ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
7. Розвиток банків в Україні
З часу оголошення незалежності України реєстрація новостворених банків почала здійснюватися Національним банком, хоча певна кількість таких банків в Україні з’явилася за рішенням колишнього Державного банку СРСР.
За перший рік незалежності (1992) в Україні було зареєстровано 60 банків, і на кінець цього року їх загальна кількість становила 133 одиниці. Найбільша кількість банків була зареєстрована у 1993 р. (84), а з 1995 р. кількість щорічно зареєстрованих банків зменшилась у середньому до шести. Під час кризи 2008–2009 рр. кількість банків дещо зменшилась, і в перспективі ця тенденція може зберегтися, оскільки НБУ вважає нинішню кількість банків в Україні завеликою.
На початок 2011 р. кількість банків за реєстром становила 195, хоча ліцензію на здійснення банківських операцій мають близько 90 % зареєстрованих банків. Переважна кількість банків — це акціонерні товариства відкритого типу. Товариства з обмеженою відповідальністю становлять близько 15 % від загальної кількості зареєстрованих банків.
З 1994 р. в Україні почали з’являтися банки з участю іноземного капіталу. Їх кількість до початку 2011 р. досягла 53, у тому числі зі 100-відсотковим іноземних капіталом — 20.
Власний капітал усіх банків на початок 2011 р. дорівнював 16,6 % сумарних банківських зобов’язань. Переважна частина капіталу до 2009 р. Сформувалась за рахунок статутного капіталу (майже 63 %), за рахунок резервних фондів та інших коштів покривалось близько 33,0 %. У період банківської кризи 2008–2009 рр. статутний капітал став по суті єдиним джерелом власного капіталу банків, станом на початок 2011 р. обсяг його навіть перевищив обсяг всього власного капіталу. Це було спричинено тим, що в 2009–2010 рр. усі інші капітальні кошти були спрямовані банками на покриття їх збитків, що становили понад 40,0 млрд грн.
Система банків України виконує значну роботу щодо залучення вільних грошових коштів та їх спрямування на розвиток національної економіки. Обсяг пасивних операцій банків із року в рік зростає.
У структурі зобов’язань банків переважають депозитні зобов’язання. Обсяг цих зобов’язань за останні п’ять років (2006–2010) зріс утричі. Важливим видом депозитних зобов’язань є депозити населення (65 %). Швидкими темпами почали зростати депозити фізичних осіб після введення гривні. Уже на кінець 1996 р. депозити населення збільшилися вдвічі, тоді як у попередні роки вони розвивалися повільно. Якщо з 1991 до 1996 р. вклади населення становили 10–14 % банківських депозитів, то на початок 2011 р. їх питома вага зросла до 65 %. У вкладах населення переважають строкові депозити, їх утричі більше, ніж депозитів до запитання. Це певною мірою свідчить про недостатній розвиток розрахункових послуг банків населенню.
Слід підкреслити, що основна сума депозитів населення розміщена не в спеціалізованому Ощадбанку, а в інших банках.
Значне зміцнення ресурсної бази дало можливість банкам суттєво розвинути свої активні операції. У структурі активів банків провідна роль належить кредитним операціям. Станом на кінець 2010 р. кредитний портфель досяг майже 770,0 млрд грн, або 69,3 % сумарних активів банків. Тільки за п’ять останніх років (2006–2010) кредити, надані банками суб’єктам господарювання України, збільшилися у 7,9 раза. Короткострокові кредити на початок 2011 р. становили 45 %, а довгострокові — 55 %. Спостерігаються позитивні зрушення в структурі банківських кредитів, які полягають в істотному збільшенні питомої ваги кредитів на інвестиційну діяльність суб’єктів господарювання.
Основними суб’єктами кредитування поступово стали господарства колективної форми власності, потім ідуть господарства приватної форми і державні підприємства. На кредитування міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав припадають незначні суми.
Як позитивне явище слід відзначити помітні зміни в асортименті кредитних послуг банків. У кредитному портфелі банків з’явилися такі кредити ринкового типу, як овердрафт, за операціями РЕПО, за врахованими векселями, за факторинговими операціями, за експортно-імпортними операціями. Причому овердрафт застосовується і до фізичних осіб, що свідчить про поступове зміцнення довіри між банками та населенням.
Якість кредитного портфеля банків не можна вважати достатньою, особливо вона погіршилась у 2007–2010 рр. у зв’язку з фінансово-економічною кризою. З урахуванням усіх видів проблемних кредитів (прострочені, пролонговані і сумнівні) кожна третя-друга гривня, передана в позику банками, може не повернутись кредиторові. Така ситуація з кредитуванням пов’язана з наявністю великих ризиків щодо повернення кредитів та інфляційних очікувань, відсутністю належного організаційно-правового механізму захисту інтересів банків-кредиторів, ослабленням контролю за дотриманням банками принципів кредитування.
Важливим видом активних операцій банків є інвестиційні операції. Портфель цінних паперів банків складається із ОВДП (облігації внутрішньої державної позики), цінних паперів акціонерних товариств, куплених для одержання доходів і вкладення капіталу у власність інших акціонерних товариств з метою отримання доходів у формі дивідендів. У загальних активах банків портфель цінних паперів становить лише біля 7,0 %. Активність банківських інвестиційних операцій залежить від розвинутості вторинного фондового ринку. Тому з прискоренням процесу приватизації слід очікувати пожвавлення банківської діяльності на ринку цінних паперів. Що ж стосується вкладення капіталу у власність інших акціонерних товариств (в основному підприємств виробничої сфери), то вони становлять лише 5 % від обсягу портфеля цінних паперів банків і приносять їм дуже незначні доходи, тому мають лише досвідне значення.
Успіх банківського бізнесу визначається його фінансовими результатами, які залежать від співвідношення доходів і витрат. За майже десятирічний період прибутки банків були різнорівневими. У період «дешевих грошей» вони були помірними, у період гіперінфляції — надмірними, з 2001 р. — виявили тенденцію до помірного зростання.
Фінансові результати діяльності комерційних банків можна оцінити різними показниками, але найзручнішим і найоб’єктивнішим, на нашу думку, є показник, що характеризує відношення чистого прибутку банку до акціонерного капіталу (ROE). Хоча в період 1994–1997 рр. абсолютний розмір чистого прибутку зріс на 176 %, показник ROE знизився майже в 9 разів. У 1998 р. Відбулося різке падіння чистого прибутку (у 2,48 раза), а ROE знизився у 2,76 раза. У 1999 р. ROE склався на рівні 0,21, тоді як у 1995 р. він становив 2,1. Рекордним цей показник був у 1994 р. (7,26), коли в Україні ще мала місце гіперінфляція. Причиною такої ситуації є неадекватна зміна чистого прибутку і сплаченого статутного фонду. Якщо чистий прибуток з 1995 р. (останнього року високої
інфляції) майже не зростав, то статутний капітал весь час збільшувався.
У 2000 р. система банків замість прибутків отримала збитки внаслідок погіршення якості кредитного портфеля і відносного скорочення обсягів кредитних вкладень. Розширення кредитної діяльності банків, яке відбулося у 2001 р., дало змогу подолати збитковість і мати прибуток 530 млн грн. За період з 2001 до 2008 р. прибуток банків зріс у 3,7 раза. Але подальше зростання прибутків банків перервала світова фінансово-економічна криза: за 2009 р. банки України зазнали збитків на суму 38,4 млрд грн, а в 2010 р. — на суму близько 10,0 млрд грн.
Глибока банківська криза 2008–2009 рр. справила багатобічний вплив на банки України, який мав як негативні, так і позитивні наслідки. До позитивних наслідків можна віднести:
— значне підвищення капіталізації банків, насамперед великих та банків з іноземним капіталом. Криза дала власникам усіх банків наочний урок того, що їхнє бажання економити на капіталі може призвести до набагато більших втрату період кризи, що й спонукало їх до значних вливань додаткових коштів у капітали українських банків у період цієї кризи;
— криза розкрила багато слабких місць державної системи гарантування вкладів населення, що примусило уряд та НБУ приймати компенсуючі заходи уже в процесі кризи, які уберегли від масового банкрутства банків у 2008–2009 рр., але разом з тим значно послабило довіру до них. Цей урок має спонукати уряд, НБУ та банки кардинально перебудувати систему гарантування вкладів населення;
— криза розкрила недоліки емісійного механізму НБУ, побудованого переважно на його інтервенціях на валютному ринку за вкрай слабкого використання прямого рефінансування банків. Така однобокість цього механізму спонукала банки до пошуків великих обсягів інвалютних позичок на міжнародних ринках і надання масових валютних кредитів своїм клієнтам-резидентам, більшість яких виявилась неспроможною погасити ці кредити. Це серйозний урок передусім для НБУ, а також для інших банків, який вимагає кардинальної перебудови емісійного і кредитного механізмів, переорієнтації їх із суто поточних завдань на стратегічні, щоб пом’якшити наслідки майбутніх криз і валютних ризиків.
Негативні наслідки банківської кризи 2008–2009 рр. полягають у такому:
• серйозний підрив довіри до банків з боку їх клієнтів;
• значне погіршення якості кредитного портфеля банків (за даними окремих експертів неякісні активи уже перевищили на початок 2011 р. 50 % кредитного портфеля банків), що може спричинити масове банкрутство їх у середньостроковій перспективі;
• зменшення довіри банків до клієнтів-позичальників, що стримує нарощування кредитування економіки в післякризовий період та ускладнює вихід її з кризи;
• ослаблення принципів розмежування застосування фіскальної і монетарної політики, що може спричинити посилення інфляційних очікувань і процесів розбалансування грошового ринку в Україні. Щоб якнайшвидше послабити ці негативні наслідки, необхідно якнайшвидше реалізувати уроки, які дала банківська криза 2008–2009 рр.