ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
6. Стабільність банків і механізм її забезпечення
Банківська стабільність означає постійну здатність банку відповідати за своїми зобов’язаннями і забезпечувати прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування у конкурентному середовищі. На створення необхідних умов для стабільної діяльності банків спрямована система економічних нормативів регулювання банківської діяльності, яка впроваджена НБУ і є обов’язковою для всіх банків.
Найважливішими економічними нормативами, які характеризують фінансову стійкість банку, його здатність виконувати більшість інших нормативів, є нормативи капіталу, окрема мінімальний розмір статутного капіталу, норматив адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності) і норматив достатності капіталу.
Мінімальний розмір статутного капіталу (Н1) регламентує рівень статутного фонду новостворюваних банків, який не може бути меншим установлених сум.
Платоспроможність визначається співвідношенням між регулятивним капіталом і активами банку, визначеними з урахуванням їхніх ризиків. Нормативне значення цього показника (Н2) не може бути нижчим від 10 %. Це означає, що для нормальної роботи банк на кожну гривню активів, скоригованих на ступінь ризику, повинен мати 10 коп. власних коштів (капіталу).
Спорідненим з цим показником є показник достатності капіталу (Н3), який визначається відношенням регулятивного капіталу до загальних активів банку, зменшених на створені відповідні резерви (резерви на відшкодування можливих втрат від активних операцій). Нормативне значення показника достатності капіталу має бути не меншим за 9 %, тобто на кожну гривню всіх активів (за вирахуванням резервів) банк повинен мати 9 коп. капіталу.
НБУ має право встановлювати й інші нормативи з достатності капіталу: співвідношення регулятивного капіталу до зобов’язань банку та співвідношення основного капіталу до сукупних активів.
Комерційний банк буде в змозі відповідати за своїми зобов’язаннями за умови, якщо він вклав свої і залучені кошти у ліквідні активи. Це досягається завдяки дотриманню банком певних нормативів ліквідності. Серед них виділяються нормативи: миттєвої загальної ліквідності, а також відношення високоліквідних активів до робочих активів. Норматив миттєвої ліквідності визначається як відношення суми коштів на кореспондентському рахунку та в касі до поточних зобов’язань банку. Нормативне значення показника миттєвої ліквідності має бути не меншим за 20 %. Це означає, що на кожну гривню своїх поточних зобов’язань банк повинен мати не менше ніж 20 коп. абсолютно ліквідних активів.
Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов’язань банку. Для розрахунку цього нормативу враховуються вимоги і зобов’язання банку з кінцевим строком погашення до 30 днів (включно).
Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов’язань. Нормативне значення цього показника має бути не меншим 20 %.
Виконуючи активні операції, банки мають справу з клієнтами з різним фінансовим станом, якому до того ж притаманна така риса, як швидка змінюваність. Це обумовлює підвищений ризик банківських операцій, а з ним і можливість допущення збитків. Одним із засобів мінімізації ризиків і запобігання їм є дотримання банком нормативів ризику. Їх існує кілька. Одним із них є максимальний розмір ризику на одного позичальника. Він розраховується діленням сукупної заборгованості за позичками, міжбанківськими кредитами та врахованими векселями одного позичальника та 100 % суми позабалансових зобов’язань, виданих для цього позичальника, на капітал банку. Нормативне значення цього показника не повинно перевищувати 25 %. Тобто банк повинен диверсифікувати свої кредитні вкладення і не допускати їх великої концентрації
в одного клієнта.
Існують також інші обмеження, зокрема банк може надати кредити іншим банкам у розмірі, який не перевищує 200 % його капіталу, а отримати кредитів від інших банків на суму, що не перевищує 300 % капіталу. Вкладення коштів в інвестиційні операції не може перевищувати 50 % банківського капіталу.
Оскільки банки є основними операторами валютного ринку України, а їх валютні операції займають помітне місце в банківському бізнесі, важлива роль у забезпеченні стабільності банків відводиться нормативам регулювання валютного ризику, зокрема нормуванню валютної позиції.
Валютна позиція вважається відкритою, коли сума балансових та позабалансових вимог банку не збігається із сумою його балансових та позабалансових зобов’язань у певній іноземній валюті.
Довгою відкрита валютна позиція вважається тоді, коли вимоги банку перевищують його зобов’язання в певній іноземній валюті.
Короткою відкрита валютна позиція є тоді, коли зобов’язання в певній іноземній валюті перевищують вимоги банку в цій валюті.
Якщо у банку відкрита довга валютна позиція у певній валюті, то він зазнає збитків у разі падіння курсу цієї валюти відносно національної. Якщо ж наявна коротка відкрита валютна позиція у певній валюті, то банк зазнає втрат у разі підвищення курсу цієї валюти. Нормативи валютної позиції визначають верхню межу допустимого валютного ризику.
Контроль за дотриманням економічних нормативів здійснюється територіальними управліннями НБУ та підрозділами департаменту банківського нагляду. За недотримання відповідних економічних нормативів до банків застосовуються штрафні санкції. Розміри штрафів диференційовані залежно від кількості допущених порушень протягом звітного періоду.
За порушення нормативів капітальної бази банку банк-порушник протягом місяця з дня виникнення порушення повинен укласти з НБУ угоду про виконання плану заходів щодо порядку і строків відновлення рівня регулятивного капіталу.
За порушення нормативу Н8 штрафні санкції не застосовуються, а підвищуються вимоги до нормативу платоспроможності Н2. Якщо перевищення вимог до Н8 становить менше половини його нормативного значення, то вимоги до Н2 подвоюються, а якщо більше половини — потроюються.
Прибутковість як елемент банківської стабільності залежить від співвідношення доходів і витрат. Оцінювання прибутковості здійснюється за допомогою системи відповідних показників. Найпоширенішими показниками прибутковості банку є: прибутковість банківських активів (RОА); прибутковість акціонерного капіталу (RОЕ); процентна маржа (SРRЕD).
RОА — показник, що характеризує співвідношення чистого прибутку банку (прибутку після оподаткування) й активів банку. Він показує, скільки чистого прибутку дає одиниця активів банку. RОА — показник ефективності роботи менеджерів банку, він показує, як вони справляються із завданням отримання чистого прибутку з активів банківської установи.
RОЕ — показник, що характеризує відношення чистого прибутку до акціонерного капіталу. Його значення особливо цікавить акціонерів банку, оскільки воно приблизно характеризує розмір чистого прибутку, який отримуватимуть акціонери від інвестування свого капіталу, тобто рівень дивідендів.
SРRЕD — показує, наскільки успішно банк виконує функцію посередника між вкладниками та позичальниками і наскільки гостра конкуренція на грошовому ринку, учасником якого є установа банку. Посилення конкуренції зумовлює скорочення різниці між доходами за активами та витратами за пасивами.
Цей показник визначається за формулою:
SPRED = Процентні доходи/ Дохідні активи − Процентні витрати/ Платні пасиви
Аналізуючи прибутковість банку, використовують також такі показники, як чистий прибуток на одну акцію (ЧПА) та чиста процентна маржа (ЧПМ).
ЧПМ — це відношення процентної маржі (спреду) до активів банку. На розмір процентної маржі впливають такі чинники, як склад та обсяг залучених коштів, розмір кредитних та інших вкладень. Крім того, розмір процентної маржі залежить від співвідношення кредитних вкладень та джерел їх утворення за термінами платежів, а також за ступенем терміновості перегляду процентних ставок.
Прибутковість відіграє важливу роль у діяльності банку, оскільки досягнення задовільного рівня прибутку дає змогу поповнювати капітал, формує основу життєдіяльності та зростання банку, а також забезпечує прийнятний рівень дивідендних виплат акціонерам. Рівень прибутковості безпосередньо пов’язаний з рівнем ризику. Вищий рівень ризику відкриває потенційні можливості отримання підвищеного прибутку, проте не виключає можливості втрат. Мінімізація рівня ризику дає змогу отримати невисокий, але стабільний прибуток. Тому балансування між прибутковістю та ризиком, пошук оптимального їх співвідношення є одним із важливих і складних завдань стабілізації банку.