Главная->Гроші та кредит->Содержание->1. Сутність та вимірники процента

ТЕМА 12. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОЦЕНТА

1. Сутність та вимірники процента

Необхідно розрізняти дві форми грошей – прості гроші і гроші як позичковий капітал. Відповідно і цінність грошей має двояку форму прояву:

- купівельної спроможності, яку гроші набувають при обслуговуванні товарного обміну і рівень якої визначається середнім рівнем товарних цін;

- процентної ставки, або просто процента, яку гроші набувають на грошовому ринку в ролі носія позичкового капіталу і рівень якої визначається співвідношенням попиту і пропозиції на цьому ринку.

У найбільш узагальненому абстрактному виразі процент – це ціна грошей як позичкового капіталу, яку вони набувають на грошовому ринку.

Позичковий процент - це ціна, яку сплачує позичальник за користування кредитом. Роль позичкового процента полягає в тому, що він дає змогу кредитору не лише зберегти свій кредитний потенціал, а й примножити його.

Позичковий процент існував не завжди. Він виник тоді, коли товарне виробництво досягло певного рівня розвитку, на якому склався регулярний грошовий обіг та виникли більш-менш розвинуті кредитні відносини. Процент неможливий без існування кредиту, хоч кредит, як виняток, може надаватись на безпроцентній основі.

Процент (від лат. Pro centum – на сотню) – сота частка будь-якого числа, взятого за ціле. В українській мові його синонімом є «відсоток». Такою часткою він був як в період існування лихварського кредиту, так і в умовах сучасної ринкової економіки. Незважаючи на схожість зовнішньої форми, сутність процента за різних способів виробництва надто відмінна.

Лихварському кредиту (рабовласницьке та феодальне суспільство) були притаманні надзвичайно високі процентні ставки, оскільки цей кредит мав непродуктивний характер і був високо ризикованим.

При капіталістичному виробництві позичковий процент не може поглинати весь додатковий продукт, інакше не буде сенсу користуватися кредитом. Процент може мати такий рівень, щоб користування кредитом було вигідним і для кредитора і для позичальника.

У ринковій економіці суть показника рівня процента тлумачиться як кількісна

характеристика плати за кредит, яка показує міру реалізації власності у формі отри-

маного доходу від її реалізації.

Норма процента — динамічна величина, що залежить насамперед від середньої в даній країні норми прибутку як міри прибутковості капітальних вкладень у виробництво.

Дж. Кейнс, як представник капіталотворчої теорії кредиту, суть процента розглядав як «плату за розставання з ліквідністю» і відносив до дії загального психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найліквіднішій формі багатства. Величина позичкового процента, за Кейнсом, залежить від двох факторів:

1) прямо пропорційна перевагам ліквідності;

2) обернено пропорційна кількості грошей, що перебувають в обігу.

Отже, виробничі відносини визначають соціально-економічну природу процента. В умовах ринкової економіки його сутність полягає в тому, що позичковий процент є платою за користування позичковим капіталом, його ціною. При цьому між кредитором і позичальником з приводу величини процента, його видів, методів сплати виникають певні економічні відносини, які визначають важливість процента в ринковій економіці. Адже процентна ставка є вартістю позички для позичальника і винагородою позикодавця за інвестицію. Вона є тією ланкою, яка не тільки зв’язує грошовий ринок з реальною економікою, вона впливає на її стан та на рішення суб’єктів економічних відносин щодо інвестицій чи зберігання своїх коштів у фінансових активах, а також на повсякденне життя її громадян, на їх особисті рішення щодо споживання та заощадження. За змінами процентної ставки після валютного курсу ведуться найпильніші спостереження в економіці.

Для процента характерне відображення єдності відносин щодо його сплати та отримання. Сплата процента за використання споживної вартості позичкового капіталу є передачею певної частини вартості без одержання еквівалента. Процентна сума повністю переходить від позичальника до кредитора. Цей перехід вартості протилежний руху кредиту, що надається, але збігається з рухом кредиту, який повертається. Проте сплата процента, як правило, не збігається в часі з поверненням кредиту. Вона може здійснюватись раніше, одночасно чи пізніше від повернення кредиту.

Джерелом сплати процента є прибуток підприємця, що створюється з використанням позичкового капіталу у процесі виробництва, чи дохід фізичної особи або держави.

Його кількісним виміром є ставка або норма процента.

Норма позичкового процента (процентна ставка) – це відношення суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми капіталу, наданого у позичку, помноженого на 100.

Н = Д / К х 100%

Де Н – норма позичкового процента,

Д – дохід, отриманий на позичковий капітал,

К – сума наданого кредиту

Н = Д / К х 100%

Де Н – норма позичкового процента,

Д – дохід, отриманий на позичковий капітал,

К – сума наданого кредиту.

На практиці норма позичкового процента має форму процентної ставки, тобто відношення доходу (процентних грошей) до суми боргу за одиницю часу. Визначена таким способом процентна ставка називається простою.

К = (С х Т х П) / (365 х 100)

Де К – розмір плати за користування коштами,

С – сума кредиту чи депозиту,

Т – термін користування грошима (у днях),

П – процентна ставка.

Процентна ставка визначається в процентах і у вигляді десяткового чи звичайного дробу. В останньому випадку вона фіксується у кредитних договорах позички з точністю до 1/16 чи 1/32.

Розрізняють такі види процентної ставки:

- основну – визначають на основі річної плати за користування основними видами кредитів;

- мінімальну – встановлюють для найбільш надійних позичальників, вона може бути різною;

- середню – розраховують як середньозважену величину за всіма видами кредиту, наданих на певну дату;

- максимальну – визначають як санкцію за нераціональне використання банківських кредитів або у разі прострочених платежів при погашенні кредиту.

Диференціація процентних ставок враховує кредитоспроможність клієнта банку, ступінь ризику, якість забезпечення кредиту, строк погашення кредиту.

Інтервал часу, до якого застосовується процентна ставка, називається періодом нарахування процентів. За такий період беруть рік, півріччя, квартал, місяць або день. Щоб визначитися з величиною процентної ставки, потрібно привести її у відповідність до річної ставки, помноживши ставку за півріччя, квартал, місяць чи день відповідно на 2, 4, 12 чи 365.

Норма позичкового процента перебуває у певній залежності від прибутку: у звичайних умовах середня норма прибутку є максимальною межею для норми процента. Нижню (мінімальну) межу точно визначити не можна, але вона , як правило не повинна дорівнювати нулю, бо інакше надання кредиту втрачає будь-який сенс для кредитора. Тому прибуток, одержаний від користування позичковим капіталом, поділяють на проценти та підприємницький дохід.

Позичкові процентні ставки бувають:

- фіксовані – не змінюються протягом усього періоду кредитування;

- плаваючі – змінюються в процесі кредитування кредитних ресурсів;

- базові (середні). Базовою процентною ставкою за кредитами комерційних банків є облікова ставка НБУ, за якою останній здійснює рефінансування комерційних банків.

ЧИННИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА РОЗМІРИ СТАВОК ЗА КРЕДИТ

Основні макроекономічні чинники:

- попит та пропозиція, які склалися на ринку капіталів. Зрозуміло, що підвищений попит на кредити буде спричиняти підвищення процентної ставки і навпаки. Проте за умов конкурентної боротьби кредитних установ за розширення ринків банківських послуг, банки не можуть необмежено підвищувати розмір процентної ставки, бо втратять клієнтів. Помірні процентні ставки залучатимуть більшу кількість клієнтів та збільшуватимуть конкурентні можливості. Через міжбанківську конкуренцію процентні ставки усереднюються.

- стабільність грошового ринку (рівень інфляції). Головним фактором, який впливає на розмір процентної ставки, є темп інфляції. Чим він вищий, тим дорожчою має бути плата за кредит, оскільки збільшується ризик банку. «Дешеві гроші» стимулюють ажіотажний попит на кредити, створюють умови для зловживань у банківському середовищі та розбалансування економіки

- рівень облікової ставки Центрального банку. Собівартість кредитних ресурсів визначається рівнем облікової ставки центрального банку, тому процентні ставки за кредити комерційних банків не можуть бути меншими від неї.

На розмір процентної ставки на мікроекономічному рівні впливають розвиток фаз економічного циклу, мета використання кредитних ресурсів, розмір кредиту, термін його використання та рівень ризику.

Як правило, кредитна ставка за надання кредиту на поточне фінансування виробничих потреб — найнижча і визначається короткостроковим її використанням, а найдорожчою стає процентна ставка, що надається торгово-посередницьким фірмам, операції яких носять спекулятивний характер з підвищеним ризиком.

Розмір ставки користування дрібними кредитами вища, ніж за користування великими кредитами, бо останні потребують порівняно менших витрат банків і надаються надійним позичальникам.

Залежність величини позичкового відсотка від терміну використання позичкових ресурсів позичальником залежить не тільки від величини ризику неповернення, а й від вірогідності знецінення позичених коштів унаслідок інфляції.

До чинників ризику, які впливають на величину позичкового процента відносяться:

- фінансовий стан позичальника;

- репутація позичальника;

- проект, що кредитується;

- якість забезпечення кредиту;

- строк кредиту.

Комерційні банки як незалежні економічні суб’єкти мають право самостійно встановлювати рівень процентної ставки за кредитами залежно від попиту і пропозиції на кредит та рівня облікової ставки НБУ. Порядок їх сплати також встановлюють банки, обумовлюючи це в кредитному договорі.

Оскільки позичковий капітал переважно концентрується в банках, які є фінансовими посередниками між кредиторами і позичальниками, то розрізняють проценти на вклади і проценти за кредитами. Зазвичай, норма позичкового процента за кредитами вища від норми процента на вклади (депозити). Як наслідок, виникає маржа, яка є одним з основних джерел доходів банків.

Маржа (від франц. marge — край) — різниця між відсотковою ставкою за наданий банком кредит і ставкою, яку сплачує банк за залучені (запозичені) ресурси. Її розмір залежить від фінансового стану позичальника, строку кредиту, темпів інфляції, процентної ставки за залучені ресурси. Маржа може бути постійною або змінною впродовж існування кредитних відносин між учасниками кредитної угоди. Маржа, як правило, не регламентується, але в певних ситуаціях НБУ може це робити, особливо коли кредити комерційними банками надаються за рахунок куплених ресурсів у національному банку.

Поняття «маржа» в банківській практиці має й інші значення та способи визначення. Вона може також означати різницю:

- між процентними ставками за кредитами, що надаються різним категоріям позичальників,

- між сумою забезпечення, під яке надається позичка, і сумою наданого кредиту,

- між ціною продажу і купівлі валюти чи цінних паперів тощо.

Розрізняють переважно два види норми процента за кредит

Проблема захисту позичкового капіталу особливо актуальна в періоди економічної нестабільності й інфляції, коли реальна кредитна сума, що надавалася в кредит,може виявитися значно меншою від тієї, що була на момент кредитування. Ось чому потрібно відслідковувати номінальну і реальну процентні ставки.

Номінальна процентна ставка — це ціна грошової позики, що визначається як відношення річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми позики без урахування зміни рівня цін під тиском інфляційного процесу.

Реальна ставка процента визначається порівнянням між собою товарних еквівалентів з урахуванням інфляційного впливу.

В економічній теорії розглядають кілька способів вимірювання процентних ставок та сплати процентних доходів. Найточнішим вимірником процентних ставок вважається дохід на момент погашення боргу.

Проте є й альтернативні, менш точні, способи, за допомогою яких з практичною метою визначаються процентні ставки. Залежно від термінів платежів за процентами Фредерік С. Мишкін і Р. Глен Габбард у своїх підручниках наводять і детально пояснюють чотири види фінансових інструментів: 1) проста позичка; 2) позичка з незмінним платежем;

3) купонна облігація; 4) дисконтна облігація.

За простої позички позичальник отримує у кредитора певну суму коштів, яку називають основним боргом, і повертає її одночасно зі сплатою процентів після закінчення терміну користування позичкою. Наприклад, якщо позичка на суму 5000 грн надана на один рік під 10 % річних, то після закінчення терміну позички позичальник сплатить, а кредитор отримає 5500 грн.

Позичка з незмінним платежем передбачає однакові щомісячні чи щоквартальні платежі для погашення основної суми боргу і сплати процентів за частину боргу, що залишилась з моменту отримання позички.

За купонною облігацією дохід виплачується після подання інвестором емітентові купона, у якому зазначена сума доходу (купонна ставка) за певний період (квартал, півріччя чи рік). Дохід визначається на основі номінальної вартості облігації і встановленої процентної ставки.

Дисконтні облігації продаються за ціною, яка нижча від їх номінальної вартості, тобто зі знижкою (дисконтом), а в момент погашення облігації інвестору виплачується її номінальна вартість.

Подібно до цих чотирьох інструментів чи їх поєднання сплачуються доходи й за іншими видами боргових зобов’язань (векселями, ощадними та інвестиційними сертифікатами, казначейськими зобов’язаннями тощо). Так, українські банки короткострокові кредити надають переважно з умовою одномоментного його погашення, але зі щомісячною сплатою процентів. Це дає їм змогу швидше отримувати доходи, реальніше відображати фінансові результати своєї діяльності, тримати під контролем фінансовий стан позичальника.

Оскільки за всіма зазначеними інструментами виплата доходу здійснюється в різний час, методика вимірювання процентної ставки передбачає визначення поняття поточної вартості. Це поняття ґрунтується на тому, що гроші, виплачені через рік, є менш цінними для кредитора в майбутньому, ніж сьогодні. У разі надання простої позички процентний дохід, поділений на суму позички, вважається природним і раціональним способом для вимірювання вартості позичених коштів.

Вимірником цієї вартості є проста процентна ставка. Якщо ж річний дохід за позичкою додавати до суми позички, то після закінчення другого року дохід виплачуватиметься уже на суму позички, збільшену на дохід за перший рік користування нею, і т. д. Коли ж визначають, скільки отриманий у майбутньому дохід коштуватиме сьогодні, то такий процес розрахунку називається дисконтуванням майбутнього. При цьому користуються формулою:

PV майбутньої 1грн = 1грн / (1+ i),

де PV — поточна дисконтована вартість майбутньої 1 грн;

і — проста процентна ставка;

n — кількість років після надання позички.

На підставі цієї формули можна визначити, що певна сума, отримана через n років, сьогодні коштуватиме більше, бо за ці роки на цю суму будуть нараховані проценти. Визначення у такий спосіб поточної вартості всіх майбутніх отриманих доходів дає змогу порівняти вартість двох інструментів навіть із дуже різними строками їх платежів, наприклад таких, як дисконтна і купонна облігації.

Найточнішим вимірником процентних ставок вважається дохід на момент погашення, тобто процентна ставка, що дорівнює відношенню поточної вартості платежів, отриманої від боргового інструменту, до його вартості сьогодні.

Для простої позички дохід на момент погашення дорівнює простій процентній ставці. Для позички з незмінним платежем (наприклад, іпотечної) відомими величинами є щорічний незмінний платіж і кількість років до строку повного погашення позички. На основі цих даних можна визначити нинішню вартість позички з незмінним платежем, що дорівнює сумі поточних вартостей усіх щорічних платежів. У даному разі дохід на момент погашення дорівнюватиме сумі всіх поточних вартостей щорічних платежів.

Для значного N розрахунок платежів за позичкою з незмінним платежем на момент погашення є складним, тому на практиці використовують спеціальні таблиці. Для визначення такого платежу також можна використовувати кишенькові калькулятори, у які вводиться спеціальна програма.

Подібно до визначення доходу за позичкою з незмінним платежем визначається дохід і за купонною облігацією. Однак замість незмінного платежу за позичкою береться купонний платіж. Окрім цього, з останньою виплатою доходу погашається й сама облігація.

Однак потрібно мати на увазі, що облігація може продаватись за її номінальною вартістю, за курсом, вищим або нижчим від номіналу. Якщо її курс вищий від номіналу, то дохід на момент погашення падає проти купонної ставки. Навпаки, у разі продажу облігацій за курсом, нижчим від номіналу, рівень доходу на момент погашення проти купонної ставки зростає. Отже, ціна облігації і дохід на момент погашення перебувають в оберненій залежності.

Облігації, які не мають строків погашення і платежів за основним боргом, але приносять незмінні купонні платежі, отримали назву консоль. Щоправда, дохід залежить від ціни облігації, як це зазначено у попередньому абзаці. Такі облігації (так звані облігації ренти) кілька разів випускались у Російській імперії наприкінці ХІХ і на початку ХХ ст.

Розрахунок доходу на момент погашення для дисконтної облігації здійснюється так само, як і для простої облігації. Цей дохід перебуває в оберненій залежності від поточної ціни облігації.

Реальна процентна ставка сприяє збереженню позичкового капіталу кредитором і не є перешкодою для отримання позички позичальником. На практиці банки захищають себе від впливу інфляції застереженням у тексті кредитної угоди з позичальником про коригування (підвищення) передбаченої у ній процентної ставки на рівень інфляції. Справедливим було б, якби позичальник вимагав від банку передбачення у кредитній угоді зменшення процентної ставки у разі зниження рівня цін.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Категорії

ТЕМА 12. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОЦЕНТА

Схожі підручники