Питання з курсу Історії України
12.Входження українських земель до Великого Князівства Литовського.
Кревська та Городельська унія ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ДО СКЛАДУ ЛИТОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. Інші українські терени змогли приєднати до своїх володінь литовці. Єдиною реальною силою, -здатною протистояти просуванню Литви на українські землі, була Золота Орда. Більшість українських, земель приєднано до Литви за часів співправління князів-братів Ольгерда й Кейстута Гедиміновичів. Кейстут опікувався відносинами з німецькими лицарями, а Ольгерд здійснював зовнішню політику в південному й південно-східному напрямках, уклавши угоду між Литвою й Ордою, Саме ця домовленість дала змогу Ольгерду поширити свою владу на Київщину, Чернігово-Сіверщину та Поділля. Підкорення литовськими князями' русько-українських земель відбувалося переважно мирно. Утвердження литовських князів у Київщині, -Чернігово-Сіверщині та на Поділлі деякі тогочасні джерела пов’язували з битвою між литовсько-українським військом та ординцями на Синіх Водах, що сталася 1362 р. (нині річка Синюха,, ліва притока Південного Бугу). Приєднання земель Південно-Західної Русі перетворило Литовське князівство на велику державу. До кінця 14 ст. вона була федерацією земель-кня-зівств, у тому числі українських — Київського, Черні-гово-Сіверського, Волинського, Подільського. Кожним з них, як і колись, правив удільний князь, щоправда, тепер уже не з руської династії Рюрико-вичів, а з литовської — Гедиміновичів. Київським і чернішво-сіверським володарями стали сини великого князя — Володимир і Дмитро-Корибут Ольгер-довичі. На Волині княжив молодший брат Ольгерда Любарт, а після нього — Любартів син Федір, на Поділлі володарювали племінники Ольгерда — князі Коріатовичі. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБУВАННЯ РУСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У СКЛАДІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО. Русичі становили 90 % населення держави. їхня культура справила на литовців ■ помітний вплив. Вони переймали- від українців та білорусів військову організацію та способи оборони, особливості зведення фортець, традиції господарювання і владарювання. Великого поширення з-поміж литовської знаті набула руська віра — так спочатку звалося в Литві православне християнство. Руська мова стала мовою великокняжого двору й державної канцелярії. Закріпленню руського впливу сприяли шлюби литовських князів із руськими князівнами. Тож назва «Литовсько-Руська держава» відображає умови тогочасного життя. Утім найсуттєвішою особливістю перебування руських земель у. складі ВКЛ було те, що литовці дозволяли місцевій українській знаті обіймати найвищі адміністративні посади. Руські князі та бояри ставали на службу до великого князя литовського, за що за ними закріплювали їхні родові землі. На місцях залишалася вся попередня система управління за принципом: «Ста- рого не порушуємо, а нового не впроваджуємо». КИЇВСЬКЕ УДІЛЬНЕ КНЯЗІВСТВО. Свідченням успадкування державного ладу давньої Русі дослідники вважають князювання нащадків Ольгерда в Києві. Від 1363 р. в Києві князював Володимир Ольгердович. Охрещений матір’ю за православним обрядом, вихований на слов’янських звичаях і традиціях, литовський князь не був сприйнятий у Києві як чужинець і швидко порозумівся з місцевим боярством. Виявом економічної могутності та прагнення позбутися залежності від Вільна було карбування Володимиром власної монети. Київський князь почувався незалежним володарем. Це підтверджує і звучання його титулу-: в нечисленних документах, що збереглися від тих часів, Володимир Ольгердович іменував себе «З Божої ласки князь київський». КРЕВСЬКА УНІЯ. Зміни в становищі українських земель у складі Великого князівства Литовського сталися з приходом до влади Ягайла Ольгердовича. Поляки запропонували Ягайлу одружитися з їхньою королевою Ядвигою і стати польським королем. Причиною таких клопотань була загроза обом державам з боку Тевтонського ордену. Ягайло прийняв пропозицію. Наслідком його згоди стало укладення між Литвою та Польщею в серпні 1385 р. в м. Крево (нині територія Білорусі) державно-політичного союзу, відомого в історії під назвою Кревської унії. Ця угода передбачала перехід у католицтво Ягайла, його родичів і всіх нехреіцених литовців, шлюб Ягайла з Ядвигою і приєднання Великого князівства Литовського до складу Польської держави, У лютому 1386 р. Ягайло прийняв католицтво, взявши ім’я Владислав, одружився з Ядвигою і став польським королем. Незабаром- до католицизму було прилучено й Литву, а литовських бояр-като-ликів урівняно у правах з поляками. Щоправда, провести до кінця укладену в Крево угоду Ягайло так і не спромігся, бо в особі Вітовта Кейстутовича знайшов затятого прихильника державної незалежності Литви. За Острівською угодою 1392 p., Ягайло мав повернути Вітовту. всі батьківські землі й визнати його довічним правителем Великого князівства Литовського, підкоривши його владі всіх удільних князів. Вітовт визнав себе васалом польського короля.
Городе́льська унія 1413 — угода між Польським королем Владиславом ІІ Ягайлом та Великим князем Литовським, Руським та Жемантійським Вітовтом, укладена 2 жовтня 1413 року у місті Городло, що на річці Західний Буг.
Рішення угоди, заперечуючи положення Кревської унії 1385 р., підтверджували існування Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського як окремої незалежної держави. Городельська унія передбачала проведення ряду заходів, спрямованих на уніфікацію систем органів державного управління обох країн, а також унормування Привілеїв шляхетських та зрівняння прав шляхти католицького віровизнання Королівства Польського та Великого князівства Литовського.
Угода підтвердила чинність інкорпораційних умов Кревської унії 1385 року, задекларувала повторне об'єднання Корони Польської і Великого князівства Литовського в одну державу «на вічні часи» перед лицем воєн та загрози з боку нім. хрестоносців та «інших будь-яких неприятелів». За ВКЛ визнавалося право на автономію: зберігалась інституція велико-князівської влади у Литві, а за Вітовтом закріплювався (щоправда, не спадково, а лише пожиттєво й під сюзеренітетом польського короля) титул Великого князя литовського.
Було визначено також принцип обрання монархів у Польському королівстві та ВКЛ за спільною згодою й ухвалою прелатів (вищі духовні особи в католицькій церкві), магнатів і шляхти обох країн. Литовсько-білорусько-українське боярство зрівнювалося у станово-правовому відношенні з польськими магнатами та шляхтою, підтвердженням чого стало передання низці найвливовішим литовсько-українським родам польських шляхетських гербів і заміна старого терміна «бояри» новим — «барони і нобілі».
Результатом Городельської унії було послаблення союзу Литви та Польщі у війнах із Тевтонським орденом. Деякий час Тевтонський орден виступав на стороні Литовсько-руської держави проти Польщі та католицької шляхти Литви.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47