Главная->Інші підручники->Содержание->2.3. ЕТАПНІСТЬ СТАНОВЛЕННЯ ПЕНСІЙНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

Соціальне страхування. Навчальний посібник (частина 1)

2.3. ЕТАПНІСТЬ СТАНОВЛЕННЯ ПЕНСІЙНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

 

до 1917 р.

страхові суспільства

Історія розвитку пенсійної системи України є наочним прикладом такої залежності

з 1917 по 1990 pp.

інститут державного

соціального

забезпечення

СТАНОВЛЕННЯ ПЕНСІЙНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

y1i

1917 p.

До жовтневого перевороту соціальне забезпечення людей похилого віку будувалось не на основі врахування віку, а на підставі втрати працездатності та настання інвалідності.

 

3 1924 р. викладачі вищих навчальних закладів при досягненні 65 років були охоплені пенсійним забезпеченням по старості, робітники текстильної промисловості з 1928 p., провідних галузей важкої промисловості та транспорту з 1929 р.

1924-1929

           

 

1932 р.

Пенсійне забезпечення не мало всеохоплюючого характеру. Законодавче встановлення пенсійного віку - 55 років для жінок і 60 років для чоловіків. 3 цього часу воно було розповсюджено на робітників усіх галузей народного господарства.

 

Прийнята Конституція СРСР декларативно проголосила право всіх \ громадян СРСР на матеріальне забезпечення в старості. Але|/_ пенсійне забезпечення все ще регулювалось не законами, а через прийняття окремих постанов ЦК ВКП(б), РНК СРСР та ВЦРПС. Право на пенсійне забезпечення, крім робітників, набули і службовці, тоді як колгоспникам прийшлось чекати пенсій ще майже 30 років.

1936 р.

 

У1956р./

Був прийнятий Закон «Про державні пенсії», який закріпив існуючу

на той час нерівність у соціальному забезпеченні робітників і

службовців, з одного боку, і колгоспників - з іншого. Закон

відділив пенсійне забезпечення від державного соціального

страхування, що можна прослідкувати за ознакою методів їх

фінансування. Якщо соціальне страхування фінансувалось за

рахунок фонду, який створювався від страхових внесків, що

сплачували всі підприємства і установи в обов'язковому порядку за

працюючих на них робітників та службовців, то пенсії

фінансувались з фонду, який був складовою частиною Державного

бюджету,       

 

Прийняття Закону «Про пенсії і допомоги членам колгоспу». 3 1965 р. почала вирішуватись, проблема пенсійного забезпечення колгоспників - п'яти мільйонів працівників. Пенсійний вік членів колгоспу становив: для чоловіків 65 і жінок 60 років відповідно. Розмір пенсії для рядових колгоспників складав 12 крб. (в 2,5 рази менше середнього розміру пенсії). В 1968 р. колгоспники отримали право на пенсію по старості з такого ж віку, як робітники та службовці, тобто для них пенсійний вік було знижено на 5 років. Внаслідок чого в Україні склалась державна всеохоплююча система пенсійного забезпечення зі старості для працюючого населення, яка потім зазнавала різних ступенів модифікації.

1964-1968

           

Х1973-7 L 1985 \

Була здійснена реформа у галузі пенсійного забезпечення інвалідів і сімей, які втратили годувальника, в 1974 р. - запроваджена допомога на дітей малозабезпечених сімей. Відбулися подальші фундаментальні зміни пенсійного забезпечення - 1985 р.

 

3 прийняттям Закону «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» та Закону «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців» майже завершився процес створення єдиної всеохоплюючої системи пенсійного забезпечення, яка діяла за єдиними умовами та нормами. Ця система не була побудована повністю на принципах страхування, радше це було поєднання принципів соціального страхування і соціальної допомоги, але вона започаткувала закладення страхових основ, передбачивши відокремлення пенсійної системи від держбюджету. Джерелом коштів для фінансування пенсій став не державний бюджет, як раніше, а Пенсійний фонд, який формувався за рахунок коштів, що відраховувалися підприємствами і організаціями, а також страхових внесків громадян. Крім того, кожному працюючому за місцем роботи щорічно заповнювалась вкладка до трудової книжки з позначкою сплаченої суми страхових внесків у розмірі одного відсотку одержаного заробітку. Це була своєрідна перехідна форма до запровадження персоніфікації страхового стажу та сплачених внесків до Пенсійного фонду і вона була розрахована на побудову в майбутньому більш справедливої пенсійної системи.

1990 р.

 

1991-1999

5 листопада 1991 року Верховна Рада незалежної України схвалила

Закон «Про пенсійне забезпечення» - відбулося суттєве

розширення спектру пільг у пенсійному забезпеченні щодо

дострокового виходу на пенсію. Зросла чисельність так званих

«молодих» пенсіонерів (чоловіки не досягли 60, а жінки 55 років), у

тому числі з причин безробіття. Протягом 1991-1999 p.p. було

прийнято 19 законодавчих актів, які регулюють пенсійне

забезпечення народних депутатів України, державних службовців,

суддів, судових експертів, прокурорів, митників, журналістів,

банківських працівників, науковців. Це був відступ від єдиних

принципів та норм пенсійної політики, що призвело до соціальної

несправедливості, коли окремі категорії громадян, що сплачували

протягом трудової діяльності пенсійні внески за однаковою

ставкою (або за них сплачували підприємства), отримують значно

вищі пенсії. Наслідком ігнорування у новому законодавстві

демографічних чинників та розширення пільгових пенсій стала

фінансова неспроможність пенсійної системи України. Для

компенсації дефіциту коштів спочатку Парламент запровадив для

нового закону тариф страхового збору з підприємств 55,87 %

фонду оплати праці, а через деякий час був змушений зменшити

лей соціальний податок спочатку до 32,56, а згодом до 32 %.   ,

1993-1998 p.p.

У травні 1993 року Міністерство праці на національній

конференції «Соціальний економічних реформ» соціального забезпечення

захист населення України в умовах репрезентувало нову «Концепцію населення України» як комплексну

реформу національної системи соціального забезпечення. У квітні

1993 року концепцію було передано на розгляд Парламенту, який

схвалив її 21 грудня 1993 року. У рамках реалізації концепції було

розроблено    рамковий       законопроект «Основи

загальнообов’язкового державного соціального страхування». До його розробки, крім українських фахівців, були залучені також спеціалісти із Німеччини, оскільки на той час склались добрі взаємовідносини між Федеральним міністерством праці і соціального порядку Німеччини та Міністерством праці України. Закон пройшов парламентські слухання у квітні 1996 року та складну процедуру погодження із представниками соціальних партнерів, чотири рази виносився до сесійної зали на голосування і в кінці кінців був прийнятий Верховною Радою України у січні 1998 р.

Ч.        S

 

 

20