ГРОШІ І КРЕДИТ (частина 2)
Суть, призначення та види фінансового посередництва
Грошовий ринок являє собою економічні відносини, що виникають з приводу купівлі і продажу грошей як специфічного товару за цінами, що формуються за співвідношенням попиту і пропозиції.
За характером зв'язку між продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником) грошовий ринок розділяють на два сектори:
а) сектор прямого фінансування (без посередників). Тут кредитори і позичальники самостійно вирішують всі питання купівлі-продажу грошей;
б) сектор непрямого (опосередкованого) фінансування. Тут, крім кредитора і позичальника, функціонують посередники. Вони спочатку мобілізують у себе ресурси, які пропонуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Такі посередники створюють власні зобов'язання і вимоги, які можуть бути самостійним інструментом грошового ринку.
За характером посередництва операцій посередники поділяються на такі види фінансових посередників: банки, страхові компанії, інвестиційні, фінансові і трастові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства. За місцем на грошовому ринку та роллю, яку виконують фінансові посередники на грошовому ринку, розрізняють банківські і небанківські фінансово-кредитні установи. Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошовому ринку і з одним і тим самим об'єктом — вільними грошовими коштами.
Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього і в розвитку економіки в цілому. їх економічне призначення полягає у забезпеченні позичальників і кредиторів, яких називають базовими суб'єктами ринку, найбільш сприятливих умов для їх діяльності.
Економічні суб'єкти (кредитори і позичальники) можуть будувати свої взаємовідносини безпосередньо між собою, не звертаючись до посередників. Але організація таких відносин і для них, і для суспільства загалом була б дорожчою, уповільненою, більш ризикованою і не досить зручною. Переваги фінансового посередництва проявляються у наступному:
а) широкі можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в доходні активи. Для позичальника з'являється можливість оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих, споживчих чи інших завдань і так само оперативно повернути їх кредитору. Для цього кредитору необхідно звернутися до будь- якого посередника і розмістити у нього свої кошти, а позичальнику необхідно звернутися до того самого посередника і отримати кредит. При цьому позичальнику зовсім не потрібно шукати конкретного власника коштів. Достатньо лише необхідний розвиток мережі фінансових посередників;
б) скорочення витрат базових суб'єктів ринку (кредиторів і позичальників) на формування вільних грошових коштів, розміщення їх у доходні активи та надання кредиту. Останнє зумовлено тим, що, по-перше, кредитор і позичальник зменшують свої витрати на пошук один одного. По-друге, скорочуються витрати з оцінки фінансового стану, кредитоспроможності, надійності та інших показників потенційних клієнтів. Водночас кредитору необхідно оцінювати надійність самого фінансового посередника;
в) зниження фінансових ризиків для базових суб'єктів грошового ринку, так як значна їх частина перекладається на посередників;
г) урізноманітнюються відносини між кредиторами і позичальниками шляхом надання додаткових послуг, які беруть на себе посередники. Це, зокрема, страхування кредитора від різних ризиків, задоволення потреб у пенсійному забезпеченні тощо.
Базовими суб'єктами грошового ринку (позичальники і кредитори) виступають ділові підприємства, сімейні господарства, окремі фізичні особи.
Тому, створюючи сприятливі умови для їх функціонування, фінансові посередники позитивно впливають на кругообіг капіталу в процесі розширеного відтворення виробництва, торгівлі та інших сфер економічної діяльності. Особлива роль у переміщенні тимчасово вільних грошових коштів сімейних господарств та окремих фізичних і юридичних осіб. Ці грошові ресурси перебувають у великої кількості власників і їх перерозподіл без участі посередників навіть технічно був би дуже складним і дорогим.
У вітчизняній економічній літературі усі посередники поділяються на банківські і небанківські. А у зв'язку з тим, що у різних законодавствах по- різному трактується поняття “банк”, то окремі установи в одній країні називаються банківськими, а в інших — небанківськими.
Вважається доцільним здійснення класифікації фінансових посередників за участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цією ознакою вони поділяються, по-перше, на фінансових посередників, що здатні впливати на пропозицію грошей через механізм грошово-кредитного мультиплікатора, і, по-друге, фінансові посередників, небанківські фінансові установи, які не можуть впливати на пропозицію грошей з застосуванням механізму грошово- кредитного мультиплікатора.
Отже, під терміном “банк” слід розуміти установу, яка створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах повернення, платності і строковості, та здатну впливати на пропозицію грошей через грошово-кредитний мультиплікатор.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57