Хрестоматія з Філософії (частина 2) (онлайн)
Глава друга. СВІДОМІСТЬ ТА ПРИРОДНА ДІЙСНІСТЬ. П. 36. Інтенціональне переживання. Переживання як таке.
…Те, що переживання – це переживання чогось, наприклад, вигадка – це вигадка кентавра, а сприйняття – сприйняття “реального” предмета, судження – судження про відповідне положення справ і т.п. – все це має відношення не до переживання факту у світі, зокрема у фактичному психологічному взаємозв’язку, а має стосунок до чистої сутності, яка осягається за допомогою ідеації[8] просто як ідея. До сутності переживання належить не лише те, що воно є свідомість, а й те, що саме усвідомлюється, а також, у якому визначеному чи невизначеному смислі воно є щось… Під переживаннями у самому широкому сенсі слова ми розуміємо все і всяке, що тільки знаходиться у потоці переживання, отже, не самі інтенціональні переживання, актуальні і потенціальні cogitationes, узяті у всій їхній конкретизації, а й взагалі будь-які реальні моменти, які знаходяться у цьому потоці та його окремих частинах.
Неважко помітити, що не будь-якому реальному моменту конкретної єдності інтенціонального переживання самому по собі притаманний засадничий (основополагающий) характер інтенціональності, тобто властивість бути “свідомістю чого-небудь”. ...У переживанні сприйняття ось цього аркушу білого паперу, ми за допомогою належного руху наших очей отримуємо дане у відчутті “біле”. Це біле є невід’ємним від сутності конкретного сприйняття – належить (йому) як реальна конкретна складова… постає носієм інтенціональності, однак само по собі воно не є свідомістю чого-небудь. Так само стосовно інших даних переживання, наприклад, стосовно так званих чуттєвих емоцій. Про це ми ще докладніше поговоримо далі…
Не маючи наразі можливості глибше зануритися в описовий аналіз сутності чистих переживань, виокремимо деякі моменти, на які слід звернути увагу для наступного викладу. Якщо інтенціональне переживання актуально, тобто здійснюється по способу cogito (осмислення), то у ньому суб’єкт “спрямовує” себе на інтенціональний об’єкт. Від самого же cogito є невід’ємним іманентний йому “погляд-на” об’єкт, погляд, який з іншого боку випромінюється з “Я”, так що неможливо заперечувати його існування. Такий погляд Я на що-небудь є, в залежності від акту, то сприймаючий у сприйнятті, то вигадуючий у вигадці, то симпатизуючий тому, що подобається, то бажаючий у бажанні і т.п. Отже, це означає, що це невід’ємне від сутності cogito… не є особливий акт і, почасти, не може бути змішаним ні зі сприйняттям (навіть у будь-якому широкому сенсі), ні з іншими різновидами актів, які властиві сприйняттю. Необхідно звернути увагу на те, що інтенціональний об’єкт свідомості, - якщо взяти його як повний корелят останньої, - аж ніяк не є тим самим, що і схоплений (у сприйнятті) об’єкт... Якщо говорити про річ, то до неї ми можемо звернутися не інакше як через “схоплювання її”, - і так до всіх інших “просто уявних” предметностей… Однак в акті оцінювання ми звертаємося до цінності, в акті радості – до радісного, в акті любові – до улюбленого, в діянні – до дії, і усе це ми ніколи не схоплюємо. Інтенціональний об’єкт – цінне, радісне, улюблене, очікуване як таке, діяння як діяння – усе це перетворюється на схоплений предмет лише в особливому “опредметненому” повороті. Звернутися до чого-небудь в оцінюванні – у цьому і полягає схоплювання цього щось, проте не це щось, а цінне або цінність – ось що є тут повним інтенціональним корелятом акту оцінювання. Звідси, “звертатися до чого-небудь в оцінюванні” ще не означає “отримати цінність як предмет” у тому особливому смислі схоплювання, у якому ми повинні отримати предмет, для того, щоб робити предикативні висловлювання про нього; і так само щодо всіх логічних актів, які мають відношення до цінностей.
Отже, у всіх актах, подібних до оцінювання, ми маємо інтенціональний об’єкт у двоякому сенсі: нам необхідно розрізняти просто “щось” і повний інтенціональний об’єкт і відповідно до цього подвійну інтенцію, як подвійну спрямованість-на. Якщо в акті оцінювання ми спрямовані на щось, то це спрямування на щось є увага до нього і схоплювання його; при цьому ми спрямованні також і на цінність – проте на за способом схоплювання. Модус “актуальність” притаманний не лише сприйняттю чогось, а й оцінюванню його. Однак до цього ми маємо негайно додати, що лише в простих актах оцінювання ситуація є настільки простою. Загалом акти душевного ладу та волі фундуються більш високою мірою, і відповідним чином множиться інтенціональна об’єктивність… У всякому акті панує один із модусів уваги. Однак, якщо така не зводиться до простого споглядання чого-небудь, якщо в такій свідомості фундується ще інше, яке “виражає своє ставлення” до цього щось свідомості, це щось та повний інтенціональний об’єкт (наприклад “щось” і “цінність”), рівно як і увага та володіння в духовному погляді розходяться між собою…
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123