Главная->Соціологія->Содержание->Описаний процес соціальної перцепції М.Р. Бітянова предста-вила у такій схемі.

Соціальна психологія (частина 3)

Описаний процес соціальної перцепції М.Р. Бітянова предста-вила у такій схемі.

 

Сприйняття зовнішнього вигляду і поведінки об’єкта спостереження

Оцінка

Створення уявлень про психологічні особливості і стан об'єкта спостереження

Оцінка

Створення уявлень про причини і наслідки

Оцінка

Створення стратегії власної поведінки

Об'єкт соціальної перцепції

Об’єкт соціальної перцепції (об’єкт спостереження) – це автор повідомлення, яке приймає, інтерпретує спостерігач (суб’єкт). Со-ціальні психологи вже давно досліджують характеристики зовніш-ності і поведінки, які є найбільш важливими з точки зору сприй-няття і розуміння.

В момент сприйняття людина, яка спостерігається, є для суб’єк-та спостереження деякою сукупністю соціально значимих ознак, завдяки яким в певній культурі традиційно транслюються психо-логічні властивості і стани. Ці ознаки, які інколи називають „перцептивними гачками”, є для даної людини певним соціальним шиф-ром. Сприйняття зовнішнього вигляду людини, вираз її емоцій ви-кликає у відповідь емоційні переживання і реакції у людей. Вміння читати виразні рухи передбачає тонке розуміння всіх відтінків і нюансів у виразі обличчя, жесту, пози і рухів тіла іншої людини. Розпізнати індивідуально-психологічні особливості особистості можна по міміці, пантоміміці, по фізіологічним реакціям, що супро-воджують емоції – судинним, дихальним, секреторним; по особли-востям побудови тіла, рисах обличчя, рисункам кисті рук, пальців та інших природно-біологічних ознаках.

Вивчення і систематизація даних про характерні відмінності зов-нішнього вигляду людей і особистості, їх виразних рухів має довгу історію. Ще з давнини, наприклад, певному типу побудови тіла при-писувались різні моральні і психологічні особливості. На основі цьо-го вченими було створено досить багато типологій, основаних на особ-ливостях тілобудови людини. Найбільш систематизовано одна з та-ких типологій представлена в „Трактаті про людську фізіономію” Ежена Ледо (1815), в якому описано п’ять основних типів тілобудо-ви і дано їх психологічні характеристики. В основі цієї типології ле-жить твердження, що будова тіла людини відповідає, в основному, п’яти геометричним фігурам: чотирикутнику, колу, овалу, трикутни-ку, конусу. На думку Е. Ледо, кожен тип включає в себе приховані здібності, інстинкти і емоції, які приводяться у дію або залишаються у бездіяльності в залежності від розвитку особистості, її життєвого шляху. Так, невідповідність між типом і темпераментом породжує внутрішні конфлікти, через що з’являються суперечності в почуттях, побажаннях, вчинках, що виявляється у чудернацтвах характеру.

Фізіогноміка, френологія, хіромантія, астрологія, графологія – це галузі знань, які намагались за зовнішніми ознаками тих або інших частин тіла, виразними рухами та іншими особливостями поведін-ки людини виявити її психологічну сутність.

Фізіогноміка розробляла систему відповідності між рисами обличчя людини і властивостями її характеру, здібностями і та-лантами. Фізіогноміка виникла в стародавні часи. Засновником її вважають Піфагора, нею займався Аристотель. Багато емпірично-го матеріалу міститься в „Поучіннях оратору” Квінтіліана (І в.).

Відомою є книга швейцарського автора І.К. Лафатера „Фізіог-номічні моменти” (1777 р.). Австрійський лікар Ф.Й. Галь ство-рив френологію – теорію, в якій намагався систематизувати і роз-винути далі знання про зв’язок психічних особливостей людини з зовнішньою формою її черепа. Результати вивчення різних вираз-них рухів знайшли відображення в роботах Ч. Дарвіна („Про ви-раження відчуття”, 1872), В. Бехтерєва („Об’єктивна психологія”, 1910), які стверджували, що психологія повинна вивчати не тільки явища свідомості і безсвідомого, але й зовнішні вияви в діяльності людини, оскільки вони є вираженням її психіки.

В глибині тисячоліть криються джерела хіромантії – учін-ня про зв’язок будови кисті руки, форми пальців, опуклостей і западин, ліній і борозенок на долоні з внутрішньою сутністю лю-дини, її минулим і майбутнім. Хіромантію знали у стародавньо-му Китаї та Індії, а також у Греції і Римі задовго до нашої ери. Не менш стародавню історію мають астрологія, яка розробляла планетарну і зодіакальну типологію людини, а також графоло-гія, яка шукала закономірні зв’язки між почерком і характером індивіда. Дослідження зв’язку між зовнішніми ознаками люди-ни і її психологічними характеристиками в історії розвитку знань здійснювались двома напрямками: перший напрямок ста-вив своєю метою на основі зовнішніх ознак виявити психологі-чну сутність, другий – на основі внутрішніх властивостей (зок-рема психологічних) виділити типи особистості, які відрізня-ються зовнішніми ознаками.

На рубежі ХІХ і ХХ ст. під впливом антропологів, які звер-нули увагу на відмінності у будові тіла, а також психіатрів, що побачили індивідуальні відмінності у схильностях до психічних захворювань, концепція зв’язку між тілобудовою і типологічни-ми особливостями людини отримала подальший розвиток, зок-рема у французького лікаря Клода Сіго, який в залежності від переважання в організмі однієї з основних систем (дихальної, травневої, мускульної або мозкової) виділив відповідні їм будо-ви тіла. Ці погляди здійснили суттєвий вплив на формування сучасних конституціональних теорій, які отримали поширен-ня в психології індивідуальних відмінностей.

Найбільш відомими з цих теорій є типологія німецького психолога і психіатра Ернеста Кречмера (1888-1964), гіпотеза якого про співвідношення психічних властивостей людини з конституцією її організму, дала поштовх новим дослідженням проблеми зв’язку між соматичною будовою і психічним скла-дом особистості. Е. Кречмером було розроблено типологію тіло-будови, що включала астенічний, пікнічний і атлетичний типи. Окрім класифікації типів тілобудови за Е. Кречмером, існує класифікація У. Шелдона, який визначив такі основні типи тіло-будови (соматипи): ендоморфний тип, мезоморфний тип, екто-морфний тип. Дослідження, початі Б.Г. Ананьєвим і продовжені М. Обозовим, дозволили уточнити типологію Е. Кречмера і У. Шелдона на основі сучасних психологічних даних. Так, було встановлено, що працездатність, мобільність, ригідність повед-інки здебільше залежить від типу тілобудови. Дослідження, про-ведені В.І. Куліковим, теж підтверджують наявність полярних типів особистості, які мають певні морфологічні і психологічні особливості. Ці типи описуються ним в його роботі „Індивід-ний тест”, „Словесний портрет” (1988).

В типологіях, які виділяються вказаними авторами, ясно про-слідковується виділення трикомпонентної структури людської по-ведінки, в якій виявляється психіка. Ця структура включає в себе когнітивний (пізнавальний, мислительний), афективний (чуттєвий, емоційний) і практичний, або конативний (перетворюючий, сенсор-ний) компоненти. В людській поведінці завжди є присутнім всі три компоненти, однак один з них, як правило, домінує. Аналізуючи співвідношення цих компонентів, М. Обозов виділив три типи осо-бистостей в залежності від домінування одного з компонентів струк-тури особистості: „мислитель”, „співбесідник”, „практик”.

Крім морфологічних і гуморальних типологій людини, що стосу-ються, в основному, різних характеристик типу темпераменту, існують ще так звані функціональні типології, в основі яких лежать відмінності основних психологічних функцій або властивостей (мислення, емоцій, волі, відчуття, інтуїції, здібностей і т.ін.). До числа функціональних типологій належать специфічні людські типи І.П. Павлова, класифікація особистостей О.Ф. Лазурського, психологічні типи К.Г. Юнга, акцентуйовані особистості К. Леонгарда та ін.

Кожен з виділених в наведених класифікаціях типів особис-тості можна фіксувати також і на основі морфологічних ознак. Класифікацію психологічних типів К. Юнга було покладено в основу соціоніки. У візуальному плані, за даними соціоніків, ра-ціональність–ірраціональність краще спостерігається в профілі обличчя. Раціональні профілі більш різко окреслені, більш ку-тасті, виділяються окремими деталями або їх сукупністю (лінія носа, носо-губної зморшки, підборіддя, надбрівних дуг і т.ін.); „ірраціональні” – мають більш м’які і плавні лінії профілю об-личчя. Інтуїтивні типи, як правило, мають високий лоб, слабо окреслене, або невелике трикутне підборіддя; їх обличчя нагадує скоріше овал, ніж круг. Сенсорні типи – круглолиці, підборіддя пружне, а лоб, якщо і високий, то скошений назад. Мислитель-ний і емоційний типи розрізняються за активністю верхньої і нижньої частин обличчя. Перший маніпулює більше верхньою частиною (наморщує лоб, розкриває і щурить очі), а другий – нижньою (посмішка, зуби, щоки). Мислительні типи більш „кісткаті”, у емоційних – переважає брюшина і низ грудної кліти-ни, у сенсорних – м’язова маса тіла (кращі культуристи, штангі-сти, борці, як правило, відносяться до сенсорного типу). Інтуї-тивні типи мають серед всіх інших найбільш довгі ноги. Їм також морфологічно більш властиві довгі пальці рук і довга шия.

Знання зовнішніх ознак людини, їх зв’язку з іншими особ-ливостями особистості дуже необхідно психологу, взагалі кож-ному спеціалісту, діяльність якого пов’язана зі спілкуванням з людьми. Розпізнавання індивідуально-психологічних особливо-стей особистості шляхом безпосереднього візуального сприйнят-тя, як уже зазначалось, має велике значення в невербальній ко-мунікації. Тому не дивно, що і сучасна наука виявляє неабиякий інтерес до досліджень „мови тіла”. Тільки в останній час вийшло майже одночасно декілька крупних робіт різних спеціалістів в галузі невербальної комунікації, серед яких широко відомі кни-ги Д. Ньюренберга, Г. Валеро, А. Штангля, А. Піза та інші.

 

 

3