РЕАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ
3. Інвестиції в основний та оборотний капітал
До основних фондів інвестиційної сфери відносять виробничі фонди, які поділяються на фонди будівельного та виробничого призначення.
До фондів будівельного призначення відносять: будівельні машини та механізми; обладнання силове та виробниче; транспортні засоби усіх видів; виробничі будівлі та споруди, інші основні фонди, до яких включають інструменти, господарський інвентар терміном служби понад один рік, незалежно від вартості; контрольно-вимірювальні пристрої.
До фондів виробничого призначення відносять: машини, обладнання, передавальні пристрої, транспортні засоби, виробничий інвентар, інструменти строком служби понад один рік, будівлі, споруди підсобних та допоміжних виробництв, виділених на самостійний промисловий баланс, які входять до складу підприємств, організацій та фірм інвестиційної сфери.
Загальними показниками ефективності використання основних фондів будівельного і виробничого призначення є коефіцієнт загальної економічної ефективності використання основних виробничих фондів та показник фондовіддачі.
Типи оцінок основних фондів:
1. Первісна оцінка основних фондів ― це вартість їх придбання, купівлі або створення. Вона відображається в бухгалтерському обліку і називається первісною балансовою вартістю основних фондів.
2. Оцінка за відновленою вартістю основних фондів (з урахуванням індексації) здійснюється щорічно після закінчення звітного року станом на 1 січня наступного року.
3. Залишкова вартість ― це первісна вартість, зменшена на частку вже перенесену на готовий продукт. Залишкова вартість є балансовою вартістю основних фондів.
Процес зносу і поступового перенесення вартості основних засобів на виготовлений продукт є амортизацією.
За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати на:
· придбання основних засобів та нематеріальних активів для виробничого призначення;
· здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних засобів.
З урахуванням амортизації визначаються такі види вартості основних фондів:
- Вартість, що амортизується — первісна або переоцінена вартість необоротних активів без їх ліквідаційної вартості.
- Первісна вартість — історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, оплачених (переданих), витрачених для придбання (утворення) необоротних активів.
- Переоцінена вартість — вартість необоротних активів після їх переоцінки.
- Ліквідаційна вартість — сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує одержати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за мінусом витрат, пов’язаних з їх продажем (ліквідацією).
Використовуючи норми амортизації, інвестор визначає і строк корисного використання (експлуатації) основних фондів —- це очікуваний період часу, протягом якого фонди будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлений очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг), причому цей строк може переглядатися у випадку зміни очікуваних економічних вигод від його використання. Основні методи нарахування амортизації докладно викладені автором у шостому розділі роботи.
Оцінюючи основні фонди, інвестор має визначити ступінь ефективності їх використання. Основним показником, що характеризує ефективність використання інвестором основних фондів є фондовіддача, яка визначається за такою формулою:
Фв=Ор/Вф, (4.1)
де Ор— обсяг виробленої продукції (послуг), грн.;
Вф— вартість фондів, грн.
Оберненим показником до показника фондовіддача є фондоємність, яка в свою чергу визначається за такою формулою:
Ф = 1/Фв=Вф/Ор, (4.2)
Застосовуються такі методи нарахування амортизаційних відрахувань:
· прямолінійний – метод пропорційної амортизації. Вартість об’єкта основних фондів списується рівними частинами протягом періоду експлуатації цього об’єкта.
· зменшення залишкової вартості
· прискореного зменшення залишкової вартості
· кумулятивний
· виробничий.
У зарубіжній практиці методи нарахування амортизації класифікуються таким чином:
1. ті, що базуються на кількості одиниць продукції, одержаної від використання об’єкта основних засобів;
2. ті, що базуються на терміні експлуатації основних засобів:
· метод рівномірної амортизації;
· метод прискореної амортизації;
· метод уповільненої амортизації.
До об’єкту реальних інвестицій відносять і оборотні кошти, їх головна функція — це здійснення розрахунків за поставлені товари, виконані роботи, готову продукцію. Оборотний капітал споживається в одному виробничому циклі і його вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції.
Інвестиції, вкладені у запаси сировини, основні матеріали, конструкції, вироби та допоміжні матеріали, пальне, запчастини, тару, малоцінні і швидкозношувані предмети, у незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення та витрати майбутніх періодів, становлять оборотні виробничі фонди.
Інвестиції, вкладені у готову продукцію і виконані роботи, призначені для реалізації, кошти на рахунках у банках, у дорозі, розрахунках, касі, становлять фонди обігу.
В інвестуванні оборотного капіталу можна виокремити три етапи:
1. Первісне інвестування при створенні підприємства. Воно базується на формуванні статутного капіталу підприємства. Мінімальні вимоги щодо нього мають бути істотно збільшені для того, щоб він виконував не формальну, а активну роль у фінансах підприємства.
2. Підтримка кругообігу капіталу діючого підприємства. Цей етап не потребує довгострокового інвестування коштів. Однак тут неможливо обійтися без активізації короткострокового банківського кредитування.
3. Інвестування у приріст оборотних засобів при розширенні обсягів і масштабів господарської діяльності. Цей етап передбачає пошук додаткових інвестиційних можливостей щодо довгострокових вкладень для збільшення оборотного капіталу підприємства. Джерелами фінансування можуть стати прибуток підприємства, довгострокові кредити банків, фінансова допомога вищих організацій і кошти бюджету.
В структурі оборотних коштів на оборотні виробничі фонди припадає 70%, а на фонди обігу ― 30%.
Для загальної характеристики оборотних коштів розраховуються такі показники: загальна норма оборотних коштів, коефіцієнт обертання, середня тривалість одного обороту, розмір умовної економії за рахунок вивільнення коштів за річним планом.
Управління оборотними коштами підприємства має забезпечувати баланс між ризиком втрати ліквідності та ефективністю виробничо-господарської діяльності, що характеризується показниками рентабельності.
Цей процес необхідний для вирішення двох основних завдань:
1) забезпечення платоспроможності. Підприємство, що не має достатнього рівня оборотних коштів, може зіткнутися з ризиком неплатоспроможності;
2) забезпечення прийнятного обсягу, структури та рентабельності активів.
Отже, оборотні кошти постійно обслуговують всі стадії виробничого процесу. До основних показників ефективності використання оборотних коштів відносять:
Загальну норма оборотних коштів (Hо):
Н0=(Ок/Опр)х Но, (4.3)
де Ок — середньорічний обсяг оборотних коштів;
Опр — обсяг продукції.
Коефіцієнт обертання:
Коб=Опр / Ок (4-4)
Величина умовної економії за рахунок вивільнення коштів (Eум):
Еум=Опр/Тх (Д2-Д1), (4.5)
де 0пр— обсяг продукції у плановому і фактичному періоді;
Т — тривалість цього періоду;
Д2; Д1,— середня тривалість одного обороту.
Показники обертання залежать від середніх залишків оборотних коштів та суми обороту відповідного періоду. Крім загальних показників обертання розраховують індивідуальні показники за окремими складовими: за виробничими запасами; незавершеному виробництву і т.д.
За рахунок прискорення обертання оборотних коштів відбувається їх вивільнення та можливість їх використання в інших напрямках, зокрема, господарської діяльності. Вивільнення буває: абсолютне та відносне:
- Абсолютне вивільнення свідчить про зменшення фактичних середніх залишків оборотних коштів при тому ж обороті або при його зростанні.
- Відносне вивільнення свідчить, що темп зростання обсягу обороту випереджає темп зростання середніх залишків оборотних коштів.