Главная->Українська мова->Содержание->§ 36. З історії офіційно-ділового стилю

Українська мова за професійним спрямуванням. Навчальний посібник (частина 2)

§ 36. З історії офіційно-ділового стилю

Зародки ділового стилю, деякі його елементи дослідники ви-явили ще в пам’ятках періоду Київської Русі. Цікавими з цьо-го погляду є пам’ятки «Руська Правда», «Повість минулих літ», уривки з яких виявляють свою наближеність до ділового письма. Ця наближеність відчувається і в переліку племен, якими володів Олег (під 885 роком), і в переліку племен, узятих у полон Ігорем (під 944 роком), і в описі оброків, даней, ловищ, погостів, уста-новлених Ольгою.

Точне фіксування ділянок, предметів, майна – рухомого і неру-хомого, географічних пунктів – складає визначальну рису актової писемності.

У ХІV ст., зазначає М. М. Пещак, виникли грамоти «як документи спеціального жанру, що відрізняються від інших писемних пам’яток свого часу суспільним призначенням і умовами створення... Текст грамоти складався прилюдно. Писар виїжджав на місце події або ж зацікавлені особи приходили до того, хто видавав чи писав гра-моту... Зміст грамоти, очевидно, спочатку детально обговорювався, текст формулювався усно, і тільки після цього писався документ. Складання тексту грамот відбувалося колективно»1.

Учені вказують, що поряд із терміном грамота використовувався і термін лист, але перший термін вживався частіше. За юридичним

1М. М. Пещак Стиль ділових документів ХІV ст. – К.: Наукова дум-ка, 1979. – С. 3.

229

Українська мова за професійним спрямуванням

Розділ V

призначенням відомо понад 30 різновидів грамот: дарчі, договірні, уставні, мирні, роздільні, купчі, митні, вотчинні, пільгові, праві, присяжні, поручні, позивні, охоронні, вкладні та ін.1

Дарчими («жалованными») грамотами державні особи за хорошу службу оформляли передачу своїм підданим сіл, грошей та майна з відповідними правами й обов’язками. Купчі й продажні грамоти засвідчували купівлю чи продаж в основному нерухомого майна. Дві назви закріпилися тому, що при купівлі-продажу могли давати грамоту обидві сторони. Заставні грамоти оформляли позички грошей під певне нерухоме майно. Роздільні грамоти видавалися офіційними особами у випадках різних непорозумінь між сусідами при користуванні суміжними землями, лісами, урочищами і т. п. Підтвердні грамоти забезпечували право успадкування дітьми майна батьків. Присяжні грамоти засвідчували присягу місцевих князів бути вірними слугами великого князя литовського або короля польського. Поручні грамоти давалися родичами або близькими людьми того, хто втратив довір’я у великого князя чи короля польського. Договірні грамоти, або угоди, укладалися між двома чи більше князівствами після закінчення воєнних дій. У ХІV ст. відомі і привілеї, адресантом яких у Литві був великий князь, а в Польщі – король. У документах часто формулювалися певні правові відносини між групами людей, інколи привілеями називали купчі грамоти. Зустрічаються серед пам’яток цього часу і грамоти у вигляді доповідної записки. До грамот зараховуються ярлик татарського хана Тохтамиша, напис на дзвоні та інші записки.

Цікавим є той факт, що у деяких різновидах грамот у кінці тексту наявні характерні заклинання типу а кто отниметь ... судится со мною передъ богомъ або ж на сем на всем мы ... цъловали крестъ. Учені підкреслюють, що дотримання присяги, вірність сюзерену вважалися доброчесністю давньоруських рицарів-дружинників. Обман засуджувався кодексом феодальної честі.

Грамоти як документи відомі аж до кінця ХVІІІ ст. Велику роль у формуванні офіційно-ділового стилю відіграли універсали, грамоти, листи гетьманської та полковницьких канцелярій середини ХVІІІ ст.

1Див.: Ясинский Н. Уставные земские грамоты Литовско-Русского государства. К., 1889. – С. 9; Macurek J. K dejanam cesko-ucrajinskych vztahú 2 pol. 14 a l pol. 15 století– Slovanské historické studie, 1960, 3, s. 127–184.

Українська мова за професійним спрямуванням

Офіційно-діловий стиль

«Обстеження ділової мови (договірних грамот, купчих, закладних, дарчих та ін. паперів), мови дипломатичних документів, зокрема канцелярії Богдана Хмельницького, свідчить про вироблення певних трафаретів – зачинів і завершень (так званих клаузул), а також про комбінацію формул у викладі»1.

З ХVIII ст. під впливом російського справочинства провідним розпорядчим документом стає указ. Поширеними є і такі директивно-розпорядчі документи, як «универсалъ», «листъ», «ордєръ», «інструкція», «резолюція», «приказъ».

Наказ як розпорядчий документ з’являється у побуті, а згодом і в суспільно-політичній сфері (пор. «приказы» Ханенка в економії і «приказы» Київського магістрату). У цьому ж столітті з’являється і розвивається процесуально-юридична, канцелярська документація2.

Вчені вказують, що паростки офіційно-ділового стилю заклада-лися в українській літературній мові ХІХ – поч. ХХ ст.

У працях 50-60-х років ХХ ст. цей стиль називають офіціально-документальним із різновидами: стиль указів, офіціальних розпоря-джень або наказів, законодавчих документів3, або ділова мова [Курс історії.., 1961: 386].

В українському мовознавстві 60-х років створюється ряд посіб-ників та підручників, орієнтованих на побудову курсу стилістики національної мови. Це праці А.П.Коваль «Практична стилістика сучасної української мови» (К, 1960), І.Г.Чередниченка «Нариси з загальної стилістики сучасної української мови» (К., 1962).

У цей період словник ділової людини насичений словами: пар-торг, профорг, плановик, фінагент, культфонд, плановість, норма-тив, отоварити, рознарядка, прогресивка, громадська приймальна, партійний працівник, начфін, неліквідний, народний засідатель та ін. Ці слова належали до «єдиного російсько-українського фонду лексики»4.

1Див. кн.: Лаппо-Данилевский А. С. Очерк русской дипломатии частных архивов: Арх. курсы. Лекции, читанные в 1918 г. ПГ., т. 3, 1920. – С. 139; Орешников А.С. О примене-нии формализации к описанию деловых текстов // Источниковедение и история русского языка. – М., 1964. – С. 151 та ін..

2Ділова документація Гетьманщини ХVIII ст. – К.: Наукова думка, 1993. – 392 с.

1Див.: Курс історії української літературної мови / За ред. акад. І.К.Білодіда. – К.,1958. – 595 с.; Т.II (радянський період). – К., 1961. – 416 с.

4Ільєнко В.В. Формування єдиного фонду нової лексики в мовах російської та української соціалістичних націй // Лінгвістичний семінарій. – Дніпропетровськ, 1964.

231

Українська мова за професійним спрямуванням

Розділ V

Як терміни усталюються назви посадових осіб типу виконуючий обов’язки, керуючий трестом, завідуючий кабінетом.

Д.Х.Баранник стверджує, що серед усних монологів чітко виді-ляються:

1)         виробничо-службовий (звучить на зборах виробничих колек-тивів (промислових і сільськогосподарських), галузевих нарадах, на засіданнях тощо);

2)         дипломатичний (як усний монологічний тип звернення ви-являється у вітальних промовах українською мовою на зустрічах представників зарубіжних країн, у проголошенні тостів на офіцій-них урядових зустрічах тощо)1.

Учені вказують, що засмічення літературної мови штампами, трафаретними висловлюваннями, як і надмірне калькування (міро-приємство, виключно, випливає висновок, прийняти участь), були пов’язані з «неправильним розумінням зв’язків між українською та російською мовами» (У.Г. Чередниченко).

Зазначимо, що у науковій літературі 60-х років категорично за-перечується право на функціонування в українській мові русизмів: любий (нормативне будь-який), підписка (нормативне передплата), заключити договір (нормативне укласти угоду), навчатися чого (а не …чому) та ін.

Отже, період 50–60-х років характеризується:

1)         стандартизацією офіційно-ділової мови;

2)         відходом від публіцистичної тональності (цим вирізняються документи 20–30-х років), тобто окнижненням лексико-граматичних засобів ділового мовлення;

3)         у часи «хрущовської відлиги» були зроблені часткові і фор-мальні спроби українізувати сферу ділового спілкування, а отже адміністративно-канцелярський різновид офіційної української мови не мав широкого суспільного застосування.

У 70-х роках уперше визначено основну комунікативну функ-цію офіційно-ділового стилю як настановчо-інформативну і подано основні ознаки ділової сфери комунікації:

1Див: Баранник Д.Х. Функціональні типи усного мовлення // Лінгвістичний семінарій. – Дніпропетровськ, 1964. – С. 23–24; Баранник Д.Х. Розвиток стильових різновидів українського усного монологічного мовлення в радянську епоху // Велика Жовтне-ва соціалістична революція і культура слов’янських народів: Тези доп. 7-ї української славістичної конференції. – Дніпропетровськ, 1966. – С. 220–222.

Українська мова за професійним спрямуванням

Офіційно-діловий стиль

– однозначність, точність, логічна завершеність висловлювання, що досягається вживанням дієприслівникових, дієприкметникових та інфінітивних зворотів;

– перевага складних довгих речень, однотипних синтаксичних конструкцій; нанизування однорідних членів речення;

– консервативність (наявні штампи, кліше, “професійні ідіоми”), що сприяє однаковому розумінню і тлумаченню документа;

– відсутність образних висловів, емоційно забарвлених слів і синтаксичних конструкцій; синонімічних термінів;

– усталеність і однотипність форм певного документа, що дозво-ляє стандартизувати його виготовлення;

– активне функціонування книжних елементів1 вживання низки запозичень, особливо у дипломатичній сфері (затвердження – рати-фікація), (вірний – автентичний), (розривання – денонсація).

У 80-і роки вченими в офіційно-діловому стилі виділено три жан-ри: дипломатичний, законодавчий, адміністративно-канцелярський, наголошено на поєднанні в діловому мовленні таких функцій, як: комунікативно-інформаційної (основної для оголошень, автобіо-графій, посвідчень, накладних, довідок, актів та ін.), нормативно-регулювальної (діє в законах, наказах, розпорядженнях, меморан-думах тощо) та функції спілкування (характерна для договорів, доручень, протоколів, квитанцій, резолюцій, угод та ін.) До стильо-вих ознак відносено: абстрактно-узагальнений та вольовий викла-ди, максимальна конкретизація матеріалу, що вирізняє офіційно-ділову мову від наукової та художньої (Марахова А.Ф.: 1981).

Після проголошення незалежності України, надання українській мові статусу державної (українською мовою ведеться навчання в освітніх закладах, у виробництві, документуванні), активно розви-ваються всі жанри офіційно-ділового стилю.

Науковими працями засвідчено, що в офіційно-діловому мовленні мало власних одиниць, до цієї складної композиційної системи входять ті ж одиниці мови, що використовуються й у інших стилях літератур-ної мови. Тому показники стилістичної норми визначаються ступенем вживаності і закріпленістю за даним стилем певних одиниць мови.

1Перебийніс В.С. Характеристика функціональних стилів// Сучасна українська літературна мова. Стилістика / За редакцією І.К.Білодіда. – К.: Наукова думка, 1973; Коваль А.П. Культура ділового мовлення. – К.: Вища школа, 1982. – 288 с.

Українська мова за професійним спрямуванням

Розділ V

 

 

9