Deprecated: mysql_connect(): The mysql extension is deprecated and will be removed in the future: use mysqli or PDO instead in /home/studb20/public_html/index.php on line 4
 Соціологічний напрямок вивчення малих соціальних груп - Соціальна психологія (частина 3) - Studbook
Главная->Соціологія->Содержание->Соціологічний напрямок вивчення малих соціальних груп

Соціальна психологія (частина 3)

Соціологічний напрямок вивчення малих соціальних груп

 

Соціологічний напрямок у вивченні малих груп пов’язано з тра-дицією, яка була закладена в експериментах американського соціаль-ного психолога Елтона Мейо (1880-1949), зокрема його відомими Хо-торнськими дослідженнями, що було проведено в США протягом 1924–1932 рр. на Хоторнських підприємствах (Чикаго). Хортонсь-кий експеримент складався з трьох основних фаз. Перша розпочина-лась експериментами з освітлення в спеціальній “дослідній кімнаті”. На цій фазі передбачалось виявити залежність між змінами в інтен-сивності освітлення і виробництвом праці. Результат виявився не-сподіваним: зі збільшенням освітлення виробництво у робітників підвищилось не тільки у “дослідній кімнаті”, але й у контрольній групі, де освітлення залишалось незмінним. Коли ж освітленість почали зни-жувати, то продуктивність продовжувала зростати як у експеримен-тальній, так і в контрольній групах. На цій стадії було зроблено два основних висновки: немає прямого механічного зв’язку між однією змінною в умовах праці і продуктивністю; потрібно шукати більш важ-ливі чинники, що визначають трудову поведінку. З цією метою екс-перименти було поглиблено, в число змінних було включено темпе-ратуру приміщення, вологість, різні сполучення робочого часу і пауз відпочинку. Тут також були несподіванки: продуктивність стійко зро-стала протягом перших двох з половиною років без будь-якого зв’яз-ку зі змінами, які вводились в експеримент і, збільшившись більш як на 30 %, надалі стабілізувалась. Як засвідчили самі робітники, їх фізичний стан, здоров’я теж поліпшилось, що підтвердилось також скороченням порушень (запізнень, прогулів і т.ін.). Ці явища тоді пояснювались зниженням втомленості, монотонності, збільшенням матеріальних стимулів, зміною методів керівництва. Але головним з тих факторів, що було виявлено, був так званий “груповий дух”, що виявився у робітників “дослідної кімнати” завдяки системі пауз відпочинку. Підсилення “групового духу” виявлялось у допомозі захворілим товаришам, у підтримці тісних контактів у позаробочий час і т.ін. В результаті стало ясно, що, по-перше, умови праці впли-вають на трудову поведінку не безпосередньо, а опосередковуються

через їх відчуття, сприйняття, установки і т.ін.; і, по-друге, що міжо-собистісне спілкування в умовах виробництва здійснює сприятли-вий вплив на ефективність праці.

Наступна фаза експерименту стосувалась тільки суб’єктивної сфе-ри відношення заводських робітників до своєї роботи, умов праці, кер-івництва і т.ін. З цією метою було опитано 21 тис. чоловік. На основі отриманих даних було зроблено висновок про те, що лише у рідкісних випадках незадоволеність робітників була об’єктивно детермінованою. Головна причина цього бачилась в індивідуальному відчутті, останні зумовлювались попереднім досвідом індивіда, його стосунками з това-ришами, в сім’ї і т.ін. А це означає, що проста зміна будь-яких елементів зовнішнього середовища може не принести бажаного результату. Дос-лідники зробили також висновок, що подібні інтерв’ю можна викорис-товувати також як засіб психологічної “розрядки” незадоволених, пол-іпшення “розуміння” ними ситуації; як імітацію “обговорення” набол-ілих питань тощо. Отже, під час експерименту було несподівано додат-ково виявлено таку змінну як факт участі у самому заході. Цей факт зумовив підвищення виробництва праці навіть у тих випадках, коли були відсутніми об’єктивні покращання її умов. Мейо пояснив це як виявлення особливого почуття соціабельності – потреби відчувати себе “причетним” до якоїсь групи. Потім було побудовано цілу програ-му заходів з психологічної адаптації персоналу до умов праці.

На третій фазі Хоторнського експерименту дослідники звер-нулись до методу “дослідної кімнати”, але поставили іншу задачу – вийти за рамки індивідуально-психологічного підходу і розгля-нути поведінку індивіда у світлі його стосунків, контактів, взає-модії з іншими членами колективу. Результати дослідження (спо-стереження і інтерв’ю) показали, що виробнича група має складну соціальну організацію зі своїми нормами поведінки, взаємними оц-інками, різноманітними зв’язками, що існують, окрім тих, які вста-новлювались організацією формальною. Зокрема, ці незадані фор-мально норми регулювали вироблення, відношення з керівницт-вом, “сторонніми” та інші аспекти внутрішньогрупового життя. Кожен з членів робітничої групи займав той або інший статус у відповідності зі ступенем визначення, престижу, якими наділяло його дане мікросередовище. Серед контингенту робітників в

“дослідній кімнаті” було виділено невеликі групи (їх було названо неформальними) на основі соціально-психологічної спільності їх членів. На думку дослідників, ці групи виявились такими, що здійснювали визначний вплив на трудову мотивацію робітників. А це означало відповідь на питання, що було поставлено на почат-ку про головні фактори виробництва праці.

Основний результат Хоторнських експериментів полягає в наступному: 1) перегляду ролі людського фактора у виробництві, відхід від концепції робітника як “економічної людини”, виведен-ня на перший план психологічних і соціально-психологічних ас-пектів трудової поведінки; 2) відкриття явища неформальної організації, яке розкрило багато сторін складного соціального життя виробничого колективу.

Е. Мейо, вивчаючи вплив різних факторів на підвищення про-дуктивності праці, прийшов до відкриття ролі людського і групо-вого факторів. В основі концепції Е. Мейо лежать наступні поло-ження: 1) людина являє собою “соціальну тварину”, що орієнтована і включена в контекст групової поведінки; 2) жорстка ієрархія підпо-рядкованості і бюрократична організація несумісні з природою лю-дини і її свободою; 3) керівники промисловості повинні орієнтува-тися більшою мірою на людей, ніж на продукцію, що забезпечува-тиме соціальну стабільність суспільства і задоволеність індивіда своєю роботою. Раціоналізація управління з врахуванням соціаль-них і психологічних факторів трудової діяльності людей – основ-ний шлях вирішення суспільних суперечностей.

На основі експериментальних досліджень Е. Мейо виникла те-орія “людських стосунків”, основні положення якої стали опозицією тейлоризму. Вона критикує тейлорівську концепцію “економічної людини”, яка вважала головним стимулом людської діяльності лише матеріальну зацікавленість і замінила властивий тейлоризмові біо-логічний підхід до людини аналізом психо-соціальної діяльності індивіда, висунувши вимогу “людина – головний об’єкт уваги”. Те-орія “людських стосунків” перетворилась в офіційну програму уп-равління, в яку входить вивчення широкого спектру проблем: аналіз впливу групи на поведінку, мотиви, цінності індивіда в процесі тру-дової діяльності; дослідження структури і механізмів функціону-546

вання неформальних груп; вивчення ролі і місця підприємництва в структурі району, міста. Теорія “людських стосунків” включає та-кож і соціолінгвістичний аспект: вона вивчає засоби спілкування і засоби передачі інформації робітників в процесі трудової діяльності, специфіку мови, структуру їх мови. Теорія “людських стосунків” викладається як учбова дисципліна у всіх школах бізнесу.

Школа “групової динаміки”

Школа “групової динаміки” являє собою найбільш психологі-чний напрямок досліджень малих груп і пов’язана з ім’ям Курта Левіна (1890-1947) – німецького і американського соціального пси-холога, який в 1933 році емігрував з Німеччини в США, де викла-дав в Стенфордському і Корнельському університетах. Два роки він проводив дослідження з проблем дитячої психології, за резуль-татами якої його було запрошено в Мессачусетський технологічний інститут з пропозицією заснувати і очолити новий дослідницький Центр групової динаміки. Хоча він помер всього через декілька років після призначення на цю посаду, його програма досліджень вияви-лась настільки ефективною, що і в наші часи зберегла свою акту-альність для наукової діяльності дослідницького центру, який те-пер відноситься до штату Мічіган.

Протягом тридцяти років своєї професійної діяльності К. Левін багато сил віддав вивченню широкого кола питань, повза-них з проблемами мотивації. Найбільший внесок зроблено ним в експериментальне вивчення волі, афектів, проблем особистості, соц-іальної психології малих груп. В основі поглядів на особистість і її соціальну поведінку у Левіна лежить взяте ним з фізики поняття “поле”. “Поле”– це “психологічна єдність” особистості і її оточення, що створюється потребами людини і валентністю (значимістю) ото-чуючих людей і предметів та пов’язана з оцінкою їх можливості спри-яти або перешкоджати задоволенню потреб. Соціальна поведінка (відображення подій, які відбуваються в “полі”, пересування з однієї її області в іншу під впливом валентності об’єктів, зміна самої струк-тури поля) описувалось К. Левіним в поняттях топології і вектор-ного пересування. В концепції поля виявилось прагнення перебудувати соціально-психологічні уявлення за зразком точних наук, перш за все фізики. К. Левін був одним з першопроходців в соціаль-но-психологічній науці, і його досягнення дають йому право зайня-ти достойне місце в історії науки.

Головною особливістю соціальної психології К. Левіна є вве-дення поняття “групова динаміка”, яке застосовуване як по відно-шенню до індивідуальної, так і групової поведінки. Згідно з його поглядами, так само, як індивідуум і його оточення формують пси-хологічне поле, так і група і її оточення формують соціальне поле. Соціальна поведінка виявляється всередині групи і визначається конкуруючими підгрупами, окремими членами, обмеженнями і ка-налами спілкування. Таким чином, групова поведінка в будь-який момент часу стає функцією загального стану соціального поля.

К. Левін проводив дослідження в різних соціальних ситуаціях. Його експерименти з групою хлопчиків, які стали класичними, включали в себе вивчення різних стилів керівництва: авторитарно-го, демократичного і заснованого на невтручанні, а також їх вплив на продуктивність праці і поведінки. Експерименти такого роду відкрили нову сторінку в галузі соціальних досліджень і зробили значний внесок в розвиток соціальної психології.

Окрім цього К. Левін підкреслював важливість вивчення колек-тивних дій і супутніх проблем з метою проведення корекції соціальної поведінки. Занепокоєний зростанням міжрасової напруги, він провів групове дослідження з широкого кола питань, присвячених сумісно-му мешканню і наданн рівних можливостей працевлаштування осіб з різним кольором шкіри, а також запобіганню появи расових забобонів у їх дітей. Його підхід до вивчення цих питань дозволив розробити строгі експериментальні методи аналізу соціальних проблем. У про-веденні занять зі зниження міжгрупових конфліктів і підвищення потенціалу кожного члена суспільства К. Левін всіляко заохочував тренування з розвитку сприйнятливості. Його групи соціально-пси-хологічного тренінгу стали попередниками груп розв’язання конфліктів, таких популярних в 60-70-ті роки.

Відмічені тут три традиційні напрямки дослідження малих груп, кожен з яких зумовив певну лінію у їх вивченні, не вичерпують всьо-го різноманіття уявлень про малу групу. Останнім часом розподіл

досліджень малої групи за традиційними напрямками змінюється поділенням їх за такими функціональними процесами, які найбіль-шою мірою цікавлять дослідників: напрямок дослідження лідерства; “саморегуляції” індивідів; проблем спілкування з іншими; механізмів прийняття рішень в групі; комунікативних, інтерактивних зв’язків і процесів; соціально-психологічної перцепції та ін. Дослідження ма-лих груп мають прикладний характер. Вони включають питання уп-равління в малих групах, особливо взаємовідносини між керівником і підлеглими, проблеми оптимізації соціально-психологічного кліма-ту спілкування, виховання і освіти, корекція девіантної поведінки, соціально-психологічної допомоги у деяких психічних розладах і т.п.

Існує багато підходів, визначень, постановок проблеми, а ще більше – критики на адресу опонентів. Як на ілюстрацію цього можна послатись на різні визначення малої групи, які вже на-водились, і які ще можна навести. Наприклад, П. Сорокін виз-начає малу групу як “сукупність індивідів, які знаходяться у психічній взаємодії один з одним”, а Ф. Олпорт – як “сукупність ідеалів, уявлень і навичок, що повторюються в кожній індиві-дуальній свідомості і існують тільки в цих свідомостях”. Дж. Тернер визначає групу “як зібрання індивідів, які поділя-ють соціальну категоризацію себе і діють на її основі”.

Неможливо уявити собі визначення, яке б влаштувало всіх без винятку і мало б також хоча б якийсь конкретний зміст. Московсь-кою соціально-психологічною школою (Г.М. Андреєва) запропоно-вано визначення малої групи як нечисельної за своїм складом гру-пи, члени якої об’єднані загальною діяльністю і знаходяться в без-посередньому особистісному контакті, що є основою для виникнен-ня групових норм, процесів і міжособистісних стосунків. Такого ж напрямку у визначенні малої групи дотримуються українські со-ціальні психологи, визначаючи “малу соціальну групу як кількісно невелику групу, де люди об’єднані спільною діяльністю. Безпосе-редньо контактують один з одним, мають спільну мету та інтереси, які визначають певну організацію, тривалість існування та деяку однорідність поведінки її членів (М.Н. Корнєв. А.Б. Коваленко). У відповідності з цими визначеннями дві ознаки утворюють основу для виникнення малої групи як психологічного феномена: сумісна

діяльність в її психологічному аспекті – цінності, цілі, задачі і засо-би взаємодіяльності – та безпосередній контакт, тобто можливість організації міжособистісного спілкування. На цій основі виникає і розвивається власне мала група як соціально-психологічне явище. Розвиваючи даний підхід до визначення малої групи, А.І. Донцов виділяє 8 ознак, які характеризують взаємодію людей в малій групі:

1)         регулярно і тривало контактують без посередників;

2)         мають загальну ціль, реалізація якої дозволяє задовольнити їх значимі потреби і інтереси;

3)         приймають участь в загальній системі розподілу функцій і ролей у внутрішньогруповій взаємодії;

4)         поділяють загальні норми і правила взаємодії всередині гру-пи і міжгрупових ситуаціях;

5)         задоволені членством у групі і тому відчувають солідарність і вдячність групі;

6)         мають ясне і диференційоване уявлення один про одного;

7)         пов’язані стабільними емоційними стосунками;

8)         уявляють себе як членів однієї групи і аналогічно сприйма-ються з боку.

Як уже зазначалось, кількісні ознаки групи мають суттєве зна-чення у її характеристиці. Інтерес до цього питання з’явився пізніше, ніж розпочались інтенсивні дослідження малих груп. Більшу час-тину досліджень особливостей малих груп проведено на діадах, тобто парах, однак є всі підстави вважати, що дійсна мала група починаєть-ся з тріади. Діада є специфічною малою групою, структури і проце-си розгортаються в ній не в повному обсязі, набувають усіченої фор-ми. Виходить, що де-юре мала група починається з трьох чоловік, а де-факто – з двох. Спроби встановити для малої групи “верхню межу” теж вважаються незадовільними. Зрозуміло, що вона знахо-диться не вище рівня 2-3 десятків. А конкретно? Для учбової групи – це буде одна межа, для тренінгової – інша, для спортивної коман-ди – третя. Найбільш вдалим можна визнати функціональний підхід до визначення верхньої межі малої групи. Суть його полягає в на-ступному: в групі стільки людей, скількох можна ефективно об’єдна-ти для досягнення даної конкретної цілі. Психологічний зміст су-місної діяльності зумовлює і можливе число учасників даної групи.

 

 

20