Главная->Екологія->Содержание->8.2. Стан природних ресурсів в Україні

САМОСТІЙНІ РОБОТИ З КУРСУ «ЕКОЛОГІЯ»

8.2. Стан природних ресурсів в Україні

Еколого-економічні проблеми використання земельних ресурсів України

Наша країна належить до найбільш забезпечених родючими ґрунтами – чорноземами. Лише 50 % ріллі знаходиться у зонах гарантованого землеробства, тобто в районах, достатньо забезпечених опадами, з малою імовірністю посух і суховіїв. У більшості землеробських районів України потрібні заходи щодо збереження вологи у ґрунті та штучне зрошення. Надмірні втрати родючих земель від водної ерозії, затоплення штучними морями, вилучення під різні види будівництва набули у нас форми національного лиха. Вільних земель, придатних для освоєння під ріллю, практично немає, отже, актуальною залишається проблема збереження охорони і раціонального використання земельних ресурсів.

Земля, ґрунт є основою сільськогосподарського виробництва та лісового. На землях вирощують зернові та технічні культури, кормові трави, сади і ягідники, лісові плантації. Основним видом сільськогосподарського виробництва є рослинництво. Р. Вільямс поділив рослинництво на: лісівництво, луківництво, рільництво. При загальній площі України 60,4 млн га на ріллю припадає близько 34,2 млн га (54,96 %), лучні угіддя – 6,17 млн га (10,2 %). В окремих районах лісостепу і степу розораність досягає 80–90 %, що є небажаним в економічному та екологічному відношеннях, оскільки різко зменшується загальний природний потенціал території, що робить її одноманітною, а розвиток господарства однобоким.

Рільництво впливає на ґрунти, перш за все обробітком їх різними сільськогосподарськими знаряддями, вилученням поживних елементів, що виносяться з поля у вигляді врожаю різних культур. Започаткувавши рільництво, людина знищила природну рослинність, лісову підстилку, дернину або степову повсть і оголена земля стала доступною для багатьох стихій (прямого сонячного проміння, тепла, вітру, дощу, снігу, текучої води) та різноманітних сільськогосподарських машин і механізмів. Шкідливий антропогенний вплив, а також розгул стихій, розбуджених та посилених людиною, завдає ґрунтам великої, часом непоправної шкоди. Це, перш за все, погіршення ґрунтової структури, механічне руйнування та ущільнення ґрунту, постійне збіднення на гумус (органіку) та поживні речовини, водна і вітрова ерозія, забруднення ґрунту мінеральними добривами, отрутохімікатами, мастилами та пальним, радіонуклідами. Втрата ґрунтами грудкуватої структури у верхньому горизонті відбувається внаслідок постійного зменшення вмісту органіки, механічного руйнування, структурних агрегатів знаряддями обробітку під впливом опадів, вітру, перепаду температур тощо. Близько 80 % орних земель зазнають погіршення агрономічно цінної структури, що погіршує водно-повітряний режим, посилює водну та вітрову ерозію і зрештою зменшує основну властивість ґрунту – родючість.

Однією з причин цього явища є багаторазовий обробіток ґрунтів різними знаряддями за допомогою потужних і важких колісних тракторів, вивезення на поля тракторами з причепами та важкими автомобілями добрив і посівний матеріал, вивозять зерно і солому, коренеплоди і бульбоплоди. Ущільнення ґрунту тракторів і комбайнів типу «Дон» (15–20 т) набуло загрозливих розмірів, що веде до різкого пониження родючості ґрунту. У таких ґрунтах майже вдвічі знижується водопроникна і водоутримуюча здатність, зменшується опірність ґрунту до ерозійних процесів. Водна, вітрова, лінійна ерозії – справжнє суспільне лихо. Внаслідок цього руйнується не лише ґрунт, а й увесь природний комплекс. Різними формами ерозій в Україні охоплено близько 20 млн га ріллі з 34,2 млн га усього орного покриву (59 %). У місцях розвитку ярів знижується рівень підґрунтових вод, землі стають непридатними для шляхового, житлового та промислового будівництва.

Глобальною проблемою є постійне зменшення у ґрунтах вмісту гумусу, що відіграв провідну роль у формуванні ґрунту, його цінних агрономічних властивостей, забезпеченні рослин поживними речовинами. Основна причина – споживацький підхід до землі, намагання якнайбільше з неї взяти і якнайменше їй повернути. А гумус не тільки витрачається на мінералізацію з вивільненням доступних для рослин поживних речовин, але і виноситься з ґрунту в результаті ерозії, з коренеплодами і бульбоплодами, на колесах транспорту. За оцінками В.А. Ковди, наші чорноземи – найбільш родючі ґрунти, втратили за останні 100 років 25–40 % гумусу і половину своєї родючості. За минуле століття запаси гумусу в орному шарі чорноземів типових зменшились на 29 %, чорноземів звичайних – на 36 %, чорноземів південних – на 31 %.

Перехід с/г виробництва на індустріальні та інтенсивні технології ставить за мету збільшення продуктів харчування шляхом широкої його хімізації, тобто застосування високих доз мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин. Однак внесення високих доз міндобрив супроводжується забрудненням ґрунту баластними речовинами – хлоридами, сульфатами. У ґрунтах і підґрунтових водах нагромаджуються рештки пестицидів, які, потрапляючи у вирощувану продукцію, знижують її якість. У західноєвропейських країнах на 1 га ріллі вноситься 5–6 кг пестицидів, а, наприклад, у Львівській області – 11 кг. Забруднення ґрунтів відбувається також відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами та пальним, що з них витікають під час праці на полях. Поступають у ґрунти також техногенні забруднення від промислових підприємств – сульфати, оксиди N, S, важкі метали та багато інших шкідливих сполук, зокрема радіонукліди.

Проблема охорони і раціонального використання сьогодні стала одним із найважливіших завдань людства. Це визначається перш за все тим, що 98 % продуктів харчування людина отримує внаслідок обробітку землі. За останні 60 років в Україні площа родючих земель, вилучених під різні види несільськогосподарського використання, перевищує територію Одеської області. Понад 700 тис. га родючих земель затоплено водосховищами на Дніпрі.

Меліорація – це сукупність організаційно-господарських, технічних та біологічних заходів, спрямованих на тривале й докорінне поліпшення природних властивостей земель з метою отримання стійких врожаїв усіх сільськогосподарських та лісових культур.

За дією на ґрунт і рослини меліорації поділяють на:

1) агротехнічні меліорації (агромеліорації) – передбачають поліпшення агрономічних властивостей ґрунту шляхом оптимального обробітку із застосуванням спецприйомів; боронування, щілинування, лункування та ряд інших заходів для затримання снігу і стічних вод;

2) лісотехнічні меліорації (лісомеліорації) – здійснюються для поліпшення водного режиму та мікроклімату, захисту ґрунтів від ерозії шляхом лісонасаджень на схилах, у балках і ярах, на вододілах і рухомих пісках, розведення лісів загального агрономічного призначення;

3) хімічні меліорації (хіміомеліорації) – поліпшують агрохімічні та агрофізичні властивості ґрунтів шляхом використання вапна, гіпсу, дефекату, торфу, сапропелів, компостів, гною, сидератів тощо, які збагачують ґрунт на органіку;

4) гідротехнічні меліорації (гідромеліорації) – поліпшують водний режим шляхом обводнення або осушення, точніше регулювання водного режиму ґрунтів (будівництво різних зрошувальних каналів).

Але і ці напрями негативно впливають на ґрунти – засолені сотні тисяч гектарів земель, порушення режимів водоймищ (наприклад, Сиваш), підняття рівню ґрунтових вод до небезпечної глибини (2–3 м від поверхні), загибелі ґрунтової мікрофлори тощо.

Охорона земельних ресурсів – важлива загальнонародна і народногосподарська справа. Держава відповідно до законів здійснює володіння і розпорядження єдиним державним земельним фондом країни. Земля надається або продається у використання державним і громадським підприємствам, установам чи організаціям, а також громадянам. Ними є колективні господарства, лісгоспи, орендні колективи, індивідуальні орендатори, фермери. Під правовою охороною земель розуміють систему юридичних норм, спрямованих на збереження, відновлення і поліпшення родючості ґрунтів, забороняє використовувати землі, систематично здійснювати заходи для підвищення родючості ґрунтів, забороняє використовувати землі не за цільовим призначенням.

Важливим аспектом законодавства є охорона земель від забруднення хімікатами і міндобривами, від шкідливого впливу промислових, комунальних та інших відходів, викидів, стічних вод. Правові норми передбачають заходи з боротьби з ерозією ґрунтів, регулюють режим меліорації земель, боротьбу з бур’янами та шкідниками сільськогосподарських та лісових культур. Правова охорона земель ґрунтується на Конституції України, яка закріплює право власності на землю і право землекористування, а також інших нормативно-правових актах.

Еколого-економічні проблеми використання водних ресурсів України

Відомо, що для більшості людських потреб придатна не будь-яка вода, а прісна з вмістом мінеральних солей до 1 г/л. В основному запас прісної води зосереджений у льодовиках, але теоретично доступною є лише вода прісноводних озер, водосховищ, річок та підземних горизонтів у зонах активного водообміну. Ресурси прісних вод належать до відновлювальних завдяки глобальному кругообігу, що охоплює атмосферу, поверхню Землі і літосферу. Забезпеченість річковою водою України дуже мала і сягає: сумарний стік річок, тис.км³ – 50; стік на 1 душу населення – більше 1,0 тис, м³/рік (наприклад, у Пд. Америці – 51,5 тис.м³/рік на душу населення).

Цей дефіцит річкової води доводиться надолужувати використанням підземних вод, яких у нашій країні чималі запаси. З її надр щорічно добувається більше 5 км³ води. У 77 містах України водопостачання здійснюється практично лише за рахунок підземних ресурсів підземних вод. Основним споживачем води в Україні є сільське господарство, житлово-комунальне господарство та промисловість.

До найбільш небезпечних видів негативного антропогенного впливу на гідроресурси належить забруднення та засмічення поверхневих та підземних вод відходами господарської діяльності. Бездумне осушування боліт, надудобрення сільгоспугідь, штучне затоплення земель родючих та рівнинних (на Дніпрі, Дністрі, Південному Бузі), зміна напрямку течій річок, видобуток та збагачення корисних копалин, викиди підприємств, робота АЕС, ГЕС, транспорту, застосування отрутохімікатів (пестицидів) у сільському господарстві, тваринницькому комплексі і фермах, побутових комунальних стоках, сплавах лісу розсипом – ось лише невеликий перелік, що веде до зміни стану водотоків та водоймищ, скорочує кількість цінних видів флори і фауни гідросфери.

Раціональне використання водних ресурсів повинне ґрунтуватися на трьох основних принципах: сувора економія водовитрат, ефективне очищення стічних вод; санітарна охорона поверхневих і підземних вод від забруднення та виснаження.

Дуже перспективним є створення в територіально-виробничих комплексах замкнених систем водокористування. Відповідно до Водного кодексу України водні об’єкти (води) становлять водний фонд, до якого входять ріки, озера, водосховища, інші поверхневі водойми та водні джерела, води каналів та стоків, підземні води, внутрішні моря та інші морські води, територіальні води. Водні об’єкти надаються у користування при дотриманні встановлених законом вимог і умов для задоволення питтєвих, побутових, лікувальних, курортних, оздоровчих та інших потреб населення. З метою охорони вод законодавство обмежує скидання у водні об’єкти виробничих і побутових відходів, встановлює (забороняє) забруднення вод отрутохімікатами та міндобривами, передбачає необхідність встановлення округів і зон санітарної охорони та проведення інших водоохоронних заходів. Водне законодавство забороняє введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств та інших об’єктів, не забезпечених очисними пристроями, які попереджають забруднення і засмічення вод та шкідливу їх дію. За порушення Водного законодавства може настати адміністративна, кримінальна або цивільна відповідальність.

Екологічні наслідки забруднення атмосферного повітря України

Повітряний басейн належить також до природних ресурсів. Забруднення атмосферного повітря сприяє появі підвищеної кількості запальних захворювань органів дихання і очей, захворювань серцево-судинної системи, інфекційних захворювань ракових захворювань тощо. Діти, які проживають у районах, забруднених атмосферними викидами, часто мають низьку масу тіла і рівень фізичного розвитку, а також функціональні відхилення серцево-судинної і дихальної систем. Захворюваність хворобами органів дихання становить у середньому 73,5 % від загальної захворюваності.

Біологічний ефект забруднення повітря може бути місцевим і загальним. Місцева дія може спричинювати гострі захворювання дихальних шляхів і легенів. Загальна дія зводиться до того, що більшість цих речовин діє на процес обміну речовин. Часто перед загальною дією має місце місцева дія, тому загальна дія завжди повинна розглядатися у сукупності з місцевою дією. Можуть бути захворювання, які є характерними обмінними захворюваннями, але виникли внаслідок загальної дії повітряних забруднень.

Згідно із законом України «Про охорону атмосферного повітря» підприємства, установи і організації, діяльність яких пов’язана з викидами забруднюючих речовин в атмосферу, повинні бути оснащені устаткуванням і апаратурою для очищення викидів в атмосферу. Введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств та об’єктів, які не відповідають вимогам щодо охорони атмосферного повітря, забороняється.

Особи і організації, що порушують виконання закону про охорону атмосферного повітря, несуть кримінальну, адміністративну та іншу відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Існують також організаційні, технологічні та інші методи боротьби із забрудненням атмосфери:

1) зменшення кількості ТЕС за рахунок введення в дію більш потужних, забезпечених ефективними системами очищення і утилізації газових і пилових відходів;

2) очистка мінерального палива від піриту до його надходження в топки ТЕС через низьку якість;

3) заміна вугілля та мазуту на ТЕС екологічно чистішим газовим паливом (у повітря викидається лише СО₂);

4) регулювання двигунів внутрішнього згорання в автомобілях, установка на них спеціальних каталізаторів для допалювання пального тощо;

5) збільшення обсягів озеленення міст і селищ;

6) правильне розташування житлових і промислових районів у містах (створення зон зелених насаджень);

7) використання під час будівництва звукопоглинаючих матеріалів;

8) ізоляція джерел шуму кожухами, ковпаками, застосування пристроїв, що зменшують шуми, та глушників;

9) нормування впливу господарської діяльності шляхом введення і обов’язкового дотримування екологічних норм.

Еколого-економічні проблеми використання лісових ресурсів України

Серед рослинних угруповань планети особливе місце належить лісам. Ліси – невід’ємна частина біосфери, бо безпосередньо впливають на випаровування, поверхневий і внутрішньоґрунтовий стік атмосферних опадів, на гідрологічний режим річок, тобто на водний баланс даного ландшафту. Ліси планети відіграють важливу роль у регулюванні газового складу атмосфери, постачаючи понад половину загальної кількості кисню, який виділяють зелені рослини в процесі фотосинтезу. Різке зменшення площі лісів на земній кулі призведе до значних порушень природних умов у глобальному масштабі. Ліси захищають ґрунт від розмивання поверхневими стоками, видування вітром, закріплюють піски, уповільнюють швидкість вітру над сільськогосподарськими угіддями, послаблюють негативний вплив холодних вітрів і суховіїв. Тому урожаї на захищених лісом ланах значно вищі та стабільні. Ліс є своєрідним гігантським фільтром, що очищає повітря від пилу і мікроорганізмів. Ліси потрібно охороняти від пожеж, незаконних рубок, порушень правил лісокористування, негативного впливу технічних факторів. Слід підвищувати продуктивність лісових насаджень, ефективно використовувати рекреаційні території, удосконалювати лісоексплуатацію і технології переробки деревини. Підвищенню продуктивності лісів сприяють такі фактори: поліпшення природних умов життя дерев, застосування добрив, раціональний обробіток ґрунту, поліпшення мікроклімату в насадженнях. Це сприяє збагаченню ґрунту азотом і гумусом, поліпшенню його структурного складу, кращому розвитку кореневих систем дерев, підвищенню стійкості рослин проти шкідників і хвороб, збільшенню приросту деревини. Від шкідників і хвороб лісу захищають, приваблюючи птахів, створюючи сприятливі умови для їх розмноження, застосовуючи біологічні препарати.

Ліси України виконують переважно водоохоронну, захисну, санітарно-гігієнічні функції; промислово-експлуатаційне значення їх обмежене. З метою охорони лісів розроблено цілу схему комплексного лісогосподарського використання, на основі якої має здійснюватися ведення господарства, охорона лісів. На превеликий жаль, реальний стан лісового господарства дуже негативний. Згідно з Лісовим кодексом фізичні та юридичні особи, що порушують правила користування лісовими ресурсами, несуть кримінальну, адміністративну та інші форми відповідальності.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43

Категорії

САМОСТІЙНІ РОБОТИ З КУРСУ «ЕКОЛОГІЯ»

Схожі підручники