СУБ’ЄКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
4. Банківські фінансові посередники
За своєю структурою банківська система України характеризується переважанням універсальних, а не спеціалізованих установ. Найближчим часом саме банки будуть здатні стати основною ланкою між вільними фінансовими коштами та інвестиційними потребами. Вагомий потенціал банків в активізації інвестиційної діяльності пояснюється можливістю діяти одночасно у двох важливих напрямках – на ринку цінних паперів і на кредитному ринку, які відповідають за перетворення заощаджень населення в інвестиції.
Інвестиційні операції комерційних банків пов’язані в основному з операціями з цінними паперами, що здійснюються банками на комісійних засадах або за власний рахунок. Діяльність банків на ринку цінних паперів багатогранна. Вони виступають в ролі емітентів, інвесторів, фінансових посередників та інфраструктурних учасників ринку.
Банківська (європейська) модель характеризується найактивнішою роллю банків на ринку цінних паперів. Вони вкладають кошти як у державні цінні папери, так і в акції та облігації нефінансових компаній, здійснюють розміщення (андеррайтинг) цінних паперів, торгують ними, тобто займаються брокерською і дилерською діяльністю, формують інфраструктуру ринку. В найбільш завершеному вигляді ця модель діє в Німеччині.
Небанківська (американська) модель обмежує інвестиційну і посередницьку діяльність банків (депозитно-кредитних) на ринку корпоративних цінних паперів. Так, у США згідно з законом Гласса-Стігала (1933р.) банкам забороняється займатися розміщенням (андеррайтингом), купівлею і продажем акцій нефінансових компаній, обмежена їх діяльність з корпоративними облігаціями.
Змішана модель характеризується присутністю і діяльністю на ринку корпоративних цінних паперів як банків, так і спеціальних інвестиційних інститутів.
Купівля-продаж цінних паперів на комісійних засадах розглядається як посередницька діяльність банку, де він виступає за дорученням клієнта (за домовленістю банк може діяти від свого імені і за його рахунок). Клієнт може доручити банку купити акції конкретної фірми за мінімальною ціною. При цьому банк зовсім не повинен інформувати клієнта де і в кого він їх купує. Папери можуть бути закуплені на біржі, або ж банк може продати їх клієнту з власних запасів за біржовим курсом. За аналогією, при дорученні клієнта продати якісь цінні папери за максимальною ціною банк може закупити їх для себе спираючись на діючий курс. Якщо банк не залучає власний капітал, то за свої послуги він отримує комісійні у процентах від суми угоди.
Якщо банк залучає власні кошти, купуючи для себе цінні папери, то головний інтерес для нього полягає у різниці курсів куплених і проданих цінних паперів.
Інвестиційна діяльність банків на ринку цінних паперів тісно пов’язана з їх кредитною діяльністю. Цінні папери можуть використовуватися банками як застава для одержання кредиту на міжбанківському ринку, для рефінансування через НБУ.
Окремі види діяльності банків на ринку цінних паперів підпадають під визначення професійної діяльності, зокрема це діяльність із випуску та обігу цінних паперів, депозитарна, розрахунково-клірингова, реєстраторська діяльність тощо. Для здійснення професійної діяльності банки повинні отримати дозвіл Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР).
Таким чином, банки можуть брати участь в інвестуванні трьома шляхами:
1. Обслуговування руху коштів, які належать інвесторам-клієнтам і призначені для інвестування;
2. Мобілізація накопичень для заощаджень і спрямування їх на інвестування через ринок цінних паперів;
3. Вкладання в інвестиційні проекти власних і залучених ресурсів.
Однак у сучасних умовах в Україні комерційні банки в основному обмежуються переважно першим видом діяльності, оскільки залучення інвестиційних коштів незначне.
Якісним моментом можна вважати появу у вітчизняній практиці спеціалізованих інвестиційних банків. До прийняття нового закону “Про банки та банківську діяльність” від 7.12.2000 р. цю нішу періодично займали інші структури. В узагальненому вигляді інвестиційні банки є фінансовими інститутами, що спеціалізуються на операціях з цінними паперами, реалізації інвестиційних проектів, довгостроковому кредитуванні клієнтів і акумулюють як основні такі функції:
1. Участь у фінансових програмах емітентів, формування інвестиційних портфелів.
2. Андеррайтинг, тобто купівля на первинному ринку цінних паперів з наступним їх перепродажем інвесторам; укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з наступним перепродажем або про накладання на покупця обов’язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов’язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані (ст. 2 Закону України “Про банки та банківську діяльність”).
3. Купівля-продаж цінних паперів на вторинному ринку, портфельне управління фінансовими активами. Окрім купівлі-продажу цінних паперів від імені клієнтів інвестиційні банки також ведуть операції і здійснюють інвестування від власного імені.
4. Інвестиційне проектування, моніторинг реалізації планів розвитку.
5. Довгострокове кредитування під заставу цінних паперів.
Інвестиційний банк не має права залучати кошти фізичних осіб – населення і працювати з ними. Класичний тип інвестиційних банків притаманний США, де банкам заборонено займатися інвестиційною діяльністю (крім операцій з державними і муніципальними облігаціями).
Поки що в Україні інвестиційних банків за західними стандартами немає. Коли українські компанії виходять на міжнародні ринки капіталів, то в якості консультантів і лід-менеджерів обирають іноземних партнерів. Сфера діяльності міжнародних інвестиційних банків, таких як Merrill Lynch, Salomon Brothers, Morgan Stanley, BNY, J.P.Morgan та інших, поширюється на сферу корпоративних фінансів і фондові запозичення надійних емітентів.
В узагальненому вигляді система надання інвестиційних послуг у зарубіжних банках (на основі практики п'яти найбільших банків США) представлена в табл. 2.2.
Таблиця 2.2
Послуги інвестиційних банків
|
№ з/п |
Вид послуг |
Характеристика послуг |
|
1 |
Інвестиційний банкінг
|
Андерайтинг для органів державної влади, органів місцевої влади, корпорацій, обслуговування угод із злиття поглинання; інвестиційний консалтинг |
|
2 |
Брокерські послуги |
Ринок акцій, ринок цінних паперів з фіксованим відсотком, іпотечний ринок і ринок нерухомості, товарний ринок |
|
3 |
Послуги інвестиційного менеджменту |
Створення та управління фондами різних типів, довірче управління для населення, довірче управління для професіональних інвесторів |
|
4 |
Сервісні послуги |
Кредитна підтримка інвесторів, кредитна підтримка емітентів, проведення валютно-обмінних операцій, розрахунково-клірингове обслуговування, страхування, аналітична підтримка |
Схема андеррайтингу:
Емітент
Інвестиційний банк інвестиційний
Головний банк синдикат
Інші банки, що залучаються
Брокерські контори ― група з продажу цінних паперів
Інвестори
Інвестиційний банк ― андеррайтер.
Найбільш відомими гравцями на інвестиційному ринку України є ІНГ-банк Україна (Голландія), ОТР-Банк (Угорщина), Індексбанк (Агриколь банк Франція), УкрСиббанк, РайфайзенВанк Аваль (Австрія), Альфа-Банк (Росія). Так, в 2008—2009 рр. основними напрямками діяльності цих банків були: послуги організаціям з фінансового консультування; послуги андерайтингу; послуги платіжного агента. Наприклад, в Україні працює з 2001 р. Перший інвестиційний банк, який надає такі послуги: брокерське обслуговування на організованому ринку, брокерське обслуговування на неорганізованому ринку, андерайтинг.
Сьогодні основною перешкодою налагодження механізмів інвестиційного банківського бізнесу як запоруки розвитку реального сектору економіки є:
• група чинників, пов’язаних із закритістю та непрозорістю діяльності позичальників;
• націленість менеджменту банків на управління кредитним портфелем на рівні окремих позичок (великих кредитів деяким позичальникам та групам пов’язаних позичальників), а не на рівні управління ризиком сукупності наданих позичок;
• низький рівень інфраструктури фінансового ринку (компаній із управління активами, бюро кредитних історій, страхувальників фінансових ризиків тощо);
• нерозвиненість фондового ринку;
• неврегульованість на законодавчому рівні особливостей функціонування інвестиційних банків та правового статусу похідних фінансових інструментів (жоден із їх різновидів законодавчо не визначений державою);
• особливості розподілу державних коштів і запозичень на рівні бюджетів та позабюджетних фондів;
• недостатня державна підтримка інвестицій та інновацій.