Фінансова діяльність суб'єктів підприємництва. Навчальний посібник (частина 1)
4.2. Характеристика внутрішніх джерел фінансування за використання касового підходу
Основним внутрішнім джерелом у цьому разі є самофінансу-вання, яке пов’язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті. У світовій економічній літера-турі залежно від способу відображення прибутку у звітності, зок-рема в балансі, виділяють:
а) приховане самофінансування (пов’язане із використанням
прихованого прибутку), який виникає внаслідок формування
прихованих резервів;
б) відкрите самофінансування (тезаврація офіційного прибутку).
Приховані резерви – це частина власного капіталу підприємст-ва, яка жодним чином не відображена в його балансі, отже, обсяг власного капіталу в результаті формування прихованих резервів буде меншим, ніж це є насправді. Вони формуються шляхом не-дооцінки активів або переоцінки зобов’язань. До суттєвого недолі-ку прихованого самофінансування слід віднести порушення прин-ципу достовірності при складанні звітності та підвищення рівня асиметрії в інформаційному забезпеченні її зовнішніх користува-чів.
Тезаврація прибутку – це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвести-ційної та операційної діяльності. Величина тезаврації відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився у розпорядженні підп-риємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів.
До основних переваг самофінансування слід віднести такі:
– залучені кошти не потрібно повертати та сплачувати ви-нагороду за користування ними;
– відсутність затрат при мобілізації коштів;
– не потрібно надавати кредитне забезпечення;
– підвищується фінансова незалежність та кредитоспромож-ність підприємства.
Недоліки відкритого самофінансування (тезаврації) стисло можна охарактеризувати так:
– оскільки на реінвестування спрямовується чистий прибуток, попередньо він підлягає оподаткуванню, у результаті чого вар-тість цього джерела фінансування збільшується;
– обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансуванням знижують вимоги до ефективного використання коштів;
– помилковість інвестицій (оскільки рентабельність реінве-стицій може бути нижчою середньоринкової процентної ставки, це може призвести до зниження ефективності ринку капіталів у цілому).
Звертаємо увагу на те, що амортизаційні відрахування не на-лежать до джерел самофінансування (як це досить часто можна зустріти у вітчизняній економічній літературі). Ефект фінансу-вання завдяки амортизації виникає у результаті специфічного ви-ду реструктуризації активів: заморожені в необоротних активах фінансові ресурси вивільняються і залишаються на поточному рахунку підприємства у вигляді відповідної частини виручки від реалізації. У результаті спрямування амортизаційних відрахувань на фінансування реальних інвести бо й проявляється так званий
авансований капітал повертається на підприємство швидше, ніж виникає потреба в оновленні засобів.
Під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріаль-
ного прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань^Амортизації пі длягають витрати на:
> придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощу-вання багаторічних насаджень до початку плодоношення;
> самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких осно-вних фондів;
> проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модерні-зації та інших видів поліпшення основних фондів;
> капітальні поліпшення землі, не пов’язані з будівницт-
вом ьні п а ол£=ЙГшення'збагачення та інші подібні кап-
Основні фонди підлягають розподілу за такими групами:
ртири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;
група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;
29 Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України вiд 28.12.1994 р. № 334/94-ВР. – Чинний з 01.01.1995 // Голос України. – 1995. – 14 лют.
група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;
група 4 – електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними за-соби зчитування або друку інформації, інші інформаційні систе-ми, комп’ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).
Амортизація окремого об’єкта основних фондів групи 1 про-вадиться до досягнення балансовою вартістю такого об’єкта 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкова вар-тість такого об’єкта відноситься до складу валових витрат за ре-зультатами відповідного податкового періоду, а вартість такого об’єкта прирівнюється до нуля. Амортизація основних фондів груп 2, 3 і 4 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.
Для амортизації нематеріальних активів застосовується лі-нійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального ак-тиву амортизується рівними частками виходячи з його первісної вартості з урахуванням індексації протягом строку, який визна-чається платником податку самостійно, виходячи із строку кори-сного використання таких нематеріальних активів або строку ді-яльності суб’єкта підприємництва, але не більше 10 років безперервної експлуатації.
Амортизаційні відрахування провадяться до досягнення зали-шковою вартістю нематеріального активу нульового значення. Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (по-даткового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): група 1 – 2 відсотки; група 2 – 10 відсотків; група 3 – 6 відсотків; група 4 – 15 відсотків.
Балансова вартість групи основних фондів (окремого об’єкта основних фондів групи 1 на початок розрахункового кварталу визначається за формулою:
Ба = Ба-1 +Па-1 -Ва-1 -Аа-1 , (4.1)
де Ба – балансова вартість групи (окремого об’єкта основних фондів групи 1 на початок розрахункового кварталу;
Ба-1 – балансова вартість групи (окремого об’єкта основних фондів групи 1 на початок кварталу, що передував розрахунковому;
Па-1 – сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та
інших поліпшень основних фондів, що підлягають амортизації, протягом кварталу, що передував розрахунковому;
Ва-1 – сума виведених з експлуатації основних фондів (окремого об’єкта основних фондів групи 1 протягом кварталу, що переду-вав розрахунковому;
Аа-1 – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.
Суб’єкти підприємницької діяльності всіх форм власності ма-ють право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:
(Ia-1 -10)
Ki = , (4.2)
100
де I a-1 – індекс інфляції року, за результатами якого провадиться
індексація.
Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не прова-диться.
До внутрішніх джерел фінансування відносять також створю-вані з власної ініціативи підприємств забезпечення (резерви) для відшкодування майбутніх витрат, збитків, зобов’язань, величина яких є невизначеною. У складі забезпечень наступних витрат і платежів (розділ 2 пасиву балансу) відображаються нараховані у звітному періоді майбутні витрати і платежі, величина яких може бути визначена тільки на основі прогнозних оцінок, а та-кож залишки коштів цільового фінансування і цільових надходь-жень.
Ефект фінансування за рахунок забезпечень проявляється за-вдяки існуванню часового розриву між моментом їх формування (нарахування) та використання (грошових виплат). Залежно від цього визначають можливий строк використання їх як джерела фінансування. Якщо забезпечення мають короткостроковий хара-ктер, однак нарахування здійснюється регулярно (револьверно) і збе-рігаються стабільні залишки на відповідних рахунках, то їх мож-на трактувати як довгостроковий капітал. Величина забезпечень визначається на основі прогнозних розрахунків фінансових та бухгалтерських служб підприємства. Розмір забезпечень, які від-носяться на валові витрати, лімітується податковим законодавством.
За своїми характеристиками забезпечення можна трактува-ти як позичковий капітал підприємства з невизначеними стро-ками та сумами погашення. До основних видів забезпечень, які можуть створюватися на підприємствах, відносять такі:
• забезпечення виплат персоналу;
• на додаткове пенсійне забезпечення;
• на виконання гарантійних зобов’язань;
• на реструктуризацію;
• на виконання зобов’язань за ризиковими (обтяжливими) кон-трактами тощо.
Забезпечення використовуються для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких вони були створені. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від дія-льності підприємства.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50