Економічна і соціальна географія
Особливості структури господарства країн нової індустріалізації Південної та Південно-Східної Азії Південна Азія
Країнам Південної Азії властиві як закономірності країн, що розвиваються, так і свої особливості. Безпрецедентні за масштабами бідність, відсталість, економічна залежність від інших країн і при цьому величезні потенційні відтворювані ресурси. Тільки Індія та Пакистан належать до аграрно-індустріальних країн, інші країни — аграрні. Частка продукції сільського господарства у ВНП коливається від 25-35% в Індії, Шрі-Ланці, Пакистані, Бангладеш до повної переваги у Непалі, Бутані, Мальдівах.Сільське господарство, в якому переважає рослинництво, характеризується багатоукладністю й малоземеллям селян. Усі землі, придатні для використання, у цих країнах майже повністю задіяні. Тому для підйому сільського господарства й збільшення виробництва продовольства тут необхідно підвищувати культуру землеробства. Аграрні перетворення в них не привели до істотних змін в архаїчній структурі господарства.Колоніальне минуле регіону проявляється досі в аграрно-сировинній спеціалізації країн Південної Азії у МГПП. Індія та Шрі-Ланка — найкрупніші у світі виробники та експортери чаю і спецій, на Бангладеш припадає 80% світового продажу джуту й джутових виробів, одну з найважливіших статей експорту Пакистану становить бавовна та вироби з неї (див. рис. 86). За роки індустріалізації тільки в Індії були створені великі підприємства, цілі галузі, потужний державний сектор економіки. Чимало галузей промислового комплексу країни займають перше місце серед групи країн світу, що розвиваються. У Пакистані найбільшого розвитку досягли галузі військово-промислового комплексу, легка й харчова промисловість. Промисловість регіону в цілому залишається на другорядних ролях, частка її продукції у ВВП коливається від 6% (Мальдіви) до 25% (Індія)
Південно-Східна Азія
В цілому понад 60% працюючого населення Південно-Східної Азії і досі зайнято в сільському господарстві.. В колоніальні часи у регіоні виникли підприємства з переробки сільськогосподарської сировини, видобутку корисних копалин і заготівлі деревини. Це був експортний сектор, створений в інтересах метрополій. В інтересах метрополій було організовано і ремонт транспортних засобів. У сучасній промисловості домінує текстильне виробництво і переробка сировини. Важкої промисловості і машинобудування в регіоні немає. Новітні галузі, характерні для Сінгапуру, в інших країнах є винятком. Сучасна промисловість є у великих містах, за їх межами домінує доіндустріальне кустарно-ремісниче виробництво. Виробництво і споживання енергії невелике. Структура енергетики і транспорту відсталі. Серед некомерційних видів енергоресурсів значне місце займає деревина. Острівний характер регіону і розміщення головних міст на узбережжі не сприяли розвитку залізничного та інших видів внутрішнього наземного транспорту. Експортна квота невелика. Вивозять продукти сировинного походження, які пройшли лише первинну обробку. Поряд з експортом із Сінгапуру нафтопродуктів і продукції машинобудування виділяється вивіз із Таїланду обробленого дорогоцінного і напівдорогоцінного каміння і прикрас. Як і інші великі регіони, Південно-Східна Азія має значні внутрішні відмінності. Особливо яскраво вони виявляються в природному середовищі і культурно-етнічних характеристиках. Диференціація в рівнях економічного розвитку, що мала місце в останній третині XX ст., на перше місце поставила Сінгапур і Бруней. За ними йдуть Малайзія, Таїланд, Філіппіни та Індонезія. Замикають цю ієрархію М'янма, Лаос, Камбоджа і В'єтнам.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61