Главная->Філософія->Содержание->Методичні рекомендації до семінару:

Методичка з Філософії (частина 2)

Методичні рекомендації до семінару:

1. Відповідаючи на перше питання необхідно вказати, що сутнісними принципами філософії права є формальна правова рівність, рівна міра свободи індивідів та загальної справедливості. Формально право − це лише правоздатність, абстрактна вільна можливість набути своє, індивідуально-визначене право на даний об'єкт. В той же час реально набуті права людей неодміно будуть нерівними. Право − це лише рівний для різних людей формалізований шлях до набуття прав на різні речі, предмети, блага, а не їх роздавання порівно кожному.

Свобода − це загальний правовий принцип, існує в суспільстві у формі правопорядку, відповідальності, дозволів і заборон, правопорушень. Принцип права не суперечить принципу свободи та рівності, а навпаки передбачає їх. Тут діє загальний імператив: люди є вільними настільки, наскільки є рівними, і рівними — наскільки вільні, а також: або свобода у правовій формі, або свавілля, тиранія, насилля, де немає місця принципу права. Вільні індивіди − носії, суть і сенс права. Там, де заперечується вільна особистість, правове значення фізичної особи, там немає і не може бути права, правових індивідуальних, колективних, інституційних суб'єктів права, правових законів і правових відносин як у суспільстві, так і в конкретних сферах суспільно-політичного життя.

Справедливість є основним поняттям права. Право завжди справедливе і є носієм справедливості, яка, власне, тому і справедлива, що втілює і виражає загальнозначущу правильність, яка означає загальну правомірність. Справедливість — це самовияв, самосвідомість, самооцінка права, водночас і правова оцінка всього неправового. Іншого принципу, окрім принципу права, справедливість не має.

2. Відповідаючи на друге питання необхідно зазначити, що обов’язковість й однаковість правових норм досягається дією закону як усталеного зв’язку між діями і вчинками людей та їх наслідками. У процесі законодавства право набуває статусу закону (позитивується), тобто йому надається форма загальності й визначеності. Тому закон не просто взаємопов'язаний із правом, а є необхідною загальнообов'язковою формою його об'єктивації, виразу і дії в суспільному житті. Закон, на відміну від права, яке з’являється спонтанно у ході природного плину людського буття, формується людьми свідомо й цілеспрямовано. Закон може бути знаряддям реалізації права, а може і суперечити праву, бути повністю або частково формою офіційного визнання, нормативної конкретизації і захисту як права, так і неправових вимог, дозволів чи заборон. Для контролю дотримання правових відносин існує система противаг у відносинах між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади, загальносудовий, конститу-ційно-судовий, прокурорський контроль за правовою якістю закону.

Закон не має іншої сутності, крім сутності права. Загальнообов'язковою силою володіє тільки правовий закон. Неправовий закон позбавляє правове буття об'єктивності. Його сутністю і принципами є тільки владні установлення у формі загальнообов'язкових норм. Неправовий закон не може відмінити об'єктивні властивості права. Правовий принцип рівності, справедливості та свободи людей за будь-яких обставин зберігає свою об’єктивну загальнозначимість, є основою для критики наявного насилля та свавілля, єдино правильним орієнтиром до бажаної правової перспективи − правового закону.

Право або правовий закон мають різні форми своєї буттєвості: правові норми, правові відносини, правову свідомість, правосуб’єктність, правові процедури, процесуальні форми тощо.

3. Пояснюючи загальні принципи правової держави варто вказати, що реалізація правових принципів передбачає необхідний зв'язок права і держави. При цьому держава виступає правовим інститутом, необхідним для зведення загальнозначимого права у загальнообов'язковий закон з відповідними санкціями для утвердження і захисту правового закону. Домінуюча в сучасному світі демократична концепція правової держави має своєю основою ідею народного суверенітету як підвалини і джерела державного суверенітету, зокрема внутрішнього. Народний суверенітет — концентрована єдність повноважень і правочинності, сили і права, які поширюються на все населення і всю країну і визначають зміст законів та порядок суспільного буття. Державний суверенітет − верховенство, незалежність, повнота, загальність і винятковість влади держави, що грунтується на принципі права. Тобто, для реалізації правової держави треба панування тільки правових законів і правової законності. Правовий закон і правова держава внутрішньо взаємопов'язані, оскільки правова держава неможлива без утвердження верховенства правового закону, а правовий закон для свого встановлення і послідовної реалізації потребує правової держави з відповідним розподілом влади, конституційно-правовим контролем.

Для правової держави необхідні й відповідна правова організація самої системи державної влади, створення різних державних органів, чітке означення міри їх компетенції, місця в системі, співвідношення між собою. Зрештою, правова держава − це держава, в якій панує право, метою якої є утвердження правової форми і правового характеру взаємовідносин (взаємних прав і обов'язків) між публічною владою та підвладними структурами як суб'єктами права, визнання і надійне гарантування формальної рівності та свободи всіх індивідів, прав і свобод людини і громадянина. Прикметними ознаками правової держави є: верховенство і домінування правового закону та постійне утвердження суверенітету народу; визнання й захист прав і свобод, забезпечення реалізації прав та виконання обов'язків людини і громадянина; організація і функціонування суверенної державної влади на основі принципу поділу влади на законодавчу (парламент і представницькі органи місцевого самоврядування), виконавчу (уряд, виконавчі установи на місцях), судову (органи правосуддя і нагляду); чітке визначення повноважень держави, її органів і службових осіб; взаємна відповідальність особи і держави; організація ефективного контролю і нагляду за реалізацією правових законів і режиму законності на принципах права.

Питання до самостійної роботи:

1. Філософія права: поняття і предмет.

2. Людина і право.

3. Громадянське суспільство.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80

Категорії

Методичка з Філософії (частина 2)

Схожі підручники