ГоловнаЗворотній зв'язок

Категорії

Главная->Безпека життєдіяльності->Содержание->21. Визначення показників частоти та тяжкості травматизму.

Загальні питання з курсу Безпека життєдіяльності №2 (частина 1)

21. Визначення показників частоти та тяжкості травматизму.

Найпоширенішими методами аналізу травматизму, що взаємодоповнюють один одного, є статистичний і монографічний. Нині дедалі більшого значення набувають економічний та ергономічний методи.

Статистичний метод, що базується на аналізі статистичного матеріалу, нагромадженого за декілька років на підприємстві або у галузі, дає можливість кількісно оцінити рівень травматизму за допомогою показників: коефіцієнта частоти (Kч.т); коефіцієнта тяжкості (Kт.т), коефіцієнта виробничих витрат (Kв.в). Ці показники використовуються для характеристики рівня виробничого трав­матизму на підприємстві й у цілому по галузі та для порівняння різних підприємств за рівнем травматизму.

Початковим матеріалом для розрахунків є дані звітів підприємств, організацій про нещасні випадки. Коефіцієнт частоти трав­матизму визначається за формулою:

,

де N — кількість врахованих нещасних випадків на виробництві за звітний період з утратою працездатності на один і біль­ше днів;

Ч — середньооблікова чисельність працівників за звітний період часу.

Даний показник визначається на 1000 осіб облікової чисельності працівників.

Коефіцієнт тяжкості травматизму обчислюється за формулою:

де Д — сума днів непрацездатності по всіх нещасних випадках;

N — загальна кількість нещасних випадків.

Коефіцієнт виробничих витрат визначається за формулою:

.

Для більш глибокого аналізу травматизму використовуються також показники непрацездатності, матеріальних наслідків витрат на попередження нещасних випадків.

 

 

 

22