Главная->Соціологія->Содержание->Класифікація малих груп

Соціальна психологія (частина 3)

Класифікація малих груп

 

Чисельність малих груп у суспільстві передбачає їх велику різноманітність, а тому з метою дослідження потрібна їх класи-фікація. Неоднозначність поняття потрібна їх класифікація. Нео-днозначність поняття малої групи породжує також неодноз-начність різних класифікацій. На сьогодні відомо біля п’ятдеся-ти різних основ їх класифікацій. З цих класифікацій найбільш поширеними є три: 1) поділ малих груп на “первинні” і “вторинні”; 2) поділ їх на “формальні” і “неформальні”; 3) поділ на “групи членства” і “референтні групи”.

Історично першим є розподіл малих груп на “первинні” і “вторинні”, що було запропоновано американським дослідником Ч. Кулі (1864-1929). Первинні групи (сім’я, дитячі групи, сусі-ди) є, згідно з визначенням Ч. Кулі, основними соціальними осе-редками і характеризуються інтимними, особистісними, нефор-мальними зв’язками, безпосереднім спілкуванням, сталістю і ма-лочисельністю. Первинна група характеризується високим рівнем солідарності, глибоко розвинутим почуттям “ми”. Ці групи здійснюють найбільший вплив на формування соціальних ідеалів індивіда і є первинними в тому розумінні, що індивід отримує в них перший досвід соціальної єдності.

Через первинну групу людина найбільш ефективно засвоює цінності і традиції суспільства, в них відбувається первинна со-ціалізація особистості. Вважається, що відсутність або нестача міжособистісних зв’язків в період первинної соціалізації може вилитися у погіршення особистих якостей людини і основних ха-рактеристик людської природи взагалі, що може ускладнитись духовною неповноцінністю, і негативною поведінкою людини.

Ч. Кулі вказує на дві основні функції первинних груп: 1) бути джерелом моральних норм, які людина отримує в дитинстві і яки-ми керується протягом всього свого життя; 2) бути засобом підтрим-ки і стабілізації дорослої людини. Ч. Кулі визначав особистість як суму психічних реакцій людини на думку про неї оточуючих (тео-рія “дзеркального”Я”). Первинна група формує особистість, але кож-на первинна група є частиною суспільства, великої соціальної групи, тому вона є трансформатором ідей, установок і норм, що існу-ють в суспільстві як цілісній системі. Отже, первинні групи форму-ють особистість не самі по собі, а як органічна частина всієї соціаль-ної системи вцілому.

Хоча формально первинні групи притаманні людському сус-пільству на всіх етапах його розвитку, зміст групових відносин і значення цих груп для особистості змінюється в зв’язку з перетво-ренням як соціально-економічних відносин в суспільстві в ціло-му, так і окремих соціальних процесів. На противагу терміну “пер-винна група” введено термін “вторинна група”, яка визначається як сукупність людей, які опосередковано зв’язані загальною діяль-ністю у досягненні загальної цілі. В соціальних зв’язках вторин-ного типу відсутня повністю або частково безпосередня взаємодія членів соціального об’єднання. Наприклад, для робітника підприє-мства бригада є первинною, а колектив підприємництва в цілому – вторинною групою.

Вторинні групи (суспільні інститути, класи, нації, партії), згідно з концепцією Ч. Кулі, утворюють соціальну структуру сус-пільства, в яку сформований індивід втягнений лише частково як носій певної функції. Як стверджує Ч. Кулі, “людське життя” по-стійно еволюціонує, і уявити його можна лише описуючи окремі соціальні факти, якими є досвід первинної групи, що синтезує в собі індивідуальну і загальну свідомість. Первинну групу і сусп-ільство зв’язує ідеал “морального співтовариства” – домінуючого соціального уявлення відносно найбільш загальних питань зміни і розвитку. Цей ідеал потребує розширення демократії, комунікації, гуманізації соціальних реформ еволюційного характеру. Отже, пер-винні і вторинні групи тісно взаємопов’язані і характер цього взає-мозв’язку визначає стан суспільства.

Історично другою із запропонованих класифікацій малих груп є розподіл їх на формальні і неформальні. Вперше такий розподіл груп було запропоновано теж американським дослідником Е. Мейо у проведенні ним відомих хоторнських експериментів. Згідно кон-цепції Е. Мейо, формальна група – це вид малої групи, становище і поведінка окремих членів якої строго регламентується офіційни-ми правилами організації і соціальними інститутами. Це такий тип

організації соціальних відносин, який характеризується розподілом функцій, знеособленістю і домовленістю відносин; однією строго визначеною ціллю співробітництва, сильною раціоналізацією функцій (як загальногрупових, так і індивідуальних), низькою за-лежністю від традицій і т.ін. Формальна група – це об’єктивне со-ціальне утворення, елемент соціальної структури суспільства (на-приклад сім’я) або елемент його структурної підсистеми (виробни-ча бригада, наукова кафедра, військовий підрозділ та ін.). Формальна група утворюється для виконання функцій, які чітко визначені пев-ною системою більш високого рівня. Так, наприклад, виробниче підприємство визначає основну функцію виробничої бригади. Все-редині бригади відбувається диференціація цієї функції в залежності від індивідуальної позиції кожного члена бригади.

Структура формальної групи і тип її поведінки визначаються групою більшого масштабу або суспільства в цілому. У відношенні до індивідів, які в неї входять, формальна група є чимось зовнішнім, незалежним від їх волі, бажань, емоцій. Формальна група приписує кожному члену певну функцію; визначає певний режим її виконан-ня, безвідносно до їх особистісних особливостей; передбачає відповідні норми відносин з іншими членами групи а також форми і критерії оцінки його діяльності, винагороду і стимулювання.

Міжособистісні стосунки у формальних групах складаються в межах встановлених офіційних рамок. Авторитет визначається по-садою, а не особистими якостями. Прикладом може бути виробни-ча бригада, в якій розмір, структура, функції, виробниче завдання і лідер регламентовані правилами виробничої організації.

Всередині формальних груп Е. Мейо було виявлено також і “неформальні” групи. Після хоторнських експериментів, в яких було виявлено сутність робітничої бригади як такої малої соціальної гру-пи, в якій кожен робітник почуває себе не одинаком, а членом спая-ної соціальної організації, термін “неформальна група” став широко застосовуватись в соціальній психології.

Неформальна група – це вид малої групи, яка виникає в рам-ках формальної соціальної організації на основі міжособистісних відносин, загальних інтересів, взаємних емпатій і т.ін. Це такий тип організації соціальних відносин, який характеризується віднос-553

ною незалежністю від соціальних структур, нечітко вираженою ціллю групової діяльності і неформальним контролем, основаним на традиції і залежним від міри усвідомленості групового член-ства. Неформальну групу називають також “психологічною” або “групою за інтересами”, бо в основі її утворення лежать або чисто психологічні, емоційні відношення, або загальні особисті інтере-си. Суттєву роль у її утворенні відіграє ситуація. Вона утворюєть-ся на особистісній основі в результаті ініціативи індивідів, які її складають. В групі в цілому довільно розвивається система пове-дінки, яка сприяє задоволенню потреб її членів.

Неформальна група може утворюватись як в рамках формаль-ної групи, так і поза формальною групою. В першому випадку вона вторинна по відношенню до загальної групової організації. У дру-гому випадку вона не залежить від формальної, утворюється на основі просторової близькості (сусіди), спільності інтересів (“не-формальні”), єдності психологічних характеристик (підлітки-од-нолітки), особистої симпатії (друзі) та ін. Контакти членів носять яскраво виражений особистісний характер. Ця група не завжди має чітку організацію, її порядок базується на традиції, повазі і авто-ритеті. Факторами згуртованості виступають симпатії, навички, інтереси її членів. Вона має неформального лідера, контроль здійснюється за допомогою неформальних норм і традицій, сутність яких залежить від рівня згуртованості групи, ступеня її “закритості” для членів інших соціальних систем.

Основна функція неформальної групи, за концепцією Е. Мейо, полягає у захисті робітниками своїх економічних інтересів: збере-ження незалежної норми виробітки, що відповідає неформальному груповому стандартові. Дослідження показали, що індивідуальна продуктивність праці знаходиться під сильним впливом міжособи-стісних відносин в бригаді. Суспільна думка на рівні малої групи є моральним регулятором відношення до праці. Тому Е. Мейо і його послідовники в розумінні і поясненні неформальних робочих груп в цілому і діяльності їх членів зокрема, бачили центральну пробле-му соціально-психологічного дослідження малих груп.

Виявлення двох структур в малих групах (формальної і нефор-мальної) має велике значення для соціальної реальності. З дослід-554

ження цих структур було зроблено висновки, які мають певний со-ціальний смисл, а саме: можливість використовувати неформальну структуру відношень в інтересах організації. Здійснено велику кількість експериментальних досліджень, присвячених виявленню впливу певного співвідношення формальної і неформальної струк-тур групи, наприклад, на її згуртованість, продуктивність і т.ін. Особ-ливе значення ця проблема має у дослідженні питання управління і керівництва групою. Співвідношення формальної і неформальної структур в малій групі визначає її соціально-психологічний клімат. За допомогою цього поняття визначаються моральна і емоційна сто-рони системи людських відносин, які склались в групі. Психологіч-ний клімат включає в себе сукупність моральних норм і цінностей, якими керуються члени групи в своєму ставленні до справи, що їх об’єднує а також до інших членів групи. Психологічний клімат сут-тєво характеризує емоційний настрій, який переважає в групі.

Третя традиційна класифікація малих груп виділяє групи член-ства і референтні групи. Поняття “референтна група” було введе-но американським соціальним психологом Г. Хайменом. В його ек-спериментах було показано, що частина членів малих груп (це були студенти) поділяє норми поведінки, що прийнятні не в цій групі, а в якійсь іншій, на яку вони орієнтуються. Такі групи, в яких індивіди не включені реально, а норми цих груп приймають, Хаймен назвав референтними групами. Розглядаючи малі групи, що здійснюють вплив на поведінку індивіда, інший американський дослідник М. Шеріф розділив їх на два види: групи членства, членом яких індивід являється, проте з їх цінностями і нормами не співвідносить свої погляди і поведінку, і референтні групи, цінності і норми якої індивід поділяє. Пізніше інші дослідники (Р. Мертон, Т. Ньюком) пошири-ли поняття “референтна група” на всі об’єднання, які є для індивіда еталоном в оцінці їх власного соціального становища, дій, поглядів і т.ін. Це може бути як група, до якої належить даний індивід, так і група, членом якої він хотів би стати або був раніше.

Розрізняють реальну і умовну референтну групу. Реаль-на – це група людей, які є для особистості еталоном реалізації оптимальних для неї соціальних норм і цінностей; умовна – це відображені у свідомості індивіда його ціннісні і нормативні орі-555

єнтації, його життєві ідеали, що виступають в формі персоні-фікованих еталонів і ідеалів. Ці персоніфіковані образи людей являють собою “внутрішню аудиторію”, на яку особистість орі-єнтується в своїх думках і діях.

В системі відносин “особистість – суспільство” референтна гру-па виконує три головних функції:

1)         статусну (інформативну), яка сприяє формуванню в індиві-да уявлення про його місце в соціальній структурі суспільства, його соціальний статус і еталоні виконання соціальних ролей, що відпо-відають цьому статусу;

2)         регулятивну (або нормативну), яка встановлює і інтерпретує для особистості соціальні норми суспільства та інших соціальних груп і через них певний тип поведінки, який зумовлюється цими нормами;

3)         світоглядну (ціннісно-оціночну), яка визначає установки, цінності, ідеали і цілі особистості.

Розподіл малих груп на групи членства і референтні групи відкриває цікаві перспективи для практичних досліджень, зокрема теорія референтних груп застосовується у вивченні соціальної мо-більності, процесу адаптації особистості до різного соціального се-редовища; ефективності засобів масової комунікації.

Висновки

1.         Мала група – це малочисельна за своїм складом соціальна група, члени якої об’єднані спільною діяльністю і знаходяться у без-посередньому стійкому особистому спілкуванні один з одним, що є основою для виникнення як емоційних відносин, так і особливих групових цінностей і норм поведінки. Родовою ознакою малих груп є належність до соціальних груп, видовою – безпосередній стійкий особистий контакт (спілкування, взаємодія). Мінімальний розмір малої групи – два чоловіки, максимальний – декілька десятків чо-ловік. За даними соціально-психологічних досліджень найбільш ефективною є мала група з 5-7 чоловік.

2.         Історія дослідження малих груп розпочалась разом зі станов-ленням соціальної психології як самостійної емпірико-експеримен-тальної науки. На початку ХХ-го століття американський соціолог

Ч. Кулі запропонував для визначення груп, де домінує безпосереднє спілкування, термін “первинні групи”. Саме в групах такого типу дослідники бачили основний аспект впливу на особистість, на відміну від “вторинних” або неформальних груп.

З 20-30-х рр. розпочинається етап експериментально-емпі-ричного дослідження малих груп. Формується школа “групової динаміки” К. Левіна, яка вперше розпочала вивчати такі групові феномени, як лідерство, управління, прийняття групового рішення і т. ін. Під її впливом розповсюджується культура ла-бораторного експерименту в дослідженнях групової поведінки. Цікаві дослідження в умовах лабораторного експерименту з вивчення групових норм і групового тиску на особистість про-водили М. Шеріф і С. Аш.

На основі даних досліджень поступово сформувалось знання про соціальну групу як про конкретну реальність, яка відрізняється від суми індивідів, які в неї входять.

Значним внеском у вивчення малої соціальної групи були ро-боти американського соціального психолога Е. Мейо, який став зас-новником теорії людських відносин, що виникла в 20-х роках як альтернатива теорії і практиці управління Ф. Тейлора. Завдяки Е. Мейо і його “хоторнським експериментам” (вивчення факторів, які впливають на виробництво праці) дослідники вперше вияви-ли дію соціально-психологічних (групових, колективних) власти-востей, таких, як характер міжособистісних відносин, психологіч-ний клімат групи, неформальна сторона відносин в керівництві, групові норми і правила.

3. Головними підходами до вивчення малих соціальних груп є: соціометричний, соціологічний і “школа групової динаміки”.

Соціометричний напрямок, що пов’язаний з ім’ям Дж. Море-но, включає: 1) теорію вивчення малих груп, яка досліджує емоційні міжособистісні відносини і поширює свої висновки на великі со-ціальні групи та суспільство в цілому; 2) кількісне вимірювання емо-ційних відносин в малих групах; 3) систему методів лікування лю-дей (соціатрія), проблеми і труднощі яких пов’язано з нестачею на-вичок поведінки в малих групах. Соціометрія використовується як метод дослідження, що дає можливість одержати кількісні характе-557

ристики групи; величину статусу кожної групи, наявність угрупу-вань всередині групи; міру згуртованості або роз’єднання, дані про напружені або конфліктні діади, триади, мікрогрупи.

Соціологічний напрямок у вивченні малих груп пов’язано з традицією, яку було закладено хоторнськими експериментами Е. Мейо. Вивчаючи вплив різних факторів на підвищення продук-тивності праці, він прийшов до відкриття ролі людського і групово-го факторів. В основі концепції Мейо лежать наступні положення:

1)         людина являє собою “соціальну істоту”, яка орієнтована і включена в контекст групової поведінки; 2) жорстка ієрархія підпорядкованості і бюрократична організація несумісні з природою людини і її свободою; 3) керівники промисловості повинні орієнтуватися більшою мірою на людей, ніж на продукцію, що забезпечуватиме

соціальну стабільність суспільства і задоволеність індивіда своєю

роботою. Раціоналізація управління з врахуванням соціально-психологічних факторів трудової діяльності людей – основний шлях

вирішення соціальних суперечностей.

Школа “групової динаміки” є найбільш психологічним на-прямком дослідження малих груп, що пов’язано з ім’ям К. Леві-на, який ввів поняття “групова динаміка”, застосувавши його як по відношенню до індивідуальної, так і групової поведінки. Згідно з його поглядами, так само, як індивідуум та його оточення фор-мують психологічне поле, так і група та її оточення формують соціальне поле. Соціальна поведінка виявляється всередині гру-пи і визначається конкуруючими підгрупами, окремими члена-ми, обмеженнями і каналами спілкування. Таким чином, групо-ва поведінка в будь-який момент часу стає функцією загального стану соціального поля.

4. З існуючої чисельності класифікацій малих груп найбільш поширеними є три: 1) поділ малих груп на “первинні” і “вторинні”;

2)         поділ їх на “формальні” і “неформальні”; 3) поділ на “групи членства” і “референтні групи”.

Первинні групи – це такі групи, в яких індивід отримує пер-ший досвід соціальної єдності. Вони характеризуються інтимними, особистісними, неформальними відносинами, безпосереднім спілку-ванням, сталістю і малочисельністю. Вторинні групи – це сукупність

людей, які опосередковано зв’язані загальною діяльністю. Вони ут-ворюють соціальну структуру суспільства, в яку особистість втяг-нена лише частково як носій певної функції.

Формальні групи – це вид малих груп, поведінка і становище окремих членів яких строго регламентується офіційними правила-ми організації і соціальними інститутами. Неформальні групи – це вид малих груп, який виникає на основі міжособистісних відносин, загальних інтересів, взаємних симпатій / антипатій.

Референтні групи – це такі об’єднання, які є для індивіда ета-лоном в оцінці ним власного соціального становища, дій, поглядів і т.ін. Групи членства – це групи, норми і цінності яких не засвою-ються індивідами, хоча вони є членами цих груп.

Основні терміни та поняття

Соціальна група, мала соціальна група, соціометрія, соціоно-мія, соціодинаміка, соціатрія, мікросоціологія, психодрама, соціод-рама, почуття соціабельності, хоторнські експерименти, теорія “людських стосунків”, соціальна поведінка, групова динаміка, пси-хологічне поле, соціальне поле, первинні групи, вторинні групи, формальні групи, неформальні групи, групи членства, референтні групи, соціально-психологічний клімат групи.

 

 

21