Соціальна психологія (частина 2)

Висновки

 

1.         В процесі спілкування здійснюється обмін інформацією. Ко-мунікація - це завжди взаємодія, тому лише в абстракції вона може розглядатись як самостійна інформаційна сторона міжособистіс-ного спілкування. В процесі спілкування обмін інформацією при-водить до її розвитку і змін, перетворення в загальне смислове поле партнерів. Виникнення загального інформаційно-смислового про-стору не забезпечує автоматично взаєморозуміння між партнера-ми, бо на комунікативний процес, його ефективність впливає цілий ряд специфічних психологічних механізмів і феноменів.

2.         Специфіка міжособистісної комунікації визначається актив-но-діяльнісною природою людини, яка складає цей процес, і поля-гає в наступному:

- кожний учасник комунікативного процесу передбачає в своє-му партнерові не об’єкт, а активного діяча і на цю його активність потрібно орієнтуватись аналізуючи його мотиви, цілі, установки. Специфіка міжособистісної комунікації полягає в тім, перш за все, що цей процес є інтерсуб’єктним процесом (S t» S).

– друга особливість міжособистісної комунікації полягає в тім, що в її процесі кожен з учасників отримує нову інформацію на ту, що ними посилається через прибавку нового смислу, який визна-чається значимістю інформації для учасників спілкування.

– третя особливість міжособистісної комунікації визначається тим, що характер обміну інформацією є ніщо інше як психологічний вплив однієї людини на іншу. Цей вплив здійснюється “семантично значущою інформацією”, яка може бути двох видів: спонукальною і констатуючою, і спрямовуватись як на окремого індивіда (аксіальна інформація), так і на багатьох реципієнтів (ретинальна інформація).

– четверта особливість міжособистісної комунікації полягає в тім, що цей процес відбуватиметься лише за умови єдиної системи кодування і декодування знаків. Спілкування відбувається завжди через посередництво знаків, значень і смислів. Ефективність спілку-вання визначається тим, чи знайдено спільний смисл значень і знаків. У спілкуванні смисл слова модифікується, уточнюється че-рез суб’єктивне ставлення людини до конкретних явищ. Єдина сис-тема значень, прийнята всіма учасниками комунікативного проце-су, визначається поняттям “тезаурус”.

– п’ята особливість міжособистісної комунікації визначається можливістю виникнення комунікативних бар’єрів як психологічних перепон різного походження, які реципієнт встановлює на шляху не-бажаної втомлюючої або небезпечної інформації. Ці бар’єри за своєю природою є соціально-психологічним явищем.

3.         Комунікативний процес в людському спілкуванні дуже багатий за своїми формами. В залежності від знакових систем, які використову-ються, можна виділити вербальну (знаковою системою є мова) і невер-бальну (використовуються різні немовні знакові системи) комунікації.

4.         Вербальна комунікація використовує усну і письмову мову. В останні декілька років, коли на зміну телефонним переговорам приходить електронна пошта, навички письмової мови стають дуже важливими. У відборі кандидатів на вакантні місця все більше ува-ги приділяється письмовій мові.

Усна мова залишається найбільш розповсюдженим способом комунікації. В усній мові потрібно звертати увагу на денотати і конотації.

5.         Невербальна комунікація має здатність не тільки підси-лювати або послаблювати вербальний вплив, але й виявити та-кий параметр комунікативного процесу як наміри його учасників. Головними формами невербальних знакових систем є: оптико-кінетична система знаків (жести, міміка, пантоміміка); пара-лінгвістична і екстралінгвістична система знаків; простір і час організації комунікативного процесу.

6.         Комунікативна компетентність відіграє значну роль у ефек-тивності спілкування. Комунікативну компетентність не можна вва-жати константною особистісною характеристикою і уявляти як зам-кнений індивідуальний досвід. Комунікативна компетентність по-в’язана здебільшого з відносинами, а не з індивідами, її зміни пов’я-зані не стільки зі змінами в знаннях і чуттєвому досвіді індивідів, скільки зі змінами самого суспільства.

7.         В соціальній психології розробляються різні техніки, стра-тегії і правила конструктивного спілкування. Особливості цих технік визначаються сферою їх застосування (ділове спілкування, дозвіль-не, неформальне та ін.), формою комунікації (аксіальна та ретиналь-на комунікації), типами інформації (спонукальна, констатуюча). У використанні цих технік закладено великий потенціал взаєморозу-міння між учасниками спілкування.

Основні терміни та поняття

Комунікація, комунікатор, зміст комунікації, засоби комуні-кації, аудиторія, ефекти комунікаційного впливу, реципієнт, зворот-ний зв’язок, міжособистісна комунікація, інтерсуб’єктний процес, семантично значуща інформація, спонукальна інформація, конста-туюча інформація, аксіальна комунікація, ретиальна комунікація, семантичний простір, знак, значення, смисл, тезаурус, комунікатив-ний бар’єр, моделі комунікації, комунікаційна мережа, низхідна ко-мунікація, висхідна комунікація, вікно Джогарі, вербальна комуні-кація, невербальна комунікація, денотати, конотації, кінесика, па-ралінгвістика, проксеміка, хронотопи, комунікативна компе-тентність, толерантність, техніки спілкування, стратегії спілкуван-ня, етикет у спілкуванні, техніка Франкліна, ассертивність.

 

 

54