Методичні рекомендації з курсу Релігієзнавство
Методичні рекомендації до семінару:
1. Відповідаючи на перше питання необхідно зазначити, що термін Новий завіт використовується у двох значеннях − книги, збірки канонічних християських текстів та Одкровення християнської релігії, нової угоди, яку уклав Ісус з людьми. Основні ідеї Нового Завіту стали основними положеннями християнства. В Новому Завіті серед найбільш важливих є ідеї втілення Бога (єднання з людською природою), смерті Христа за гріхи людей, його Воскресіння з мертвих, вознесіння на небо та очикування приходу Спасителя в майбутньому. Разом ці ідеї закладають фундамент для християнства як асолютно нової релігійної доктрини, в якій людина набуває перспективу стати богоподібною, увійти в майбутнє Царство Бога. Святість стає можливою через віру, служіння та любов до Бога.
У прощальній бесіді Ісус Христос сказав своїм учням: «Заповідь нову даю вам: любіть один одного!». Любов до людей, до навколишнього світу означала і любов до Бога. Христос, укладаючи Новий Завіт, відновлює внутрішній зв’язок людини з Богом. Стрижнем нового релігійного вчення стало проголошення вищого блага і вищої мети не в земному житті, а за його межами. Людські пошуки мають спрямовуватися на пошуки Царства Божого, куди увійдуть прості люди, здатні духовно оновитися, а не багаті й могутні. У Нагірній проповіді І. Христос проголосив найвищу цінність означеної простоти. «Блаженними», тобто благословенними є ті, хто добровільно зрікся пристрастей, погорди, хто прагне правди. Духовне служіння можливе через покаяння та удосконалення «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний!». Віра у воскресіння Христа із мертвих, яке довело його божественність, стала наріжним каменем християнства.
2. Потрібно знати, що ідейними витоками християнства є, переважно, основні ідеї іудаїзму (Старого Завіту), а також релігійно-філософське вчення Філона та Сенеки про природжену гріховність людини та необхідність врятування душі за допомогою аскетизму та страждання. Філософське, ще з часів Геракліта, вчення про Логос теж знайшло свій вияв у релігійній ідеології. Тут Логос постає як посередник між Богом і людьми. Ним є Син Божий – Ісус Христос.
Перші християни жили громадами («екклесіями»). Зростання чисельності християнських громад потребувало упорядкування їх внутрішнього життя. З’являються диякони, що допомагали виконувати службу Божу, далі – єпископи. Це фактично була перша ієрархічна посада, яка дала початок кліру – християнському духівництву.
3. Важливо знати, що за імператора Костянтина християнська церква стає дозволеною і рівноправною з іншими релігіями (з часу Міланського едикту 313 р.). У 325р. християнство проголошується державною релігією Римської імперії і конституюється у державну церкву. Костянтин сприяв розширенню влади єпископату, особливо римського єпископа, який фактично став главою Риму. Але лише у 381 р., після нетривалого повернення до язичництва імператора Іліана Відступника, християнству надаються виключні права церкви у суспільстві. Імператор Феодосій забороняє усі язичницькі релігії та культи і перетворює християнство на монопольну ідеологію Римської імперії.
Трансформація християнства у державну релігію тривало довгий час. Серед факторів, які сприяли одержавленню християнства можна назвати оформлення церковно-державного союзу, яка у Візантії набула форми цезарепапізму. Одним з проявів тісних стосунів церкви й держави стали Вселенські Собори. У 325 р. було скликано у Нікеї перший Вселенський собор, який оформив організаційну структуру – ієрархію християнської церкви. В подальшому Собор стає найвищим органом управління світової християнської Церкви, яка в той час іменувалася Кафолічною (Вселенською). Після IV Вселенського собору (451р.) оформилося п’ять управлінських центрів − патріархатів: Римський, Константинопольський, Олександрійський, Антіохійський, Єрусалимський.
4. Висвітлення даного питання – це осмислення християнської ідеології, концентрованим виразом якої є Символ віри – стислий виклад 12 основних християнських догматів, які були прийняті на перших двох Вселенських соборах – 325 та 381 рр. Найважливіше положення християнства – догмат Боговтілення. Одне з центральних місць посідає догмат воскресіння Христа, яке проголошується запорукою майбутнього воскресіння всіх людей. Важливими є і інші догмати, які стверджують ідеї безсмертя душі, рай та пекло.
Найважливішими елементами християнського культу є таїнства. Християнські таїнства – це культові дії, через які, згідно зі вченням Церкви, передається віруючому Божественна благодать. Причащання або ж євхаристія (гр. «благодаріння») – центральне таїнство християнського культу, яке символізує причетність віруючих до спокутної жертви І.Христа і до Церкви, що є Тілом Сина Божого. Це таїнство здійснюється під час Богослужіння. Серед культових дій найпоширенішими є молитва, поклоніння іконам (у православ’ї), мощам святих, християнським реліквіям і святим місцям.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123