Главная->Соціологія->Содержание->Технології прийняття групою ефективних рішень

Соціальна психологія (частина 3)

Технології прийняття групою ефективних рішень

 

Проблеми прийняття групових рішень пов’язано з розроб-кою технологій прийняття групою ефективних рішень. В роз-гляданні цього питання будемо виходити з припущення, що гру-пове рішення в багатьох випадках має переваги перед індивіду-альним рішенням як в плані своєї продуктивності для групи, так і по відношенню перспектив виконання прийнятого рішення кожним членом групи. Важливо ці переваги реалізувати. Найбільш дослідженою є техніка проведення дискусії, яка відбу-вається перед прийняттям рішення. На експериментальному рівні ця проблема, як і інші питання групової динаміки, була досліджена К. Левіним. В групах, які просто слухали лекції про необхідність переходу в умовах війни і дефіциту м’яса на вжи-вання субпродуктів, було зареєстровано 3 % змін на користь суб-продуктів, а в групах, де пройшли дискусії – 32 %.

К. Левін інтерпретує це так. В момент лекції рішення не було прийнято, тому що в групі не виникло норми, якій повинні сліду-вати. В дискусії ж кожен відчував свою включеність в прийняття рішення, і це послабило опір нововведенню. Прийняття рішення не було нав’язаним, воно поступово перетворилось в групову нор-му. В подальших дослідженнях, пов’язаних з вивченням техніки дискусії, було акцентовано увагу на пошуках різних нових форм групової дискусії, які б стимулювали прийняття рішення. Серед цих форм було виділено „нараду”, „брейнстормінг” (розроб-лено А. Огборном). Суть останньої полягає в тім, що група по-діляється на „генераторів ідей” і „критиків”. Спочатку „генерато-ри” пропонують різні рішення (їх збирають якомога більше). Потім „критики” сортують пропозиції. Далі аналізуються ідеї і отримується рішення.

Інший метод групової дискусії було розроблено У. Гордо-ном – метод сінектики (буквально – метод з’єднання різнорід-ного). Суть цього методу в наступному: на першому етапі роз-робляється якомога більше пропозицій, які є взаємовиключни-ми, протилежними. Для цього в групі виділяються „сінектори”

(5-7 чоловік) – затравщики, які починають дискусію, а потім підключаються інші члени групи. Задача сінектора полягає в тім, щоб чітко сформулювати протилежні думки. Група повинна ба-чити дві крайнощі у вирішенні проблеми для того, щоб з усіх сторін її оцінити. В ході дискусії крайнощі відкидаються і прий-мається рішення, яке задовольняє всіх.

 

 

35