конспект з курсу Філософія
Ідея творіння
Ця ідея є однією з центральних. У Біблії прямо говориться про те, що Бог створив небо і землю, живі істоти і людини - весь створений світ. Християнськими богословами було підкреслено, що мова йде про творіння з нічого. Цим самим вказується на абсолютність Бога, який нічим не обмежений, не має "поруч" з собою ніякого вічного, але небожественного початку. Бог є нестворене буття, але все створене (створене) не є буття як таке, а лише має буттям, отримало буття через участь у бутті. Концепцію "творіння з нічого" прийнято характеризувати як креаціонізм (від лат. Creato - створення).
Креаціонізм біблійного вчення покликаний усунути труднощі і протиріччя, з якими стикалася дохристиянська, перш за все антична філософська думка. Розрубати гордіїв вузол цих протиріч покликана ідея творіння з нічого. До їх числа відносяться протиріччя єдиного і багато, нескінченного і кінцевого, незмінного і мінливого, надчуттєвого і чуттєвого, абсолютного і відносного - всі проблеми, про які ми вели мову під час обговорення давньогрецької філософії. Згідно з Біблією, світ єдиний у своєму витоку, оскільки нескінченним буттям володіє тільки Бог: він безначален і нескінченний (нескінченний в "обидві сторони"). Допущення споконвічного існування поряд з Богом чого-небудь іншого, наприклад матерії, означало б фактично введення не однієї, а двох в рівній мірі божественних субстанцій. Єдиний початок має володіти творчо-породжує енергією, укладати в собі все і творити створений світ актом вільної творчості. З цієї точки зору біблійна ідея творіння є абсолютний монізм - визнання одного і єдиного начала ("моно" - один). Проте вона ж передбачає і дуалізм ("дуа" - два), оскільки мова йде про принципову нетотожності божественного і тварного буття. Бог створив світ згідно божественним законам, які від самого моменту творіння керують світом. Тому в тварному світі діє закономірність, або Премудрість Божа - Софія. Вона є його внутрішнє впорядкує початок, похідне від божественного плану світу. Однак поряд з моментом упорядкування Бог наділив створений світ і свободою. Все створене має волю і в цьому сенсі автономно, не залежить від божественного провидіння, тому створене буття має можливість відхилятися від божественної волі.
Бог творить вільно, "через слово", бажанням і велінням блага. Всьому дається життя як безкорисливий дар. Але й дається свобода вибору. Таким чином долається характерне, зокрема, для платонізму, презирство до чуттєвого буття. Третирування матерії, властиве філософії Платона, долається християнською ідеєю творіння, саме тим, що Бог творить з "нічого". Цим виключається розуміння матерії як спочатку протистоїть божественного буття, неповноцінною і "злий" субстанції. Бог виявляє готовність прийняти на себе всі гріхи створеного буття.
Ідея творіння долає і "умственность" античної філософії, які вважали єдиним шляхом прилучення до божественного шлях наукового пізнання, спосіб мислення. Християнська думка прямо стверджує сверхразумності акту творення. З іншого боку, сотворив світ з "нічого", Бог не може не любити його. Його любов перевершує можливості розуму; вона сверхразумна, оскільки вміщає в себе і невпорядкованість світу, і його недоцільність, і його гріховність. У божественної любові проявляється момент милосердя. Отже, людське ставлення до створеного світу і Богу також не може обмежитися лише науково-раціональним підходом, а передбачає істину Одкровення і любов до Бога.
Вивчаючи перше питання, студенти мають зрозуміти що, ретроспективний погляд на західну філософію кінця ХІХ – ХХ століть передбачає, перш за все, вивчення історичних та соціокультурних умов які склалися на той час у Західній Європі. Студентам також слід звернути увагу на характерні ознаки часу, що породжували низку глибоких соціальних зрушень та вплинули на зміни філософського осмислення проблеми людини, суспільства, сенсу історії тощо.
Науково-технічна революція, яка розпочалась „новітньою революцією в природознавстві” на зламі ХIХ-ХХ століть, виявила величезні перспективи освоєння земної і космічної природи, але разом з тим і глобальні проблеми людства: екологічну, демографічну, економічну, сировинну, енергетичну, проблему відвернення світової термоядерної війни тощо.
Перед філософами постала необхідність: по-новому осмислити одвічну проблему „людина - світ” і при цьому визначити своє відношення до „класичної” філософії якій були властиві віра в силу людського розуму як принцип у поясненні світобудови; віра в соціальний прогрес як поступальний процес реалізації розуму в історії людства; віра в здійснення розумної суспільної організації.
Новітня наукова революція порушила „класичну” ньютонівську ясність світорозуміння, а кризові явища у суспільстві, особливо катастрофічні події двадцятого століття (дві світові війни, встановлення тоталітарних, репресивних режимів тощо), підірвали „благодушну віру в історичний розум і прогрес, виявили ілюзорні засади історичного оптимізму.
У філософії почала посилюватися реакція проти класичного раціоналізму; акцент був перенесений на ірраціональний аспект дійсності. Вже Артур Шопенгауер (1788-1860) вбачав сутність світу не в розумі, а у позасвідомій „світовій волі”, первинній по відношенню до уявлення та розуму. Головною його працею, в якій він досконало розвив концепцію ірраціоналізму, став твір «Світ як воля і уявлення». Продовжує цю лінію у філософії Фрідріх Ніцше (1844-1900) та інші філософи – ірраціоналісти.
Студенти повинні зрозуміти, що філософське життя Європи другої половини ХІХ ст. визначало багатоманітність течій, світоглядних настанов на світ і людину, співіснування протилежних напрямів.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31