Главная->Інвестування->Содержание->5. Небанківські фінансово-кредитні інститути в інвестиційній діяльності

СУБ’ЄКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

5. Небанківські фінансово-кредитні інститути в інвестиційній діяльності

Серед інституційних інвесторів відокремлюють такі три групи: інституційні інвестори, які здійснюють переважно прямі, точніше, спрямовані інвестиції в обмежене коло підприємств — холдинги, фінансові групи та фінансові компанії.

Холдингова компанія являє собою головну компанію будь-якої фінансової імперії, монополії, яка володіє контрольним пакетом акцій дочірніх підприємств і спеціалізується на управлінні тією імперією, яку утворюють ці підприємства разом зі своїми дочірніми фірмами. Природно, що холдинг здійснює інвестування з метою зміцнити у довгостроковій перспективі становище своєї фінансової імперії, монополії, можливо, відмовившись при цьому навіть від значних прибутків.

Фінансова група — це об’єднання підприємств, пов’язаних в єдине ціле системою взаємної участі. На відміну від холдингу, фінансова група не має головної фірми, яка спеціалізується на управлінні.

Фінансова компанія — це корпорація, що фінансує обране за певним критерієм, визначене, але досить вузьке коло інших корпорацій і не здійснює диверсифікацію вкладень, яка властива інвестиційній компанії та іншим подібним структурам. Як правило, фінансова компанія (на відміну від холдингової) не володіє контрольними пакетами акцій корпорацій, що нею фінансуються.

Інституційні інвестори першої групи при інвестуванні дуже рідко використовують фондову біржу, позабіржовий ринок та інших фінансових посередників.

У широкому розумінні всі інституційні інвестори другої групи можна назвати інвестиційними компаніями. Проте у вузькому розумінні інвестиційна компанія — це компанія, що формує свій капітал за рахунок внесків дрібних інвесторів на загальних підставах і не займається страховою чи будь-якою іншою діяльністю. Вкладення у цінні папери для неї — єдиний вид діяльності.

Якщо інвестиційна компанія має лише один портфель інвестицій, то вона являє собою інвестиційний фонд, який може бути двох типів — відкритий і закритий.

Відкритий інвестиційний фонд постійно випускає та продає нові акції, скуповуючи при цьому власні акції у всіх бажаючих продати їх за ринковою ціною. Згідно з умовами організації такого фонду всі інвестори можуть продавати його акції тільки самому фонду. Ринкова вартість акцій відкритого фонду приблизно дорівнює ринковій вартості частини його активів, що припадають на одну акцію.

Закритий інвестиційний фонд не вимагає продажу своїх акцій винятково самому собі. Нові акції випускаються ним відносно рідко, а курс акцій під впливом попиту та пропозиції на фондових ринках може коливатися від вартості активів фонду, що припадають на одну акцію.

Інститути спільного інвестування (ІСІ)― це альтернатива індивідуального інвестування.

Згідно ЗУ „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”:

Корпоративні ― юридичні особи, які створюються у вигляді акціонерних товариств. Вони емітують акції і продають їх інвесторам.

Пайові ― неюридичні особи. По суті це активи, що знаходяться в управлінні компанії з управління активами на правах спільної власності.

За порядком здійснення діяльності ІСІ діляться на:

― відкритого типу ― фонд бере на себе зобов’язання здійснювати викуп цінних паперів в будь-який час;

― закритого типу ― фонд закритий для вилучення грошей до моменту його реформування або ліквідації;

― інтервальний ― фонд відкритий для вилучення грошей в раніше визначені компанією з управління активами строки, але не більше 1 разу на рік.

За строками існування:

― строкові ― створюються на певний період, після чого реформуються або ліквідуються;

― безстрокові ― створюються на невизначений строк.

Інститут спільного інвестування вважається диверсифікованим, якщо він одночасно відповідає таким вимогам:

1) сумарна вартість цінних паперів одного емітента в активах інституту спільного інвестування не перевищує 10 відсотків загального обсягу цінних паперів відповідного випуску цінних паперів такого емітента;

2) сумарна вартість цінних паперів, які становлять активи інституту спільного інвестування в обсязі, що перевищує 5 відсотків загального обсягу випуску цінних паперів, на момент їх придбання не перевищує 40 відсотків вартості чистих активів;

3) не менш як 80 відсотків загальної вартості активів інституту спільного інвестування становлять кошти, в тому числі на банківських депозитних рахунках, ощадні (депозитні) сертифікати, банківські метали, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, що допущені до торгів на фондовій біржі.

Інститут спільного інвестування вважається спеціалізованим, якщо він інвестує активи виключно у визначені цим Законом активи.

До спеціалізованих інститутів спільного інвестування належать інвестиційні фонди таких класів:

1) фонди грошового ринку;

2) фонди державних цінних паперів;

3) фонди облігацій;

4) фонди акцій;

5) індексні фонди;

6) фонди банківських металів.

Інститут спільного інвестування вважається кваліфікаційним, якщо він інвестує активи виключно в один із кваліфікаційних класів активів та кошти, а також не має будь-яких вимог до структури активів.

До кваліфікаційних належать такі класи активів:

1) об’єднаний клас цінних паперів;

2) клас нерухомості;

3) клас рентних активів;

4) клас кредитних активів;

5) клас біржових товарних активів;

6) інші класи активів, які Комісія може вводити та відносити до кваліфікаційних.

Інститути спільного інвестування, які не відповідають вимогам цього Закону та нормативно-правових актів Комісії до диверсифікованого, спеціалізованого або кваліфікаційного інституту спільного інвестування, є недиверсифікованими.

Недиверсифікований інститут спільного інвестування закритого типу, який здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів інституту спільного інвестування серед юридичних та фізичних осіб, є венчурним фондом.

До 2001 року діяльність інвестиційних фондів і компаній в Україні регулювалась положенням про інвестиційні фонди і компанії. Їх призначення було сприяти сертифікатній приватизації. Своє призначення вони виконали, тобто через фонди та компанії було вкладено близько 36 млн. сертифікатів. На сьогоднішній момент фонди і компанії старого зразка мають право на існування поряд із старими фондами.

Функціональними учасниками інвестиційного процесу можуть виступати

Компанії з управління активами (КУА)— юридична особа, яка бере на себе функції з повної реалізації капіталу, що інвестується. Така Компанія зазвичай самостійно здійснює пошук найвигіднішого місця вкладення коштів інвестора, розробку проекту, його фінансування, реалізацію та введення в експлуатацію.

Тому, фахівці Інституту розвитку економіки України , основну увагу пропонують приділяти висвітленню перспективи створення пайових не диверсифікованих венчурних інвестиційних фондів закритого типу, які б суттєво допомогли би успішній реалізації інвестиційних проектів в Україні.

Обмеження щодо діяльності компанії з управління активами зазначені в статті 30 Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові і корпоративні інвестиційні фонди)”. Так, КУА пайового інвестиційного фонду під час провадження нею діяльності з управління активами пайового інвестиційного фондуне має права:

· набувати за рахунок активів фонду майно та цінні папери тих видів, які не передбачені проспектом емісії цінних паперів фонду;

· укладати договори, що порушують або наслідком яких є порушення норм законодавства та вимог нормативно-правових актів Комісії;

· безоплатно відчужувати активи фонду;

· брати позику або кредит, що підлягає поверненню за рахунок активів фонду, в обсязі більш як 10 відсотків вартості чистих активів фонду, на строк більший, ніж три місяці, та з метою, іншою, ніж використання цих коштів для викупу цінних паперів фонду;

· розміщувати цінні папери інших емітентів, крім цінних паперів фонду, активами якого вона управляє;

· укладати договори купівлі-продажу, позики або кредиту з пов’язаними особами, крім договорів з торговцями цінними паперами щодо розміщення та викупу цінних паперів фонду;

· продавати цінні папери фонду зберігачу, реєстратору, незалежному оцінювачу майна та аудитору (аудиторській фірмі) цього фонду, а також органам державної влади та органам місцевого самоврядування;

· набувати у власність нерухоме майно, що становить активи фонду;

· укладати від імені фонду договори, які за своїм характером можуть бути укладені лише ним особисто;

· відчужувати майно, яке належить компанії, до активів фонду;

· відчужувати майно, яке становить активи фонду, на користь іншого фонду, яким вона керує.

Загальна сума вартості активів інститутів спільного інвестування, що перебувають в управлінні однієї компанії з управління активами, не може перевищувати величини, встановленої нормативно-правовими актами НКЦПФР.

Законодавець передбачив методи захисту прав інвесторів також і у випадку ліквідації інвестиційного фонду. Більш того, передбачені також заходи, які мають бути вжиті у випадку добровільної відмови компанії з управління активами від управління фондом, або ліквідації компанії з інших, крім банкрутства, мотивів. По-перше, активи фонду обліковуються окремо від результатів господарської діяльності компанії з управління активами. По-друге, компанія з управління активами може бути замінена, і якщо тільки Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку винесе рішення про неможливість такої заміни, приймається рішення про ліквідацію фонду.

Механізм інвестування через венчурний фонд є простим і одночасно прозорим. Інвестори за допомогою компанії з управління активами створюють венчурний фонд і передають свої грошові резерви в обмін на інвестиційні сертифікати фонду.

Схематично механізм інвестування через венчурний фонд можна зобразити так:

Отримані від інвесторів кошти компанія з управління активами венчурного фонду може вкладати (інвестувати) в такі активи (ст. 34 Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові і корпоративні інвестиційні фонди)”:

· об’єкти нерухомості (будівлі, земля);

· акції та інші цінні папери;

· цінні папери іноземних держав та інших іноземних емітентів;

· корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах;

· цінні папери, що не допущені до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі;

· боргові зобов’язання емітентів, частка у корпоративних правах яких входить до складу активів цього фонду, оформлених векселями, облігаціями та договорами позики (тобто венчурний фонд може надавати кредити підприємствам, цінні папери яких перебувають в його активах).

Звичайно, що до складу активів венчурного фонду входять і власне грошові кошти фонду, у тому числі в іноземній валюті, на банківських поточних та депозитних вкладах.

Інвестування коштів венчурного фонду здійснюється компанією з управління активами з дотриманням вимог інвестиційної декларації, що є невід’ємною частиною Регламенту фонду.

Участь у венчурному фонді надасть інвестору можливість:

· легально мінімізувати розмір податкового навантаження на підприємства (венчурні фонди не є платниками податків, оподаткування здійснюється лише при кінцевій виплаті доходів його учасникам);

· мінімізувати ризики за рахунок диверсифікації фінансових вкладень, вибору проектів, які відрізняються сферами споживачів чи виробництва, стадіями розвитку, стратегією виходу з проекту;

· надавати підприємствам позики, не забезпечені заставою, при умові володіння венчурним фондом корпоративними правами цього підприємства;

· створювати ефективний механізм контролю за діяльністю проінвестованих підприємств за рахунок прямої участі компанії з управління активами венчурного фонду в управлінні такими підприємствами.

Венчурний фонд дає можливість перерозподілити фінансові потоки таким чином, щоб інвестиції поступали на фінансування конкретних проектів і не оподатковувались на проміжних етапах (при надходженні доходів від реалізації венчурних проектів і їх подальшому інвестуванні у нові проекти. На відміну від банків, венчурні фонди можуть надавати підтримку навіть тим підприємствам, які не в стані вийти на темп бізнесу, достатній для погашення кредиту та виплати відсотків по ньому, чи навіть не вправі претендувати на кредит за своїми базовими показниками або внаслідок відсутності ліквідної застави. Також, для венчурних фондів не встановлені обмеження щодо розмірів інвестицій в один проект, а також відсутні вимоги щодо формування обов’язкових резервів при здійсненні кредитних операцій.

Якщо ж порівнювати можливість інвестування самостійно інвестором та можливість інвестування цим же інвестором, але через венчурний інвестиційний фонд, то отримаємо наступне:

Самостійне інвестування інвестором	Інвестування через венчурний фонд
*1. Аспект можливості акумуляції значних коштів*
Один інвестор, як правило, ніколи не зможе зібрати великого обсягу грошових коштів для фінансування великих проектів. У разі невдалого інвестування всі кошти інвестора “згоряють”.	Венчурний фонд, як майнове об’єдання багатьох інвесторів, має більше шансів зібрати великий “грошовий мішок” для інвестування у величезні інвестиційні проекти, і як в наслідок – отримати вагоміші прибутки по зрівнянню з інвестором-одинаком. В зв’язку з великими фінансовими оборотами венчурний фонд має можливість “розложити яйця по кошикам”, тобто диверсифікувати активи фонду, і таким чином суттєво зменшити збитки від окремих невдалих інвестувань. На відміну від самостійного інвестора, гроші колективного інвестора не “згоряють”.
*2. Аспект оподаткування*
Українське податкове законодавство пере-дбачає оподаткування самостійного інвес-тора практично на кожному етапі інвестува-ння. Таким чином, і без того невелика сума інвестицій буде відволікатися на сплату податків, а не на інвестування.	Оподаткування при продажу цінних паперів не має. Тож отриману суму доходів можна у повному розмірі реінвестувати. Таким чином, досягається вагоміший ефект від інвестування, в тому числі швидший розвиток об’єкту інвестування у часі.
*3. Аспект поточних витрат*
Поточні витрати (наприклад на реєстрацію емісії цінних паперів, на управління активами, оплату послуг) у всій своїй вартості повністю відносяться на рахунок одного інвестора.	Поточні витрати фонду розподіляються між багатьма інвесторами, тож з розрахунку на одного інвестора не є обтяжливими.
*4. Аспект профілю діяльності*
Самостійний інвестор, як правило, не має ні часу, ні кадрового потенціалу для постійного ефективного управління здійсненими інвестиціями. Профіль його діяльності не співпадає з діяльністю з управління інвестиціями.	Венчурні фонди засновуються та управляються компаніями з управліннями активами – спеціалізованими фінансовими установами, що отримали ліцензію на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів – діяльності з управління активами інститутів спільного інвестування. Подальші коментарі, мабуть, зайві.

Компанія з управління активами венчурного фонду бере участь в управлінні діяльністю підприємств, корпоративні права яких перебувають в активах фонду. Інвестор не повинен нести додаткові витрати в пошуках об’єкту інвестування, здійснювати постійний нагляд за станом інвестицій, турбуватися про безболісний вихід з проекту – все це здійснюють спеціалісти компанії з управління активами.

Завданнями компанії з управління активами є:

· мінімізація ризиків венчурного інвестування при виборі проектів;

· досягнення максимальної віддачі на вкладений капітал.

До прийняття кінцевого рішення про венчурне фінансування конкретних ідей та розробок спеціалістами компанії з управління активами проводиться аналіз представленого підприємством (потенціальним отримувачем інвестицій) бізнес-плану, оцінка існуючих ризиків та можливих шляхів їх мінімізації. Після прийняття рішення про інвестування спеціалісти компанії з управління активами тісно співпрацюють з підприємством, беруть участь в управлінні ним, готують звіти про те, що відбуваються на підприємстві, пропонують кожного року план його подальшого розвитку.

При цьому слід зазначити, що діяльність компанії з управління активами чітко регламентується законодавством і контролюється відповідними державними органами влади.

Компанія з управління активами при створенні венчурного фонду укладає договори з аудитором, зберігачем, торговцем цінними паперами та оцінювачем майна:

Компанія з управління активами, згідно з умовами діючого законодавства, регулярно готує та надає до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку довідки про вартість чистих активів венчурного фонду, а також іншу звітність про результати роботи фонду. Правильність розрахунку вартості чистих активів венчурного фонду перевіряє зберігач. Учасники венчурного фонду можуть брати участь в управлінні та здійснювати контроль за інвестиційною діяльністю фонду шляхом створення Спостережної ради. Остаточне рішення про фінансування нових проектів та стратегічні рішення щодо діяльності венчурного фонду приймає Спостережна рада фонду, членами якої є інвестори.

Довірчі товариства (трасти, від англ. trust — довіра) за чинним законодавством є товариствами з додатковою п'ятикратною відповідальністю, що здійснюють представницьку діяльність із довіреним майном щодо реалізації прав власності довірителів. Їх операції різняться для різних клієнтів:

—для громадян — виконують роль опікуна і зберігача майна; обслуговують борги кредиторів; розпоряджаються спадщиною згідно з умовами заповіту щодо збереження активів;

—щодо юридичних осіб — розпоряджаються активами юридичних осіб; здійснюють агентські послуги; ведуть рахунки власників цінних паперів; беруть участь у роботі загальних зборів акціонерного товариства.

З 1995 року через недосконалість правового поля трастам заборонено залучати гроші населення і реєструвати нові трастові структури.

До числа провідних інституцій посередників на розвинених ринках входять страхові компанії і пенсійні фонди. Акумулюючи значні кошти у формі страхових резервів і пенсійних внесків, ці структури розміщують їх на фінансових ринках. Такі посередники є класичними прикладами консервативних учасників ринку і традиційно орієнтуються на придбання високонадійних фінансових активів (наприклад, державних цінних паперів).

Кредитні спілки — це небанківські фінансово-кредитні заклади, суспільні організації, що залучають грошові заощадження своїх членів для взаємного кредитування. Спілки мають право кредитувати тільки фізичних осіб. Більшість спеціалізується на дрібному «споживчому» кредитуванні під придбання побутових приладів, техніки, будівництво, ремонт квартири, машини, навчання тощо, але найпопулярнішою нині послугою кредитної спілки є кредитування розстрочки при придбанні товарів народного споживання. Спілки видають своїм членам позички під невисокий процент (З—8 % на місяць), які використовуються ними на споживчі та інвестиційні цілі.

Найменший кредит (20—30 грн і більше) можна взяти у ломбарді. Ломбард — це кредитний заклад, який видає позички під заставу рухомого майна. Тобто як заставу ломбард приймає все цінне (і ліквідне): вироби з дорогоцінних металів, дорогоцінне каміння, побутову техніку. Як застава можуть виступати цінні папери, промислова і сільськогосподарська продукція тощо.

Лізингові компанії здійснюють довгострокову оренду обладнання. Лізингова компанія купує, (як правило, з використанням кредиту банку), у виробника (власника) майно (обладнання, транспортні засоби, будівлі і споруди) і надає його інвестору в довгострокову оренду також на умовах кредиту. За умовами лізингової угоди орендар може викупити це майно за залишковою вартістю.

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Категорії

СУБ’ЄКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Самостійне інвестування інвестором

Схожі підручники