Главная->Регіональна економіка->Содержание->Динаміка чисельності та складу населення

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА (частина 1)

Динаміка чисельності та складу населення

Населення - історично складена і безперервно відновлювана в процесі відтворення безпосереднього життя сукупність людей, які проживають на певній території. Аналогом поняття населення є термін народонаселення, якому при розробці концепції системи знань про населення у 60-70 рр. ХХ ст. надавалося широке соціальне значення. Властивістю населення є його відтворення шляхом постійної зміни поколінь у їхній соціально-економічній обумовленості. Процес відтворення населення становить природний рух населення - міграція, демографічні аспекти розвитку сім’ї і розвитку демографічних структур.

Вивченням закономірностей відтворення населення в їх соціально- економічній обумовленості займається демографія. Демографія - суспільна наука про народонаселення, що вивчає чисельність, склад, розміщення і рух населення. Демографія дає розгорнуту систему стану і динаміки населення, вивчає соціально-економічні закономірності зміни населення, його відтворення на основі біологічних, економічних, соціальних факторів і умов. На теорії і практиці народонаселення базується демографічна політика, що регулює демографічні процеси.

Демографічна політика - частина соціально-економічної політики держави, спрямована на управління процесом демографічного розвитку країни та її окремих регіонів, тобто відтворенням і міграцією населення по території країни.

Найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення є чисельність населення, його динаміка, статево-вікова структура.

В Україні сучасна демографічна ситуація викликає занепокоєння. Скорочення чисельності населення, зменшення тривалості життя і народжуваності, від’ємне сальдо міграції стали характерними ознаками демографічної ситуації дев’яностих років. Це викликано низкою історичних подій. Величезні людські втрати внаслідок першої та другої світових війн, трьох голодоморів (1921, 1932-1933, 1947 рр.), політичних репресій 30-50-х рр., форсованої індустріалізації, примусової колективізації, Чорнобильської катастрофи вкрай негативно вплинули на нормальний процес демографічної трансформації, призвели до помітних деформацій складу населення, передчасної смерті близько 16 млн. осіб. У поєднанні зі зменшенням народжуваності ще в 60-х роках це зумовило вичерпання демографічного потенціалу, що призвело до високого рівня старіння і депопуляції.

Депопуляція - абсолютне зменшення чисельності населення територій чи країн, при якому чисельність наступних поколінь менша чисельності попередніх. Депопуляція настає, якщо величина загального коефіцієнта смертності перевищує величину загального коефіцієнта народжуваності.

На відміну від економічно розвинутих держав в Україні з кінця 60-х рр.

тривалість життя населення зазнавала хвилеподібних змін - періоди зменшення смертності змінювалися її зростанням. На якісний склад населення негативно вплинули міграційні процеси. Хоча впродовж 70-80-х рр. сальдо обміну населення України з іншими республіками СРСР не перевищувало 100 тис. осіб на рік, але той факт, що виїжджали на роботу в регіони Сибіру, Далекого Сходу, Крайньої Півночі тощо молоді люди, а поверталися переважно пенсіонери - істотно посилював процес старіння. Внаслідок постійного відбору фахівців і їхньої концентрації в столиці Союзу зменшувався професійний та освітній потенціал України. Зазначені процеси розвивалися і впродовж 90-х р. р. Йдеться про бурхливі міграційні процеси, викликані розпадом єдиної держави і можливостей вільного переміщення населення у межах і за межі території країни; зменшення народжуваності внаслідок передусім економічних і соціопсихологічних чинників; зростання смертності населення працездатного віку при стагнації показників у післяпрацездатному віці і зменшенні у допрацездатному. Проте, починаючи з 2001 р., зростає середня тривалість життя. Водночас, оцінюючи характер демографічних зрушень, що відбулися у міжпереписний період (від 12 січня 1989 р. - дати останнього Всесоюзного перепису населення до 5 грудня 2001 р. - дати першого Всеукраїнського перепису), важливо враховувати істотні структурні зрушення: збільшення числа осіб похилого віку і зменшення активної репродуктивної та працездатної частки населення, що є загальною демографічною тенденцією розвинених країн. Це зменшує загальний коефіцієнт народжуваності та збільшує коефіцієнт смертності населення. Зазначені фактори у своїй сукупності визначають особливу складність демографічної ситуації в Україні.

За даними Держкомстату України загальна чисельність наявного населення України станом на 5 грудня 2001 р. за уточненими даними Всеукраїнського перепису населення становила 48 млн. 457 тис. осіб (див. табл. 3.12).

Зміни, що відбулися у розміщенні наявного населення за регіонами України у порівнянні з даними перепису населення 1989 року, наведено у таблиці 3.1.

	Чисельність наявного населення, тис. осіб	2001 р. у % до 1989 р.
2001 р.	1989 р.
Автономна Республіка Крим	2033,7	2063,6	99
Вінницька	1772,4	1932,6	92
Волинська	1060,7	1061,2	100
Дніпропетровська	3567,6	3881,2	92
Донецька	4841,1	5332,4	91
Житомирська	1389,5	1545,4	90
Закарпатська	1258,3	1252,3	100
Запорізька	1929,2	2081,8	93
Івано-Франківська	1409,8	1423,5	99
Київська	1827,9	1940,0	94

Кіровоградська	1133,1	1239,4	91
Луганська	2546,2	2862,7	89
Львівська	2626,5	2747,7	96
Миколаївська	1264,7	1330,6	95
Одеська	2469,0	2642,6	93
Полтавська	1630,1	1753,0	93
Рівненська	1173,3	1169,7	100
Сумська	1299,7	1432,7	91
Тернопільська	1142,4	1168,9	98
Харківська	2914,2	3195,0	91
Херсонська	1175,1	1240,0	95
Хмельницька	1430,8	1527,1	94
Черкаська	1402,9	1531,5	92
Чернівецька	922,8	938,0	98
Чернігівська	1245,3	1415,9	88
м. Київ	2611,3	2602,8	100
м. Севастополь	379,5	395,0	96

Таблиця 3.1. Розміщення населення за регіонами

Для України характерна висока щільність населення - відносна величина, яка визначає чисельність мешканців, що припадає на одиницю площі (осіб на 1 км ) і відображає фактичну концентрацію населення. Цей показник за даними Всеукраїнського перепису населення в середньому по країні становив 80 осіб/км . Зменшеними значеннями щільності населення характеризуються північно-західні та південні області країни, де вона становила менше 60 осіб/км . Особливо низький цей показник у Чернігівській області - 9 осіб/км . Найгустіше заселені східні індустріальні області, де цей показник перевищував 90 осіб/км , а в Донецькій області сягав 183 особи/км . Зрозуміло, що у кожній адміністративній області населення розмішується також нерівномірно - його щільність змінюється у широкому діапазоні за окремими районами і особливо зростає на території міських населених пунктів.

У статевій структурі за результатами Всеукраїнського перепису населення кількість чоловіків становила 22 млн. 441 тис. осіб, або 46,3 %, жінок - 26 млн. 16тис. осіб, або 53,7 % (див. табл. 3.2).

Наведені дані свідчать про поступове зменшення статевої диспропорції у складі населення України: якщо у 1989 р. на 1000 чоловіків припадало 1163 жінки, то у 2001 р. - 1159. Це відбулося за рахунок сільського населення, в якому за той самий період статеве співвідношення змінилося від 1205 до 1151 жінок на 1000 чоловіків. У містах цей показник, навпаки, зріс відповідно з 1143 у 1989 р. до 1163 у 2001 р.

Крім того, за даними останнього перепису, співвідношення чисельності жінок та чоловіків у репродуктивному віці стало ще більш сприятливим, оскільки відносний показник для жінок цієї вікової групи у розрахунку на 1000 чоловіків відповідного віку склав 1031.

	Чисельність населення, тис. осіб	У % до всього населення	Довідково за 1989 р.
чол.	жін.	чол.	жін.	чол.	жін.
Автономна Республіка Крим	937,6	1096,1	46	54	47	53
Вінницька	809,6	962,8	46	54	45	55
Волинська	500,1	560,6	47	53	47	53
Дніпропетровська	1643,3	1924,3	46	54	46	54
Донецька	2219,9	2621,2	46	54	46	54
Житомирська	644,8	744,7	46	54	46	54
Закарпатська	605,5	652,8	48	52	48	52
Запорізька	886,6	1042,6	46	54	46	54
Івано-Франківська	665,2	744,5	47	53	47	53
Київська	845,9	982,0	46	54	46	54
Кіровоградська	520,8	612,2	46	54	46	54
Луганська	1169,9	1376,3	46	54	46	54
Львівська	1245,1	1381,4	47	53	47	53
Миколаївська	588,2	676,6	47	53	46	54
Одеська	1155,4	1313,6	47	53	47	53
Полтавська	747,4	885,7	46	54	46	55
Рівненська	555,6	617,7	47	53	47	53
Сумська	593,8	705,9	46	54	45	55
Тернопільська	530,2	612,3	46	54	46	54
Харківська	1339,5	1574,7	46	54	46	54
Херсонська	548,5	626,6	47	53	47	53
Хмельницька	659,9	770,8	46	54	46	54
Черкаська	638,8	764,2	46	54	45	55
Чернівецька	432,1	490,7	47	53	46	54
Чернігівська	565,5	679,7	45	55	44	56
м. Київ	1218,7	1392,7	47	53	47	53
м. Севастополь	173,5	206,0	46	54	47	53

Таблиця 3.2. Статева структура населення

Особливістю національного складу населення України є його багато національність. За даними Всеукраїнського перепису населення на території країни проживали представники понад 130 національностей і народностей (див. табл. 3.3).

Національність	Чисельність, тис. осіб	У % до підсумку	2001 р. у % до 1989 р.
2001 р.	1989 р.
Українці	37541,7	77,8	72,7	100,3
Росіяни	8334,1	17,3	22,1	73,4
Білоруси	275,8	0,6	0,9	62,7
Молдовани	258,6	0,5	0,6	79,7
Кримські татари	248,2	0,5	0,0	у 5,3 р. б.
Болгари	204,6	0,4	0,5	87,5
Угорці	156,6	0,3	0,4	96,0
Румуни	151,0	0,3	0,3	112,0
Поляки	144,1	0,3	0,4	65,8
Євреї	103,6	0,2	0,9	21,3
Вірмени	99,9	0,2	0,1	у 1,8 р. б.

Греки	91,5	0,2	0,2	92,9
Татари	73,3	0,2	0,2	84,4
Цигани	47,6	0,1	0,1	99,3
Азербайджанці	45,2	0,1	0,0	122,2
Г рузини	34,2	0,1	0,0	145,3
Німці	33,3	0,1	0,1	88,0
Г агаузи	31,9	0,1	0,1	99,9
Інші національності	177,1	0,4	0,4	83,9

Таблиця 3.3. Розподіл постійного населення за національністю та рідною мовою (за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р.)

У національному складі населення України переважають українці, чисельність яких становить 37541,7 тис. осіб, або 77,8 % від загальної чисельності населення. З 1989 р., кількість українців зросла на 0,3 %, а їх питома вага серед жителів України - на 5,1 %.

Друге місце за чисельністю посідають росіяни, кількість яких порівняно з переписом 1989 р. зменшилася на 26,6 % і нараховувала на дату перепису 8334,1 тис. осіб. Питома вага росіян у загальній чисельності населення зменшилася на 4,8 % і складала 17,3 % (див. табл. 3.4).

Національність за	Кількість,	У % до підсумку	2001 р. у % до
областями	тис. осіб	2001 р.	1989 р.	1989 р.
Автономна	2024,0	100,0	100,0	99,4
Республіка Крим
Росіяни	1180,4	58,3	65,6	88,4
Українці	492,2	24,3	26,7	90,5
Кримські татари	243,4	12,0	1,9	у 6,3 р. б.
Білоруси	29,2	1,4	2,1	68,9
Татари	11,0	0,5	0,5	116,2
Вірмени	8,7	0,4	0,2	у 3,6 р. б.
Євреї	4,5	0,2	0,7	30,2
Поляки	3,8	0,2	0,3	70,9
Молдовани	3,7	0,2	0,3	68,8
Азербайджанці	3,7	0,2	0,1	173,0
Вінницька	1763,9	100,0	100,0	91,8
Українці	1674,1	94,9	91,5	95,2
Росіяни	67,5	3,8	5,9	60,0
Поляки	3,7	0,2	0,4	45,1
Білоруси	3,1	0,2	0,3	61,1
Євреї	3,0	0,2	1,4	11,7
Молдовани	2,9	0,2	0,2	87,2
Волинська	1057,2	100,0	100,0	99,9
Українці	1025,0	96,9	94,6	102,4
Росіяни	25,1	2,4	4,4	53,6
Білоруси	3,2	0,3	0,5	62,1
Дніпропетровська	3561,2	100,0	100,0	92,0
Українці	2825,8	79,3	71,6	102,0
Росіяни	627,5	17,6	24,2	67,1
Білоруси	29,5	0,8	1,3	59,6

Євреї	13,7	0,4	1,3	27,5
Вірмени	10,6	0,3	0,1	у 2,2 р. б.
Азербайджанці	5,6	0,2	0,2	93,9
Донецька	4825,6	100,0	100,0	90,8
Українці	2744,41	56,9	50,7	101,9
Росіяни	1844,4	38,2	43,6	79,6
Греки	77,5	1,6	1,6	92,6
Білоруси	44,5	0,9	1,4	57,9
Татари	19,1	0,4	0,5	75,2
Вірмени	15,7	0,3	0,2	155,1
Євреї	8,8	0,2	0,5	31,4
Азербайджанці	8,0	0,2	0,1	187,1
Житомирська	1389,3	100,0	100,0	90,4
Українці	1255,0	90,3	84,9	96,1
Росіяни	68,9	5,0	7,9	56,7

Таблиця 3.4. Розподіл постійного населення за найбільш чисельними

національностями по регіонах

(за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р.)

У складі населення спостерігається яскраво виражена перевага двох етносів: 37,5 млн. осіб (77,8 %) є українцями і 8,3 млн. (17,3 %) - росіянами. Протягом міжпереписного періоду кількість українців дещо зросла, натомість кількість етнічних росіян зменшилася на чверть. Євреї, втративши майже чотири п’ятих свого складу, перемістилися з третього місця за чисельністю серед етнічних груп України на десяте. В цілому перепис 2001 р. зафіксував представників більш як 130 етносів. У межах України розміщені основні регіони проживання кримських татар, караїмів, кримчаків і частково гагаузів.

Уперше після другої світової війни в Україні відбулося збільшення питомої ваги осіб, для яких українська мова є рідною, тобто відбувся перелом тенденції русифікації населення. Українську мову вважають рідною 67,5 % населення, для 29,6 % рідною є російська, для 2,9 % - інші мови. У сільській місцевості частка україномовного населення становить 85,8 %

(російськомовного - 9,5 %), у міських поселеннях відповідно 58,5 % і 39,5 %. Лише чотири з двадцяти семи регіонів переважно російськомовні (Севастополь, Крим, Донеччина та Луганщина), у трьох регіонах (Запорізька, Одеська та Харківська області) число осіб із рідною українською та російською мовами приблизно однакова, понад дві третини населення решти двадцяти регіонів вважають рідною українську мову.

Українці переважають в усіх регіонах, крім Севастополя та АР Крим, де найчисельнішою етнічною групою є росіяни (відповідно 71,6 % та 58,3 %). Майже в усіх інших регіонах росіяни посідають друге місце за чисельністю і лише удвох - четверте: на Закарпатті (після українців, угорців і румун) та на Буковині (після українців, румун і молдован). Висока питома вага росіян спостерігається також у Донбасі (38-39 %), в інших східних та південних регіонах, на Сумщині (Путивльський район). Найбільш етнічно строкаті регіони України - Чернівецька, Одеська, Закарпатська області та Автономна Республіка Крим. Сумарна питома вага всіх етносів, крім росіян та українців, тут становить 16-21 % (в інших регіонах не перевищує 6 %).

Вичерпання потенціалу демографічного зростання України визначає неможливість найближчим часом не лише розширеного, а й простого відтворення населення. Навіть за умови збільшення народжуваності до найвищого в сучасній Європі рівня (2 дитини на жінку) і зменшення смертності до найнижчого у світі рівня (середня очікувана тривалість життя при народженні - 80 років) протягом найближчого десятиріччя чисельність населення України неухильно зменшуватиметься. За оптимістичним варіантом прогнозу, до 2026 р. загальна чисельність населення України скоротиться до 43,3 млн. осіб, а за песимістичним - до 40,4 (табл. 3.16).

Загальні параметри демографічного руху змінюватимуться відповідно до коливання числа народжених, померлих і загальної чисельності населення. Депопуляція, ймовірно, дещо послаблюватиметься протягом першого десятиріччя XXI ст. (за оптимістичним варіантом - до середини другого десятиріччя) завдяки вступу до найбільш активного репродуктивного віку когорти народжених у середині 80-х років (останнього періоду істотного підвищення народжуваності в Україні). З цього часу різниця між чисельністю померлих та народжених неминуче збільшуватиметься.

Загальна чисельність населення	2001 р.	2006р.	2011 р.	2016 р.	2021 р.	2026р.
Оптимістичний варіант	49036,5	47330,3	46198,5	45243,7	44326,7	43352,2
Песимістичний варіант	49036,5	47301,6	45726,2	44054,2	42238,2	40355,5
Чисельність чоловіків
Оптимістичний варіант	22775,7	21938,2	21427,4	21044,5	20709,4	20359,2
Песимістичний варіант	22775,7	21923,8	21185,8	20434,1	19635,1	18809,0
Чисельність жінок
Оптимістичний варіант	26260,8	25392,1	24771,1	24199,2	23617,3	22993,0
Песимістичний варіант	26260,8	25377,8	25540,5	23620,1	22603,2	21546,5

Таблиця 3.5. Основні параметри демографічного прогнозу (тис. осіб на початок року)

З метою покращення демографічної ситуації в Україні доцільно розробити Комплексну програму активізації національної демографічної політики до 2025 р., реалізація якої стане визначальним пріоритетом діяльності органів виконавчої та законодавчої влади як у центрі, так і на місцях. Особливо важливим є підвищення рівня наукових досліджень з актуальних проблем демографічної політики, їх кваліфіковане інформаційне забезпечення. Поряд із створенням потрібних економічних умов слід сконцентрувати зусилля на включенні демографічних пріоритетів (репродуктивних, міграційних) до духовної сфери суспільства. У ранг державної політики слід поставити проблему популяризації здорового способу життя, трансформації відповідних культурних настанов.

3.1. Природний приріст населення та міграційні процеси

Чисельність населення зростає за рахунок відтворення (природного руху). Відтворення населення - процес безперервного відновлення поколінь людей в їх історичній обумовленості, основне поняття демографії, яке визначає її предмет, тобто сукупність методів дослідження, процесів, що підлягають вивченню й управлінню в межах демографічної політики. В демографії існує три підходи до визначення відтворення населення, в основу яких покладено три види руху населення: природний, міграційний,

соціальний.

Характерною особливістю природного руху населення України за останні роки є помітне скорочення його приросту. Під приростом населення розуміють збільшення чисельності жителів будь-якої території (області, району, населеного пункту) за будь-який проміжок часу (рік, період між переписами тощо). Такий приріст населення називається загальним і оцінюється у абсолютних чи відносних величинах. Абсолютні величини приросту визначаються як різниця між кількістю населення даної території на кінець контрольованого періоду та на його початок і можуть бути додатними (позитивними) або від’ємними (негативними). Абсолютні значення загального приросту беруться за основу кількісних оцінок чисельності (динаміки) населення. Відносні показники приросту визначаються у темпах приросту або через різні коефіцієнти. Темп приросту

- відношення абсолютної величини приросту до загальної чисельності населення на початку досліджуваного періоду, що вимірюється у відсотках. Серед коефіцієнтів найбільшим поширенням користується відношення абсолютної величини загального приросту населення до пересічної за досліджуваний період чисельності населення даної території, яке вимірюється у проміле (%), тобто показує величину приросту на 1000 жителів. Величина загального приросту населення складається з природного та механічного (міграційного) приросту.

Природний приріст населення (ПП) (див. рис. 3.1.) визначається алгебраїчною різницею між чисельністю народжених (Н) і померлих (П) на певній території за певний проміжок часу (обчислюється на 1000 жителів за рік).

ПП=Н-П

Рис. 3.1. Види природного приросту населення.

Народжуваність в Україні протягом останніх десятиріч зменшується. Загальна чисельність народжених зменшилася з 691,0 тис. у 1989 р. до 390,7 тис. у 2002 р. (у містах відповідно з 471,1 тис. до 248,9 тис., у селах - з 219,9 тис. до 141,8 тис.). Загальний коефіцієнт народжуваності знизився з 13,3 % у 1989 р. до 8,1 % у 2002 р. (у містах з 13,6 % до 7,7, в селах - з 12,9 % до 9,0). Переважна більшість дітей (82,6 % у 2001 р.) народжуються жінками віком до 30 років. Через зменшення показників шлюбності населення і поширення незареєстрованих шлюбів (шлюбів де-факто) зростає частка дітей, народжених жінками, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. У1989- 2001 рр. вона зросла на 66,7 % і становила 18 %, причому якщо в 1989- 1992рр. ця частка була вищою в селах, то з 1993 р. - у містах.

Сумарний коефіцієнт народжуваності (кількість дітей, народжених однією жінкою впродовж усього життя) зменшився з 1,9 у 1989 р. до 1,1 у 2001 р. (у т. ч. у міських поселеннях - з 1,8 до 0,9, тобто удвічі, у сільських - з 2,4 до 1,4). Більшість шлюбних пар обмежуються однією дитиною. За сумарним коефіцієнтом народжуваності області України чітко розподіляються на 3 групи: східні - з найменшими показниками (коефіцієнт

- менше 1 дитини: Донецька, Луганська, Харківська, Дніпропетровська та Запорізька області), західні - з відносно високими показниками (1,3-1,6) та інші області з коефіцієнтом від 1 до 1,3. Проте у західних областях рівень вичерпаної плідності помітно більший, ніж в інших регіонах України і значно менший за межу простого відтворення населення (2,2-2,3). Лише в селах Волинської і Рівненської областей рівень народжуваності ще близький до зазначеної межі і становить 2-2,1. При цьому спостерігається майже зворотна залежність між сумарними коефіцієнтами народжуваності та показниками поширення абортів.

Загальноєвропейські тенденції народжуваності не дають підстав очікувати істотного збільшення сумарних коефіцієнтів народжуваності впродовж наступних 10-15 років. Втрати ненародженими внаслідок епідемії ВІЛ/ СНІДу протягом 2003-2010 рр. можуть становити 100-200 тис. У зв’язку з тим, що негативні тенденції у динаміці народжуваності посилюються, ці втрати матимуть істотний вплив на формування молодих поколінь. Тільки після 2015 р. за умови зміни репродуктивних настанов можна розраховувати на підвищення цього показника до 1,35-1,45 у розрахунку на одну жінку. Слід підкреслити, що і такий варіант розвитку не забезпечуватиме навіть простого заміщення поколінь.

В Україні поступово поліпшується показник очікуваної тривалості життя при народженні (з 66,9 р. у 1996 р. - до 67,8 у 2001 р.), який є вищим, ніж у країнах із середнім рівнем розвитку людського потенціалу - 66,9 (наприклад, у 1998 році у Російській Федерації - 66,7), проте, поступається такому у країнах з високим рівнем розвитку людського потенціалу, де він дорівнював 77,0.

Рівень народжуваності в Україні у 2001 р. становив 7,7 на 1000 населення, рівень смертності, який є одним з найвпливовіших чинників показника очікуваної тривалості життя - 15,2 на 1000 населення.

Показник загальної смертності є вищим, ніж у країнах із середнім рівнем розвитку людського потенціалу (у 1998 р. у Словаччині - 9,9 випадків на 1000 населення, Польщі - 9,7, Росії - 13,6, Білорусі - 13,5).

Структура смертності населення за окремими нозологічними причинами за останні роки залишається стабільною: перше місце займають хвороби системи кровообігу (61,3 %), друге - злоякісні новоутворення (13,5 %), третє

- нещасні випадки, отруєння та травми (9,8 %), четверте - хвороби органів дихання (6,9 %). У 2001 р. закріплено тенденцію до зменшення рівня смертності немовлят (11,3 на 1000 народжених живими). Це є найнижчим показником за останні 25 років, проте вищим від рівня смертності дітей віком до 1 року життя в Польщі, Словаччині та Білорусі (відповідно 9,5; 8,8 та 11,3 на 1000 народжених живими). В останні роки спостерігається зменшення рівня материнської смертності (у 2000 р. - 24,7, у 2001 р. - 24,1 на 100 тис. народжених живими). Однак у Польщі коефіцієнт материнської смертності в 1998 р. склав 4,8 на 100 тисяч народжених живими, Словаччині - 8,7.

Зберігається позитивна динаміка зменшення рівня смертності дітей віком 0-14 років (у 2000 р. - 9,76; у 2001 р. - 9,57 на 10000 дітей).

Хоча з 2000 р. відбувся певний злам тенденцій смертності, кількість померлих у 2002 р. усе ще вища, ніж у 1989 р. Вирішальний вплив на ці процеси здійснює динаміка смертності чоловіків (52,3 % загальних змін), у т.ч. городян - 33,8 % і селян - 18,5 %. Вплив смертності жінок виявився значно меншим - 28,4 %. Структурні зрушення, головним чином, старіння населення, зумовили 19,3 % загальних змін.

Аналіз впливу процесу урбанізації на динаміку кількості померлих свідчить про помітну роль коливань смертності міського населення (вони зумовили 50 % загальних змін). Інтенсивність природного зменшення сільського населення значно вища, ніж міського. У 2001 р. при загальному природному зменшенні населення України на 7,6 % у містах воно становило

6,5, а в селах - 9,8 %. У містах більші масштаби природного скорочення характерні для чоловіків, а в селах - для жінок.

Основні причини смерті пов’язані з хворобами системи кровообігу, новоутвореннями, зовнішніми причинами, хворобами органів дихання. Проте від кожної з цих причин населення України вмирає на кілька років раніше, ніж населення в економічно розвинутих країнах. Показники смертності від зовнішніх дій збільшилися майже у півтора рази, у т. ч. від самогубств - на третину, а від вбивств - на три чверті. Разом з тим спостерігається помітне зменшення кількості летальних випадків, пов’язаних із транспортом - майже вдвічі, і пов’язаних з виробництвом - на три чверті. Передусім жертвами зовнішніх дій стають чоловіки (їхня смертність від зазначених причин майже вп’ятеро вища порівняно з жінками) та мешканці міських поселень.

За останні роки серед причин смертності називають так звану соціально детерміновану смертність, пов’язану зі зловживанням алкоголю, наркотиків і тютюну, туберкульозом, ВІЛ/СНІДом та самогубствами.

Смертність немовлят упродовж другої половини 90-х рр., систематично зменшуючись, у 2002 р. була на 18 % нижча, ніж у 1990 р. Основною

причиною позитивних змін стало поліпшення охорони здоров’я дитинства.

Найгострішою демографічною проблемою України є неухильне і поки що неподолане зростання смертності населення працездатного віку. Протягом 1989-2001 р. р. ймовірність прожити повністю весь працездатний вік скоротилася з 81 % до 74 %, у т. ч. для чоловіків з 73 % до 63 %. Спостерігається майже подвійне зростання надлишкових смертей 40-річних чоловіків від нещасних випадків, отруєнь і травм, від хвороб системи кровообігу, органів дихання і травлення, які зазвичай асоціюються з фізіологічним старі

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32

Категорії

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА (частина 1)

Схожі підручники