Главная->Соціологія->Содержание->Виявлено, що вона властива перш за все спостерігачеві. Учасник же часто приписує причину обставинам. Це пояснюється наступним:

Соціальна психологія (частина 3)

Виявлено, що вона властива перш за все спостерігачеві. Учасник же часто приписує причину обставинам. Це пояснюється наступним:

 

1.         Спостерігач і учасник володіють різним рівнем інформації: спостерігач мало знає про ситуацію, в якій розгортається дія. Він перш за все схоплює очевидне, а очевидне – особистість діяча. Учас-ник же краще ознайомлений з ситуацією і, більш того, – передісто-рією дії. Вона його навчила рахуватися з обставинами, тому він і схильний більшою мірою апелювати до них.

2.         Спостерігач і учасник володіють різним “кутом зору” на спостережуване, у них різний перцептивний фокус. Це було яскраво проілюстровано у відомому експерименті М. Стормса. На бесіду, яка фіксувалась камерами, було запрошено двох іно-земців. Крім того, були присутні два спостерігача, кожен з яких фіксував характер бесіди свого підопічного. Далі суб’єктам бе-сіди було пред’явлено запис їх дій. Тепер вони виступали вже як спостерігачі самих себе. Стормс припустив, що можна зміни-ти інтерпретацію поведінки, змінюючи “візуальну орієнтацію”. Гіпотеза була повністю підтвердженою. Якщо порівняти суджен-ня суб’єкта “А” про себе (в бесіді) в тому випадку, коли він вис-тупав учасником, з тими судженнями, які він висловив, спос-терігаючи себе, то вони суттєво розходились. Більш того, суд-ження суб’єкта “А” про себе, коли він себе спостерігав, практич-но повністю співпадали з судженням його спостерігача. Те ж саме відбулося і з суб’єктом “Б”. Отже, учасники, коли бачать себе на екрані, дають більш “особистісну” атрибуцію своєї по-ведінки, так як тепер вони не є учасниками, а спостерігачами. Разом з тим і “справжні” спостерігачі теж змінюють свій кут зору. На початку експерименту вони були справжніми “спосте-рігачами” і тому бачили особистісні причини поведінки підопі-чних (саме цю їх картинку повторили колишні учасники, поба-чивши себе на екрані). Далі спостерігачі, хоча і залишались спо-стерігачами, але дивились уже не первинні дії свого підопічно-го, а ніби-то вторинне їх відтворення на екрані. Вони тепер кра-ще знають “передісторію” і стають схожими на учасника дії, а тому приписують більшою мірою ситуаційні причини.

 

 

7