Главная->Соціологія->Содержание->Він називав п’ять причин злочинів натовпу:

Соціальна психологія (частина 3)

Він називав п’ять причин злочинів натовпу:

 

•          Податливість членів натовпу до навіювання.

•          Вплив чисельності, в результаті чого збільшується інтен-сивність негативних емоцій. Чисельність дає людям відчуття їх рап-тової і незвичайної могутності. Чисельність забезпечує анонімність злочину.

•          Моральне сп’яніння, яке є результатом перемоги інстинктів над віковою працею виховання сили волі.

•          Пробудження інстинктів убивства.

•          Специфічний склад натовпу.

Сигеле показує, що натовп складається з людей особливих ка-тегорій. Це люди, що знаходяться у стані сп’яніння, психічно хворі люди, авантюристи, бандити, люди з підмоченою репутацією.

У той же час натовп може піднятися до найвищого ступеня са-мопожертвування і героїзму, проте він більш схильний до зла, ніж до добра.

Основне питання, на яке хотів дати відповідь С.Сигеле як юрист, це питання відповідальності за злочини, скоєні під впливом розлюченого натовпу.

Оскільки він виділяв два типи натовпу: натовп жорстокий, сліпий, що втратив будь-яке відчуття справедливості, який знаходить-ся у стані буйного божевілля, і другий – той, що не переходить меж злочину, швидко розпалюється, йде за тими, хто хоче їх заспокоїти.

Отже, і міра покарання за злочини повинна бути неоднаковою.

С.Сигеле ставить дуже серйозне питання колективної відпові-дальності.

Здоровий глузд підказує, що відповідальність лежить на всьо-му натовпу, проте чи можлива взагалі колективна відповідальність?

С.Сигеле звертає увагу на роль соціальної ситуації у регуляції поведінки людини. Єдиним, хто відповідає за свою поведінку, на думку С.Сигеле, є індивід. Засобом виявлення міри його відпові-дальності є його вразливість до навіювання. Оскільки за умов навіть найбільш сильного навіювання неможливе повне знищення людсь-кої індивідуальності, а лише її послаблення, то злочин, що скоєно індивідом серед натовпу, завжди має частину мотивів у фізіологічній та психологічній організації цього індивіда. Отже, він завжди буде нести відповідальність перед законом за те, що ним скоєно. На-справді чесна людина не буде підпорядковуватися злочинним на-казам натовпу і потрапляти у вир його емоцій.

Російська традиція вивчення натовпу

Проблема натовпу завжди була в центрі уваги багатьох російсь-ких дослідників. Слід зауважити, що вперше в науці цю проблему поставив М.К. Михайловський у 1879 році в серії статей у журналі «Отечественные записки».

У цих статтях він намагався довести, що особливості історич-ного процесу визначаються механізмом спілкування героя і натов-пу, тому основним питанням історії є питання героя, вождя натов-пу. Натовп у зв’язку з цим він визначав як масу, що здатна захоп-люватися прикладом.

М.К.Михайловський першим зробив спробу виявити приро-ду несвідомого у масовій поведінці, він приділяв багато уваги дос-лідженню механізмів взаємодії людей і натовпу. Про внесок М.К.Михайловського в дослідження проблеми психології натов-пу написано багато.

У російській науці на початку ХХ ст. цими проблемами займа-лися також інші дослідники. Зокрема, В.М.Бехтерєв у роботах «Роль навіювання у суспільному житті» (1898р.), «Колективна рефлексо-логія» (1921 р.) аналізує психологію натовпу, визначає його різно-види, умови формування, механізми взаємодії його учасників.

Соціально-психологічні дослідження поведінки російського натовпу провів у 1917 році П.Сорокін. У книзі «Революція і соціологія» він виявив наступні особливості поведінки людей у револю-ційний період:

•          вседозволеність поведінки;

•          соціальна активність, яка різко росте;

•          безвідплатна допомога один одному;

•          ентузіазм натовпу, створення коротких і гучних гасел;

•          відсутність підпорядкування і дисципліни як в армії, так і на виробництві;

•          неврівноваженість емоційних станів, виявлення почуття не-нависті, жорстокості, презирства до людського життя і страждань людей;

•          безлад у всіх сферах суспільного життя.

Загальний висновок, який робить П.Сорокін: революція не соціалізує, а біологізує поведінку і психіку людей.

Несподівано яскраво ідея наслідування була заявленою в Європі 80-х років ХХ ст. С. Московічі. Причому Московічі, по суті, повертається до соціально-психологічних джерел цієї ідеї – робіт Г. Тарда, Г. Лебона і З. Фрейда. Обставини, які змусили С. Московічі взятися за цей серйозний аналітичний аналіз, він описує так: «Роз-рив соціальних зв’язків, швидкість передачі інформації, безперерв-на міграція населення, прискорений і дратівливий ритм міського життя створюють і руйнують людські спільноти. Будучи розрізне-ними, вони відтворюються у формі непостійних і розростаючих на-товпів …Народження будь-якої форми колективного життя завжди збігалося з появою на світ нового людського типу. І напроти, зане-пад якої-небудь з цих форм завжди супроводжується зникненням певного типу людей. Ми існуємо в епоху масових спільнот і люди-ни маси» [С. Московічі. 1996. с.27-28].

Отже, ідея, що виникла наприкінці ХІХ ст. як соціально-пси-хологічна відповідь на ту культурну і соціально-економічну ситуа-цію, яка склалася в Європі, виявилась досить життєстійкою і є сьо-годні дуже актуальною.

 

Глава 24. Натовп як соціально-психологічний феномен

Виникнення нової галузі знань – психології натовпу – вважаєть-ся одним з основних наукових досягнень, завдяки яким дев’ятнад-цяте століття може вважатись епохою соціальних відкриттів в історії людства.

Багато хто із сучасних дослідників, аналізуючи масові соціальні явища, психологію мас, часто під масами має на увазі «натовп».

Хоча поняття «маса» і «натовп» означають феномени, які ма-ють багато спільного, проте їх потрібно розрізняти.

Натовп і публіка

Ще Г.Тард, зосередивши основну увагу на дослідженні публі-ки, звертає увагу на особливості натовпу. Він стверджував, що на континуумі природних спільнот з виникненням книгодрукарства з’являються дві протилежні спільноти: агресивний, фанатичний натовп і сучасна публіка. Г.Тард вказує на такі відмінності між на-товпом і публікою.

– Можна належати одночасно до різних видів публіки, і в той же час тільки до одного натовпу.

– Більша нетерпимість натовпу, ніж публіки, до думок і суд-жень, які суперечать його думкам. Заміна натовпу публікою супро-воджується прогресом у терпимості і навіть у скептицизмі.

– Публіка може бути визначеною як натовп у можливості, бо сильно збуджена публіка може породити фанатичні натовпи.

– Будь-який натовп підпорядковується вождю, публіка не підпорядковується, її надихають публіцисти, журналісти, письмен-ники. На публіці більш яскраво відчувається відбиток її творця. Для натовпу характерним є зворотне. Вождь несе на собі відбиток на-товпу своїх прихильників.

– Натовп менш однорідний, ніж публіка. Натовп збільшується за рахунок випадкової маси допитливих перехожих. Публіка росте за рахунок цілеспрямованої реклами.

Натовп і маса

На вивчення особливостей натовпу також звертає увагу аме-риканський соціолог Г.Блумер. Він наголошує на тому, що поведін-ка людини в натовпу суттєво відрізняється від її поведінки в інших формах масових явищ. Г.Блумер вперше на науковому рівні розді-лив поняття «натовп» і «маса», які раніше вживались як синоніми.

На його думку, між натовпом і масою існують такі відмінності.

– Між членами маси практично відсутні взаємодія і обмін по-чуттями. Люди фізично відділені один від одного, не знаходяться в такій просторовій близькості як в натовпі.

– Маса не здатна до одночасної узгодженої єдиної дії, яка є у натовпу.

– Члени маси можуть мати різний соціальний статус, різні про-фесії.

– Маса складається із анонімних індивідів.

– Маса не має рис спільноти або громади. Вона просто складаєть-ся із індивідів, які характеризуються одноманітністю поведінки.

Цікавий феномен характеризує масу. Між людьми немає нія-кого контакту, вони не знають один одного, а діють одноманітно. Г.Блумер вважає, що форма масової поведінки вибудовується із інди-відуальних ліній діяльності, а не із узгодженої поведінки. Ці індив-ідуальні дії здійснюються у вигляді виборів – вибір книг, речей, партії, моди, професії, релігії. Якщо лінії вибору сходяться в одній точці, то виникає феномен маси.

Коли масова поведінка набуває організованої форми, то її при-рода змінюється. Вона перестає бути феноменом маси, а стає іншою формою колективної поведінки.

Натовп, на відміну від маси, – це конкретна соціальна група. Люди у натовпі, вступаючи у тісний контакт один з одним, змушені особливим чином взаємодіяти. Спілкування у натовпі характери-зується більшою вираженістю невербальних способів комунікації, ніж вербальних. У натовпі кардинально змінюється психіка люди-ни, психічні процеси відбуваються специфічно. Когнітивні проце-си, які спрямовані на пізнання і категоризацію оточуючого світу, значно слабшають. Взаємодія між людьми стає односторонньою,

Глава 24. Натовп як соціально-психологічний феномен

правила і норми втрачають свою регулюючу функцію. Психіка лю-дини у натовпі вивільняється у не окультуреному вигляді.

Підкреслюючи особливе значення знання психології натовпу в сучасному світі, дослідники цього феномена відмічають, що соц-іально-психологічні особливості натовпу, які було зафіксовано Г.Ле-боном і Г.Тардом наприкінці ХІХ ст., по суті, є такими ж самими.

Загальні риси натовпу

Натовп, який являє собою недиференційоване скопище незнай-омих людей, натхненних загальною ідеєю і загальною метою (інте-ресом, прагненням), що збуджує схожі пристрасті, має такі загальні риси.

– Добровільність членства, відкритість кордонів і здатність до довільного зростання. Само собою існування натовпу приваблює і породжує натовп. Факторами, які обмежують процес створення на-товпу, є: насильницький розгін, несприятлива погода, дефіцит про-стору, нестаток видимості і гучності, який утруднює співучасть у тому, що відбувається, страх тісноти і репресій.

– Прямий фізичний контакт учасників, який здатний багато-разово підсилити ідентифікацію людей один з одним, викликати до життя такі механізми взаємодіяльності, як наслідування і психічне зараження.

Співприсутність значної кількості людей, що рухаються, бачать, чують, дотикаються, нюхають один одного, супроводжується бага-торазовим взаємовідображенням почуттів і думок тих, хто зібрався разом. У результаті цього відбувається синхронізація (консоліда-ція, вирівнювання) і інтенсифікація (акцентуалізація, підсилення) їх емоційного стану.

Такий стан натовпу Лебон називав його «духовною єдністю», яка виявляється в наступному.

– Анонімність і рівність людей у натовпу. В тісному контакті з собі подібними людина втрачає не тільки персональний простір, але й стать, вік, національність, соціальний статус. Це приводить до того, що індивідуальність і почуття особистої відповідальності за власну поведінку і дії оточуючих послаблюються. Безвідповідальність приводить до вседозволеності, до деструктивного або кримінального характеру масових дій.

– Нестримне прагнення до цілі є «класичною» характеристи-кою натовпу. Ця риса натовпу пов’язана з безмежним ентузіазмом, вірою в невичерпність власних сил, ілюзією всемогутності, які по-роджені зниженням раціонально-логічного мислення.

Домінування ірраціональних основ поведінки сприяє актуалі-зації стадних інстинктів, що приводить до встановлення влади «ко-лективного несвідомого».

Натовп є імпульсивним, почуття його екзальтовані і поляризовані.

– Наявність явного або прихованого керівного центру, лідера натовпу. Завданням лідерів є відображення, акумуляція і керівниц-тво настроєм і поведінкою натовпу.

Чисельна характеристика натовпу

Натовп являє собою скопище великої кількості людей на об-меженому просторі.

Оцінка чисельності натовпу має велике значення. Є добре відо-мим, що за кількістю людей, які намагаються вийти одночасно з приміщення у випадку пожежі, можна прогнозувати ймовірність виникнення паніки.

Емпіричні дослідження показали, що оцінку чисельності натов-пу здійснити не просто. Запропонована американським дослідни-ком Х.Джекобсоном формула оперативного визначення чисельності натовпу перевірена емпірично і дає оцінку з точністю лише 20%.

На оцінку точності кількості людей у натовпу впливає форма натовпу і умови простору. Труднощі виникають й тому, що склад натовпу швидко змінюється, і він постійно знаходиться у русі.

В оцінці чисельності натовпу виникає цілий ряд питань, на які немає чіткої відповіді, а саме: яка мінімальна кількість людей, що можуть вважатися носіями натовпу? Чи можуть виникнути якісь нові психологічні явища у випадку збільшення натовпу до 50 тис. і більше?

Як показали спеціальні дослідження, натовп має особливу фор-му. Виявлено, що всі натовпи мають тенденцію набувати кільцепо-дібної форми.

Глава 24. Натовп як соціально-психологічний феномен

У натовпу є певні закономірності руху людей: від периферії до центру і від центру до периферії. Найбільш активні люди тяжіють до центру натовпу, більш пасивні – до периферії. У зв’язку з цим виділяється феномен поляризації, який полягає у зіставленні щільності скучення людей у центрі натовпу і відносно розрядженої їх концентрації навколо центру.

На перший погляд здається, що натовп, – це скучення людей, яке є однорідним, хаотичним і таким, що не має чіткої структури. Проте, як показали дослідження, у натовпу є групи, що об’єднані особистими і умовними зв’язками. Групи мають тенденцію розпа-датися, можуть виникати антагоністичні групи, що є передумовою переходу натовпу у стан агресивності. Цей стан може бути причи-ною безпорядків. Проте, структура натовпу має тенденцію утворю-вати гомогенну масу.

Рольова диференціація у натовпу

У натовпу спостерігається також рольова диференціація. Л.По-чебут показує, що люди у натовпу можуть виконувати такі ролі:

– зачинателі або організатори натовпу;

– агресори – найбільш активно і агресивно діючі члени натовпу;

– послідовники – люди, що наслідують агресорів;

– допитливі, які попали у натовп через свою орієнтувальну реакції;

– обивателі – люди, що попали у натовп випадково.

Як правило, агресори є індукторами зараження настрою, навію-вання ідеями, наслідування діями.

Статусні позиції у натовпу теж можна диференціювати. Най-вищий статус у вождя, лідера. Потім ідуть почет вождя, охоронці, всі інші члени натовпу.

Велике збіговисько людей відчуває потребу у вожді. У відсут-ності вождя натовп більш схильний до паніки, агресії, ніж до герой-ства. Щоб бути вождем, потрібно мати не стільки інтелект, скільки високу чутливість до настрою натовпу.

Натовп наділяє свого вождя найпривабливішими особистісними якостями (видатний розум, знання цілі, передбачення наслідків, тощо).

Тому вождь натовпу повинен бути дуже пильним до свого іміджу, бо любов натовпу не є стійкою. Будь-яке послаблення волі вождя може привести до того, що він легко перетвориться в антивождя.

Умови і етапи формування натовпу

Виявлення умов, що сприяють виникненню натовпу, є дуже важливим для розробки заходів профілактики протиправної пове-дінки натовпу і засобів конструктивного впливу на нього.

Натовп може утворюватися з приводу будь-яких подій: транс-портної аварії на дорозі, невдоволеності діями органів влади, затри-манням правопорушника та ін. Термін його існування визначаєть-ся значимістю інцидента: натовп може розійтись, як тільки елемент видовища ліквідовано.

В іншому випадку, особливо коли це пов’язано з вираженням невдоволеності яким-небудь соціальним явищем, натовп може все більше збуджуватися і переходити до дій. Емоційне напруження натовпу, зростаючи, може породжувати агресивну поведінку учас-ників

У натовпу можуть виникати елементи організації, якщо знай-деться людина, яка зможе її очолити. Проте, навіть коли такі еле-менти виникли, вони дуже нестабільні, і натовп може зруйнувати організованість, яка виникла. Стихія залишається основним зако-ном поведінки натовпу.

Спонтанна елементарна масова поведінка може виникнути в умовах нестійкості або порушення звичних форм існування або звич-ного розпорядку життя. Там, де групове життя задовільно підтри-мується у відповідності до правил або культурних звичаїв, не вини-кає приводів для появи якихось нових форм масової поведінки.

Бажання, потреби і схильності людей задовольняються завдя-ки звичайній нормативно-культурній діяльності їх груп. У випадку ж будь-якого порушення цих установлених зразків дії або появи якихось нових схильностей, які не можуть бути задоволеними існу-ючими культурними способами, виникнення стихійної масової по-ведінки цілком імовірне.

Глава 24. Натовп як соціально-психологічний феномен

З цього приводу Г.Блумер зауважує, що у випадку, коли у лю-дей є імпульси, бажання або схильності, які не можуть бути задово-леними наявними формами існування, вони опиняються в стані не-спокою. Вони відчувають прагнення до дії, але одночасно і перешко-ду, яка заважає її виконанню, в результаті вони відчувають диском-форт, фрустрацію, невпевненість і, як правило, відчуження і самітність.

Ця внутрішня напруга, у відсутності засобів її зняття, як пра-вило, виражається у безладній і некоординованій діяльності. Це оз-нака неспокою. Зовнішньо ця діяльність імовірніше за все, приймає форму розстроєної уяви і безладних емоцій. У своїх найбільш гос-трих формах вона характерна для невротичної поведінки.

Л.Почебут виділяє сім етапів формування натовпу.

– Перший етап – це виникнення приводу, яким часто буває обмеження людей у чомусь. Натовп утворюється не випадково, по-трібен зовнішній поштовх. Це може бути дефіцит товару, обме-женість доступу до інформації, влади, обмеженість у свободі, пра-вах та ін.

– Другий етап – виникнення сумнівів у правдивості офіційної інформації, поява тривожних чуток, які провокують людей вийти на площу і масово та згуртовано вимагати своїх прав.

– Третій етап – збори людей на площі та інтенсивний обмін інформацією і емоціями.

– Четвертий етап – поява лідера натовпу, його виступ, що дуже часто супроводжується підвищенням емоційного збудження натов-пу, повторенням гасел і рухів лідера.

– П’ятий етап – протиставлення лідером когнітивних категорій «ми – вони», наприклад, «ми» – народ, «вони» – влада, створення образу ворога.

– Шостий етап – активізація натовпу лідером, визначення на-прямку дій.

– Сьомий етап – груповий ексцес, активні, часто агресивні дії натовпу. Груповий ексцес починають зачинателі, найбільш енергій-но їм наслідують агресори, а потім і послідовники.

Отже, зараження загальним настроєм і характер наслідування дій складають динаміку натовпу.

 

 

44