Главная->Математика->Содержание->Становлення Інституту математики (1934-1944 рр.)

Сучасна математика і математична освіта

Становлення Інституту математики (1934-1944 рр.)

 

     У період становлення, який охоплює дуже важке десятиріччя історії СРСР з 1934 до 1944 р., директорами Інституту математики були Д. О. Гра­ве (1934-1939 рр.)і М. О. Лаврентьєв (1939-1941 рр.) та Г. В. Пфейффер (1941-1944 рр.).

     У цей час в інституті працювало чимало видатних вчених, серед них академіки Д. О. Граве, М. П. Кравчук, Г. В. Пфейффер, М. О. Лаврентьєв, члени-кореспонденти Н.І.Ахієзер, В.Є.Дяченко, М.Г. Крейн, М.Х.Орлов, Є. Я. Ремез, Ю. Д. Соколов, І. Я. Штаєрман.

     Зростанню наукового потенціалу інституту сприяло присудження протя­гом 1935-1936 років наукових ступенів доктора фізико-математичних наук без захисту докторської дисертації Н. І. Ахієзеру, Є. Я. Ремезу, Ю. Д. Соко­лову, І. Я. Штаєрману. Ще раніше, в 1930 році, науковий ступінь доктора фізико-математичних наук було присуджено М. М. Боголюбову, а в 1938 році — М. Г. Крейну (також без захисту докторських дисертацій).

     Діяльність інституту в цей період була спрямована на наукові дослідже­ння в галузі алгебри та теорії чисел, математичного і функціонального  аналізу, теорії інтегральних і диференціальних рівнянь, теорії ймовірно­стей та математичної статистики, теорії функції, прикладної математики і механіки.

     Д. О. Граве — блискучий педагог, учений та організатор науки — у цей період (останній період свого життя, він помер 19 грудня 1939 року) пра­цював над багатотомною монографією “Трактат з алгебраїчного аналізу” (встиг видати два перших томи і здати до друку третій), розв’язав низку практичних проблем розподілу магнітних мас у Землі, вивчав констру­кції аеропланів, приділяв велику увагу математичним проблемам космосу (підтримував ідеї Юрія Кондратюка, вів листування про переїзд до Києва К. Е. Ціолковського), перспективам широкого застосування обчислюваль­ної техніки, зокрема, основаної на використанні електричної енергії. Саме він організував видання “Журналу Інституту математики” (у 1934-1936 рр. по 4 випуски на рік).

     Значних втрат у 30-ті роки зазнала Академія наук, у тому числі й Ін­ститут математики. Протягом 1936-1937 рр. було розстріляно вченого се­кретаря інституту члена-кореспондента М. X. Орлова і наукового співробі­тника відділу математичної статистики проф. В. І. Можара, а також заа­рештовано ряд науковців інституту. У 1938 році академіка М. П. Кравчука було засуджено і заслано на Колиму, де він і помер у 1942 році.

     М. П. Кравчук у період своєї творчої діяльності в Інституті математи­ки (1934-1938 рр.) розробляв метод моментів для розв’язування лінійних диференціальних та інтегральних рівнянь і рівнянь математичної фізики.

     Г. В. Пфейффер досліджував загальні проблеми інтегрування рівнянь із частинними похідними, зокрема, узагальнивши поняття інтеграла, ство­рив теорію інтегралів цих рівнянь, яка охоплює інтеграли Лагранжа та інтеграли С. Лі.

     В інституті проводилася велика робота з теорії апроксимації функцій та наближеного розв’язування диференціальних рівнянь (Є. Я. Ремез, М.Х. Орлов), з небесної механіки (Ю. Д. Соколов, В. Є. Дяченко), з прикла­дної теорії пружності та тонкостінних оболонок (І. Я. Штаєрман). Зокрема, Ю. Д. Соколов досліджував задачу багатьох тіл, встановив умови співуда­ру трьох тіл, що рухаються під впливом ньютонових сил, а також умо­ви подвійного співудару; В. Є. Дяченко вивчав рух матеріальної точки під впливом центральної неньютонової сили. М. Г. Крейн розвивав осциляційну теорію лінійних диференціальних операторів, теорію майже періодичних функцій на топологічних групах, теорію опуклих множин у банаховому просторі.

     У 1939 році з приходом М. О. Лаврентьєва до Інституту математики роз­почалася його реорганізація: замість 3 наукових підрозділів було створено 6 наукових відділів: теорії функцій комплексної змінної та її застосувань (керівник М. О. Лаврентьєв), математичного аналізу (Г. В. Пфейффер), ме­ханіки (Ю. Д. Соколов), прикладної математики (І. Я. Штаєрман), алгебри та функціонального аналізу (М. Г. Крейн) і Львівський відділ функціо­нального аналізу Інституту математики (С.Банах), в якому розроблялись основи функціонального аналізу (С. Банах, С. Мазур, В. Орліч, Ю. Шаудер).

     У цей період М. О. Лаврентьев отримав істотні результати в гідродинаміці та в теорії квазіконформних відображень, розробив наближені методи розрахунку фільтрації в неоднорідному середовищі.

     У 1941 році Інститут математики було об’єднано з Інститутом фізики і евакуйовано до м. Уфи. У спільному інституті залишалося лише 29 спів­робітників.

У воєнний період основна увага приділялася виконанню урядових завдань щодо забезпечення обороноздатності країни. Під керівництвом М. О. Лаврентьєва проводились дослідження дії удару під час вибуху авіа­бомб, міцності поясків снарядів, було створено і налагоджено виробництво приладів зв’язку для армії та акустичних приладів для протиповітряної оборони.

     У травні 1943 року об’єднаний інститут переїхав до Москви, а восени 1944 року повернувся до Києва, де було відновлено статус Інституту мате­матики як самостійного закладу.

 

 

3