Главная->Соціологія->Содержание->Головним механізмом формування гендерної ідентичності є ідентифікація.

Соціальна психологія (частина 2)

Головним механізмом формування гендерної ідентичності є ідентифікація.

 

Поняття ідентифікація (від лат. identificare – отожнювати) є одне з основних, яке вживається в теорії особистості. Вперше в пси-хологію це поняття введено З. Фрейдом, в теорії якого воно має два значення: 1) в першому – як становлення тотожності між образами, які народжуються в галюцинації незадоволеними інстинктами, з одного боку, і образами реальних об’єктів, які реально задовольня-ють потреби людини, з другого; 2) в другому значенні ідентифіка-ція розуміється як один із суттєвих механізмів формування особис-тості – моральної інстанції супер-Его: щоб побороти інстинкти і тим самим уникнути покарання, дитина частково ототожнює себе з батьками, з авторитетними людьми, і цим шляхом інтерналізує їх цінності, моральні норми і заборони, а також відповідні форми по-ведінки. Отже, в психоаналізі ідентифікація інтерпретується як не-усвідомлений процес наслідування поведінці або певним якостям тієї особистості, з якою індивід себе ототожнює.

Нині термін “ідентифікації” набув значного поширення і вжи-вається в таких основних значеннях:

– уподібнення себе значимому іншому як зразку, на основі емоційного зв’язку з ним;

– ототожнення себе з персонажем художнього твору, завдяки якому відбувається проникнення в смисловий зміст твору, його ес-тетичне переживання;

– механізм психологічного захисту, який відбувається як не-свідоме уподібнення об’єкту, який викликає страх або тривогу;

– один із комплексних механізмів захисту свого “Я” (роботи Анни Фрейд). Цей механізм включає інтроекцію і проекцію. Про-екція – це процес приписування суб’єктом іншій людині своїх рис, мотивів, думок і почуттів, які викликають у самого суб’єкта почут-тя провини і тривоги. Інтроекція – це втілення у власній індивіду-альній формі особистісних властивостей іншої людини;

– розпізнання, опізнання яких-небудь об’єктів у тому числі людей), віднесення їх до певного класу або упізнання на основі відо-мих ознак (в інженерній і юридичній психології);

– ототожнення себе з якою-небудь групою (великою чи малою) або спільнотою, прийняття її цілей і цінностей, усвідомлення себе членом цієї групи або спільності (групова ідентифікація).

В соціальній психології особистості ідентифікація – це один із суттєвіших механізмів формування ідентичності особистості, зокрема, – гендерної ідентичності. Завдяки механізмові іденти-фікації з раннього дитинства у дитини починають формуватись статеві риси особистості і поведінкові стереотипи, статеворольо-ва ідентичність і ціннісні орієнтації.

Аналізові механізму ідентифікації приділяється багато уваги психологами різних напрямків дослідження. Кожна з окремих тео-рій відображає якусь одну сторону складного процесу ідентифі-кації. Ці теорії описують процес гендерної ідентифікації з різних

точок зору: теорія традиційної ідентифікації наголошує на емо-ційному факторі, когнітивна – на значенні категоризації, теорія научіння аналізує процеси навчання, тренування. Співвідношен-ня цих сторін ідентифікації на різних етапах неоднакове. В раннь-ому дитинстві домінують емоційні зв’язки і відносини, потім до емоційних підключаються когнітивні, процеси навчання і трену-вання – на більш пізніх стадіях. Якщо спробувати уявити процес ідентифікації в його цілісності, то можна накреслити таку схему. Дитина входить в життя з певними вродженими програмами роз-витку і психофізіологічними статевими відмінностями, з ними пов’язано сприймання ранньої інформації, яка сприяє формуван-ню первинної гендерної ідентичності, яка потім направляє моде-лювання, впливає на сприйняття научіння. В динаміці цього роз-витку засвоюються і інтеріоризуються гендерні ролі. В подальшо-му гендерні ролі і гендерні ідентичності функціонують в системі зворотніх зв’язків, підкріплюючи і компенсуючи одна одну.

Механізм ідентифікації забезпечує передачу “особистого” досвіду опосередковано – через особистий приклад, наслідуван-ня, навіювання. На більш пізніх стадіях соціалізації розширюєть-ся коло осіб, з яких вибирається зразок-об’єкт ідентифікації. Се-ред таких можуть бути не тільки реальні люди, але й літературні герої. Проте раніше або пізніше настає час, коли зразок втрачає суб’єктивне значення. Дезактуалізація “зразка” знаменує завер-шення певного етапу в розвиткові особистості, її піднесення на новий щабель, коли складаються нові відносини, нові мотиви, що заставляє ставити нові цілі і шукати нові ідеали. Так відбуваєть-ся формування гендерної ідентичності.

У психологічній літературі виділяються декілька етапів фор-мування гендерної ідентичності. Перший етап – це первинна стате-ва ідентичність, яка відбувається до двох-трирічного віку. Це ті знан-ня, яких дитина набуває про стать у спілкуванні з дорослими. В роз-виткові статевої ідентичності виділяються такі процеси:

– дитина узнає, що існує дві статі;

– вона включає себе в одну з цих двох категорій;

– на основі самовизначення дитина керує своєю поведінкою, вибираючи нові форми поведінки.

Вже у 6-8 місяців малюки розрізняють чоловіків і жінок, які їх доглядають. У півтора року у більшості дітей помічається пер-винна ідентифікація себе з певною статтю. До двох років діти зас-воюють перші ігрові ролі, що відповідають їхній статі. Хлопчики прагнуть до незалежності: вони підтверджують свою індивіду-альність, намагаючись відокремитись від вихователя, від матері. Для дівчаток більш характерна взаємозалежність: вони набувають особистої індивідуальності у своїх соціальних зв’язках. Для ігор хлопчиків більш характерна групова діяльність. Ігри дівчаток відбуваються в менших за розміром групах. В цих іграх менше аг-ресивності, більше взаємності, тут частіше наслідують взаємовід-носини дорослих, а розмови ведуться більш довірливі й інтимні. У віці 2,5 років більшість дітей здатні вже розділити людство на чо-ловічу і жіночу половини, хоча вони ще можуть не знати, в чому ці відмінності. Як показують психологічні дослідження, до віку 2-3 років майже кожен має тверду впевненість, що “Я – мужчина” або “Я – жінка”. Навіть, якщо чоловіче і жіноче начало розвивається нормально, особистість ще має адаптивну задачу розвитку свідо-мості маскулінності або фемінності.

Другий етап – це формування гендерної ідентичності з трьох до семи-восьми років. В три роки відбувається чітка поляризація типових для певної статі характеристик, а з другого боку – у свідо-мості трирічних малюків стать не сприймається як щось дане лю-дині назавжди. До 4-5 років діти вже уявляють типові заняття до-рослих. До 5-6 років постійність статі не усвідомлюється остаточно, дитині здається, що можна перетворитися у майбутньому в дівчин-ку із хлопчика, і навпаки.

Протягом раннього дитинства діти поступово осмислюють значення, яке лежить в основі статевих стереотипів. Коли в ек-спериментальному дослідженні 4-річним дітям надали мож-ливість грати в „крамницю”, то, перетворившись у „продавців”, вони пропонували хлопчикам купити лютих ведмедів, а дівчат-кам – пухнастих кошенят. Така поведінка доводить, що прита-манний будь-якій культурі зв’язок предметів і властивостей з тією або іншою статтю, залежить не тільки від научіння через спостереження або заучування певних асоціацій типу „ляльки

для дівчаток, машинки для хлопчиків”. Згідно з висновками дослідників, діти навіть в такому ранньому віці, напевно, поча-ли ставити одні властивості в причинний зв’язок з чоловічою статтю, а інші – з жіночою.

Деякі спеціалісти в галузі вікової психології вважають, що діти внутрішньо мотивовані до надбання цінностей, інтересів і моделей поведінки, які відповідають їх статі. Цей процес отри-мав назву самосоціалізації. Діти можуть розвивати у собі досить жорсткі і стереотипні уявлення про те, „що роблять хлопчики” і „що роблять дівчатка”. Наприклад, хлопчики грають машинками і ніколи не плачуть, а дівчатка граються в ляльки і люблять гар-но вбиратися. Дитина здебільше звертає увагу на особливості поведінки, яка відповідає її статі і не виявляє зацікавленості до поведінки, яка несумісна з поведінкою її статі.

Деякі дослідження підтверджують, що діти більш запам’ятову-ють те, що відповідає їх гендерним схемам. Наприклад, в тестах па-м’яті хлопчики виявляють тенденцію краще запам’ятовувати пунк-ти з поміткою „для хлопчиків”, а дівчатка – пункти з поміткою „для дівчаток”. Крім того, діти допускають помилки у відтворенні опові-дання по пам’яті, коли в ньому порушуються статеві стереотипи. Ці дані свідчать про великий вплив на увагу дітей і процеси їх научін-ня гендерних схем, які в них розвиваються.

Третій етап – 6-8 років. На цьому етапі відбувається прак-тично повна диференціація статевих ролей, вибираються певні форми ігор і компаній. У дітей формується уявлення про те, на-скільки їх індивідуальні властивості і соціальна поведінка відпо-відає нормативам і очікуванням певної статевої ролі. Характер-ною ознакою цього етапу є те, що дитина усвідомлює немож-ливість зворотного розвитку своєї статі.

У 6-7 років діти розуміють, що їх стать стійка і зберігається протягом всього життя, не дивлячись на зміни зовнішності. Вони розуміють, що хлопчики обов’язково стають чоловіками, а дівчатка – жінками, і що стать є стійкою у будь-якій ситуації і часі. Такий рівень розуміння називається сталістю (незмінністю) статі. В пері-од, коли розвиваються уявлення про сталість статі і її незмінність в часі, діти схильні до особливо жорстких, стереотипних уявлень про

допустимість для тієї або іншої статі поведінки. Ці уявлення і нор-ми стають засобом організації поведінки й емоцій дитини. Якщо вони порушуються, це може викликати у них тривогу, почуття занепо-коєності. Підростаючи, діти підлягають подальшій соціалізації і зас-воюють поведінкові паттерни, які вважаються дотепними відносно їх статі. В процесі того, як дитина все більше усвідомлює себе, вона починає реагувати на вплив на неї з боку оточуючих її людей і стає носієм розпізнавальної Я-концепції, що включає уявлення про себе як про хлопчика або дівчинку. Поступово дитина все ясніше усві-домлює стать свого тіла, наявність в себе чоловічих або жіночих ста-тевих органів, і визначає їх як частину своєї сексуальної природи. Всі ці фактори ведуть до розвитку первинної гендерної ідентич-ності, тобто усвідомлення своєї належності до певної статі. Схематично це можна представити так:

Розпізнавальні жіночі і чоловічі статеві органи

Визначення статі при народженні

Образ власного тіла у дитини

Виховання дитини як дівчинки або як хлопчика

Первинна гендерна ідентичність дитини

На цій схемі показані культурні фактори і фактори навколиш-нього середовища, що здійснюють вплив на формування гендерної ідентичності дитини. Ця ідентичність встановлюється дуже рано.

Четвертий етап – підлітковий період. Це етап статевого дозрі-вання, або пубертатний період, коли відбувається становлення не тільки зрілої гендерної ідентичності, але й сексуальної ролі. Про-блеми, які виникають перед індивідом протягом пубертатного пе-ріоду дуже важливі і гострі. Від їх вирішення залежить подальший напрямок соціалізації особистості.

Відомо, що лише з гендерною зрілістю встановлюється різка відмінність чоловічого і жіночого характеру – протилежність, що завдає великого впливу на весь склад життя людини. Такі якості особистості, як жіночність і мужність (фемінність і мас-кулінність) є дуже важливими для нормальної життєдіяльності людини. Джерелом формування психічних статевих відміннос-тей і статевої поведінки є, передусім, люди, що несуть в собі ті властивості, які для індивіда є бажаними і цінними формами. Для дітей раннього віку цими людьми є батьки. В подальшому до батьків приєднуються однолітки, діти більш старшого віку, дорослі. Процес статеворольової ідентифікації не припиняєть-ся протягом всього життя людини, однак на кожному віковому етапі цей процес має свої особливості.

Психологи вважають, що статева ідентифікація є результатом майже безперервної серії реплік, натяків, отриманих від переживань, набутих з членами сім’ї, вчителями, друзями, а також із культурних джерел. Фізичні характеристики, отримані від своєї біологічної статі, такі, як загальний фізичний розвиток, фігура і фізичні параметри, взаємно співвідносяться зі складною системою стимулів, що вклю-чають заохочення, покарання, статеві ознаки батьків, що і встанов-лює статеве ототожнення.

Формування гендерної ідентичності базується на трьох факто-рах: відносинах батьків і культурній позиції, зовнішніх статевих органах дитини і генетичному впливі, який стає фізіологічно актив-ним на 6-му тижні життя зародку.

Поза формуванням у індивіда гендерної ідентичності не може бути повноцінної особистості як в психологічному, так і в соціаль-ному плані. Саме тому трагічною є доля людей з порушеннями ген-дерної ідентичності. Порушення гендерної ідентичності – це ви-раження гендерної ідентичності способами, які суперечать ана-360

томічній статі людини. Раніше в літературі замість терміна “пору-шення гендерної ідентичності” вживався термін “гендерна дисфо-рія” як тотожний першому.

Як проявляються порушення гендерної ідентичності в дитячо-му віці? Ці порушення можуть бути виражені помірно. Незначні відхилення у статеворольовій поведінці, які здебільшого спричиня-ються неправильним статевим вихованням у сім’ї, спостерігаються, зокрема, у так званих фемінних хлопчиків і маскулінних дівчаток. За даними американського психолога Р. Гріна, у більшості дівча-ток, що виявили маскулінну поведінку в ранньому віці, потім, коли наступає статева зрілість, відбувається фемінізація. Проте у малень-ких хлопчиків фемінність може бути провісником конфлікту стате-вої ідентичності у підлітковому віці.

У плані розгляду факторів, що обумовлюють конфлікт гендер-ної ідентичності у жінок, цікавими є роботи К. Хорні (1995), яка вважає причиною появи маскулінності у жінок механізм ідентифі-кації дівчинки з батьком.

Деякі люди, які переступають через традиційну межу, що роз-діляє „очікування” гендерної ролі чоловіків і жінок, відчувають пев-ний дискомфорт від традиційної чоловічої або жіночої ідентифікації і виявляють певний рівень нонконформізму по відношенню до неї (гендерної ролі). Це так звана кросгендерність, яка може виявля-тись у різній мірі. В психології кросгендерність розглядається тра-диційно як патологічний стан, і професійна література описує його за допомогою таких термінів, як порушення гендерної ідентичності і гендерна дисфорія.

Люди сприймають тільки ті ролі, які точно відповідають їх по-ляризованому поглядові на поведінку, яка доречна чоловікам і жінкам. Нерідко люди не хочуть зрозуміти тих, хто порушує со-ціально визначені бар’єри відносно статі. Кросгендерність може ви-ражатись в поведінці по-різному, від випадкових переодягань в оде-жу іншої статі до зміни статі хірургічним або гормональним шля-хом. Хоча в особистості кожної людини є якісь елементи, які не вкла-даються в рольові стереотипи, що традиційно приписуються даній статі, деякі люди присвячують значний час і сили своєму прагнен-ню до кросгендерності, яку вони вважають більш відповідною своїй

суті, ніж традиційні гендерні ролі. Ступінь кросгендерності може варіювати від випадкового часу на відпочинку, коли людина одя-гається і діє як представник „протилежної” статі, і до того, коли така поведінка виявляється протягом тривалого періоду. Людина навіть може доводити оточуючим, що це і є її дійсна гендерна ідентичність. У спілкуванні з іншими людьми така людина викликає почуття дис-комфорту в оточуючих. Кросгендерні люди в реальному житті зуст-річаються з осудом і з пересудом, а не з доброзичливістю. Це свідчить про те, що люди часто приймають тільки ті ролі, які точно відпові-дають їх поляризованому поглядові на поведінку, доречну для чоловіків і жінок. Оточуючі не хочуть зрозуміти тих, хто порушує соц-іально визначені бар’єри, які стосуються статі.

Найбільш крайньою формою кросгендерності є транссек-суалізм. Транссексуали є анатомічно нормальними чоловіками і жінками, які впевнені в тому, що вони мають особистісні якості протилежної статі, визначаючи останні так, як це прийнято в суспільстві або культурі. Здебільше вони починають усвідомлю-вати подібні відчуття вже в ранньому дитинстві і відчувають силь-ний дискомфорт. Розроблені засоби, які дозволяють за допомо-гою гормональної терапії і хірургічних методів досягти того, щоб такі індивідууми виглядали як представники протилежної статі. Транссексуали з низькою інтенсивністю таких переживань часто не виказують бажання на зміну статі таким способом. Транссек-суали, які переживають свої відчуття більш гостро, навпаки, до-сить часто приймають рішення змінити свою стать юридично і анатомічно. Кількість прооперованих транссексуалів у США оц-інюється в 11000 чоловік (не включаючи тих транссексуалів, які не погодились на заміну статі). Загальна кількість транссексу-алів у деяких європейських країнах і США оцінюється як 1 на 20-50 тис. чоловіків у віці старше 15 років. Оцінки кількості трен-ссексуалів-жінок, які прагнуть стати чоловіками, виявляються нижче, ніж транссексуалів-чоловіків приблизно у відношенні 1 до 3. До цього часу витоки транссексуалізму невідомі, а дискусії про роль виховання і природи в цьому ведуться й зараз. Недавні дослідження показали деякі анатомічні відмінності будови чоловічого мозку у транссексуалів-чоловіків, що, можливо, говорить про визначальну роль біологічного фактора.

У кроссгендеризмі існує багато тонких відмінностей, які не ви-значені і не систематизовані. Дуже мало відомо про причини крос-сгендерності. Тільки подальше дослідження факторів, які визнача-ють гендерну ідентичність, гендерну роль і сексуальну орієнтацію, можуть дати відповіді на ці питання.

Відчуття статевої належності як одне з основних стрижнів осо-бистості у своїй нормі є досить стійкою якістю. Проте, слід засте-регти, що, по-перше, ступінь стійкості цього відчуття може бути нео-днаковою і строки його остаточного формування також можуть бути різні. По-друге, саме по собі нормальне відчуття статевої належності ще не визначає повністю ступеня, в якій той чи інший хлопчик або дівчинка у наступному будуть відповідати прийнятим у суспільстві зразкам „справжнього мужчини” або „справжньої жінки”. Як пока-зує практика, діти з відхиленням у статеворольовій поведінці ма-ють чимало проблем у стосунках з однолітками, а в майбутньому – у створенні власної сім’ї. Фемінні чоловіки та маскулінні жінки не здатні ефективно виконувати статевоспіввіднесені ролі. Отже, пе-ред вихователями постає проблема розрізнення варіацій і відхилень статеворольової поведінки.

 

 

36