Главная->Соціологія->Содержание->Експерименти С. Мілграма

Соціальна психологія (частина 3)

Експерименти С. Мілграма

 

Існують чисельні модифікації методики Аша, проте суть їх залишається незмінною – це метод “підставної групи”. В 60-х рр. ХХ ст. американський соціальний психолог Стенлі Мілграм провів серію експериментів, метою яких було визна-чити, що буде, коли авторитетні накази розійдуться з совістю. Мілграм в своїх експериментах вивчав сутність впливу на по-ведінку і моральні цінності особистості іншої авторитетної осо-би або групи. В експерименті досліджуваному пропонувалось “вчити іншу людину, застосовуючи в якості покарання елект-ричний струм різної сили у випадку “недостатньої” старанності. Удар струмом міг бути доведеним до смертельно небезпечної сили. Природно, що ситуація була інсценізованою, але дослід-жуваний цього не знав. Так от, більшість досліджуваних дово-дила ступінь свого покарання (не дивлячись на галас “жертви учіння”) до рівня, на якому об’єкт їх впливу повинен був заги-нути. Отримані результати С. Мілграм пояснив так: люди, які живуть в суспільстві, схильні довірятись тим, хто вважається ними за аторитет, займає більш високе становище, має більш високий статус, володіє більшими знаннями. Ступінь довіри авторитету може простягатися аж до нанесення під його впли-вом непоправної шкоди собі.

Досліджувані пояснювали свою поведінку такими причинами:

– вони попали “в пастку”, погодившись з самого початку прий-мати участь в роботі і виконувати інструкції експериментатора. По-чавши діяти, вони вже не могли зупинитись, вийти з експерименту;

– давши обіцянку приймати участь в експерименті, вони не-мов би взяли на себе обов’язок поводитись так, як вимагає екс-периментатор, і ці “етикетні” правила порушувати їм було не-зручно. Але ж коли ті самі дії здійснювались з участю ще двох людей, і ті відмовлялись продовжувати експеримент, коли з’яв-лялась небезпека для здоров’я “жертви”, то і досліджувані та-кож відмовлялись продовжувати дослід. Це відбувалось також і в тому випадку, коли авторитет експериментатора ким-небудь в групі ставився під сумнів;

– якщо насильство здійснювалось не самим досліджуваним, а лише під його керівництвом чужими руками, бар’єр опору експери-ментаторові, співчуття до об’єкта впливу різко зменшувались. Крім того, неможливість безпосередньо спостерігати результати свого впливу також знижувала поріг співчуття;

– відсутність нагляду за досліджуваним приводила до змен-шення ступені слухняності;

– авторитет науки, яка немов би прийняла в експерименті відповідальність на себе, впливав на досліджуваних у напрямку збільшення слухняності.

Мілграм не тільки виявляв те, до якої міри люди підкоряють-ся авторитету, він також проаналізував умови, що викликають підпорядкування. Вирішальними факторами виявились наступні: емоційна віддаленість від жертви; близькість і легітимність авто-ритета, обставина, чи є авторитет інституціоналізованим; а також вплив непідпорядкування колеги-досліджуваного. Досліджувані Мілграма діяли з меншим співчуттям до “учнів”, коли не могли їх бачити. Коли жертва знаходилась на значній відстані і “учитель” не чув її скарг, майже всі спокійно йшли до кінця. Якщо учень зна-ходився в тій самій кімнаті, то лише 40 % застосовували найсиль-ніший електричний струм (450 вольт). Повне підпорядкування падало до 30 %, коли від “учителя” вимагали притискати руку “учня” до струмопровідної пластини.

Теж саме відбувається і в повсякденному житті, коли легше виявити жорстокість по відношенню до того, хто деперсоналізо-ваний або знаходиться на відстані. Тоді люди можуть бути бай-дужими навіть до великих трагедій. Військова етика дозволяє бомбити беззахисне селище з висоти 12 км, але не допускає роз-стрілу в упор таких же беззахисних селян. Люди більше співчу-вають тим, хто персоналізований.

Фізична присутність експериментатора теж впливає на підпо-рядкування. Коли Мілграм давав розпорядження по телефону, йому підпорядковувалось лише 21 % досліджуваних. Інші досліди підтвер-дили, що коли той, хто надає накази знаходиться у безпосередній близькості, то відсоток поступливих зростає.

Авторитет, однак, повинен бути законним. В одному з експери-ментів, коли після того як “експериментатор” змушений був нена-довго покинути лабораторію і інший досліджуваний, якому відво-дилась роль клерка (“підсадного”), брав на себе роль експеримента-тора, то більшість досліджуваних (80 %) відмовлялась йому підпо-рядковуватись. Таке повстання проти нелегітимного авторитету різко контрастує з ввічливою поважливістю, яка звичайно виявля-лась до експериментатора.

Експерименти С. Аша, С. Мілграма продемонстрували силу соціальних впливів і ту легкість, з якою поступливість тягне за со-бою схвалення. Ці експерименти засвідчили, що зло, яке існує в на-шому світі – це не просто справа рук поганих людей, а є результа-том могутності ситуацій, які змушують людей погоджуватись з не-правдою або капітулювати перед жорстокістю. Подальше досліджен-ня феномену конформності сприяло висновку, що тиск на індивіда може здійснювати не тільки більшість групи, але й меншість. Аме-риканські соціальні психологи М. Дойч і Т. Джерард розглядають вплив меншості як інформаційний тиск, тобто як такий вибір члена групи, що здійснюється на основі інформації, яку він отримує не від більшості, а від меншості членів групи. Експерименти Д. Лемена, І. Депорта і Ж. Луерна показали також, що досліджувані з високим статусом мало змінюють свою оцінку під впливом тиску більшості, причому групова норма змінюється в бік оцінки цих осіб. Отримані результати суперечили моделі однобічного впливу М. Шеріфа і С. Аша. Виник новий об’єкт дослідження – вплив меншості.

Вплив меншості

В дослідженнях С. Аша і С. Мілграма було виявлено феномен “соціальної підтримки”, який полягає в тім, що в перцептивних судженнях досить одного вислову, який суперечить більшості, щоб досліджуваний не піддавався груповому впливу. Для стійкості нон-конформістського соціального судження необхідно, щоб хтось підтримав судження, причому не обов’язково публічно. Важливо, щоб індивід, відстоюючи свою точку зору, знав, що він не один. Роз-виток уявлень про природу “соціальної підтримки” привів до побудови інтеракціоністської моделі групового впливу. На відміну від функціональної моделі вона будується з урахуванням того, що в групі під впливом зовнішніх змін співвідношення сил постійно змінюється і меншість може виступати провідником цих зовнішніх соціальних впливів. Тим самим асиметричність відносин “меншість – більшість” нібито вирівнюється.

Важливою особливістю такого підходу є тлумачення “мен-шості”. У традиційних дослідженнях соціальної психології цей термін використовується в його буквальному значенні як чи-сельна меншість. У дослідженнях впливу меншості сама “меншість” визначається як та частина групи, яка має менші можливості впливу (статус, влада). З цієї точки зору чисельна меншість фактично може бути “більшістю”, якщо вона здатна нав’язати свої оцінки, думки, уявлення іншим членам групи. У низці досліджень ставилось завдання виявити умови, які дають змогу меншості впливати на групу.

Експерименти, що було здійснено в Парижі Сержем Московічі визначили декілька факторів впливу меншості, а саме: послідовність, впевненість у собі, здатність приваблювати прибічників з числа представників більшості.

Послідовність. Меншість, яка твердо стоїть на своїх позиці-ях, більш впливова ніж меншість, що коливається. Московічі і його помічники виявили, що, якщо меншість постійно називає блакитні смужки зеленими, представники більшості епізодично погоджу-ються з цим. Але якщо меншість коливається, називаючи блакит-ними третину блакитних смужок і “зеленими” – інші, практично ніхто з більшості не назве їх “зеленими”. С. Московічі вважає, що слідування меншості за більшістю означає просто публічну поступ-ливість, а слідування більшості за меншістю відображає справжнє схвалення – дійсне сприйняття блакитної смужки зеленою. Лю-дям може просто не подобатись публічно виявляти свій зв’язок з поглядами меншості, яка відхиляється. Для впливу меншості більш імовірним є аналітичний прямий спосіб переконання. По-слідовність поведінки меншості справляє вплив на групу тим, що сам факт стійкості опозиції підриває згоду в групі. Показовим щодо цього є експерименти С. Московічі і К. Фошо. В одному з них до-580

сліджуваним пропонувались малюнки із зображенням різних пред-метів для вибору тих, які за одним з чотирьох параметрів можуть бути використаними у разі створення приладів. Спільник експе-риментатора, постійно орієнтуючись на один і той самий параметр, помітно впливав на вибір, що його робили досліджувані. У кла-сичних дослідженнях С. Московічі, в яких перевірялась нова мо-дель соціального впливу, вивчалась залежність впливу меншості від таких змінних: порядок відповідей підставних осіб; тип відпо-відей досліджуваних; збереження позиції в часі. Крім того, вивча-лось питання тактики, якої повинна дотримуватись меншість, щоб зберегти свій вплив. Виявилось, що із існуючих тактичних засобів застосування стилів “переговорів” меншість повинна дотримува-тись гнучкого стилю. На противагу ригідному стилеві (безкомп-ромісність, категоричний, схематичний і суворий у висловлюван-нях), який може погіршити позицію меншості, гнучкий стиль (адаптивний, м’який у формулюваннях; з повагою до думки інших, готовність до компромісу) є більш ефективним у збереженні впли-ву меншості. Хоча, як показують дослідження, вплив більшості на прийняття позиції індивідів сильніший, ніж вплив меншості, але послідовність меншості може зробити її впливовою. Зіткнувшись із розходженнями всередині своєї власної групи, люди шукають допоміжну інформацію, обдумують її з нової точки зору і часто приймають більш вдале рішення. У випадку прийняття індивідом позиції більшості, він не шукає можливих альтернатив, у тому числі більш правильних. У разі впливу меншості стимулюється пошук різних точок зору, що приводить до різноманітних, оригінальних рішень, і врешті-решт підвищує їхню ефективність. Отже, меншість стимулює творче мислення.

Упевненість в собі. Послідовність і наполегливість свідчать про упевненість в собі. Крім того, всезагальна увага дозволяє лю-дині висловити непропорційно велику кількість аргументів. Більш того, як стверджують дослідники, будь-яка дія меншості, яка вира-жає упевненість – така, наприклад, як наміри зайняти місце в го-лові столу, – схильна породжувати у більшості сумнів у собі. Відчут-тя сильної і непохитної упевненості меншості підштовхує більшість до того, щоб переглянути свою позицію.

Відступники з боку більшості. Вперта меншість розхитує всяку ілюзію однодумства. Коли меншість постійно піддає сум-ніву мудрість більшості, деякі члени більшості не соромляться висловити свої сумніви і можуть навіть перейти на позиції мен-шості. В експерименті зі студентами університету Пітсбурга Джон Левін виявив, що відступники з боку більшості набагато більше переконливі, ніж стійкі представники самої меншості. В своїх експериментах з імітації суду присяжних Немет виявила, що як тільки з’являються перебіжчики, часто за ними відразу тягнуть-ся всі інші, викликаючи ефект снігової лавини.

Дослідження впливу меншості дедалі поширюються. Ба-гато питань з цього предмету, зокрема, природа впливу мен-шості, все ще залишається дискусійними. Проте, значення до-слідження нормативного впливу групової меншості все більше зростає, особливо за умов демократизації суспільства. Оскіль-ки перехід від більшості до меншості і навпаки у наш час здійснюється доволі швидко, то аналіз впливу як більшості, так і меншості є дуже актуальним.

 

 

27