Главная->Філософія->Содержание->П.39. Свідомість та природна дійсність. “Наївна” людина з її осягненням.

П.39. Свідомість та природна дійсність. “Наївна” людина з її осягненням.

Усі ці набуті нами сутнісні характеристики переживання і свідомості – необхідні попередні кроки до досягнення мети, яка постійно нас скеровує, а саме до осягнення сутності тієї “чистої свідомості”, якою визначається феноменологічне поле… Адже ми не полишали поле природної установки. Індивідуальна свідомість двояким чином переплітається з природним світом – це свідомість якої-небудь людини або тварини і це… усвідомлення цього світу. Проте що може тоді означати, унаслідок такого переплетення з реальним світом, те, що у свідомості – власна сутність, вона утворює з іншою свідомістю замкнений у собі, визначений виключно цими власними сутностями взаємозв’язок,  взаємозв’язок потоку свідомості? Питання – оскільки свідомість ми можемо тлумачити у якому завгодно широкому сенсі, який у решті решт перекривається поняттям переживання смислу – торкається власної сутності потоку переживань і всіх його компонентів. Якою мірою спочатку матеріальний світ має бути принципово чимось принципово однорідним, який виключено із власної сутності самих переживань? І якщо це так, то матеріальний світ є – відносно будь-якої свідомості і її власної сутності – “чужий”, “інобуття”, то як може сплітатися з ним свідомість – з ним, отже зі всім чужим свідомості світом? Адже не важко переконатися, що матеріальний світ – не який-небудь випадковий шматок природного світу, а його фундаментальна структура, з якою сутнісно пов’язане  будь-яке реальне буття. Чого йому не вистачає, так це душі – людей чи тварин, нове, що несуть із собою ці останні, - це насамперед їхні “переживання”, які пов’язують їх, по мірі свідомості з оточуючим їх світом… Для того, щоб досягти тут ясності, звернемося до того крайнього джерела, яким живиться генеральна теза світу, яку я здійснюю у своїй природній установці, - саме вона уможливлює те, що я, по мірі свідомості, набуваю, як існуючого переді мною, сущого тут світу речей, приписую собі у цьому світі тіло і можу вписувати себе у цей світ. Вочевидь, це крайнє джерело – чуттєвий досвід. Проте для досягнення наших цілей достатньо розглянути чуттєве сприйняття, - серед усіх актів, які складають досвід, воно найкращим чином відіграє роль одвічного досвіду…Будь-якій сприймаючій свідомості притаманна та особливість, що вона є усвідомленням живої тілесної співприсутності індивідуального об’єкту, який в чисто логічному сенсі є індивідом або логіко-категоріальною модифікацією такого. У нашому випадку – випадку чуттєвого сприйняття, точніше, сприйняття речі, логічний індивід – це річ; і буде достатнім, якщо ми будемо оперувати сприйняттям речі як з прикладом усіх інших сприйнять (сприйняттям властивостей, процесів тощо).

Звичайне бадьоре життя нашого Я – це постійне актуальне чи неактуальне сприйняття. Постійно і світ речей, і в ньому наше тіло суть існуючі, по мірі (їх) сприйняття. Як же виокремити і як може бути виокремлена звідси сама свідомість – сама свідомість як конкретне буття у собі, як – усвідомлене ним, те, що сприймається як те, що “напроти” свідомості, як “у собі і для себе”?

… Я постійно споглядаю ось цей стіл. Я ходжу навколо нього, увесь час змінюючи своє місцезнаходження у просторі, – при цьому мені безперервно притаманне усвідомлення живої речовинної присутності тут ось цього одного і того самого стола, причому того ж самого, який залишається в самому собі незмінним. Однак сприйняття стола – постійно змінюється, воно є безперервність мінливих сприймань. Закрий очі. Усі інші мої почуття ніяк не пов’язані зі столом. Тепер я його зовсім не сприймаю. Відкрию очі – і маю знову сприйняття стола. Те саме сприйняття? Будемо точними. Повторюючись, сприйняття ніколи, ні за жодних обставин не залишається, як індивідуальне, одним і тим самим. Лише стіл – той самий; як тотожний, він усвідомлюється синтетичною свідомістю, яка поєднує нове сприйняття з пригадуванням… Само сприйняття, будучи тим, чим воно є, перебуває у постійному потоці свідомості є постійним потоком: безперервно “за раз” сприйняття відходить до свідомості, яка поєднується з ним ось тільки що минулого і разом із тим вже спалахує нове “тепер” і т.д. Як і сама сприйнята річ взагалі, як і все та будь-що, що йому належить – частини, сторони, моменти, – згідно усюди однаковим засадам сприйняття необхідно є трансцендентними – не має значення, називаються вони первинними чи вторинними, якостями. Колір побаченої речі – це принципово не реальний момент усвідомлення кольору, – він являється. Однак, допоки він являється, явище, яке підтверджує досвід, може і повинне безперервно змінюватися. Один і той самий колір являється у безперервному розмаїтті кольорових нюансів… Один і той самий образ (як один і той самий тілесно даний) безперервно являється усе “новим і новим чином”, у нових проекціях свого образу…У той час річ – це інтенціональна єдність: те, що усвідомлюється як тотожно-єдине у безперервно упорядкованому протіканні багатоманітних сприйнять, що переходять один в одне, – і цим останнім, багатоманітним сприйняттям постійно притаманний свій певний дескриптивний склад, який по мірі сутності, наданий такій єдності. Так, наприклад, до кожної фази сприйняття необхідно належить конкретне наповнення кольоровими нюансами, проекціями образу і т.п. Останні відносять до “даних відчуття”, до даних особливого регіону з певними родами, у межах – кожного такого роду дані сходяться у конкретні єдності (синтези) переживання… поряд із тим, такі дані… одухотворюються у кожній конкретні єдності сприйняття  через “осягнення”, отже, будучи одухотвореними, виконують “репрезентуючу функцію”, або разом із нею складають те що ми називаємо “явищем” кольору, образу і т.п. Все це, сплітаючись ще з іншими характеристиками, вичерпує реальний склад сприйняття – сприйняття яке є усвідомленням однієї і тієї ж речі … Необхідно увесь час чітко бачити, що ті дані відчуття, які виконують функцію нюансування кольору, нюансування фактури, проектування образу і т.д. – функцію “репрезентування”, самим принциповим чином відрізняються від кольору як такого, фактури як такої, образу як такого, інакшу кажучи – від будь-яких різновидів моментів речі. Нюанс – хоча йому терміново знаходиться ім’я – має відношення до принципово іншого роду, аніж нюансоване. Нюанс – це переживання. Переживання є можливим лише як переймання чимось, а не як дещо просторове. А нюансоване принципово можливе лише як просторове (воно у своїй сутності і є просторове), однак воно не можливо як переживання…

 

 

12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123

Схожі підручники

• Методичні вказівки до виконання практичного заняття на тему «Штучний базис. М-базис.»
• Лекції з Філософії (частина 2)
• Как загубить собственный бизнес (онлайн)
• Соціальна педагогіка (частина 2)
• Соціологія Навчально-методичний посібник для студентів всіх напрямків (частина 1)
• Сучасна математика і математична освіта