СУБ’ЄКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
3. Фінансові посередники та їх функції
В кожній державі з ринковою економікою існує розгалужена мережа фінансових інститутів, які є суб’єктами інвестиційної діяльності. Деякі з них, наприклад, банки, здійснюють цей вид діяльності разом з іншими операціями і послугами, інші (інститути спільного інвестування) проводять тільки інвестиційні операції. Окремі з них виконують функцію інвестора або учасника інвестиційної діяльності періодично.
На фінансові інститути в ринковій економіці покладається функція створення сприятливого середовища для нагромадження фінансових ресурсів суб’єктів господарювання і забезпечення функціонування ефективного механізму трансформації залучених коштів в інвестиції. Завдяки фінансовим ринкам тимчасово вільні капітали перетворюються у позичковий капітал, який активно функціонує в економіці. Таким чином проявляє себе основна функція фінансових ринків: акумуляція і перерозподіл заощаджених капіталів для подальшого інвестування їх в економіку. Трансформація фондів від заощаджувачів до позичальників здійснюється як прямо (безпосередньо), так і опосередковано (за допомогою фінансових посередників).
Фінансові посередники – спеціалізовані професійні оператори ринку, інвестиційно-кредитні установи, які перерозподіляють ресурси між постачальниками і споживачами фінансового капіталу, між інвесторами/кредиторами та реципієнтами коштів на основі дії принципу зв’язку в динаміці руху активів.
Діяльність фінансових посередників є вигідною як для заощаджувачів, та і для позичальників, оскільки вона:
· спрощує проблему пошуку заощаджувачами та інвесторами один одного;
· знижує ризик неповернення позики або неефективних інвестицій;
· знижує витрати інвестора на отримання позики за рахунок зменшення витрат на пошук заощаджувачів для отримання позики;
· дає можливість акумуляції заощаджень індивідуальних інвесторів у єдиний пул і подальшої диверсифікації вкладень накопиченого капіталу в різні проекти;
· забезпечує рівновагу на ринку капіталів через погодження попиту і пропозиції на фінансові ресурси;
· зменшує вартість фінансових операцій за рахунок уніфікації діяльності фінансового посередника;
· перерозподіляє і знижує фінансові ризики. Професійні посередники при купівлі-продажу фінансових активів торгують саме ризиками, перерозподіляючи їх між консервативними і агресивним учасникам ринку, між більш схильними і менш схильними до ризику економічними суб’єктами.
Фінансові посередники є інституційними учасниками фондового ринку. На відміну від індивідуальних учасників, вони проводять різні види професійної фінансової діяльності і розподіляють прибуток між засновниками відповідно до правових норм і конкретної угоди. Прибуток індивідуального інвестора повністю належить йому.
Фінансове посередництво ділиться на дві групи – банківське (універсальні банки; інвестиційні банки) і небанківське (інвестиційні фонди та інвестиційні компанії; довірчі товариства; страхові компанії та пенсійні фонди; брокерські та дилерські контори; пайові фонди).
У кожній державі з ринковою економікою існує розгалужена мережа фінансових інститутів, які є суб’єктами інвестиційної діяльності. (рис.2.1)
Українська фінансово-кредитна система є банко центричною, хоча за кількістю фінансових установ переважують небанківські фінансові посередники, але за обсягом активів перше місце належить банкам.
Рис.2.1. Структура фінансово-кредитної системи України