Главная->Соціологія->Содержание->Групова згуртованість

Соціальна психологія (частина 3)

Групова згуртованість

 

Другою стороною проблеми формування малої групи є про-блема групової згуртованості. Групова згуртованість – це про-цес формування особливого типу зв’язків в групі, що дозволя-ють зовнішньо задану структуру перетворити в психологічну спільноту, в системний психологічний організм, який живе за своїми законами.

Історія питання. Проблема групової згуртованості має со-лідну традицію вивчення. Існують різні підходи до аналізу цієї проблеми. В руслі соціометричного дослідження малих груп згуртованість пов’язується з таким рівнем розвитку міжособис-тісних відносин, який характеризується високим відсотком ви-борів на основі взаємних симпатій. Соціометрія запропонувала спеціальний “індекс групової згуртованості”, який вираховуєть-ся як відношення загального числа взаємних позитивних виборів до числа можливих виборів.

Інший підхід до визначення згуртованості запропоновано в рам-ках когнітивістської концепції Л. Фестінгера, який визначає згур-тованість як результат всіх сил, що діють на членів групи з метою утримати їх в ній. “Сили” інтерпретуються як привабливість групи для індивіда, або як задоволення членством у ній. Розвиваючи та-кий підхід до розуміння суті згуртованості, Д. Картрайт розробив теоретичну модель згуртованості. Згідно з цією моделлю, існує чо-тири основних детермінанти згуртованості:

– якою мірою учасники розглядають дану групу як можливість задоволення своїх потреб і цілей;

– якою мірою сама група (її цілі, перспективи, становище в організації, престижність членства в ній та ін.) має властивості, що спонукають людей приймати участь у її діяльності;

– як кожен окремий член групи оцінює наслідки свого член-ства в даній групі (позитивно, негативно і якою мірою);

– як люди оцінюють своє членство в даній групі порівняно з досвідом участі в діяльності інших груп.

У підході до розуміння групової згуртованості Л. Фестінгера відчувається вплив К. Левіна, особливо у інтерпретації “сил”, які реалізують згуртованість. Проте когнітивістський підхід відрізняється від позиції К. Левіна за своєю сутністю. Для К. Ле-віна всякий динамічний процес в людській спільноті – це перш за все виявлення життєдіяльності групи як цілого групового явища. Для Л. Фестінгера згуртованість – явище скоріше індивідуально-психологічної (мотивації, суб’єктивного порівняння), ніж соціаль-но-психологічної природи.

В соціальній психології існує також програма дослідження згур-тованості, що пов’язана з роботами Т. Ньюкома, який ввів поняття “згода”, за допомогою якого розглядав згуртованість. Порівняно з підходами Дж. Морено, Л. Фестінгера він висунув нову ідею про необхідність виникнення схожих орієнтацій членів групи по відно-шенню до якихось значимих для них цінностей.

Існує також цілий ряд експериментальних робіт з виявлен-ня групової згуртованості або, як часто їх визначають, з виявлен-ня групової єдності. З цих робіт можна назвати дослідження А. Бейвеласа, в яких особливе значення надається характеру гру-583

пових цілей, від реалізації яких залежить згуртованість (єдність) групи. В роботах Стайнера звертається увага на характер постав-лених задач в групі. Для прогнозування групової взаємодії Стай-нер розробив класифікацію задач, однією з яких є співробітниц-тво членів групи в чистому вигляді, яке відбувається за умови, що всі члени групи рівною мірою поділяють загальний успіх і загальну поразку, що всі члени групи в інтересах кожного дося-гають загальної цілі.

Теорія діяльнісного опосередкування міжособистісних стосунків в групі

Підходи до дослідження згуртованості у вітчизняній соціальній психології спираються на ідею про те, що головним інтегратором групи є сумісна діяльність її членів. Процес формування групи та її подальшого розвитку представлено як процес все більшої згуртова-ності на основі включення індивідів в процес сумісної діяльності.

Трактування “згуртованість” групи відрізняється від трак-тування “сумісність” людей в групі. Хоча ці феномени тісно по-в’язані, але кожен з них означає різний аспект характеристики гру-пи. Сумісність членів групи означає, що даний склад групи може забезпечити виконання групою її функцій. Згуртованість групи означає те, що даний склад групи не просто може взаємодіяти, а що він інтегрований найкращим чином, що в ньому досягнуто особ-ливий ступінь розвитку відносин, а саме, такий ступінь, у відпові-дності з яким всі члени групи якнайбільше поділяють цілі групо-вої діяльності і ті цінності, які пов’язані з цією діяльністю. Підхід до вивчення згуртованості з цих позицій у вітчизняній соціальній психології розроблено А.В. Петровським в рамках “стратометрич-ної концепції групової діяльності”, яка пізніше була названа “те-орією діяльнісного опосередкування міжособистісних сто-сунків в групі”.Основна ідея полягає в тім, що структуру групи можна представити як таку, що складається з декількох шарів – про що вже йшлося в попередньому розділі. Зовнішній рівень гру-пової структури (зовнішня страта) – це емоційні міжособистісні відносини. Це ті відносини, що традиційно вимірюються соціомет-584

рією. Емоційні відносини мають одну особливу здатність: відособ-люючись, вони починають існувати своїм власним життям, суттє-во впливаючи на ділові відносини і навіть на продуктивність гру-пи. Без емоційної привабливості членів групи, поза їх сумісницт-ва, важко створити згуртовану групу. Друга страта являє собою більш глибоке утворення, яке характеризується тим, що відноси-ни тут опосередковані сумісною діяльністю, відображенням чого є збіг для членів групи орієнтацій на основі цінності, яка стосуєть-ся сумісної діяльності. Цей шар (страта) означається терміном “ціннісно-орієнтаційна єдність” (ЦОЄ). Третій шар групової струк-тури – є ще більш глибоким шаром і передбачає ще більше вклю-чення індивіда у сумісну групову діяльність. На цьому рівні відно-син члени групи розділяють загальні цілі групової діяльності. Мотиви вибору на цьому рівні пов’язані теж з прийняттям загаль-них цінностей, але таких, які мають загальне відношення до праці, до оточення, до світу. Цей третій шар відносин було названо “яд-ром” групової структури. Ця структура має безпосереднє відно-шення до розуміння згуртованості групи, вона являє собою пев-ний процес розвитку внутрішньогрупових зв’язків.

Три шари групової структури можуть бути розглянутими як три рівні розвитку згуртованості групи. На першому рівні згурто-ваність виражається розвитком емоційних контактів. На другому рівні відбувається подальша згуртованість групи, що виражається у співпаданні основної системи цінностей, які пов’язані з процесом сумісної діяльності. На третьому рівні інтеграція групи виявляєть-ся в тому, що всі члени групи починають поділяти загальні цілі гру-пової діяльності. Суттєвим моментом в цьому процесі є та обстави-на, що розвиток згуртованості здійснюється не за рахунок комуні-кативної практики, а на основі сумісної діяльності. За такої інтерп-ретації згуртованості в її аналізі потрібно встановити не тільки єдність ціннісних орієнтацій, але й цілей групової діяльності як ви-раження згуртованості.

Проблема згуртованості малої групи розглядається у вітчиз-няній літературі також і іншими дослідниками. Один із варіантів розвитку згуртованості пропонується авторами підручника з со-ціальної праці А.А. Дикарьової та М.І. Мірської.

1.         Орієнтування членів групи в соціальній ситуації, формуван-ня загальних ціннісних орієнтацій.

2.         Взаємоадаптація членів групи, закріплення позитивних осо-бистісних відносин між більшістю з них.

3.         Глибока інтерналізація (засвоєння всіма членами групи її норм, правил, цілей, установок).

4.         Перетворення групи в узгоджено діючу спільність.

На кожному етапі можливі негативні тенденції повернення групи на попередню стадію розвитку або взагалі розпадання.

Мала група як колектив

Мала група, яка розглядається як вищий рівень розвитку групи, що характеризується високою згуртованістю, єдністю ціннісно-нормативної орієнтації, глибокою ідентифікацією і відповідальністю за результати сумісної групової діяльності ви-значається поняттям “колектив”. Як уже відзначалось, побу-дова концептуальної моделі колективу – це заслуга наших вітчизняних науковців. Ще в 20-ті рр. ХХ ст., коли вітчизняні вчені почали вивчати соціальні відносини на підприємстві, ко-лектив став предметом дослідження. Так, розглядаючи адміні-стративні проблеми управління, Н.А. Вітке приділяє особливу увагу не тільки координації сумісних дій людей, але й “соціаль-но-психологічному стану колективу”. З соціально-психологіч-них позицій здійснювали дослідження колективу В.М. Бехтерєв, В.А. Артемов та ін. Значний внесок в розуміння соціальної сут-ності колективу і психологічних механізмів його функціонуван-ня було зроблено А.С. Макаренко. Плідною виявилась його ідея виділити рівні колективу – від малої контактної групи до сус-пільства в цілому.

Сучасна психологічна наука збагачує теорію колективу ро-зумінням механізмів соціально-психологічних відносин, сим-патій і домагань особистості, очікувань і ціннісних орієнтацій малої групи, організуючою основою яких виступає принцип діяльнісного опосередкування. Це дало змогу виділити колек-тив не за формальними ознаками (інтенсивність спілкування,

розмір групи, її структура), а за змістовними критеріями як таку групу людей, в якій міжособистісні стосунки опосередковані суспільно цінним і особистісно значимим змістом сумісної діяльності. Слід сказати, що в колективі формується певний тип міжособистісних відносин, для яких є характерним: висока згур-тованість, колективістське самовизначення – на противагу кон-формності, нонконформності, які виявляються у групах низь-кого рівня розвитку. Колективістська ідентифікація, висока ре-ферентність членів колективу у відношенні один до одного; об’єктивність у покладанні і прийнятті відповідальності за ре-зультати сумісної діяльності.

В колективі виявляється ряд соціально-психологічних зако-номірностей, які якісно відрізняються від закономірностей в гру-пах низького рівня розвитку. Так, зі збільшенням колективу не зменшується внесок, що робиться його членами; не знижується рівень діючої групової емоційної ідентифікації; не послаблюєть-ся мотивація сумісної діяльності; відсутні гострі суперечності між груповими та індивідуальними інтересами; є позитивний зв’язок між ефективністю сумісної діяльності і сприятливим психологі-чним кліматом; складаються найкращі можливості для процесів інтеграції і персоналізації.

Цікавим є факт: у випадкових спільнотах імовірність надання допомоги постраждалому зменшується зі збільшенням кількості очевидців, але в колективі цей ефект відсутній.

Мала група, що складається з унікальних особистостей, є системою, унікальним явищем. Тому, хоча і виявлені деякі за-гальні для малих груп проблеми і характеристики, значення їх параметрів в кожній конкретній групі є унікальним. На резуль-тати сумісної діяльності може впливати така велика кількість різноманітних особистісних факторів (мотиви, потреби, особ-ливості темпераменту і характеру, психологічний стан, очіку-вання, моральні якості, ставлення один до одного, до власне су-місної діяльності, до лідера та ін.), що можна говорити тільки про можливе підвищення ступеня імовірності прогнозу резуль-татів сумісної діяльності у випадку, якщо застосовується нау-ковий підхід до дослідження.

 

 

28