Главная->Соціологія->Содержание->Суб’єкт соціальної перцепції

Соціальна психологія (частина 3)

Суб’єкт соціальної перцепції

 

Суб’єкт соціальної перцепції – це, перш за все, активно діюча особистість, яка вступає у взаємовідносини з іншою особистістю (об’єктом сприйняття). В соціальній психології досліджуються вла-стивості суб’єкта сприйняття, які впливають на адекватність сприй-няття. Досліджувались такі якості суб’єкта як стать, вік, професія, особистісні властивості, самооцінка, установки та інше. Виявлені деякі вікові особливості розвитку соціально-перцептивних про-цесів. Так, у дітей спочатку формується здатність до розпізнаван-ня експресії обличчя, яка спостерігається (спочатку по міміці, потім по жестах), а вміння інтерпретувати почуття через особливості побудови відносин формується лише у підлітковому віці. Для дош-кільнят важливу роль в процесах сприйняття відіграє оформлен-ня вигляду. Так, будь-яка людина в білому халаті викликає у ди-тини, що пережила неприємні відчуття на прийомі у лікаря, один і той самий тип поведінки.

На процес соціальної перцепції впливає багато інших фак-торів. Наприклад, рівень культури суб’єкта перцепції, який дає можливість певним чином інтерпретувати зовнішні вияви у по-ведінці людей в їх співвідношенні з особистісними особливостя-ми. На сприйняття впливає також рівень рефлексії, інтелекту, осо-бистісної зрілості особистості, який дозволяє відійти від егоцент-ристської позиції в оцінці дій об’кта спостереження, розвести свої упередження і установки з реальними основами поведінки, яка спостерігається в об’єкта. Суттєве значення в процесі соціальної перцепції мають психологічні особливості суб’єкта сприйняття. Образ „Я” і самооцінку можна назвати психологічним фундамен-том, на якому базуються різні фактори, що впливають на взаємов-ідносини людей. Результат процесу соціальної перцепції визна-чається тим, як була сприйнята і інтерпретована суб’єктом сприй-няття ситуація, бо в залежності від цього їм буде застосовано ме-ханізм соціального пізнання.

Формування першого враження про людину

Найбільш розробленою галуззю соціальної перцепції є до-слідження, пов’язані з формуванням першого враження про людину. Якщо в процесі тривалого спілкування відносини між людьми стають індивідуальними, які важко якось схематизува-ти, то на перших етапах спілкування значну роль відіграють різні узагальнені схеми, стереотипи сприйняття вчинків і почуттів іншої людини. В цій ситуації об’єкт сприймається як носій пев-ної ролі, це, так би мовити, ситуація рольової взаємодії. В цій ситуації, як правило, ставиться задача наділення об’єкта певни-ми ознаками, на основі яких може бути побудовано первинний контакт. Ця ситуація визначається як монологічна, об’єктна, бо інша людина сприймається крізь призму соціально сформова-них рольових і міжгрупових уявлень, узагальнень. Механізми сприйняття, що релевантні такій задачі,– це схеми першого вра-ження, стереотипізація, внутрішньогруповий фаворитизм. В ситуації формування першого враження про людину виникає ряд ефектів, які зумовлюють особливості сприйняття суб’єктом об’єкта. Це, перш за все, так званий ефект ореолу або “гало-ефект”. Суть його полягає в тім, що при сприйнятті незнайомої людини образ створюється не на основі безпосередньо сприй-нятого, а вбудовується в деяку попередню інформацію про лю-дину, яка оточує її певним ореолом (позитивним або негатив-ним). Ефект ореолу виявляється у формуванні першого вражен-ня в тому випадку, коли є мінімальна попередня інформація про людину, що сприймається. Ореол виступає фільтром, через який пропускається лише обмежена кількість якостей, або позитив-них, або негативних.

З цим ефектом пов’язані два інших – ефект “первинності” та “новизни”, які зумовлюють створення образу людини, що сприймається, в залежності від порядку пред’явлення інформації про неї (які якості називаються спочатку і які – потім). Ці ефек-ти пов’язано зі складною системою організації інформації.

В дослідженнях ефекту ореола виділяються три основних фактори виникнення оціночної помилки і, відповідно, три схеми формування першого враження, які визначаються присутнім в ситуації знайомства певним фактором: перевершеності парт-нера, привабливості партнера і схожістю об’єкта сприйняття з суб’єктом. Перша схема – це схема соціальної перцепції в ситу-ації, коли суб’єкт відчуває перевершеність партнера за якимось важливим для нього параметром – розумом, зростом, матеріаль-ним становищем та ін. Сутність помилки у сприйнятті людини, яка перевершує суб’єкта сприйняття за важливим параметром, полягає в тім, що об’єкт оцінюється їм значно вище і по всім іншим значимим параметрам. Кажучи інакше, відбувається його загальна особистісна переоцінка. Наприклад, якщо об’єкт оці-нюється як розумний, то він також буде оцінюватись і як по-рядний, і як хороший співрозмовник і т.ін. І навпаки, якщо лю-дина, яку суб’єкт сприймає як таку, що поступається йому в зна-чимому параметрі, теж попадає в поле дії фактора переверше-ності, він незалежно недооцінюється спостерігачем.

Друга схема пов’язана зі сприйняттям партнера як надзвичайно привабливого зовнішньо. Помилка привабливості полягає в тім, що зовнішньо приємну людину люди схильні переоцінити за іншими важливими для них психологічними і соціальними параметрами. Це було підтверджено експериментально. Соціальні психологи Бершайд і Уостер показали, що більш гарних на фотографіях людей оцінюють як більш впевнених у собі, щасливих і відвертих, а гарних жінок чо-ловіки схильні оцінювати більш турботливими і порядними.

Третя схема сприйняття партнера спрацьовує за умови його схожості з суб’єктом сприйняття. Помилка полягає в тім, що лю-дей, які добре ставляться до людини або поділяють якісь важ-ливі її ідеї, він схильний оцінювати вище і за іншими психологі-чними показниками. Інакше кажучи, люди, які є близькими до суб’єкта сприйняття своїми переконаннями, виявляються для нього кращими за людей, які мають протилежні погляди. На цьо-му феномені створено відомі техніки маніпулятивного спілкуван-ня, скажімо такі, як правило трьох “так”: зроби так, щоб людина в розмові три рази підряд відповіла на твої запитання “так” (навіть дуже прості), і ти можеш розраховувати на його більшу при-хильність у вирішенні принципових питань.

Стереотипізація, ідентифікація, рефлексія

Значним ефектом міжособистісного сприйняття є стереоти-пізація, тобто побудова образу на основі уже існуючого стійкого уявлення про членів певної соціальної групи, наприклад, гендерної, етнічної. Так, яскраво виражені професійні риси носія якої-небудь професії (“всі бухгалтери – педанти”) розглядаються як риси, що властиві всім представникам даної професії і т.ін. Стереотипізація у сприйнятті людини людиною може мати два різних наслідки. З одного боку, вона спрощує процес побудови образу іншої людини, скорочує необхідний на це час. З іншого – у включенні цього меха-нізму може відбутись зрушення в бік якої-небудь оцінки і це може створити упередженість або, навпаки, переоцінку реальних власти-востей об’єкта сприйняття.

Когнітивною основою стереотипізації є селекція, обмеження, категоризація великої маси соціальної інформації, що кожної хви-лини звалюється на людину. Мотиваційною основою цього механі-зму є оціночна поляризація на користь своєї групи, яка дає людині почуття належності і захищеності. Г. Теджфел виділяє чотири функції стереотипів: селекція соціальної інформації; створення і підтримання позитивного “Я-образу”; формування і підтримка гру-пової ідеології, яка виправдовує і пояснює поведінку групи; ство-рення і підтримка позитивного “ми-образу”.

Стереотипи виникають як відповідь на реальні взаємовідноси-ни груп. Вони насичуються емоціями, які характерні для цих відно-син. Стереотипізація – це механізм, він завжди є там, де відбуваєть-ся соціальна взаємодія. Він не може бути хорошим або поганим. Стереотипи можуть створювати власну реальність. Вони спрямо-вують соціальну взаємодію в таке русло, що індивід, який сприй-мається стереотипно, починає своєю поведінкою підтверджувати стереотипні уявлення про себе іншої людини. Стереотип, який має здатність продовжувати нову реальність відносин та внутрішнього світу людини, що сприймається, отримав загальну назву “стерео-тип очікування”. В педагогічній психології його називають “про-рокування, що самоактуалізується”, “ефект Пігмаліона”. Механізм, що забезпечує роботу цього стереотипу, закладено в сам процес соціальної перцепції: суб’єкт сприйняття формує власну стратегію по-ведінки у відношенні до об’єкта спостереження і реалізує її. Об’єкт, будуючи власну поведінку, відштовхується від цієї стратегії, а відпо-відно, і від суб’єктивної думки про нього, яка склалась в голові суб’єк-та спостереження. Якщо суб’єкт спостереження – авторитетна лю-дина, об’єкт буде намагатись вписатись в ту модель поведінки, яку йому запропоновано. “Пророкування” (суб’єктивна оцінка суб’єкта спостереження) почне діяти.

Стереотип очікування є реально діючим фактором педагогі-чного процесу. Педагогічна професія є сприятливою щодо умов стереотипізації. Цими умовами є “пророкування вічних істин”, можливість спертись на авторитет. Одним з результатів педаго-гічної стереотипізації є формування в свідомості учителя образу ідеального учня. Це такий учень, який підтверджує учителя в ролі успішного педагога і робить його роботу приємною: прагне до знань, дисциплінований, слухняний. Дітей, схожих на цей ідеал, учитель сприймає не тільки як хороших учнів, але й як хороших людей, приємних у спілкуванні, порядних і розвинутих. Діти, які підходять під протилежний образ поганих учнів, сприймаються як агресивні, погані люди, є джерелами негативних емоцій педа-гога. А далі очікування, що формуються у учителів у відношенні до дитини, починають визначати його реальну поведінку і досяг-нення. Під впливом “стереотипу” очікування формується само-сприйняття дитини. Зворотний зв’язок від учителів до учня, що являє собою очікування, спрацьовує, за словами Р. Бернса як “пророкування, що самоактуалізується”. В західній соціальній психології з цього приводу було здійснено ряд експерименталь-них досліджень. Так, в одному з експериментів Папарді виявляв думку учителів перших класів про темпи засвоєння навичок чи-тання у хлопчиків і дівчаток. Було виділено одну групу учителів, які вважали, що тут гендерні відмінності не мають значення, і другу групу, яка вважала, що хлопчики гірше засвоюють такі на-вички. Через рік було здійснено заміри, які показали, що в кла-сах учителів першої групи відмінностей в якості читання між хлопчиками і дівчатками не було, а в класах учителів другої гру-пи такі відмінності були.

В дослідженнях соціального психолога Гарвуда показано, що стереотип очікування може формуватися не тільки на основі іде-ального образу учня або установок учителя, але й на основі імені дитини. Так, діти, ім’я яких подобалось учителеві, мали більш пози-тивне ставлення до себе порівняно з дітьми, імена яких не подоба-лись учителям. Ім’я учня може впливати також на очікування учи-теля, які пов’язані з успіхами в навчанні даної дитини.

Стереотип очікування може виявлятись не тільки в установ-ках і очікуваннях учителя, але й в його поведінці. В педагогічній практиці цей стереотип виявляється у відношенні до відповідей учнів. “Хороших” учнів підтримують активніше, “поганим” учням учитель з самого початку дає зрозуміти, що нічого путнього від ньо-го не чекає. Неусвідомлюючи, учитель, щоб підтвердити свої очіку-вання, підказує “хорошим учням” у відповідях, хоча учитель впев-нений, що “витягує” саме “поганого” учня. Стереотип очікування виявляється в характерних висловлюваннях учителів на адресу “хо-роших” і “поганих” учнів. Стереотип очікування має позитивні на-слідки, якщо учителю вдалось виробити позитивні очікування у відношенні слабких дітей. Загалом, результат впливу на учня сте-реотипу очікування визначається такими факторами: уявленням учителя про здібності учня; уявленням самого учня про свої мож-ливості; значимість думки учителя для учня. Отже, можна чекати результатів в тих випадках, коли учитель, що оцінює учня, є для нього авторитетом, і коли сам учень високої думки про свої можли-вості; а також і в тих випадках, коли учитель дуже високої думки про здібності дитини і у самого учня немає слів для самопідтримки. Особливо сильно і згубно стереотип очікування може спрацювати в початкових класах школи.

Інша ситуація, в якій здійснюється процес соціальної пер-цепції, може бути визначеною як діалогічна, орієнтована на взає-морозуміння. Це ситуація міжособистісної взаємодії, яка потре-бує не просто категоризації особи, що сприймається і співвідне-сення її з певною групою або роллю, але й розуміння, встановлен-ня довірливих відносин в процесі спілкування або сумісної діяль-ності. В цій ситуації діють такі механізми: ідентифікація, емпатія, аттракція, соціальна рефлексія.

Ідентифікація, як уже зазначалось, означає ототожнення себе з іншими, здатність “стати на точку зору” іншої людини, зрозуміти її. Розрізняють два значення терміна “розуміння”. В першому зна-ченні “розуміти” означає співчувати (емпатія) і прийняти людину такою, як вона є. Ситуація іншої людини не стільки “промірко-вується”, скільки “переживається”. Але в ряді ситуацій “зрозуміти людину” не означає повністю стати на її позицію. “Розуміння” – це більш когнітивний процес, ніж ідентифікація співчуття. В ньо-го більшою мірою включені міркування, доводи, пошуки аргу-ментів та ін. В процес соціальної перцепції включено також реф-лексію – усвідомлення індивідом того, як він сприймається парт-нерами зі спілкування. Це не просто розуміння іншого, а знання того, як інший розуміє мене, своєрідний подвійний процес дзер-кального відображення внутрішнього світу іншої людини, в яко-му є присутнім “образ” партнера. Процес соціального сприйняття потребує тут включення цілого ряду операцій, які притаманні мис-ленню. Традиції дослідження рефлексії в соціальній психології до-сить старі. Ще в кінці ХІХ ст. Дж. Холмс описав механізм реф-лексії на прикладі дидактичного спілкування деяких Джона і Генрі, показавши, що у цьому спілкуванні фактично виявляються шість позицій: Джон, яким його створив Господь Бог; Джон, яким він бачить себе сам; Джон, яким його бачить Генрі. Відповідно, три таких самих позиції і у Генрі. Інші дослідники, зокрема Т. Ньюком і Ч. Кулі доповнили це описання ще двома позиціями: Джон, яким йому уявляється його образ в свідомості Генрі, і, відповідно, Генрі, яким йому уявляється його образ у свідомості Джона.

Зв’язок соціальної перцепції з рівнем і формуванням самосвідо-мості людини є прямо пропорційним, а саме, чим багатше уявлення про іншу людину, тим більш повним стає і уявлення про саму себе. Ще Л.С. Виготський підкреслював, що особистість стає для себе тим, чим вона є в собі, через те, як вона уявляється іншим. Таку ж ідею висловлював Д.Г. Мід, вводячи в аналіз взаємодії “генералізованого Іншого”. Слід зауважити, що уявлення про себе через уявлення про іншого формується обов’язково за умови, що цей “Інший” не є абст-ракція, а існує в конкретній соціальній діяльності. Індивід співвідно-сить себе з іншим не взагалі, а трансформуючи це співвіднесення в

залежності від ситуації взаємодіяльності. В ході пізнання іншої лю-дини одночасно здійснюється декілька процесів: емоційна оцінка цьо-го іншого, намагання зрозуміти склад його вчинків і заснована на цьо-му стратегія зміни її поведінки та побудова стратегії своєї власної поведінки. Однак в ці процеси включено мінімум дві людини, і кож-на з них є активним суб’єктом. Отже, співставлення себе з іншим здійснюється немов би з двох сторін: кожен з партнерів уподібнює себе іншому. У побудові стратегії взаємодії кожному потрібно прий-мати до уваги не тільки потреби, мотиви, установки іншого, але й те, як цей інший розуміє його потреби, мотиви, установки.

 

 

5