СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ УКРАЇНИ
3. НОВА СХЕМА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РАЙОНУВАННЯ УКРАЇНИ ТА її НАРОДНОГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ
Нова схема соціально-економічного районування України необхідна для реалізації стратегії соціально-економічного розвитку регіонів, зокрема для розробки моделі регіональної політики. Створення такої моделі вимагає об’єднаних зусиль політиків, економістів, соціологів, географів та інших фахівців, а також працівників сфери управління різного ієрархічного рівня. Перші спроби розробки і обговорення моделі регіональної політики в сучасних умовах викладені в «Пояснювальній записці до проекту Концепції регіональної політики в Україні і Основних напрямків розвитку регіонів України», в якій акцентується увага на тому, що регіональна політика — це важливий момент розбудови державності, що в Україні необхідно здійснювати регіоналізацію управління, яка виступає нині як визначальний напрямок розвитку реформ та стабілізації економіки. При цьому підкреслюється, що при формуванні і здійсненні регіональної політики обов’язково треба враховувати відмінності між регіонами, які пов’язані з умовами їх розвитку, і наголошується на тому, що регіональна політика повинна формуватись, враховуючи економічні, соціальні, науково-технічні, демографічні, гуманітарні та національні процеси, що відбуваються в регіонах.
Ще в 1995 році була можливість ухвалити «Концепцію регіональної політики в Україні», але, на жаль, ця можливість залишилась невикористаною. В той же час в інших постсоціалістичних країнах Центральної та Східної Європи вже багато зроблено у цьому напрямку. Зокрема, в Росії вже навіть функціонує міністерство, основним завданням якого є реалізація регіональної політики в державі. В даний час знову піднімається питання про створення робочої групи для підготовки нового проекту Концепції державної регіональної політики України та обгрунтування формування структурного підрозділу Кабінету Міністрів України з регіональної політики.
Новий проект Концепції державної регіональної політики України повинен базуватись на загальноприйнятій в різних колах (наукових, адміністративних та ін.) схемі соціально-економічного районування. Для широкого обговорення нами пропонується наступна схема.
|
Схема соціально-економічного районування України
|
Опрацьовуючи власну схему, автори намагались при вирішенні назв районів враховувати наступне: пов’язувати назву району з характерними особливостями географічного положення його території (Західний, Донеччина, Придніпров’я, Причорномор’я); в інших випадках для чіткості уявлення про географічне положення району давати йому назву за найменуванням його центру—найбільшого міста (Київщина, Харківщина). Однак останнє має той недолік, що під Київщиною і Харківщиною можуть розуміти територію відповідної області. Через це назву «Київщина» ми замінили назвою «Центральний район». Що стосується Харківщини, то це питання залишається дискусійним. Можливо, краще назвати його Слобожанщиною.
Наведена схема соціально-економічного районування є наслідком багаторічного вивчення України як суспільно-територіального комплексу, зокрема опрацювання проекту фундаментальних досліджень «Наукові основи соціально-економічного районування і адміністративно-територіального поділу України» у 1994-1995 рр.
В перший рік (1994) опрацювання теми авторами була підготовлена орієнтовна схема соціально-економічного районування України. За цією схемою було виділено 9 районів (див. додатки 1). Схема була опублікована в тезах доповідей на конференції «Територіальний устрій України крізь призму інтересів народів і держави» (Харків, 1994).
Наш новий варіант районування істотно відрізняється від першого орієнтовного варіанту. Основні його відмінності від попереднього такі.
1. Не виділяється окремий соціально-економічний район Поділля і Буковина. Поєднання в одному районі Чернівецької області з двома подільськими нівелювало б їх соціальні та історичні особливості.
2. Не виділяється в окремий район Волинь (у складі Волинської і Рівненської областей). На фоні інших районів за населенням, розмірами території, виробничим потенціалом він надто малий, не має великого центру.
3. Автономна Республіка Крим у новому варіанті районування не виділяється окремо, а входить до Причорномор’я. Це сприятиме збереженню і зміцненню внутрірайонних зв’язків, які складалися протягом останніх десятиріч, оскільки Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Крим входили до Південного економічного району.
4. До Центрального району включено Вінницьку і Хмельницьку області. Це значно збільшило кількість його населення і територію, але підстав для виділення цих областей в окремий район немає.
5. Район Г аличина і Закарпаття одержав назву Західний. До його складу додатково було включено Волинську, Рівненську і Чернівецьку області, тобто в ньому об’єднані всі західноукраїнські землі.
6. В новому варіанті внаслідок внесених змін дещо знівелювалась різниця у виробничому потенціалі окремих районів. Соціально-економічні райони Донеччина, Придніпров’я та Харківщина в новому варіанті не зазнали за своїм складом змін і не так різко виділяються за своїм виробничим потенціалом.
Отже, в новому варіанті більше враховані суспільно-історичні особливості областей. Кожний з виділених районів має великий промисловий, науково-інтелектуальний і культурний центр. Не стало великих відмінностей у їх виробничому і науковому потенціалах.
Опрацьований нами другий варіант схеми соціально-економічного районування, на наш погляд, має важливе народногосподарське значення. Він найбільшою мірою грунтується на викладених в цій публікації принципах соціально-економічного районування. Членування України на 6 районів є необхідним для пізнання економічних, соціальних, екологічних, демографічних та інших суспільних процесів у регіонах. Районування — один з важливих наукових методів поєднання галузевого, міжгалузевого і регіонального управління. Оскільки однією з найважливіших основ даної мережі районів є економічне тяжіння територій до великих міських і промислових агломерацій, то таке районування сприятиме використанню виробничих, культурних, інтелектуальних потенціалів великих міст—центрів виділених нами районів і більш інтенсивному розвитку периферійних частин їх територій.
Використання такого районування в управлінні народним господарством буде мати особливо велике значення для розвитку промисловості. Уявляється, що управління агропромисловими комплексами в сучасних умовах України повинно здійснюватись через області. Обласні центри можуть бути організуючими для управління місцевою промисловістю. В даний період мабуть буде недоцільним створювати в соціально-
економічних районах органи державної влади. Такі райони повинні бути осередками організації і управління промисловістю. За своїм характером вони повинні мати органи управління цією найбільшою галуззю господарства.
На перших порах дуже важливо створити в соціально-економічних районах організуючі інституції для формування машинобудівних систем. Машинобудування — найбільша галузь матеріального виробництва України. В ній зайнято біля 40% всіх працюючих в промисловості. Машинобудівний потенціал України спеціалісти порівнюють з потенціалом Англії та Франції, разом узятих. Однак машинобудівний комплекс України
і спеціалізовані територіальні системи не сформувались. Однією з причин цього було те, що часто навіть підприємства—сусіди десятки років знаходились в різних відомствах, були різко розмежовані. В умовах незалежності України територіальна організація машинобудування визначалась як одна з найважливіших проблем його розвитку. Тепер, коли створюється загроза великого безробіття, дуже важливим є збереження робочих місць саме у машинобудуванні.
Опрацювання проблем розвитку і територіальної організації машинобудування України показало доцільність формування районних машинобудівних систем. Шляхом формування таких систем можна певною мірою впорядкувати виробничо-територіальні зв’язки машинобудівних підприємств. Кожна з систем своїм ядром може мати найбільші промислові центри—Донецьк, Дніпропетровськ, Харків, Київ, Львів і Одеса. Отже, центри суспільно-економічних районів і центри машинобудівних територіальних систем співпадають.
Соціально-економічні райони не будуть автаркічними. Вони будуть одним, хоч і дуже важливим, видом територіальних систем промислових підприємств, що доповнюють загальнодержавні, обласні і локальні виробничі системи. Якщо розглядати район з позицій матеріального виробництва, то він повинен бути крупним регіональним промисловим комплексом. Без створення регіонів на основі найбільших промислових агломерацій неможливо організувати раціональне управління величезною кількістю, зокрема, машинобудівних підприємств.
Запропонований проект районування сприятиме розвиткові великих міст і в економічному і в соціальному відношенні. На наш погляд, райони сприятимуть створенню ефективних політичних противаг тенденціям сепаратизму та іредентизму. У перспективі не виключена можливість перетворення районів в одиниці територіального устрою держави.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19