Главная->Соціологія->Содержание->20. Проблема групи в соціальній психології

Соціальна психологія (частина 3)

20. Проблема групи в соціальній психології

 

Визначення поняття „група”

Здається, що відповідь на питання, що таке група, є самозрозу-мілим. В побутовій мові це поняття використовується, щоб визна-чити досить стійку сукупність індивідів, що пов’язані єдиною ціллю, задачею, загальним інтересом. З точки зору даного визначення, група може розглядатись як будь-яка сукупність людей, що включені в послідовну координаційну діяльність, яка свідомо чи підсвідомо підпорядкована якій-небудь загальній цілі, досягнення якої прине-се учасникам певне задоволення.

Щодо наукового визначення поняття група, то тут існують різні його варіанти в залежності від наукової парадигми, в якій воно використовується. Наприклад, спеціаліст з групової дина-міки Марвін Шоу стверджує, що всі групи мають таку загальну ознаку як взаємодія їх членів. Він визначає групу як спільноту, що складається з двох або більше взаємодіючих і взаємовпли-ваючих один на одне індивідів. Австрійський соціальний пси-холог Джон Тернер вважає головною характеристикою групи почуття “ми” і “вони”.

Історія наукового вивчення соціальних груп нараховує майже півтора століття. Чисельна кількість авторів різної теоретичної орі-єнтації займались дослідженнями в цій галузі. Поняття “соціальна група” має давню традицію розробки і його застосування як в західній, так і у вітчизняній науках.

Вітчизняний дослідник А.І. Донцов виділяє три важливих мо-менти, що пов’язані з еволюцією слова “група” і перетворенням його в наукове поняття:

– В XVIII ст. термін починає використовуватись в європейсь-ких мовах для визначення реальних людських спільностей, члени яких можуть бути об’єднаними деякою загальною ознакою.

– В 2-й половині ХІХ ст. реальність, що означена цим терміном, стає об’єктом вивчення особливої науки – соціальної психології.

– В 10–20 рр. ХХ ст. основним об’єктом дослідження соціаль-ної психології стає мала група – об’єднання, в яке людина включена безпосередньо самим ходом життєдіяльності. Поняття групи вхо-дить в активний лексикон кожного соціального психолога. Саме виділення групи в якості предмета дослідження сприяло тому, що соціальна психологія укріпилась як молода, але повноцінна гума-нітарна дисципліна.

А.І. Донцов визначає соціальну групу як відносно стійку су-купність людей, яка історично зв’язана спільністю цінностей, цілей, засобів або умов соціальної життєдіяльності. Сумісна діяльність членів групи більшістю вітчизняних авторів розглядається як важ-ливий фактор функціонування і розвитку соціальної групи (Г.М. Андреєва, В.В. Абраменкова, М.Н. Корнєв та ін.). Сумісна діяльність, її характер й зміст визначають ті відносини, які виника-ють і розвиваються між членами групи на всіх рівнях.

Основними характеристками сумісної діяльності є:

– присутність її учасників в одному просторі і часі, що дає мож-ливість спілкуватись, обмінюватись діями, інформацією, відносинами;

– наявність єдиної цілі – передбачуваного результату, що відповідає загальним інтересам і сприяє реалізації потреб кожного з учасників групового процесу;

– розподіл функцій і ролей між учасниками сумісної діяль-ності, який зумовлено характером самої діяльності і необхідністю цілеспрямованого управління її активністю.

Цими психологічними характеристиками сучасної діяльності визначаються властивості і особливості соціальної групи. Отже, можна сказати, що соціальні групи – це об’єднання з двох або більше людей, які взаємодіють один з одним і залежать один від одного, тому що цього вимагають їх потреби.

Виникає питання: чи можна назвати групою людей, які знахо-дяться поруч, але не взаємодіють (наприклад, в одній аудиторії сту-денти здають екзамен)? Американський соціальний психолог Е. Аронсон визначає такі групи як несоціальні групи. Несоціальні групи визначаються як групи, що складаються з двох або більше лю-дей, які знаходяться в одному й тому ж місці, але не взаємодіють один з одним (наприклад, уболівальники однієї футбольної коман-516

ди). Такі групи теж вивчаються соціальною психологією. Основне питання, що стосується цих груп: як впливає на людину сам факт присутності інших людей? Слова “сам факт присутності” означа-ють, що ці люди не спілкуються з нами, не заохочують і не карають, тобто вони нічого не роблять, просто є присутніми або як пасивні спостерігачі або “співдіячі”. Співдіячі – це група людей, яка працює індивідуально, одночасно, але поодинці виконуючи роботу, яка не передбачає суперництва.

Як вже відмічалось в попередніх розділах, 100 років тому психолог Норман Тріплет (1898) помітив, що велосипедисти по-казують кращий результат, коли вони змагаються один з одним, а не з секундоміром. Тріплет поставив один з найперших лабо-раторних експериментів з соціальної психології, в якому нама-гався перевірити цей феномен. Він виявив, що діти, яким про-понували з максимально можливою швидкістю змотати леску спінінга, разом зі співдіячами працювали швидше, ніж наодинці. Подальші експерименти, які проводились в перші десятиріччя 20 ст., показали, що у присутності інших підвищується також швидкість, з якою люди виконують прості приклади на помно-ження і викреслюють в тексті задані літери. Підвищується точність виконання простих завдань на моторику. Цей ефект було названо соціальною фасилітацією. Його було виявлено та-кож у тварин. Наприклад, у присутності інших мурашки швид-ше риють пісок, а курчата скльовують більше зерен.

Однак інші дослідження, які було проведено в той самий час, показали, що у рішенні деяких задач присутність інших погіршує результат. В присутності інших особень свого виду таргани, папуги проходили лабіринт повільніше, ніж звичайно. Такий же негатив-ний ефект спостерігався і у людей. Присутність інших знижувала ефективність у заучуванні безглуздих складів, у проходженні лабі-ринту і у вирішенні складних прикладів на помноження.

Через 25 років після цих експериментів соціальний психолог Роберт Зайенс зробив спробу узгодити між собою суперечливі на перший погляд результати, застосувавши для цього принцип екс-периментальної психології, який полягає в тім, що збудження зав-жди підсилює домінуючу реакцію. Підвищення збудження поліпшує

виконання простих задач, для яких найбільш імовірною (“доміную-чою”) реакцією є правильне рішення. Люди скоріше розгадують прості анаграми, такі як “лебх”, коли вони збуджені. В складних за-дачах, де правильна відповідь сама собою не напрошується, збуд-ження приводить до неправильної реакції. Збуджені люди, як пра-вило, гірше вирішують складні анаграми.

Якщо соціальне збудження підсилює домінуючу реакцію, воно повинно поліпшувати виконання простих задач і погіршувати ви-конання складних. Намотування льоски, рішення простих прикладів на помноження і виконання завдань, пов’язаних з їжею, все це легкі задачі, для яких реакція добре засвоєна або вроджено домінує. Тому природно, що в присутності інших людей виконання таких завдань помітно поліпшується. З іншого боку, засвоєння нового матеріалу, проходження лабіринту і рішення складних математичних задач – це більш важкі завдання, для яких правильна відповідь менш імов-ірна. Тому немає нічого дивного в тому, що в присутності інших людей збільшується кількість невірних відповідей в таких задачах. Одне й те ж саме загальне правило – збудження сприяє домінуючій реакції – в обох випадках спрацьовує.

Отже, соціальна фасилітація в традиційному значенні – це тен-денція, яка спонукає людей краще виконувати прості або дуже знай-омі задачі в присутності інших. У сучасному значенні фасилітація – це підсилення домінантних реакцій в присутності інших.

Гіпотеза, згідно з якою збудження сприяє домінуючій ре-акції, була підтверджена після майже 300 дослідів, які було про-ведено за допомогою більш як 25000 добровільних учасників. В одному з експериментів Зайенс і Стівен Сейлз пропонували до-сліджуваним вимовити кожне слово з деякого набору безглуз-дих слів від 1 до 16 разів. Потім вони пояснювали, що ці слова по одному будуть з’являтись на екрані. Досліджуваним пропо-нували кожного разу відмічати, яке із слів з’явилось. В той час, як в дійсності на екрані протягом однієї сотої секунди експону-вались лише хаотичні чорні лінії, досліджувані “бачили” зде-більшого ті слова, які до цього називали частіше. Ці слова стали домінуючою реакцією. Люди, які виконували те ж саме завдан-ня у присутності двох інших досліджуваних, “вгадували” домі-518

нуючі слова ще частіше. Отже, люди вибирають домінантні сло-ва (повторені 16 разів) частіше, а субординантні (повторені лише один раз) – рідше, якщо при цьому є присутніми спостерігачі.

Спортсмени застосовують добре засвоєні навички, і це допома-гає зрозуміти, чому нерідко їх результати поліпшуються завдяки енергійній підтримці вболівальників. Звичайно, несоціальні групи є цікавим об’єктом дослідження в соціальній психології. Проте, коли йдеться про визначення поняття “група”, то більшість соціальних психологів у цьому понятті розуміють не просто різнорідну компа-нію людей, що випадково опинились в одному й тому самому місці. Коли йдеться про групу, то уявляють собі людей, які зібрались ра-зом для виконання якоїсь задачі.

Соціальна група визначається як зібрання двох або більше лю-дей, які взаємодіють один з одним і залежать один від одного в тому розумінні, що загальні потреби і цілі заставляють їх розраховувати один на одного.

Що заставляє людей об’єднуватись в групи? Вступаючи у взаємо-відносини з іншими, люди задовольняють декілька основних людсь-ких потреб, які є настільки глибинними, що можна навіть стверджува-ти, що у людини є вроджена потреба належати до соціальної групи. В нашому еволюційному минулому встановлення зв’язків між людьми було дуже суттєвим для виживання. Коли люди об’єднувались один з одним, їм було легше полювати і збирати харчові рослини, знаходити партнерів і піклуватись про дітей. Внаслідок цього потреба у належ-ності стала вродженою і існує в будь-якому суспільстві.

Членство в соціальній групі має також ряд інших переваг. Інші люди можуть бути джерелом інформації, допомагаючи роз-в’язувати сумніви відносно характеру соціальної ситуації. Група стає також суттєвою частиною ідентичності людини, допомагаю-чи їй визначитись відносно того, хто вона така (свідчення тому – велика кількість людей, що носять певні атрибути, які засвідчу-ють про належність до певної групи, наприклад, футболки з зоб-раженням своєї улюбленої групи). Групи також приймають участь у формуванні соціальних норм, тобто певних правил, що визна-чають, яка поведінка буде доречною. Отже, група – це така ре-альність, завдяки якій людина задовольняє багато своїх потреб.

В одній зі своїх робіт відомий дослідник груп Курт Левін ставить питання: “Що означає група для людини?” І відповідає на нього так: 1) група – ґрунт для функціонування особистості; 2) група – засіб для реалізації цілей; 3) людина є частиною групи, носієм її ідей; 4) група – життєвий простір для людини.

Для соціальної психології словосполучення “людина в групі” і “людина як член групи” виступають як синоніми: вив-чати людину в групі – значить розглядати її як члена групи. Людина як член групи – тільки одна з іпостасей самореалізації і самовиявлення людини, але дуже важлива, в ній людина про-живає значну частину свого особистого часу. З приводу цього К. Левін зауважив, що соціальний клімат, в якому живе дитина, є важливим для її розвитку так само, як повітря, яким вона дихає. Група, до якої вона належить, – це ґрунт, на якому вона буде дорослішати. Її ставлення до групи і його статус в ній – найбільш важливі фактори, що забезпечують відчуття безпеки. Не дивно, що та група, частиною якої є людина, і культура, в якій вона живе, значною мірою детермінують її поведінку і ха-рактер. Іншими словами, вони значною мірою визначають її осо-бистий стиль життя, направленість і продуктивність її планів.

В роботах таких європейських психологів ХХ ст., як М. Шеріф (50-ті рр.), Г. Теджфел (80-ті рр.), Дж. Тернер (90-ті рр.) людина в групі – одна з іпостасей її існування. Вона вини-кає на основі самоідентифікації людини з нормами і цінностя-ми своєї групи. Когнітивною основою становлення цієї форми людського буття є процес, який визначається Дж. Тернером як самокатегоризація (співвіднесення себе з певною соціальною ка-тегорією на противагу іншої соціальної категорії). Існує три рівні категоризації: вищий – як людської істоти на відміну від інших форм життя і нежиття; проміжний – як члена деяких соціаль-них груп на противагу іншим соціальним групам; нижчий – як істоти, що унікально відрізняється від інших людських істот (і своєї, і чужої групи).

Група допомагає людині засвоїти її норми і цінності, здійснити соціалізацію. Людина не може перебувати поза якоюнебудь групою довгий час. Поза суспільством, поза групою собі подібних вона деградує, втрачає здатності спілкування, взаємо-діяльності. Прототип Робінзона Крузо (Даніеля Дефо) – моряк А. Селкір після тривалого перебування на безлюдному острові так і не зміг, повернувшись додому, стати знову повноцінним членом суспільства: він шукав самотності, жив в глухому кутку усадьби свого батька і досить скоро помер. На жаль, для люди-ни вільний і широкий вибір групи не завжди є можливим. А тому ми все життя шукаємо найбільш придатну для нас спільноту, ви-бираємо ті або інші групи, адаптуємося до них, стверджуємося в тій або іншій ролі, боремося за змінення статусу, шукаємо ком-проміс між вимогами групи і власними принципами. По відно-шенню до особистості група може грати як позитивну, так і не-гативну роль. Якщо вона забезпечує задоволення потреб особи-стості, а встановлений нею статус відповідає очікуванням осо-би, це можна вважати позитивним моментом у розвитку особи-стості (професійному, соціальному, культурному, фізичному і т.ін.). Якщо цього не спостерігається, можлива деградація осо-бистості, викривлення розвитку, конфлікт між особистістю і групою. Особливо це є важливим для особитості, яка знаходить-ся на стадії задоволення потреб в повазі і самореалізації.

Негативний вплив групи на особистість може виявлятись у здатності групи підпорядковувати собі людину, заставити її вчи-няти дії, які суперечать її власним переконанням, але це відбу-ватиметься в тому випадку, коли перебування в ній людини є більш цінним, ніж збереження власних моральних принципів або якщо вихід з групи ставить під загрозу здоров’я, життя. Отже, основними ознаками групи є: сумісна діяльність (її зміст та ха-рактер); цілі та задачі цієї діяльності; певний тип відносин між індивідами, які складаються на основі взаємодіяльності; прий-няті в групі норми та правила, які б відповідали цим відноси-нам; усвідомлення членами групи своєї належності до неї („ми-почуття”); наявність групових атрибутів (назва, символи, чис-ла), які засвідчують це „ми-почуття”; зовнішня та внутрішня організація, яка відповідає відміченим вище ознакам.

 

 

14