ГоловнаЗворотній зв'язок

Категорії

Главная->Екологія->Содержание->1. Нормативно-правові акти в галузі охорони НПС.

Державне управління у галузі охорони природи. Екологічне право

1. Нормативно-правові акти в галузі охорони НПС.

Суспільні відносини у сфері взаємодії суспільства та природи регулюються відповідними нормативно-правовими актами різної юридичної сили – Конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади. В Україні головними джерелами екологічного права є:

–      Конституція України;

–      Комплексний Закон України «Про охорону навколишнього» природного середовища» (1991 р.);

–      Закон України «Про пестициди і агрохімікати» (1995 р.);

–      Закон України «Про природно-заповідний фонд» (1992 р.);

–      Закон України «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р.);

–      Закон України «Про тваринний світ» (1993 р.);

–      Закон України «Про екологічну експертизу» (1995 р.);

–      Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (1995 р.);

–      Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» (1995 р.);

–      Закон України «Про видобування і переробку уранових руд» (1997 р.);

–      Закон України «Про відходи» (1998 р.);

–      Закон України «Про захист рослин» (1998 р.);

–      Закон України «Про рослинний світ» (1999 р.);

–      Закон України «Про загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами» (2000 р.);

–      Земельний кодекс України;

–      Лісовий кодекс України;

–      Водний кодекс України;

–      Кодекс про надра України;

–      Податковий кодекс України;

–      Постанова Верховної Ради «Про основні напрями державної політики в області охорони НПС, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» (1998 р.);

–      Нормативно-правові акти ДПА України в галузі природокористування;

–      Державні стандарти України (13. Навколишнє середовище. Захист довкілля та здоров’я людини. Безпека)

–      Рішення місцевих рад народних депутатів тощо.

Крім того, Україна є Стороною в понад 70 міжнародних дво­- та багатосторонніх угод. Основні:

–      Конвенція про водно-болотні угіддя (1971 р.);

–      Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (1972 р.);

–      Конвенція про міжнародну торгівлю рідкісними видами дикої фауни і флори (1973 р.);

–      Конвенція про запобігання та контроль професійного ризику, викликаного канцерогенними речовинами і агентами (1974 р.);

–      Конвенція про запобігання професійному ризику робітників у зв’язку з небезпекою забруднення робочих місць шумом, вібрацією і забрудненням повітря (1977 р.);

–       Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ їх існування в Європі (1979 р.);

–      Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин (1979 р.);

–      Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (1992 р.);

–      Конвенція про захист озонової оболонки (1985 р.);

–      Конвенція про раннє повідомлення про ядерні аварії (1986 р.);

–      Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії або витоку радіоактивних речовин (1986 р.);

–      Конвенція про контроль над трансграничним переміщенням небезпечних відходів і їх розміщенням (1989 р.);

–      Конвенція про охорону біологічного різноманіття (1994 р.)

 

 

 

3