Главная->Соціологія->Содержание->Лідерство і керівництво в малих групах

Соціальна психологія (частина 3)

Лідерство і керівництво в малих групах

 

Проблема лідерства і керівництва – одна з кардинальних про-блем соціальної психології. Вона стосується не тільки питань інтег-рації групи, але й психологічно описує суб’єкта цієї інтеграції.

Лідерство (від англ leader – провідний, керівник) визначаєть-ся, по-перше, як провідне положення окремої особи соціальної гру-пи, класу, партії, держави, що зумовлене більш ефективними резуль-татами діяльності (економічної, спортивної та ін.), по-друге, як про-цеси внутрішньої самоорганізації і самоуправління групи, колекти-ву, що зумовлені індивідуальною ініціативою їх членів.

Поняття “лідер” пов’язано з поняттями “управління” і “керів-ництво”. На відміну від лідера керівник завжди виступає посеред-ником соціального контролю і адміністративно-державної влади. Лідер – це член групи, який добровільно взяв на себе значну міру відповідальності у досягненні групових цілей, ніж того вимагають формальні приписи або суспільні норми. Формальний лідер при-значається або вибирається, набуваючи таким чином офіційного статусу керівника. Неформальний лідер – це член групи, який найбільш повно в своїй поведінці відповідає груповим цінностям і нормам. Він веде групу, стимулюючи досягнення групових цілей і виявляючи при цьому більш високий рівень активності порівняно з іншими членами групи.

У вітчизняній соціальній психології визначені відмінності в змістові понять “лідер” і “керівник”. В.Д. Паригін відмічає такі відмінності:

– лідер покликаний здійснювати переважно регуляцію міжо-собистісних стосунків у групі, керівник здійснює регуляцію офі-ційних відносин;

– лідерство виникає за умов мікросередовища, керівництво – елемент макросередовища, воно пов’язане з усією системою сус-пільних відносин

– лідерство виникає стихійно, керівник або призначається, або обирається (процес підконтрольний соціальній системі);

– явище лідерства менш стабільне, залежить від настрою гру-пи, керівництво – більш стабільне;

– керівництво підлеглими порівняно з лідерством має визна-ченішу систему санкцій;

– процес прийняття рішення керівником значно складніший, він опосередкований обставинами, які не обов’язково мають вито-ки в цій групі, лідер приймає безпосередні рішення, які стосуються групової діяльності;

– сфера діяльності лідера – здебільшого мала група, де він є лідером; сфера дії керівника ширша, оскільки він репрезентує малу групу в більш широкій соціальній системі.

Однак лідер і керівник мають справу з однопорядковим типом проблем, а саме – вони повинні стимулювати групу, націлювати її на вирішення певних задач. В психологічних характеристиках їх діяль-ності є багато спільних рис. Однак, лідерство – це чисто психологіч-на характеристика поведінки окремих членів групи. Керівництво у більшості є соціальною характеристикою відносин в групі, перш за все з точки зору розподілу ролей управління і підпорядкування.

Щоб вивчити психологічний зміст діяльності керівника, можна використати знання механізму лідерства, але одне знання цього ме-ханізму не дасть повної характеристики діяльності керівника. По-слідовність в аналізі даної проблеми може бути такою: спочатку ви-явлення загальних характеристик механізму лідерства, а потім інтер-претація цього механізму в рамках конкретної діяльності керівника.

Теорії сутності і виникнення лідерства

Як і керівництво, лідерство стало об’єктом дослідження на по-чатку 20 ст., коли почав виявлятись інтерес до управління як науки. Ранні дослідження мали на меті виявити загальні властивості або особистісні характеристики ефективних керівників. Однією з ранніх теорій є “теорія рис” (особистісна теорія лідерства). Згідно з цією теорією лідером може бути лише така людина, яка має певний набір особистісних якостей або сукупність певних психологічних рис. Різні автори намагались виділити необхідні для лідера риси або ха-рактеристики. На жаль, незважаючи на велику кількість проведе-них досліджень, вчені так і не дійшли єдиної думки про те, яким має бути набір якостей, необхідних лідеру.

В 1940 р американський дослідник К. Берд склав список із 79 рис, що визначались дослідниками як “лідерські”. Серед них фігуру-вали – ініціативність, комунікативність, почуття гумору, ентузіазм, впевненість, доброзичливість. Пізніше Р. Стокділл добавив ще пильність, популярність, красномовність. Але жодна з рис не посіда-ла надійного місця в переліках: 65 % названих рис були згадані один раз, 20 % – двічі і лише 5 % – чотири рази. Незважаючи на це, взає-мозв’язок між конкретними особистісними характеристиками і лідер-ством має місце. Наприклад, лідери виділяються більш високим інте-лектом порівняно з нелідером. Вони мають більше прагнення до вла-ди, краще соціально підготовлені, виявляють більшу гнучкість і здатність до адаптації. Однак можна сказати, що сильних взаємозв’-язків не існує. Виявилось, що дуже мало особистісних характеристик корелює з лідерською ефективністю, і знайдений взаємозв’язок вия-вився доволі слабким. Тим не менше теорія рис має право на існуван-ня. Дослідження найбільш типових рис окремих груп і їх лідерів, а також властивостей особистості, які складають структуру задатків, здібностей, схильностей до тієї чи іншої діяльності, до досягнення успіху в ній, повинно проводитись, і в цьому напрямку є певні успіхи.

Ангілійські соціальні психологи Пітер Сміт і Монір Тейеб (1989) виявили, що найбільш ефективні керівники нижчої ланки у вугільній промисловості, банківській справі і державній адміністрації показують високі результати по двом тестам – цільового і соціального лідерства. Вони виявляють енергійну турботливість у ході роботи і емпатійні по відношенню до підлеглих. Дослідженнями також виявлено, що для ба-гатьох ефективних лідерів груп характерна поведінка, що підтримує вплив меншості. Лідери часто наділені харизмою впевненості, яка по-роджує підтримку з боку їх прихильників. Для харизматичного лідера є типовими уявлення про бажане становище справ, здатність повідом-ляти про це оточуючим простою і ясною мовою, достатній запас опти-мізму і віри в своїх людей, щоб надихати їх. Особистісні тести часто виявляють у ефективних лідерів незвичайність, енергійність, добро-совісність, емоційну стійкість і впевненість в собі.

За Максвеллом, потенційний лідер повинен мати позити вне спри й-няття, служи ти загальним інтересам, мати потенціал росту, бути послідов-ним, відданим справі, гнучким, порядним, мати широкий кругозір, дот-590

римуватись дисципліни і виявляти вдячність організації та її людям. В іншому місті згадуються такі риси: характер, вплив, позитивне сприй-няття, вміння працювати з людьми, природна о бдарованість. Досвід, впев-неність, самодисципліна, високий рівень суб’єктивного контролю, вміння спілкуватись з людьми, незадоволеність існуючим порядком речей.

Американські дослідники О. Крегер і Дж. Тьюсон, спираючись на типологію особистостей за “Індикатором типів Майерс – Бріггс”, використовуючи також класифікацію К. Юнга, в результаті десяти-річного збору інформації про типологію вищих керівників, вияви-ли, що на вищих посадах 90 % складають представники типу “мис-лителі–вирішуючі”. Проте, керуючись одним з основних положень соціальної психології про значення соціальної ситуації в поведінці людини, розглядати ефективність лідера, враховуючи тільки риси особистості, недостатньо. Потрібно враховувати також соціальну ситуацію. Існує декілька теорій лідерства, які фіксують увагу одно-часно на особистісних властивостях лідера, а також ситуації, в якій він діє. Це ситуаційні теорії лідерства, згідно з якими лідерство тлумачиться як продукт певної ситуації. Теорія рис не відкидаєть-ся повністю, але стверджується, що в основному лідерство – про-дукт ситуації. В різних конкретних ситуаціях групового життя зви-чайно виділяються окремі члени групи, які мають перевагу над інши-ми хоча б за однією рисою, а оскільк и сам е вона є необхідною в даній ситуації, людина стає лідером.

Найбільш відомою з теорій такого роду є ситуаційна теорія лідер-ства Фреда Фідлера (1967, 1978), яка стверджує, що ефективність лідера залежить від того, наскільки даний лідер орієнтований на задачу або на взаємовідносини, а також від того, якою мірою лідер контролює гру-пу і реалізує свій вплив на неї. Перше положення теорії Фідлера поля-гає в тім, що лідерів можна поділити на два типи: орієнтованих на зада-чу і орієнтованих на взаємовідносини. Лідер, орієнтований на задачу, більше занепокоєний тим, щоб робота була виконаною як слід, ніж взає-мовідносинами між робітниками і почуттями робітників. Лідер, орієн-тований на взаємовідносини, в першу чергу цікавиться тим, які почут-тя і взаємостосунки виникають в середовищі робітників. Наріжний камінь ситуаційної теорії Фідлера – це ствердження, що жоден з цих двох типів лідера не є більш ефективним, ніж інший поза обставинами.

Все залежить від характеру ситуації, а саме від того, якими є ступінь контролю лідера і його впливу серед членів групи. В ситуації “високо-го контролю” у лідера існують чудові міжособистісні відносини з підлег-лими, його положення в групі однозначно сприймається як впливове і панівне, а робота, яку виконує група, добре структурована і чітко виз-начена. В ситуації “низького контролю” має місце зворотнє – у лідера погані взаємовідносини з підлеглими, і робота, яку повинна виконува-ти група, визначена нечітко.

Лідери, що орієнтовані на задачу, є найбільш ефективними в ситу-аціях або з дуже високим, або з дуже низьким контролем. У випадку дуже високого контролю люди задоволе ні і ща сли ві, все йде рівно , і нем ає потреби хвилюватись про почуття підлеглих або їх взаємостосунки. Тут лідер, що звертає увагу тільки на виконання задачі, отримує найкращі результати. Коли контроль ситуації дуже низький, лідеру, який орієн-тований на задачу, краще вдається організувати ситуацію і внести хоча б якийсь порядок в заплутану і невизначену робочу обстановку. Однак в ситуаціях середнього ступеня контролю найбільш ефективними є ліде-ри, що орієнтовані на взаємовідносини. В цьому випадку робочий ме-ханізм працює добре, але все ж потрібно приділяти деяку увагу “непо-ладкам”, які виникають через погані взаємовідносини. Лідер, який зда-тен уладнати ці жорстокості, діє в такій ситуації найбільш успішно. Си-туаційна теорія Фідлера пройшла утішну перевірку на чисельних гру-пах лідерів, включаючи директорів підприємств, адміністраторів ко-леджів, армійських командирів, начальників поштових відділень та ін.

 

 

29