Хрестоматія з Філософії (частина 1) (онлайн)
ЧОМУ НЕМИНУЧЕ ЗІТКНЕННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙ?
Ідентичність на рівні цивілізації буде ставати усе більш важливою, і вигляд світу буде значною мірою формуватися в ході взаємодії семи-восьми великих цивілізацій. До них відносяться західна, конфуціанська, японська, ісламська, індуістська, православно-слов'янська, латиноамериканська й, можливо, африканська цивілізації. Самі значні конфлікти майбутнього розгорнуться уздовж ліній розлому між цивілізаціями. Чому?
По-перше, розбіжності між цивілізаціями не просто реальні. Вони – найбільш істотні. Цивілізації несхожі по своїй історії, мові, культурі, традиціям і, що найважливіше, – релігії. Люди різних цивілізацій по-різному дивляться на відносини між Богом і людиною, індивідом і групою, громадянином і державою, батьками й дітьми, чоловіком і дружиною, мають різні уявлення про співвідносну значимість прав і обов'язків, свободи й примусу, рівності й ієрархії. Ці розходження складалися сторіччями. Вони не зникнуть у доступному для огляду майбутньому. Вони більше фундаментальні, чим розходження між політичними ідеологіями й політичними режимами. Звичайно, розходження не обов'язково припускають конфлікт, а конфлікт не обов'язково означає насильство. Однак протягом сторіч самі затяжні й кровопролитні конфлікти породжувалися саме розходженнями між цивілізаціями.
По-друге, світ стає більш тісним. Взаємодія між народами різних цивілізацій підсилюється. Це веде до росту цивілізаційної самосвідомості, до поглиблення розуміння розходжень між цивілізаціями й спільності в рамках цивілізації. Північноафриканська імміграція у Францію викликала у французів вороже відношення, і в той же час зміцнила доброзичливість до інших іммігрантів – "добропорядним католикам і європейцям з Польщі". Американці набагато хворобливіше реагують на японські капіталовкладення, чим на інвестиції з Канади і європейських країн. Все відбувається по сценарію, описаному Д.Хорвицем: "У східних районах Нігерії людина народності ібо що може бути ібо-оуеррі, або ж ібо-оніча. Але в Лагосі він буде просто ібо. У Лондоні він буде нігерійцем. А в Нью-Йорку – африканцем." Взаємодія між представниками різних цивілізацій зміцнює їхня цивілізаційна самосвідомість, а це, у свою чергу, загострює що йдуть у глиб історії, або, принаймні, сприймаються в такий спосіб розбіжності й ворожість.
По-третє, процеси економічної модернізації й соціальних змін в усьому світі розмивають традиційну ідентифікацію людей з місцем проживання, одночасно слабшає й роль націй-держави як джерела ідентифікації. Лакуни, що утворилися в результаті, по більшій частині заповнюються релігією, нерідко у формі фундаменталістських рухів. Подібні рухи склалися не тільки в ісламі, але й у західному християнстві, іудаїзмі, буддизмі, індуїзмі. У більшості країн і конфесій фундаменталізм підтримують освідченні молоді люди, висококваліфіковані фахівці із середніх класів, особи вільних професій, бізнесмени. Як помітив Г.Вайгель, "десекуляризація світу – одне з домінуючих соціальних явищ кінця XX ст.". Відродження релігії, або, говорячи словами Ж.Кепеля, "реванш Бога", створює основу для ідентифікації й причетності зі спільністю, що виходить за рамки національних меж – для об'єднання цивілізацій.
По-четверте, ріст цивілізаційної самосвідомості диктується роздвоєнням ролі Заходу. З одного боку, Захід перебуває на вершині своєї могутності, а з іншого, і можливо саме тому, серед незахідних цивілізацій відбувається повернення до власних коренів. Все частіше доводиться чути про "повернення в Азію" Японії, про кінець впливу ідей Неру й "індуізації" Індії, про провал західних ідей соціалізму й націоналізму до "реісламізації" Близького Сходу, а останнім часом і суперечки про вестернізацію або ж русифікації країни Бориса Єльцина. На вершині своєї могутності Захід зіштовхується з незахідними країнами, в яких досить прагнення, волі й ресурсів, щоб надати світу незахідного вигляду.
У минулому еліти незахідних країн звичайно складалися з людей, найбільшою мірою пов'язаних із Заходом, що одержали освіту в Оксфорді, Сорбоні або Сандхерсте, і західні цінності, що засвоїли, і стиль життя. Населення ж цих країн, як правило, зберігало нерозривний зв'язок зі своєю споконвічною культурою. Але зараз усе перемінилося. У багатьох незахідних країнах іде інтенсивний процес девестернізації еліт і їхнього повернення до власних культурних коренів. І одночасно із цим західні, головним чином американські звичаї, стиль життя й культура здобувають популярність серед широких верств населення.
По-п'яте, культурні особливості й розходження менш піддаються змінам, чим економічні й політичні, і внаслідок цього їх складніше дозволити або звести до компромісу. У колишньому Радянському Союзі комуністи можуть стати демократами, багатії перетворитися в бідних, а бідняки – у багатіїв, але росіяни при всьому бажанні не зможуть стати естонцями, а азербайджанці – вірменами.
У класових і ідеологічних конфліктах ключовим було питання: "На чиїй ти стороні?" І людина могла вибирати – на чиїй вона стороні, а також міняти раз вибрані позиції. У конфлікті ж цивілізацій питання ставиться інакше: "Хто ти такий?" Мова йде про те, що дане й не підлягає змінам. І, як ми знаємо з досвіду Боснії, Кавказу, Судану, давши невідповідну відповідь на це питання, можна негайно одержати кулю в чоло. Релігія розділяє людей ще більш різко, ніж етнічна приналежність. Людина може бути напів-французом і напів-арабом, і навіть громадянином обох цих країн. Куди складніше бути напів-католиком і напів-мусульманином.
І, нарешті, підсилюється економічний регіоналізм. ... З одного боку, успіх економічного регіоналізму зміцнює свідомість приналежності до однієї цивілізації. А з іншого боку – економічний регіоналізм може бути успішним, тільки якщо він корениться в спільності цивілізації. Європейське Співтовариство спочиває на загальних підставах європейської культури й західного християнства. Успіх "НАФТА (північноамериканської зони вільної торгівлі) залежить від триваючого зближення культур Мексики, Канади й Америки. А Японія, навпроти, зазнає труднощів зі створенням такого ж економічного співтовариства в Південно-Східній Азії, тому що Японія – це єдине у своєму роді суспільство й цивілізація.
... Якщо спільність культури це передумова економічної інтеграції, то центр майбутнього східноазіатського економічного блоку швидше за все буде в Китаї. По суті справи цей блок уже складається. От що пише із цього приводу М. Вайденбаум: "Хоча в регіоні домінує Японія, але на базі Китаю стрімко виникає новий центр промисловості, торгівлі й фінансового капіталу в Азії. Цей стратегічний простір має у своєму розпорядженні потужний технологічний і виробничий потенціал (Тайвань), кадрами з видатними навичками в області організації, маркетингу й сфери послуг (Гонконг), щільною мережею комунікацій (Сінгапур), потужним фінансовим капіталом (всі три країни), а також неосяжними земельними, природними й трудовими ресурсами (материковий Китай)... Це впливове співтовариство, багато в чому споруджуване на розвитку традиційної кланової основи, простирається від Гуанчжоу до Сінгапуру й від Куала-Лумпура до Маніли. Це - кістяк економіки Східної Азії".
Визначаючи власну ідентичність в етнічних або релігійних термінах, люди схильні розглядати відносини між собою й людьми іншої етнічної приналежності й конфесії як відносини "ми" і "вони". Кінець ідеологізованих держав у Східній Європі й на території колишнього СРСР дозволив висунутися на передній план традиційним формам етнічної ідентичності й протиріч. Розходження в культурі й релігії породжують розбіжності по широкому колу політичних питань, будь то права людини або еміграція, комерція або екологія. Географічна близькість стимулює взаємні територіальні претензії від Боснії до Мінданао. Але що найбільше важливо - спроби Заходу поширити свої цінності: демократію й лібералізм - як загальнолюдські, зберегти військову перевагу й затвердити свої економічні інтереси натрапляють на опір інших цивілізацій. Урядам і політичним угрупованням усе рідше вдається мобілізувати населення й сформувати коаліції на базі ідеологій, і вони все частіше намагаються домогтися підтримки, апелювати до спільності релігії й цивілізації.
Таким чином, конфлікт цивілізацій розвертається на двох рівнях. На мікрорівні групи, що живуть уздовж ліній розлому між цивілізаціями, ведуть боротьбу, найчастіше кровопролитну, за землі й владу одного над іншим. На макрорівні країни, що відносяться до різних цивілізацій, суперничають через вплив у військовій і економічній сфері, борються за контроль над міжнародними організаціями й третіми країнами, намагаючись затвердити власні політичні й релігійні цінності.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116