Главная->Соціологія->Содержание->21. Соціальна психологія малих груп

Соціальна психологія (частина 3)

21. Соціальна психологія малих груп

 

Вже понад 100 років мала група залишається предметом дослі-дження численної кількості соціально-психологічних шкіл і на-прямків. Інтерес соціальної психології до малих груп настільки ве-ликий, що всю традиційну соціальну психологію можна розглядати як соціальну психологію малих груп.

Мала група – це безпосереднє соціальне оточення індивіда. В цьому розумінні вона виконує функції зв’язуючого кільця в системі “особистість – суспільство”. Людина усвідомлює свою належність до суспільства і свої суспільні інтереси через належність до певних соц-іальних груп і організацій, завдяки яким вона приймає участь у житті суспільства. Мала група відіграє важливу роль у вихованні і станов-ленні особистості, її соціалізації, являючись провідником тих ідей, установок, цінностей і норм поведінки, які існують в даному суспільстві як цілісній системі. Малі групи є відносно самостійними суб’єктами суспільних відносин. З одного боку, вони відображають в собі ті суспільні відносини, в які вони органічно включені, і транс-формують їх у своєрідні внутрішньогрупові відносини, з іншого – на основі особистих контактів між членами групи виникає мережа емо-ційних, психологічних відносин. Обидві системи відносин – об’єктив-них (суспільних) і суб’єктивних (психологічних) зливаються в єдину систему міжособистісних групових відносин, що надає малим групам особливої якості, яка відрізняє їх від інших соціальних груп.

Родовою ознакою малої групи є належність саме до груп соц-іальних, видовою – безпосередній стійкий особистісний контакт (спілкування, взаємодія). Прикладами малих груп є сім’я, виробнича бригада, шкільний клас, науковий, військовий та інший колективи.

Мала група стала фокусом інтересу соціальної психології з де-кількох причин. По-перше, ускладнення самого суспільного життя, що було зумовлено посиленням диференціації видів людської діяль-ності і включенням людей у чисельні утворення за цими видами діяльності, посилило роль малих груп в житті людини і вимагало уваги дослідників до цих груп, бо саме в них приймаються групові рішення, від яких залежить успіх всього виробництва. По-друге,

важливою причиною інтересу дослідників до малих груп був також і той факт, що проблема малих груп з’явилась немов би на перехресті психології і соціології, на стику яких і формувалась соціальна пси-хологія. Малі групи стають тим предметом дослідження, в якому віддзеркалюється специфіка самої соціальної психології. Третя при-чина полягає в тім, що мала група виявилась тією одиницею аналі-зу, де був можливий соціально-психологічний експеримент. Як відо-мо, метод лабораторного експерименту стає на перехресті ХІХ-ХХ ст. критерієм науковості психології, зокрема й соціальної психології. Отже, мала група немов би “допомогла” соціальній психології укрі-питись в якості експериментальної дисципліни.

Будь-який дослідник, що приступає до аналізу об’єднань людей, яке є чимось “надіндивідуальним”, інтуїтивно розуміє, що це надінди-відуальне утворення є малою групою, з якою людина пов’язана з пер-ших днів свого життя, і не просто відчуває на собі її вплив, але через цю групу (групи) отримує першу інформацію про зовнішній світ і надалі організує свою діяльність. В цьому розумінні феномен малої групи немов би лежить на поверхні і зрозумілий на основі здорового глузду. Проте з факту очевидності існування малих груп не випливає зрозумілості їх глибинних сутнісних характеристик, механізмів зв’яз-ку між членами групи та їх впливів на особистість. Перш за все зали-шається проблемою саме визначення поняття “малих груп”.

Головні підходи до вивчення малих соціальних груп

Оскільки проблема малих груп як основна проблема соціаль-ної психології заявила про себе на Заході, то цікаво хоча б в загаль-них рисах нагадати початок історії її дослідження. Г.М. Андреєва виділяє три етапи в дослідженні малих груп, кожен з яких вніс щось нове в саму трактовку сутності малої групи, її ролі для особистості.

Найбільш ранні дослідження малих груп було проведено в США в 20-хрр. ХХ ст. Це були дослідження так званих “коактних” груп, тоб-то груп, які трактувались як “факт присутності інших”. Ці досліджен-ня виявили феномен фасилітації. Другий етап – це переходу від вив-чення коактних груп до вивчення взаємодіяльності індивідів в малій

групі. Було виявлено, що найважливішим параметром групової взає-модіяльності є не просто “факт присутності”, а сумісна діяльність. Було доведено, що ті ж самі проблеми в умовах сумісної взаємодії вирішу-ються в групі більш коректно, ніж в умовах їх індивідуального вирі-шення. У більш детальних дослідженнях було встановлено також, що результати вирішення задач в групі залежать також і від характеру самої діяльності, але ця ідея на цьому етапі дослідження не отримала роз-витку. Третій етап дослідження малих груп характеризується їх більшою розгалуженістю. Дослідження малих груп було спрямовано не тільки на виявлення впливу групи на індивіда, але й характеристи-ки групи як малої групи: її структуру, типи взаємодій індивідів в групі. Було удосконалено також і методи вимірювання різних групових ха-рактеристик. В галузі дослідження малих груп поставлено багато важ-ливих питань, проведено сотні цікавих і витончених у технічному відно-шенні експериментів, вивчено в деталях чисельні процеси і ефекти малих груп. Ці питання вирішувались в рамках різних теоретичних схем, з точки зору різних методологічних підходів, а тому і відповіді на них отримано неоднозначні. До сих пір залишаються дискусійними такі питання, як визначення поняття “мала група”, принципи виділення малих груп, кількісні їх характеристики, зокрема її нижня і верхня межі. Отже, проблема малої групи рівною мірою цікавить представ-ників різних теоретичних орієнтацій. Серед їх строкатості найбіль-ше виділяються три напрямки: соціометричний, соціологічний і школа “групової динаміки”.

Соціометричний напрямок вивчення малих соціальних груп

Соціометричний напрямок вивчення малих груп пов’язано з ім’ям Якоба (Джекоба) Леві Морено (1892-1974) американського психіатра, соціального психолога. Він закінчив Віденський універ-ситет за двома спеціальностями: філософії і медицини. В період на-вчання у Відні захоплювався поглядами Фрейда, а пізніше – соціо-логічною теорією Ч. Кулі (автор теорії “дзеркального Я” і один з засновників теорії малих груп). З 1925 р. Дж. Морено працював у

США, де в 1940 році заснував інститут соціометрії і психодрами. Дж. Морено є засновником соціометрії.

Поняття соціометрія (від лат societas – суспільство і грец. metreo –вимірюю) в сучасному його тлумаченні означає: 1) теоретичний напрямок у вивченні малих соціальних груп у соціальній психології та соціології, який досліджує емоційні міжособистісні відносини і екстраполює свої висновки на великі соціальні групи та суспільство в цілому; 2) кількісне вимірювання емоційних відносин в малих гру-пах (соціометричні техніки).

Термін “соціометрія” виник в кінці ХІХ ст. в зв’язку з описан-ням можливих способів вимірювання соціального впливу одних груп людей на інші. Теоретичне і ідеологічне обґрунтування соціометрії як методу пізнання і вимірювання соціальних явищ здійснено Дж. Морено. Морено виходив з необхідності створення “наскрізної науки”, яка б охопила всі рівні соціального життя людей і включила б не тільки вивчення соціальних проблем, але й їх вирішення. Згідно цього, в розумінні Морено “соціономія” (наука про основні со-ціальні закони) повинна реалізувати себе в “соціодинаміці” (науці більш низького рівня про процеси, насамперед ті, що відбуваються в малих групах), “соціометрії” (системі методів виявлення і кількісного вимірювання емоційних, міжособистісних взаємовідно-син людей в малих групах), а також у “соціатрії” (системі методів лікування людей, чиї проблеми і труднощі пов’язані з недостатніми навичками поведінки в малих групах).

Об’єктом соціометричної теорії є реально існуючі малі соціальні групи, які мають достатній досвід сумісного групового життя. Пред-метна галузь – емоційні стосунки в групах (симпатії, антипатії та ін.). Згідно з концепцією Дж. Морено, емоційні стосунки людей в групах являють собою атомістичну структуру суспільства, яка не-доступна пересічному спостерігачеві і може бути виявленою тільки за допомогою соціальної мікроскопії – теорії, яку Дж. Морено ство-рив як елемент більш широкої концепції – мікросоціології. Як зау-важує Морено, “соціальна мікроскопія” у з’єднанні з соціометрич-ними прийомами поклала початок теоретичним і практичним осно-вам мікросоціології. Вивчення “первинних атомістичних структур

людських відносин” розглядалось Морено як “попередня і необхід-на основна робота для більшості макросоціологічних досліджень”.

Сутність “загальної теорії соціометрії” полягає у ствердженні того, що соціальні системи включають в себе не тільки суб’єктивні, зовніш-ньо виявлявлені відносини (макроструктуру), але й суб’єктивні, емоційні відносини, які часто є прихованими (мікроструктуру). Як заз-начає Морено, всі напруги, конфлікти в суспільстві зумовлено неспівпа-данням макро- та мікроструктур, тобто система симпатій /антипатій, яка відображає відносини на рівні мікроструктури, часто не вміщуєть-ся в рамки заданої індивіду макроструктури. Отже, задача полягає в тім, щоб перебудувати макроструктуру таким чином, щоб привести її у відповідність з мікроструктурою. Тобто необхідна своєрідна “соціо-метрична революція”, сутність якої полягає в тому, щоб розв’язати всі конфлікти в сучасному суспільстві шляхом підбору або переста-новки людей відповідно до їх симпатій. Недаремно головна робота Дж. Морено називається “Соціометрія. Експериментальний метод і наука про суспільство. Підхід до нової політичної орієнтації” (1958).

Соціометрична методика, що виявляє симпатії і антипатії для того, щоб здійснити деякі переміщення в середині групи, отримала ши-роке розповсюдження. На основі застосува ння цієї методики виник цілий напрямок дослідження малих груп, особливо в прикладних галузях.

Прикладна соціометрія техніки опитування і збору даних (со-ціометричний тест, соціоматриці, соціограми, соціометричні індек-си), було розроблено у дослідженнях з ліквідації різних конфліктів у малих групах. Соціометричний тест, аутосоціметрія, ретроспек-тивна соціометрія та інші процедури базуються на вербальних звітах досліджуваних про внутрішньогрупові міжособистісні “вибори” у відповідних ситуаціях. Окрім загальної картини симпатій/ антипатій (соціограми) ці методи дозволяють описати індивідуальні самооці-нки становища людини в групі, виділити неформальних лідерів і “ізольованих”. Отримані за допомогою розрахунків групові індекси показують ступінь згуртованості індивідів в групі, її інтегрованість, обсяг і інтенсивність взаємодії людей, що входять в групу і т.ін.

Сучасні соціально-психологічні і соціологічні дослідження ма-лих груп і первинних (контактних) колективів майже завжди вклю-чають метод соціометрії (як основного, так і допоміжного). Особли-542

вим розділом прикладної соціометрії є так званий соціометричний театр – метод групового тренінгу, що використовує закономірності групової міжособистісної взаємодії. Цей метод має два різновиди: психодрама і соціодрама. В першому випадку створюється експе-риментальна група, яка виступає аналогом театральної трупи. “На сцені” програються ситуації взаємодії людей, досліджувані тренують-ся у виконанні міжособистісних ролей. В соціодрамі “грають” при-родні групи (сім’я, виробничий колектив), в яких “актори” можуть мінятись ролями (наприклад, син виконує роль батька, начальник – підлеглого). Розігруються реальні життєві ситуації, відпрацьовують-ся навички виконання ролей і розуміння інших людей, що викону-ють ті або інші ролі. На думку Дж. Морено, психічне здоров’я, адек-ватність поведінки людини залежить від її становища у внутрішній, неформальній структурі відносин в малій групі. Нестача симпатій породжує життєві труднощі. Соціометричні процедури дозволяють визначити становище людини в неформальних зв’язках, зрозуміти її проблеми. В психотерапевтичному театрі пацієнт отримував полег-шання завдяки програванню певних психічних станів і соціальних ролей на сцені, навчався необхідним навичкам дії в умовах кожного даного “моменту” і “спонтанної творчості”.

Соціометрія Дж. Морено здійснила значний вплив на роз-виток соціальної психології малих груп. Методи соціометрії, пси-ходрами і соціодрами стали робочими інструментами, що дають корисну інформацію і використовуються у лікуванні неврозів, для профілактики і пом’якшення конфліктів, вимірювання соціаль-но-психологічного клімату групи, виявлення в них неформаль-них лідерів та ін.

В нашій країні соціометрія використовується як метод до-слідження, який дає можливість одержати кількісні характерис-тики групи: величину статусу кожної групи, наявність угрупу-вань всередині групи, міру згуртованості або роз’єднання, дані про напружені або конфліктні діади, тріади, мікрогрупи. У роз-робку соціометричної методики зробили значний вклад вітчиз-няні дослідники (І.П. Волков, Я.Л. Коломинський, А.О. Реан, В.І. Паніотто та ін.), які досліджували соціометричний статус групи в залежності від віку, мотивації виборів і т.ін.

 

 

19