Главная->Регіональна економіка->Содержание->Предмет, методи і завдання курсу

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА (частина 1)

Предмет, методи і завдання курсу

Україна - це високорозвинута індустріально-аграрна країна з комплексом галузей важкої, харчової та легкої промисловості, високоінтенсивним сільським господарством, високим рівнем освоєння.

Регіональна економіка - це галузь наукових знань, яка вивчає розвиток і розміщення продуктивних сил, соціально-економічних процесів на території країни та її регіонів із урахуванням природно-екологічних умов.

Предметом вивчення регіональної економіки як галузі науки є особливості і закономірності розміщення продуктивних сил і розвитку регіонів, фактори їх розміщення і регіонального розвитку.

Регіональна економіка досліджує закономірності та принципи всіх елементів продуктивних сил і соціальної інфраструктури в територіальному аспекті, аналізуючи, прогнозуючи і обґрунтовуючи напрямки розміщення продуктивних сил з урахуванням загальної стратегії соціально-економічного розвитку й екологічних вимог.

Вона тісно пов’язана з економічною географією, економічною теорією, макроекономічним прогнозуванням, галузевими економіками (економіка промисловості, сільського господарства, транспорту), статистикою й іншими соціально-економічними науками; вивчає регіональні екологічні, соціальні проблеми, а відтак - пов’язана з демографією, географією, етнографією, управлінням, соціологією, містобудуванням тощо.

Об’єктами дослідження цієї науки є регіони. Під регіоном розуміють велику територію країни з більш-менш однорідними природними умовами та характерною спрямованістю розвитку продуктивних сил.

Регіональна економіка вивчає економічні зв’язки України з країнами близького і далекого зарубіжжя, а також питання розміщення продуктивних сил і регіональної політики в інших країнах. Зазначимо, що регіональна економіка розробляє концепції розвитку економічних і соціальних процесів у регіонах країни, застосування економічних важелів щодо розміщення інвестицій та регіонального розвитку. Крім того, вона вивчає регіональні фінансово-кредитні відносини і процеси формування регіональних ринків. Метою регіональної політики є раціональний територіальний поділ праці між регіонами й економічна кооперація, а також усунення різниці між рівнем життя населення окремо взятих регіонів. Для виконання цих завдань велике значення має розробка державних програм розвитку окремих регіонів, формування територіально-виробничих комплексів на їхній базі та унікальних природних багатств.

Так, територіально-виробничі комплекси - це прогресивна і перспективна форма регіональної організації матеріального виробництва, сфера обслуговування населення. Вони виступають у вигляді взаємопов’язаного поєднання на різноманітних регіональних рівнях об’єктів господарської діяльності. За своєю суттю комплекси є територіально- обумовленими виробничими та соціально-економічними організаціями, що забезпечують порівняно з розрізнено розташованими об’єктами певну ефективність, яка досягається за рахунок економії, пов’язаної з територіальною наближеністю основних та обслуговуючих підприємств, скорочення транспортних шляхів та інженерних комунікацій, спільності територій тощо.

В останні роки в Україні йде процес створення вільних економічних зон, які є потужним фактором економічного прогресу і залучення країни у світові господарські зв’язки. У таких зонах діє спеціальний економічний режим, основне місце відводиться підприємствам з участю іноземного капіталу, іноземним вкладникам надаються певні пільги в оподаткуванні. Розвиток процесів економічної інтеграції створює умови для виходу регіональної економіки на міжнаціональний рівень.

У межах регіональної економіки досліджуються такі проблеми:

^ регіональна політика держави;

^ розробка і реалізація регіональних програм економічного і соціального розвитку;

^ ефективність спеціалізації і комплексного розвитку регіону;

> економічне районування;

^ розвиток експортних та імпортозаміщуючих виробництв;

^ створення ринкової інфраструктури;

^ розвиток підприємництва.

Регіональна економіка вивчає механізм економічного регулювання розміщення виробництва, визначення економічної ефективності регіонального розвитку, а також аналізує економічні фактори, зокрема: динаміку продуктивності праці, регіональний розподіл національного доходу, структуру й ефективність основних фондів, територіальну диференціацію цін і тарифів.

Таким чином, раціональне розміщення продуктивних сил країни в період формування ринкових відносин, поглиблення спеціалізації господарства регіонів передбачає ефективне використання тих факторів та умов розвитку виробництва, що найсприятливіші для певних територій.

Методологічною основою курсу є вчення про територіальний поділ праці, що формує галузі господарської спеціалізації кожної окремо взятої території на підставі природних, демографічних, історичних, економічних та інших передумов.

Під методологією у загальновизнаному значенні розуміють вчення про принципи побудови, форми і способи науково-пізнавальної діяльності.

Інакше кажучи, методологія - це сукупність методів, принципів і засобів дослідження, які застосовуються у цій галузі знань.

Таким чином, методологічна основа курсу ґрунтується на загальнонаукових (моделюванні, аналізі, синтезі, порівнянні, систематизації, літературному огляді), спеціальних (галузевому, районному, місцевому, картографічному) та розрахункових методах (статистичному, балансовому, економіко-математичному). Зупинимося детальніше на сутності деяких із них. Так, аналізом називають спосіб наукового дослідження, при якому складні явища розчленовуються на дрібніші. Наприклад, характеристика населення вимагає аналізу його щільності, природного приросту, вікового, статевого, професійного складу тощо.

Синтез - метод, протилежний аналізу, за допомогою якого досліджується явище в цілому на основі узагальнення споріднених елементів та їх об’єднання (наприклад, на основі запасів кам’яного і бурого вугілля, нафти, газу, торфу оцінюється енергетичний потенціал).

Аналітичні математичні методи ґрунтуються на використанні математичного апарату (лінійних функцій, диференційних й інтегральних рівнянь, варіаційного обчислення тощо) для вивчення тих чи інших економіко-географічних процесів і явищ. З ними пов’язані статистичні методи, застосування яких дає змогу оформити результати дослідження у табличній або графічній формах.

Балансовий метод вимагає складання регіональних балансів і дозволяє вибрати правильне співвідношення між галузями спеціалізації регіону та галузями, що доповнюють територіальний комплекс.

Застосування картографічного методу дозволяє за допомогою карт, картосхем, картограм, картодіаграм наочно зобразити особливості розміщення, статистичні матеріали, що характеризують розвиток галузей і регіонів. В останні роки широкого застосування набули різні моделі: натурні чи макетні, за яких змінюється лише масштаб розглянутих об’єктів чи явищ, а їхній зовнішній вигляд і структура не змінюються; економіко-математичні, які ґрунтуються на визначенні ідентичності математичних характеристик моделі з оригіналом, логічні, імітаційні тощо.

Метод оптимізації дає змогу у кожному конкретному випадку визначити найоптимальніші варіанти розміщення окремих об’єктів чи явищ. В оптимізаційних моделях рішення виконуються завдяки екстремізації якогось економічного критерію. Під оптимізацією розуміють отримання максимуму можливого за мінімуму зусиль (затрат) в економіці та математиці. Інакше кажучи, це - пошук найкращих існуючих за цих технічно здійсненних і економічно доцільних можливостей його реалізації. Оптимізація може виконуватися такими способами: шляхом дослідження процесу в природних умовах; з використанням фізичних моделей, адекватних реальному об’єкту, де проходять ці процеси; за допомогою математичної імітації процесів, що вивчаються та реалізуються за допомогою програмного забезпечення. Результатами оптимізації можуть бути: прогноз процесу; рекомендації щодо створення режиму функціонування процесу, за якого його оптимізація реалізується в межах технічних можливостей; те саме за межами наявних технічних можливостей з конкретними рекомендаціями зі збільшення їхньої ефективності; неможливість оптимізації, яка пов’язана з технічними чи природними обмеженнями або з економічною недоцільністю.

Відзначимо, що вітчизняна методологія курсу ґрунтується на досить тривалій історії географічного вивчення закономірностей розвитку економіки нашої країни, що продовжується донині.

У цілому господарство України відповідає тій ролі, що відводиться йому в спеціалізації та територіальному поділі праці. Його структура сформувалася під безпосереднім впливом природних та економічних передумов розвитку продуктивних сил з урахуванням загальногосподарських можливостей і потреб.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32

Категорії

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА (частина 1)

Схожі підручники