Главная->Гроші та кредит->Содержание->Література

Гроші та кредит (частина 2)

Література

1. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.

2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.

3. Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 р.

4. Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ. — 1996. — № 5.

5. Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.

6. Долан Э. Дж., Кэмпбэлл К. Л., Кэмпбэлл Г. Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. — М.; Л., 1991.

7. Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998.

8. Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — К., 1999.

9. Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. — К., 1998.

10. Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: управление и операции. — М., 1993.

11. Фридмен М. Количественная теория денег. — М., 1996.

12. Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості, процента та грошей. — К., 1999.

13. Деньги / Под ред. А. А. Чухно. — К., 1997.

14. Савлук М. І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України // Фінанси України. — 1997. — № 2.

15. Савлук М. І., Сугоняко О. А. Чи вистачає грошей економіці України? // Вісник НБУ. — 1997. — № 4.

16. Савлук М. І. Грошово-кредитна політика Національного банку України та оцінка її ефективності // Вісник НБУ. — 1999. — № 1.

[1] Завдяки цьому для виникнення таких відносин має бути високий рівень довіри між учасниками, особливо кредитора до позичальника. Тому фактор довіри нерідко розглядається як ключова складова сутності кредиту і вирішальна передумова його функціонування. При цьому слід зауважити, що довіра є чинником не тільки моральним, а й економічним.

[2] Зокрема, завдяки широкому розвитку кредиту гроші набувають ще одного статусу — статусу капіталу, і їх суспільне призначення роздвоюється на гроші і на капітал.

[3] Об’єкти кредиту можуть передаватися одним суб’єктом іншому не тільки у формі позички, а й в інших формах, зокрема прокату, лізингу, позики тощо. У цих випадках відносини між суб’єктами теж мають ознаки кредитних, проте реалізуються вони дещо по-іншому, ніж при переданні вартості в позичку.

[4] Дещо відмінною з цього погляду є роль банків — вони є постійними кредиторами і позичальниками. Це зумовлено їх особливим призначенням як посередників у кредиті і тому не суперечить ознаці рухливості суб’єктів кредиту.

[5] Див.: Новий тлумачний словник української мови: У 4-х т. — К., 1999. — Т. 4 — С. 694.

[6] Див.: Там само. — Т. 1. — С. 279.

[7] Тому неправомірно протиставляти товарну форму кредиту грошовій як менш розвинену, менш прогресивну. Відмінності між ними зводяться переважно до сфер і обсягів застосування — грошова форма застосовується значно ширше, ніж товарна, оскільки перерозподіл вартості, що забезпечується кредитом, здійснюється переважно в грошовій формі.

[8] Див.: Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998. — С.181.

[9] Інколи комерційним називають частину банківського кредиту, у якій банк надає позички комерційним структурам.

[10] Див.: Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — С. 170—174; Гальчинський А. С. Теорія грошей. — С. 186—190; Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — К., 1999. — С. 212.

[11] Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — С. 214.

[12] Дебіторсько-кредиторська заборгованість не має трьох родових ознак кредиту: добровільності, рівноправності та платності відносин між учасниками. Тому називати її кредитом можна лише умовно. (Прим. заг. ред.)

[13] У виданій у 1989 р. широко відомій монографії О. І. Лаврушина «Кредит как стоимостная категория социалистического воспроизводства» питання про межі кредиту навіть не згадується. У підручнику «Гроші та кредит» за ред. Б. С. Івасіва, виданій у 1999 р., питання про межі кредиту теж не висвітлюється.

[14] Див.: Гроші та кредит / За ред. М. І. Савлука. — К., 1992. — С. 140—146; Деньги, кредит, банки / Под ред. Г. И. Кравцовой. — Минск, 1994. — С. 112—119.

[15] Під реальним попитом на кредит ми розуміємо попит кредитоспроможних позичальників, які можуть своєчасно погасити заборгованість за позичками і сплатити проценти.

[16] Дехто з дослідників розумів неправомірність такого підходу, у зв’язку з чим у навчальну літературу було введено поняття «кредитна система», у якому об’єднувалися всі фінансово-кредитні установи. Проте це не змінило ситуації по суті, оскільки в цьому понятті не розкривається призначення фінансового посередництва. Крім того, поняття «кредитна система» не знайшло практичної реалізації в управлінні грошовою сферою. В українському законодавстві станом на 1 січня 2001 р. воно практично не вживалося.

[17] Це положення справедливе і для фінансового ринку.

[18] Але це не значить, що базовим суб’єктам грошового ринку взагалі не потрібно вивчати та оцінювати надійність самих фінансових посередників.

[19] Див.: Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — С. 291—292.

[20] Див.: Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. — К., 1998. — С. 83.

[21] Проте всі небанківські посередники, разом узяті, в країнах з розвинутими грошовими ринками за обсягами операцій наближаються до банківських інституцій, створюючи їм серйозну конкуренцію і поступово відвойовуючи ринковий простір. Так, на початку 90-х років на банківський сектор США припадало 46,4% усіх активів фінансових посередників, а на небанківський сектор — 53,6% (розрахунок зроблений за даними книги Фредеріка С. Мишкіна «Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків». — С. 84).

[22] Див.: Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. — К., 1998. — С. 84.

[23] Див.: Поллард А. М. и др. Банковское право США. — М., 1992. — С. 39.

[24] У Законі ФРН про банки від 10 липня 1961 р. до банків віднесено «будь-яке підприємство, яке виконує один чи кілька видів банківських операцій, а саме: приймання депозитів, надання позичок, лізингові операції, платежі та розрахунки з третіми особами, надання гарантій, торгівля цінними паперами, зберігання цінностей у сейфах тощо». Такий же універсальний підхід до визначення банку властивий і для законодавства Франції. Проте в Бельгії, Італії, Іспанії, Греції та інших країнах законодавство обмежує банк переважно депозитною діяльністю.

[25] Закон України «Про банки і банківську діяльність», прийнятий у грудні 2000 р., істотно конкретизував поняття банку і банківської діяльності. У ст. 2 банком названа юридична особа, яка має право одночасно здійснювати три види операцій: залучення коштів у вклади, розміщення цих коштів від свого імені і ведення банківських рахунків своїх клієнтів.

[26] Дискусію щодо сутності банку нещодавно розпочали С. Мочерний та Л. Гришак у статті «Методологія дослідження сутності банку» (Банківська справа. — 1999. — № 5. — С. 7). Після аналізу різних поглядів з цього приводу автори дійшли висновку, що банк — «це особливе кредитно-фінансове підприємство, що виконує ряд базових функцій, при здійсненні яких, а також з приводу привласнення наявних у нього активів, між різними суб’єктами виникає певна сукупність виробничих відносин (економічної власності)». На жаль, таке визначення зовсім не наближає нас до істини. Воно надто не конкретне, деякі його положення сумнівні.

[27] Див.: Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — С. 297.

[28] Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998. — С. 290.

[29] Див.: Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — С. 290.

[30] Питання про функції банківської системи як самостійної економічної структури в літературі досліджено та висвітлено не достатньо. Так, у згадуваному вище підручнику О. І. Лаврушина присвячено багато уваги питанням банківської системи (2 глави з 20), доводиться її сутнісна самостійність, проте функції її, окремі від функцій банків, навіть не згадуються.

[31] У зарубіжних країнах комерційними називають тільки частину банків другого рівня. Переважно це банки, що виконують весь комплекс базових операцій і створені на акціонерній основі. Крім комерційних, у кожній країні виділяється цілий спектр інших банків — кооперативних, приватних, спеціалізованих тощо. Надалі ми будемо використовувати назву комерційний для визначення будь-якого банку другого рівня, як це прийнято в законодавстві України.

[32] Самостійних комерційних банків, які почали створюватися в СРСР з 1987 р., на території України на момент виходу зі складу Союзу функціонувало близько 70.

[33] На початку 2000 р. в Україні функціонувало близько чотирьохсот інвестиційних фондів та компаній. Найвідоміші з них — «Альфа-капітал», «Сократ», «Кінто», «Діком», «Тект» та ін.

[34] Центральні банки, як правило, не сплачують комерційним банкам процентний дохід за рахунками, на яких зберігаються обов’язкові та надлишкові резерви. У межах Європейської системи центральних банків комерційні банки отримують процентний дохід тільки за нагромадження обов’язкових резервів.

[35] Федеральна резервна система — це специфічна організація, до складу якої, крім зазначеної структури центрального банку, входить близько 40% комерційних банків.

[36] Банкнотна емісія, що не забезпечується золотим запасом банку, називається фідуціарною.

[37] В англійській абревіатурі — ЕМU — Economic and Monetary Union.

[38] Субпозичальник — юридична особа, яка за субкредитною угодою може мати зобов’язання за частиною позики перед Міністерством фінансів як представником позичальника.

[39] Тобто кредити ЄБРР виключаються із суми державного боргу при його реструктуризації.

[40] Країною-операцією заведено називати ту країну, що є членом ЄБРР і в якій останній здійснює свою діяльність, на відміну від країни—члена ЄБРР, кількість яких становить 60.

[41] БМР використовує золотий франк виключно як розрахункову одиницю при складанні балансових звітів. Виражені у доларах активи і пасиви конвертуються у золоті франки за фіксованим курсом 208 дол. США за унцію чистого золота (1 золотий франк = 1,94 дол. США), а інші валюти переводяться у золоті франки на основі їх ринкових курсів відносно долара.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53

Категорії

Гроші та кредит (частина 2)

Схожі підручники