Главная->Соціологія->Содержание->Комунікативна компетентність

Соціальна психологія (частина 2)

Комунікативна компетентність

 

В психологічній літературі підкреслюється роль комунікатив-ної компетентності у ефективності спілкування.

Комунікативна компетентність визначається як відповідне прагматичне використання соціальних знань і навичок в спілку-ванні. Характеристиками комунікативної компетентності є, по-перше, відповідність поведінки контексту відношень, в якій вона виявляється. Первинний контекст здебільше пов’язано зі спілку-ванням з присутніми людьми і виявляється в ефекті „парної роз-мови, парної ідентичності, який виникає на основі вибору у роз-мові „ми – теми”, згадування „наших” занять і маніфестації явно загальних установок.

По-друге, комунікативна компетентність означає, що знання правил спілкування і адаптаційні навички і гнучкість у втіленні цьо-го знання є необхідними для досягнення ефективних відносин. По-третє, комунікативна компетентність визначається тим, що вона

пов’язана з відносинами, а не з індивідами. Тобто ми говоримо про компетентні відносини і соціально умілих індивідів. Комунікатив-на компетентність – це здатність зберігати стосунки з бажаною ви-значеністю, тобто здатність уникати у стосунках ям і капканів і ви-правляти порушення, коли тактика уникання не спрацьовує.

Комунікативна компетентність, на думку М.Обозова, може бути визначеною в двох аспектах: як орієнтованість особистості в різних ситуаціях спілкування, що базується на знаннях і чуттєво-му досвіді, і як здатність ефективно взаємодіяти з оточуючими людьми завдяки розумінню себе та інших в умовах постійної зміни психічних станів, міжособистісних стосунків і соціальної ситуації. Комунікативну компетентність не можна вважати константною особистісною характеристикою і уявляти її як замкнений індиві-дуальний досвід. Комунікативна компетентність змінюється в за-лежності від засвоєння особистістю культури суспільства, а також від розвитку і зміни самого суспільства.

Первинні параметри, за якими оцінюється комунікативна ком-петентність, пов’язані з соціально-психологічною толерантністю як особистістою властивістю суб’єкта спілкування. В загальній пси-хології толерантність визначається традиційно в психофізіологіч-ному ракурсі як послаблення реагування на який-небудь несприят-ливий фактор в результаті зниження чуттєвості до його впливу. Со-ціально-психологічне розуміння толерантності передбачає тер-пимість до різних думок, неупередженість в оцінці людей і подій. Підвищення ефективності спілкування в результаті формування ко-мунікативної компетентності тісно пов’язано з забезпеченням соц-іально-психологічної толерантності особистості.

В структурі феномену толерантності особистості можна виді-лити два компонента: сенсуальну толерантність особистості і дис-позиційну толерантність особистості.

Сенсуальна толерантність пов’язана зі стійкістю особистості до впливів середовища, з послабленням реагування на якийсь не-сприятливий фактор, зокрема, негативних впливів суб’єктів міжо-собистісної діяльності за рахунок зниження чуттєвості. Образно кажучи, сенсуальна толерантність – це терпимість – черствість, тер-пимість – стіна. В основі диспозиційної толерантності лежить

принципово інший механізм, який забезпечує терпимість особис-тості у взаємодії з середовищем. Мова йде про готовність особис-тості до певної (терпимої) реакції на середовище. Ця готовність ви-являється на когнітивному, афективному і поведінковому рівнях. За диспозиційною толерантністю стоять певні установки особис-тості, сукупність її ставлень до реальності: до інших людей, до їх поведінки, до себе, до впливу інших людей на себе, до життя вза-галі. Прикладами установок, які забезпечують диспозиційну толе-рантність особистості, є: „всі люди коли-небудь помиляються”, „чим більше точок зору, тим краще”, „агресія і роздратованість дуже час-то провокуються ситуацією, а не є внутрішньою сутністю людини” і т.ін. Диспозиційна толерантність є толерантність-позиція, толе-рантність-установка, толерантність – світосприйняття. Вона зовсім не пов’язана з психофізіологічною толерантністю.

Факторами, що зумовлюють феномен толерантності є: со-ціогенетичний, мікросередовищний (або психологічний) і біогенетич-ний. Соціогенетичний фактор – це вплив суб’єктивно-об’єктивних умов на формування і виявлення толерантності у суспільстві, в різних групах (зокрема, професійних) і у конкретних особистос-тей. Мова йде про формування і виявлення толерантності під впли-вом пануючих в даний момент соціальних установок, еталонів, сте-реотипів, під впливом загальної направленості суспільства: гума-ністичної, плюралістичної, з одного боку, або ж антиособистісної, авторитарної – з другого боку.

Психогенетичний (мікросередовищний) фактор – це вплив найближчого оточення індивіда (сім’ї, колектива, неформальної гру-пи тощо) на формування і виявлення толерантності. За відсутністю блокуючого впливу соціогенетичних умов толерантність як риса особистості визначається саме мікросередовищним фактором. Під біогенетичним фактором розуміється вплив психофізіологічних особливостей індивіда на виявлення толерантності в залежності від статевих, вікових і темпераментних особливостей.

Дослідження комунікативної компетентності в соціальній пси-хології здійснюється у напрямках, які визначаються аспектом до-слідження цього феномену. Так, наприклад, поширеним є напря-мок, який вивчає комунікативні потенціали особистості в зв’язку з

загальними показниками малої групи: оцінку сформованості кому-нікативного контролю на різних стадіях спілкування у групі; ефек-тивності комунікації в різних видах діяльності особистості і групи; визначення стратегій конструктивності–деструктивності поведін-ки в конфліктно-стресових ситуаціях. Інший напрямок досліджен-ня комунікативної компетентності – це визначення ступеня розвит-ку соціальноцінних комунікативних якостей і досвіду: емпатія, доб-розичливість, прийняття інших. Наводимо одну з методик дослід-ження комунікативної компетентності.

Методика діагностики

комунікативного контролю

(М. Шнайдер)

Призначення. Методика призначена для вивчення рівня комунікативного контролю. Згідно з М. Снайдером, люди з ви-соким комунікативним контролем постійно слідкують за собою, добре обізнані, як поводитись, управляють своїми емоційними виявленнями. Разом з тим вони відчувають значні труднощі в спонтанності самовираження, не люблять непередбачуваних си-туацій. Люди з низьким комунікативним контролем безпосе-редні і відкриті, але можуть сприйматися оточуючими як занадто прямолінійні та нав’язливі.

Інструкція. Уважно прочитайте 10 висловлювань, які відобра-жають реакції на деякі ситуації спілкування. Кожне з них оцініть як правильне (П) або неправильне (Н) стосовно себе, поставивши по-ряд з кожним пунктом відповідну букву.

 

 

49