підприємництва та самозайнятості населення, запровадження та реалізація відповідних регіональних програм;
о створення програм сприяння зайнятості безробітних громадян, зокрема, збільшення обсягів працевлаштування, організація професійного навчання безробітних з метою підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці, сприяння організації безробітними власної справи, збільшення обсягів та видів громадських робіт із розширенням джерел їх фінансування, наближення мінімальних розмірів соціальних виплат безробітним громадянам за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття до прожиткового мінімуму у рамках загальнодержавної політики підвищення заробітної плати;
о створення єдиної інформаційної системи попиту і пропозиції на робочу силу, розширення доступу населення до інформації про вакансії;
о підвищення мобільності робочої сили шляхом розробки ефективної системи професійного навчання і перенавчання;
о стимулювання створення сприятливих умов для малого й індивідуального підприємництва, розвиток системи мікрокредитування малих підприємств;
о координація й узгодження обсягів і професійно-кваліфікаційної структури підготовки працівників та спеціалістів у освітніх закладах професійної освіти всіх рівнів з потребами територіальних ринків праці. У розвинутих країнах світу дрібне виробництво (підприємства малого бізнесу) забезпечує основну частину робочих місць для залучення як нової, так і вивільненої з виробництва робочої сили.
Загрозі масового безробіття в Україні повинні протистояти відомі в світовій практиці інвестиційні програми та активні методи політики зайнятості - підтримка робочих місць, попередження масових звільнень, навчання та перенавчання працівників, організація громадських робіт, стимулювання раціонального розміщення виробництва, підвищення мобільності працівників, створення малих підприємств.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32