Главная->Гроші та кредит->Содержание->5. РОЗВИТОК КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

Тема 11. ФОРМИ, ВИДИ І РОЛЬ КРЕДИТУ

5. РОЗВИТОК КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

Історія розвитку кредитних відносин у незалежній Україні ще досить коротка. Склалась вона на базі тих кредитних відносин, які існували в колишньому СРСР з його адміністративно-командною системою господарювання. Причому перехід від адміністративної до ринкової системи у сфері кредитних відносин відбувався швидше, ніж в інших сферах життя країни. Це пояснюється тим, що в основі цих відносин лежить наймобільніший ресурс – гроші.

З 1989 року з виникненням комерційних та коперативних банків почались серйозні зміни в кредитних відносинах в Україні. Основними кредиторами ставали комерційні банки, а позичальниками – колективні та приватні підприємства т окремі громадяни. Значні зміни відбувались у формах і видах кредитів, і особливо у методах кредитування. Кредитоспроможність позичальника стає однією з найважливіших умов кредитування. Кредити почали надаватись здебільшого на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємств.

Етапи становлення та розвитку грошово-кредитної політики НБУ.

Перший етап (1991–1995 рр.) полягав у формуванні національної грошової системи; розробленні й упровадженні власної грошово-кредитної політики; використанні переважно адміністративних заходів впливу для подолання гіперінфляційних процесів. На другому етапі (1996–1999 рр.) відбувалось завершення грошової реформи та запровадження ринкових механізмів грошово-кредитного регулювання.

Третій етап (2000–2007 рр.) характеризувався удосконаленням використання інструментів грошово-кредитного регулювання з метою забезпечення курсової та цінової стабільності як основи економічного зростання.

Четвертий етап (2008 р. до нашого часу) – це період світової економічної кризи та виходу з неї.

У 1991 році законами України «Про підприємства в Україні» і «Про цінні папери та фондову біржу» було легалізовано комерційний кредит, який з 1930 року був заборонений у внутрішньому обороті. Також у 1991 році було визнано, що вексельний обіг в Україні має здійснюватись відповідно до Женевських вексельних конвенцій (1930 р.) і НБУ затверджує Порядок проведення банками операцій з векселями у 1993 році.

У тому ж 1993 р. пожвавився ринок міжбанківських кредитів, почала працювати система електронних платежів. Але гіперінфляція 1993 р. викликала з одного боку, різке зростання цін, а з іншого – знецінення капіталів комерційних банків, вкладів населення у банки, які завжди є основним джерелом формування кредитних ресурсів. Це та перехід НБУ до жорсткої монетарної політики (підвищення базової процентної ставки, норм обов’язкових резервів застосування «кредитної стелі») обмежили кредитні відносини банків з підприємствами, а надання споживчого кредиту населенню майже повністю припинилось.

Постійне підняття НБУ в умовах гіперінфляції мінімального розміру статутного капіталу комерційних банків, норми обов’язкового резервування, глибока платіжна криза призвели до монополізації з 1994 р. кредиту, зосередження його в руках великих банків. Відбулась зміна власників комерційних банків і страхових компаній. Доступ до банківських кредитів державних підприємств і підприємств малого та середнього бізнесу був обмежений. Дефіцит кредитних ресурсів та значний рівень інфляції призвели до того, що кредити надавались на короткі строки і здебільшого у сферу обігу.

У 1995 році НБУ затвердив Положення про кредитування, в якому в загальних рисах окреслив порядок проведення кредитних операцій. Відсутність реальної відповідальності за нецільове використання і неповернення кредиту в умовах платіжної кризи спричинили в 1995 році банкрутство ряду комерційних банків.

Протягом 1995-1996 рр. через відсутність надійних позичальників та у зв’язку з вигідними умовами внутрішніх державних позик більшість банків спрямували свої кредитні ресурси на придбання облігацій цих позик. Банки майже відмовились від кредитування реальної економіки, що вкрай негативно вплинуло на її розвиток спричинило поглиблення економічної кризи. Лише з 1999 – 2000 рр. ситуація щодо кредитування реальної економіки почала поступово виправлятись. Цьому сприяло також запровадження практики сплати частини процентів підприємствами за рахунок державного бюджету.

Споживчий кредит почав відновлюватись у 1996 році. Закон України «Про кредитні спілки» (2001 р.) надав кредитним спілкам право на залучення депозитів від своїх членів, отримання банківських кредитів та право бути засновниками місцевих кооперативних банків.

Набувають поширення кредити, пов’язані з вексельним обігом, лізинговими і факторинговими операціями банків. Розвиток іпотечного кредитування розпочався з 2001 року з прийняттям Земельного кодексу, який став основою нової системи земельного законодавства.

У 2001 – 2002 рр. НБУ проводить більш ліберальну монетарну політику. Було значно знижено облікову процентну ставку, норму обов’язкових резервів. Співпраця з урядом сприяла розвитку кредитних відносин і наблизила їх до тих, що існують в економічно розвинутих країнах. Проте, комерційні банки продовжували надавати кредити під досить високі проценти (25 – 30 і більше річних), що не сприяло розвитку економіки.

У міру зростання монетизації ВВП гроші стали менш дефіцитним ресурсом. Зростання вкладів населення в банки дало можливість збільшити кредитування юридичних і фізичних осіб, знизити процентні ставки як за депозитами так і за кредитами. Позитивними тенденціями, започаткованими у 2004 – 2005 рр. стало зростання довгострокових кредитів над короткостроковими, падіння частки кредитних вкладень в іноземній валюті при зростанні в національній валюті.

Світова фінансова криза загострила проблеми і висвітлила всі структурні диспропорції, які роками накопичувалися в економіці України. Недооцінювання проблем реального сектору та банківської системи обумовило те, що вчасно не були прийняті попереджувальні заходи, які дали б можливість зменшити негативні наслідки світової фінансової кризи. Більше того, заходи, запроваджені НБУ протягом 2008 р., не були завжди досить виваженими й послідовними, що призвело до зниження довіри до банківської системи, відпливу вкладів з ділових банків, зниження їхніх можливостей щодо кредитування реальної економіки.

Для підвищення впливу банківської системи на відтворювальні процеси слід удосконалити грошово-кредитну політику НБУ щодо формування та використання емісійного ресурсу. Доцільним є внесення змін у механізм формування пропозиції грошей, яку необхідно узгоджувати з існуючими пріоритетами в структурній політиці держави.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Проте концентрація зусиль виключно на забезпеченні стабільності національної валюти за наявності макроекономічних диспропорцій, низького технічного та технологічного стану реального сектору економіки, значної залежності від зовнішніх чинників унеможливлює реалізацію НБУ поставленої мети. Ситуація ускладнюється тим, що Україна пережила руйнівні гіперінфляційні процеси, наслідком яких стало знищення грошових заощаджень населення та суб’єктів господарювання, суттєве зниження рівня монетизації економіки, що ускладнює фінансове забезпечення інвестиційних процесів в економіці.

Забезпечення структурних зрушень в економіці вимагає значних обсягів довгострокових ресурсів, що потребує переходу від обмежувальної грошово-кредитної політики до політики, яка враховує внутрішній попит, потреби реальної економіки як у короткострокових, так і в довгострокових ресурсах. Для виконання цих завдань слід посилити роль центрального банку як інституту, що має реальну можливість сприяти відновленню економічного зростання на основі створення монетарних передумов та стимулів для активізації інвестиційних процесів в економіці. Це потребує зміни цільової спрямованості грошово-кредитної політики. З метою відновлення економічного зростання та прискорення структурних зрушень в економіці необхідно визнати за одну з основних функцій НБУ сприяння економічному зростанню. Після розв’язання визначених завдань у реальному секторі економіки можна буде сконцентрувати заходи НБУ виключно на регулюванні стабільності грошової одиниці.

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Категорії

Тема 11. ФОРМИ, ВИДИ І РОЛЬ КРЕДИТУ

Схожі підручники