Главная->Фінанси->Содержание->11.3.6. Методи сценарного прогнозування

Фінансова діяльність суб'єктів підприємництва. Навчальний посібник (частина 2)

11.3.6. Методи сценарного прогнозування

У стратегічному контролінгу найбільшого поширення набули розробки сценаріїв розвитку подій. Вони займають проміжне по-ложення між експертними методами та методами моделювання. П. Шварц, один із найвідоміших фахівців з розробки сценаріїв розвитку окремих підприємств і державних установ (включаючи, наприклад, фірми «Ройал-Датч-Шелл», «Вольво», Лондонську фондову біржу та Білий дім США), визначав сценарії, з одного боку, як інструмент упорядкування власного розуміння про аль-тернативи розвитку зовнішнього середовища, в якому доведеться приймати рішення щодо розвитку підприємства, а з іншого боку, визначення організаційних заходів, які б допомогли нам перетво-рити наші очікування (мрії) на наше реальне майбутнє.

Метод побудови сценарію – один із методів прогнозування, що ґрунтується на встановленні послідовності станів об’єкта про-гнозування за різних прогнозів зміни фону, на якому перебуває об’єкт.

Отже, треба розрізняти два аспекти в характеристиці сценаріїв:

1) визначення та оцінювання головних параметрів розвитку об’єктів сценарного прогнозування;

2) ствердження, що люди своїми рішеннями можуть впливати на майбутній розвиток.

Як показує світовий досвід, більшість інформації для прийняття стратегічних рішень керівники різних організацій отримують із сценаріїв, що розробляються як окремими фахівцями, так і кон-салтинговими та аналітичними фірмами. Процес підготовки сценарію складається з таких етапів: 1. Створення уявлення про всю систему, включаючи її цілі, оточення, ресурси, що використовуються, рішення, що приймались

та приймаються, та всі найважливіші елементи системи, для якої складається сценарій, у їхньому взаємозв’язку та взаємозалежності. Таке уявлення дає змогу ідентифікувати систему та її найважли-віші підсистеми в масштабах часу, простору (зокрема географічно-го розташування), інтересів угруповань, які стосуються функціону-вання системи (особливо акціонерів і менеджерів, якщо йдеться про акціонерне товариство). Важливо визначити закони, законо-мірності, правила та обмеження функціонування системи, що є об’єктом досліджень.

2. Точне визначення «відправної точки», з якої сценарій почи-нає розроблятися. Цей етап передбачає оцінювання та вибір поча-ткового рубежу для системи, для якої сценарій буде складатися.

3. Розвиток системи базових посилань і критеріїв. Базові по-силання та критерії включаються до сценаріїв (наприклад, оцінки соціальних, політичних, юридичних, економічних та технологіч-них процесів і факторів, що їх формують).

4. Визначення цілей розробки кожного сценарію і можливос-тей його використання конкретними замовниками в певних умо-вах.

5. Вибір типу сценарію, включаючи «відправні точки» та ме-тодологію розробки.

6. Збирання представницьких вибірок необхідної інформації для визначення стратегічних проблем, що визначаються.

7. Точне визначення механізмів, через які система може змі-нюватись. Це може охоплювати причинно-наслідкові зв’язки по-дій та рішень, які приймаються в тій чи іншій системі для прове-дення стратегічних змін. Головним підходом для підприємства може бути механізм балансування вимог зовнішнього середовища та можливостей підприємства, пошук шляхів і напрямів балансування, визначення факторів, які впливають на зміни в системі, та меха-нізмів їхнього впливу під час обрання того чи іншого шляху змін, можливі реакції системи на порушення балансу і дії щодо запобі-гання такій ситуації.

8. Розробка сценарію чи сценаріїв, зокрема й альтернативних.

Розглянемо деякі з методів розробки сценаріїв.

1. Метод посилань. У цьому методі використовується система

передумов, на базі яких створюються заключні висновки про мо-жливості розвитку підприємства чи організації. Такими посилан-нями (передумовами) можуть бути поточні тенденції, що поши-рюються на майбутнє. Цей підхід у літературі дістав назву «наявного», оскільки він не містить таких можливих подій, як нові винаходи, терористичні акти, землетруси, страйки тощо. На

противагу ним «екстремальні» посилання містять увесь набір ек-страординарних подій та явищ. Недоліком цього підходу є те, що планове зменшення впливу негативних подій, яке потім відобра-жується в стратегічних планах і програмах, призводить до над-витрат.

2. Метод системи діаграм. Цей метод був запропонований Р. Акоффом (1974 р.) як шлях визначення та формулювання стра-тегій організацій. Використовуючи цей підхід, застосовують сис-тему діаграм, які дають змогу описати цілі (наявні стратегії) ор-ганізацій та сценарії розвитку кожної з підсистем, що впливають на структуру та зміст стратегій. Наприклад, для підприємств хар-чової промисловості досліджується поточний стан сільськогос-подарських організацій, підприємств-постачальників обладнання для переробної промисловості, системи оптової та роздрібної то-ргівлі сільськогосподарською продукцією, а також виходи на сві-тові ринки.

3. Метод критичних полів (the critical site method), що базу-ється на вивченні структури прийняття рішень у системі. Розроб-ки сценаріїв ідентифікують ключові точки прийняття рішень, які допомагають реструктуризувати систему. Критичним полем мо-же бути щорічні збори акціонерів, ради директорів; вибори; ре-ферендуми; національні збори та інші акції, які дають змогу обра-ти (змінити) курс дій. Сценарії передбачають, наприклад, дії кожного акціонера, результати, на які треба очікувати від цього процесу, та вплив цих результатів на майбутню політику і систе-му загалом.

4. Метод «заголовків газет». Розробник сценарію записує один чи кілька гіпотетичних заголовків для деяких майбутніх по-дій, наприклад: «Гонконг, 20 березня 2003 р. SNK-банк оголосив сьогодні, що він зайняв 60 % ринку в усіх фінансових операціях між Заходом і КНР. Це надзвичайне зростання, оскільки стратегі-чним планом, розробленим за 10 років до цього, було передбаче-но...» або: «Детройт, 3 квітня 2003 р., «Монополістичні мотори» ого-лосили про закриття своїх потужностей в усьому світі. Стратегічний аналіз показує, що така ситуація склалася на осно-ві...». Далі розробник сценарію визначає причини подій, які приз-вели до ситуації, що склалася, а потім пропонує можливі рішення зміни ситуації, оголошеній у заголовку.

5. Метод «логіки можливого розвитку». Цей метод досить до-вго використовувався як додаток до інших методів розробки сце-наріїв. Згідно з ним розробник сценарію генерує різні альтерна-тиви, базуючись на визначенні загальних факторів розвитку

процесу або явища. Далі цей метод знайшов конкретизацію в розро-бках окремих авторів, які спромоглися зробити його самостій-ним. Серед них достатньо поширеним став «метод Сааті», який під час розробки сценаріїв рекомендує застосовувати технологіч-ні прийоми неструктурованого процесу прийняття рішень (Non-structured. Decision Making). Особливістю цього методу є необ-хідність додержання умови фокусування (зосередження) різно-манітних уявлень експертів стосовно досліджуваного процесу на основі «причинної» перспективи процесів, які закладаються у сценарій. Таке «зосередження» досягається за допомогою вико-ристання ієрархічних мереж для кожного зі сценаріїв. «Метод Сааті» використовується у різних модифікаціях як для досягнен-ня фокусування в окремому сценарії, так і для сукупності сцена-ріїв розвитку подій, а також наслідків розв’язання (або відсутно-сті розв’язання) проблем.

6. Матриця перехресного впливу подій. Нерідко у сценарії тре-

ба передбачити розвиток взаємозалежних, але суперечливих по-

дій. Зв’язки між цими більш-менш залежними подіями доцільно ана-

лізувати в матричній формі, залучаючи експертні оцінки, які б

характеризували майбутнє на певному проміжку часу.

Використання зазначеного методу передбачає проходження деяких етапів:

1. Визначення переліку найважливіших подій, які здатні вплинути на розвиток певного процесу або явища: П1 ÷Пn .

2. Оцінювання ймовірності здійснення кожної події (вони ви-значаються як прості або вихідні імовірності): Р (П1 ) – Р0(Пn).

3. Побудова матриці перехресного впливу розмірами N × N, де N – кількість обраних для аналізу подій. Матриця перехресного впливу визначає взаємовплив обраних подій.

7. «Метод Байєса» для розробки сценаріїв. На відміну від

«матриці перехресного впливу подій», цей метод використовується

для альтернативних варіантів розвитку і дозволяє зорієнтувати

експертів на їх максимально реалістичну оцінку.

Метод передбачає проходження таких послідовних кроків: 1. Установлюється часовий інтервал (сценарна перспектива)

та розробляється певний перелік можливих сценаріїв (С1 ÷ Сn).

Розробка здійснюється з урахуванням таких необхідних вимог:

а) альтернативні сценарії мають взаємно виключати один од-

ного (здійснення одного сценарію «відкидає» решту);

456

б) альтернативні сценарії повинні передбачати ввесь можливий

спектр розвитку подій (тобто сукупність їх має бути вичерпною).

Можливі сценарії апріорно оцінюються щодо ймовірності здійснення кожного з них (Р (С1 ÷ Сn); 2n).

2. Визначається перелік найважливіших подій (Пі – Пn), які є наслідками сценаріїв певного спрямування.

3. Повторно оцінюється ймовірність здійснення кожного з ро-зроблених сценаріїв з урахуванням подій (Пі – Пn). При цьому застосовуються відомі формули Баєса, що дають змогу дістати скориговані умовні ймовірності.

4. Отримані результати оформлюються графічно (див., напри-клад, метод системи діаграм) і доводяться до розробників сцена-ріїв для остаточного оцінювання найбільш імовірних з них за критерієм реалістичності.

На практиці сценарії використовуються для формування стра-тегії, розробки стратегічних планів і програм. Якість сценаріїв визначається за такими критеріями:

1. Сценарій має бути змістовним, тобто показувати, як внут-рішні суперечності процесів чи явищ впливають на формування прогресивних (негативних) тенденцій у системі (для якої сцена-рій складається), як можуть змінюватись кількісно та якісно ха-рактеристики цієї системи та результати її діяльності під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Ці тенденції надають інформа-цію про те, що система (підприємство, організація, сектор еконо-міки тощо) має зробити певні зміни у своїй структурі та механіз-мах діяльності з метою використання нових можливостей та пом’якшення загроз, які виникають. Цей підхід у теоретичних роботах дістав назву діалектичного, оскільки базується на твер-дженні про неможливість розвитку без суперечностей і утруд-нень, які, у свою чергу, є джерелами розвитку будь-якого проце-су чи явища.

2. Сценарій має бути достовірним. Будь-який висновок має бути обґрунтований, побудований на достовірних припущеннях та інформації, а не повинен відбивати лише бажання особи, яка сценарій розробляє.

3. Для більш ґрунтовного опису очікуваних подій доцільно ро-зробляти систему сценаріїв, що різняться переліком припущень і взаємодією факторів, досліджуваних у сценарії. Розрізняють пе-симістичні, оптимістичні та сценарій з найбільш імовірним (з по-гляду експерта) розвитком подій.

Застосування обґрунтованих прогнозів дає змогу створити уя-влення про оптимістичний та песимістичний варіанти розвитку подій, зосередивши увагу на факторах, що сприяють або переш-коджають позитивним тенденціям (рис. 11.13). На цій основі ко-

жна організація може обрати власну поведінку щодо врахування (або ні) цих змін – радикальні або поступові перетворення свого поте-нціалу або нехтування ними.

Стратегічний аналіз та прогнозування сприяє зменшенню не-визначеності середовища, дозволяє зорієнтуватися в оточенні і перейти до вибору варіантів дій у певній стратегічній перспек-тиві.

Виробництво/споживання

Сировина,

матеріали

обмежені,

дорогі

Нові

прориви

у технологіях

Чітка державна політика щодо виробництва

Уповільнення,

■тар-'І ™=

Яскраво

виражена

тенденція

до споживання

Ко нк уренц ія

та брак нових

ідей

Зростання

продуктивності,

поділ праці

Уповільнення споживання (тенденції до збереження нагромаджень)

1995 2000 2005 t

Рис. 11.13. Стратегічний прогноз оптимістичного та песимістичного варіанту розвитку середовища

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53

Категорії

Фінансова діяльність суб'єктів підприємництва. Навчальний посібник (частина 2)

Схожі підручники