Главная->Соціологія->Содержание->Статева диференціація

Соціальна психологія (частина 2)

Статева диференціація

 

Дослідження психологічних відмінностей між статями здійснюється диференціальною психологією. Статева диференціа-ція визначається як сукупність генетичних, морфологічних і фізіо-логічних ознак, на основі яких розрізняється чоловіча і жіноча стать. Статева диференціація – це універсальна властивість живого, яка пов’язана з функцією відтворення собі подібних. У людини статева диференціація обумовлена соціокультурно. Вивчення статевих відмінностей має важливе практичне значення для професійного відбору і професійної орієнтації, для вирішення багатьох задач ме-дичної психології і служби сім’ї. Статевій диференціації присвяче-но безліч робіт. Багато робіт присвячено відмінностям жіночої і чо-ловічої поведінки, яка може спостерігатись уже в перші дні після народження і стає все більш наявною в подальшому.

В багатьох дослідженнях підкреслюється, що у віці 1,5-2 роки у хлопчиків виявляється більша схильність до конструктивної діяль-ності, ніж у дівчаток. Статеві відмінності у поведінці яскраво помітні, коли аналізують сумісну з дорослими діяльність дітей обох статей. Спостерігалось, наприклад, як діти різної статі і одного віку (3-5 років) допомагали батькові виконувати домашню роботу технічно-го характеру. Було відмічено, що допомога у хлопчика і у дівчинки була різною. Дочка була готова щось принести, подати, потримати, їй достатньо бути учасницею загальної корисної справи. Сина ж це не задовольняє, він обов’язково буде прагнути схопити той самий інструмент і сам виконувати роботу, наслідуючи батькові в конк-ретних маніпуляціях.

Наявність суттєвих психологічних відмінностей між чоловіка-ми і жінками само по собі ні у кого не викликає сумніву. Важливо підкреслити, що будь-яка встановлена відмінність є середньо-ста-тистичним показником, який не можна прикласти до всіх жінок і чоловіків. Вчені виявили середньо-статистичні відмінності між чо-ловіками і жінками в ряді моторних і когнітивних функцій. Жінки, в середньому, демонструють більш високі показники в тестах на швидкість мовлення, правопис, швидкість письма і читання, розуміння соціальних взаємодій і емоційної інформації, перцептивну швидкість, тонку моторику, арифметичний рахунок і асоціативну пам’ять. Чоловіки, в середньому, краще справляються з тестами на полінезалежність, математичні судження, абстрактне мислення, ро-зуміння просторових відносин, цілеспрямовану моторику, а також стереотипно чоловічі захоплення: технічну смекалку, електронну інформацію і інформацію, пов’язану з автомобілями і крамницями.

Загально прийнято, що права і ліва півкуля головного мозку людини здатна відповідати за виконання різних функцій. Є вказів-ки на те, що півкулі чоловіків і жінок можуть по-різному спеціалі-зуватись в розумових процесах. Чоловіки, напевно, більш латералі-зовані, тобто конкретні функції мозку у них частіше локалізуються переважно в одній півкулі. Це може допомогти пояснити їх інтерес і більші здібності, наприклад, до механіки, розуміння просторових відносин і математичних суджень.

Жінки, як правило, менш латералізовані і відрізняються більшою взаємодією між півкулями. Це цілком може робити для них доступним більш широкий діапазон розумових задач і пояснити їх більшу здібність пояснювати і обробляти емоційний матеріал, а та-кож добре писати.

Статеві відмінності охоплюють досить широке коло властивос-тей і відносин. Наприклад, більша агресивність чоловіків є транскуль-турною і навіть міжвидовою константою. Міжкультурну валідність, напевно, має визначення чоловічого стилю життя, як більш предмет-ного і інструментального, на відміну від більш емоційно-експресивно-го жіночого стилю; це пов’язано з особливими функціями жінки-ма-тері і так чи інакше відбивається в спрямованості інтересів і діяльності, співвідношенні сімейних і позасімейних ролей і т.ін.

Імовірно, що багато з цих відмінностей між чоловіками і жінка-ми є генетично обумовленими. Наприклад, американські дослідники Маккобі і Джеклін припускають, що більша агресивність чоловіків може бути викликана тим, що їх організм в пренатальний період от-римував більшу кількість статевих гормонів. З цією точкою зору не погоджуються інші дослідники. Так, Тіджер стверджує, що у чоловіків відсутня будь-яка біологічна схильність до вияву агресивності. Він вважає, що підвищена агресивність чоловіків зумовлена скоріше ста-320

теворольовою соціалізацією. Згідно з іншими дослідженнями, до цих загальноприйнятих відмінностей між жінками і чоловіками за рівнем агресивності необхідно підходити з великою обережністю, – як і до статевих відмінностей в прояві математичних і вербальних здібнос-тей. Дослідивши не одну сотню людей, Хайд прийшов до висновку, що відмінності, які визначені “середнім чоловіком і середньою жінкою”, виявляються далеко не завжди.

Отже, не дивлячись на велику кількість досліджень з психоло-гічних відмінностей чоловіка і жінки, експериментальних даних з цього питання недостатньо і вони часто є суперечливі. Це свідчить про складність проблеми статевої диференціації.

Статева дифереціація основана, в першу чергу, на різній ролі чоловічого і жіночого організму у здійсненні репродуктивної функції. Одним з перших, хто намагався теоретично пояснити при-роду відмінностей чоловіка і жінки, є французький дослідник А. Фул’є (1896 р.). Суть його теорії полягає у принциповій відмінності метаболізма (обмінного процесу) у чоловіків і жінок. Метаболізм – це є взаємодія анаболізму і катаболізму. Анаболічні процеси, що включають переважно орієнтацію на живлення, інтег-рацію, збереження енергії, за А. Фул’є, є більш розвинутими у жіно-чих організмах. Ця велика анаболічна орієнтація, забезпечуючи інди-відуальну виживаність жінок, виявляється і в їх поведінці.

Катаболітичні процеси, які більш пов’язані із розмноженням, дезінтеграцією, витратом енергії, визначають поведінку чоловічих організмів. В цій теорії явним є те, що закон взаємодоповнюваності, описаний Геккелем, є універсальним, проте в реальності все набага-то складніше.

Згідно з концепцією В.А. Геодакяна (1984 р.), дихотомія чолові-чого і жіночого є дихотомія спадковості і змінності, довготривалої і оперативної пам’яті виду, кількості і якості нащадків, консерватив-ності і еволюційності. Диференціація статей є результатом соціалі-зації організмів за двома головними акспектами еволюції: збережен-ням і зміною генетичної інформації. Потік інформації від середови-ща до популяції реалізує переважно чоловіча стать, а від покоління до покоління – жіноча стать. Філогенетично більш змінюється чоло-віча стать, онтогенетично – жіноча. Онтогенетична пластичність жіночої статі забезпечує їй більшу стабільність у філогенезі. Жіноча стать більш адаптована, чоловіча – більш винахідлива. Статевий диморфізм виникає в результаті різних норм реакції на умови: жіноча стать спец-іалізується на адаптації до умов; чоловіча – на футуристичних моде-лях, які ще не мають аналогів на еволюційному шляху. Тому чолові-ки більш творчі, а жінки адаптивні. Цією концепцією В.А. Геодакян пояснює відмінності між чоловіками і жінками. Ці відмінності знахо-дяться не в конкурентних відносинах, а в комплементарних.

Концепція В.А. Геодакяна виходить з інтересів популяції і ви-являє функції двостатевості на рівні виду: мова йде про всезагальні закономірності альтернативного типу, фундаментальний характер яких потрібно мати на увазі. Тому пряме перенесення понять кон-цепції В.А. Геодакяна на рівень конкретних психологічних, соціаль-но-логічних досліджень було б помилкою.

Статевий диморфізм відноситься до постійних характеристик онтогенетичної еволюції людини, охоплюючи як самі ранні, так і самі пізні періоди людського життя. Онтогенез людини розкриваєть-ся як послідовна зміна віку, однією з характеристик якого є своєрі-дний статевий метаморфоз і поступове розгортання і посилення ста-тевого диморфізму в періоди роботи і дозрівання, потім стабіліза-ція цього диморфізму, по якій визначається статева зрілість, нарешті, послаблення і згасання статевого диморфізму в процесі старіння.

Взагалі не можна досягти якоїсь визначеності і однозначно роз-ділити поведінку людини відповідно до статі. Вчені вважають, що мозок людини має можливість програмувати поведінку як за чоло-вічим, так і за жіночим типом. Іншими словами, кожна людина во-лодіє одночасно маскулінними і фемінними рисами, і лише ступінь вираженості й особливості поєднання визначають індивідуальність особистості, її маскулінність або фемінність.

Гендерна свідомість схильна абсолютизувати психологічні і соціальні відмінності статей, ототожнючи маскулінність з активно-творчим культурним, природничим началом.

Як системне ціле, образи маскулінності і фемінності є історич-ними і етноспецифічними. Деякі риси, які їм приписуються, є транс-культурними: наприклад, ототожнення маскулінності з силою, аг-ресивністю, а фемінності – з м’якістю, ніжністю.

В суспільній свідомості гендерні стереотипи функціонують у вигляді стандартизованих уявлень про моделі поведінки і риси ха-рактеру, які відповідають поняттям “чоловіче” і “жіноче”. Амери-канські соціологи, вивчаючи стереотипи “маскулінності” і “фемін-ності”, запропонували студентам назвати слова і фрази, які, на їх думку, вживає більшість американців у характеристиці чоловіка і жінки. Вийшов такий список.

 

Характерні риси чоловіка    Характерні риси жінки

Сильний, схильний до занять спортом.

Мало турбується про свою зов-нішність.

Виконує роль годувальника сім’ї. Має досвід сексуального життя. Неемоційний, стійкий. Логічний, раціональний, об’єктив-ний, має розвинутий інтелект. Прагне до влади і лідерства. Активний. Прагне до успіху, честолюбний.           Слабка, не схильна до занять спортом.

Турбується про свою зовнішність. Виявляє прив’язаність до сім’ї. Добродійна. Емоційна і ніжна. Легковажна, нелогічна, наділена інтуїцією.

Залежна, великою мірою потре-бує захисту. Пасивна. Полохлива, сором’язлива.

Як бачимо, існує глибока асиметрія в принципах описування чоловіків і жінок: чоловік трактується у відповідності зі стереоти-пом маскулінності, а жінка – зі стереотипом фемінності. Чоловік сприймається і оцінюється, головним чином , своїм суспільним ста-новищем, родом занять, соціальними досягненнями, а жінки – в си-стемі сімейно-родинних відносин. В описуваннях жінок іншими досліджуваними теж підкреслюються такі риси, як материнство, плодовитість, персоніфікація природного начала.

Бути чоловіком або жінкою – це не просто бути людиною з жіно-чою або чоловічою анатомією чи фізіологією; одного цього недостат-ньо. Необхідно, по-перше, щоб людина сама відчувала себе пред-ставником чоловічої або жіночої статі, а, по-друге, щоб це відчуття було в гармонії з певними соціокультурними експектаціями віднос-но прийнятих у суспільстві зразків поведінки і зовнішнього вигля-323

ду чоловічого й жіночого, яке воно приписує індивідам. Отже, ста-теві відмінності формуються під впливом соціального оточення в результаті входження людини в певну соціокультурну систему че-рез засвоєння її норм.

Статеворольова соціалізація охоплює широке коло проблем, в основі вираження яких лежать такі принципи: 1) статеворо-льова поведінка – це не біологічне, а соціальне явище; 2) стате-ворольова поведінка і установки індивідів зумовлені соціонор-мативною культурою суспільства; 3) статеворольова поведінка, з одного боку, зумовлена біологічною природою людини, а з дру-гого детермінована логікою культури як системного цілого; 4) статеворольова поведінка індивідів різних суспільств і куль-тур має багато спільного, проте вона різноманітна, історично мінлива і звідси випливає необхідність її порівняльно-історич-ного аналізу; 5) різні соціальні групи і верства одного й того ж суспільства можуть істотно відрізнятись за своїми установка-ми і поведінкою, а тому існують чисельні статеві, вікові, етнічні і інші гендернорольові культури; 6) окремі елементи гендерної культури пов’язані з більш загальними соціокультурними яви-щами (гендерна культура пов’язана з загальною культурою). Це правильно не тільки щодо певних норм культури поведінки, але й поведінки окремих індивідів, яку можна зрозуміти тільки у зв’язку з їх конкретною соціальною належністю, статусно-ро-льовими характеристиками і т.ін.

Потрібно розрізняти поняття “статеворольова соціалізація” і “статеворольове виховання”. В останньому наголос зроблено на цілеспрямованості процесу.

На відміну від статевого виховання цілі і програми статевої со-ціалізації ніхто спеціально не формулює, у неї немає спеціальних методів і відповідних виконувачів. Дослідження формування осо-бистісних характеристик дітей показують, що “непрямі” соціалізу-ючі впливи, наприклад, батьків, відбиваються на поведінці дітей не менше, а може й більше, ніж впливи “прямі” – виховуючі. Статево-рольове виховання є важливою стороною статеворольової соціалі-зації, однією з її форм, але окрім цієї форми, існують також так звані “стихійні”, незаплановані форми статеворольової соціалізації.

В статеворольовій соціалізації можна виокремити такі функції: соціальну адаптацію, яка означає стандартизацію мови, жестів, харак-терних для індивідів певної статі, сприйняття гендерних стереотипів, засвоєння гендерних цінностей, значень, символів, формування со-ціального характеру гендера; інкультурацію– засвоєння традицій ген-дерної культури суспільства з метою передачі їх наступному поколі-нню; інтерналізацію особистості, що включає розвиток специфічної ієрархії мотивів, цінностей, інтересів, формування гендерної ідентич-ності, відповідності між психічною статтю і гендерною роллю.

Статеворольова соціалізація здійснюється на рівні суспільства через такі інституції, як сімейна інституція, система навчання, ви-ховання і система ідеологічного впливу, як свідомо організована, запрограмована і спеціалізована діяльність суспільства з метою фор-мування у індивідів певних гендерних властивостей. Успішність організації процесу статеворольової соціалізації цими інституція-ми пов’язана з наявністю у них системи цілеспрямовано орієнтова-них нормативів і стандартів гендерної поведінки в типових ситуа-ціях. Засвоєння індивідами ціннісно-нормативної системи суспіль-ства відбувається завдяки трансформації її у всі інші системи со-ціального оточення індивіда, аж до груп безпосереднього міжосо-бистісного спілкування, завдяки якому тільки-но і здійснюється про-цес інтеріоризації соціальних норм і цінностей.

Можна умовно виділити три сфери, в яких здійснюється статеворольова соціалізація: поведінкова, сфера спілкування і сфера самосвідомості.

Протягом всього процесу статеворольової соціалізації осо-бистість засвоює моделі статеворольової поведінки, які є позитив-ними для чоловічої і жіночої статі. Люди демонструють оточуючим, наскільки вони по відношенню до суспільства займають чоловічу, жіночу, або кроссгендерну позицію своїми висловлюваннями на цю тему, поведінкою. Це публічне, зовнішнє вираження гендера нази-вається гендерною поведінкою. Термін “статева поведінка” вжи-вається в двох аспектах. Перший – статева, в розумінні сексуальна, тобто поведінка в репродуктивно значущій ситуації. До неї відно-ситься все те, що в поведінці людини в кінцевому підсумку приво-дить до появи потомства. Поведінка в цьому випадку долає ступені

статевої полярності. Другий аспект – поведінка людини в ситуації, яка не має репродуктивного значення. Чоловіки і жінки поводять себе в кожній ситуації відповідно, по-перше, до своєї загальнолюдсь-кої сутністі, по-друге, до своєї статевої належності. Немає такої си-туації, в якій чоловіки і жінки виступали б як якісь безстатеві істо-ти. Це потрібно розглядати як одну із найважливіших умов системи статевого виховання. У зв’язку з цим ми хочемо зазначити не-обхідність розрізняти поняття “сексуальне” і “статеве”. Можливо, ці поняття не слід “розводити” за обсягом, однак їх слід розрізняти за аспектом. Коли мова йде про “сексуальне”, то наголос робиться на особливостях особистості, які пов’язані, в першу чергу, з репро-дуктивними властивостями. У понятті “статеве” домінуючими ха-рактеристиками виступають загальноособистісні, соціокультурні властивості. В будь-якому суспільстві статеве виховання передба-чає засвоєння індивідом гендерних ролей і навчання статеворольо-вої поведінці. Поведінку, яка узгоджується з прийнятим у даному суспільстві розподілом статевих ролей, називають статевотипізова-ною. Це – генералізоване, узагальнене уявлення про “типово” жіно-чу або “типово” чоловічу рольову поведінку. В узагальненому виг-ляді вони існують як маскулінні та фемінні риси.

Друга сфера, в якій відбувається процес формування особис-тості,– це спілкування. В контексті статеворольової соціалізації спілкування розглядається з боку засвоєння норм спілкування як з особами своєї, так і з особами протилежної статі. Існують чисельні психологічні дослідження міжстатевого спілкування і їх впливу на формування статевих якостей.

Важливою проблемою в зв’язку з цим є виховання гетеросоці-альності як властивості особистості, через яку виявляється зрілість гендерної ідентичності як статусу чоловіка або жінки в системі їх міжстатевого спілкування. Ця проблема пов’язана також з вихован-ням культури міжстатевого спілкування у відповідності з нормами і законами суспільства.

Третя сфера, в якій відбувається формування особистості – це розвиток самосвідомості. В контексті статеворольової соціалізації розвиток самосвідомості особистості розглядається як процес усві-домлення нею своєї статі. Людські істоти мають чітке внутрішнє

відчуття своєї належності до певної статі. Це внутрішнє сприйнят-тя статі визначається як гендерна ідентичність. В самому загально-му вигляді можна сказати, що процес статеворольової соціалізації відбувається як формування у людини образу Я, де перше місце посідає Я статеве.

Гендерна ідентичність – це усвідомлення індивідом своєї ста-тевої належності, суб’єктивне осмислення, переживання статевої ролі, яке виявляється у єдності статевого усвідомлення та поведін-ки. Трагічність долі тих, хто не зміг сформувати гендерну іден-тичність, переконує в тому, наскільки важливим для особистості є цей психологічний стан. Стать – це перша ознака, з якою індивід входить у “світ людей”. Усвідомлення себе певною статтю – це ус-відомлення себе людиною, особистістю. Тому гендерна ідентичність є основним компонентом самосвідомості людини, стрижнем її цілісності. Гендерна ідентичність формується поступово в процесі статеворольової соціалізації. Вирішальним етапом її формування є підлітковий вік, в цей період відбувається її остаточне формування.

Отже, процес статеворольової соціалізації здійснюється як єдність змін у всіх трьох визначених сферах. У сукупності вони створюють для індивіда дійсність, яку він розширює, де він спілкується, пізнає і діє, засвоюючи не тільки своє найближче мікросередовище, але й всю сис-тему соціальних відносин. З перших днів життя дитини соціальне ото-чення відіграє вирішальну роль у вихованні особистості як статі.

Стадійність процесу статеворольової соціалізації

Процес статеворольової соціалізації починається з ранньо-го дитинства, продовжується довгі роки і відбувається стадійно. Можна виокремити принаймні такі періоди статеворольової соціа-лізації. По-перше, це первинна статеворольова соціалізація. Період первинної статеворольової соціалізації охоплює декілька вікових стадій: від народження до початку навчання в школі і від початку навчання в школі до соціальної зрілості. У відповідності з роллю провідної діяльності дитини, а також інституціями, які відіграють вирішальну роль у статеворольовій соціалізації, можна виділити два

важливих етапи в первинній статеворольовій соціалізації: по-пер-ше, дитинство, в якому домінуючим інституттом є сім’я, а провідною діяльністю – гра, і, по-друге, підлітковий період, особливістю якого є те, що до сім’ї приєднується такий інститут, як школа, а провідною діяльністю стає спілкування з однолітками.

Вторинна статеворольова соціалізація починається з періоду соціальної зрілості і продовжується все життя. Цей період теж має декілька стадій, які відповідають переходу від одного соціально-віко-вого статусу до іншого.

Загальна послідовність подій, які пов’язані зі статеворольовою соціалізацією, виглядає так. Якщо виходити з тези, що особистістю не народжуються, а нею стають, то ясно, що процес статеворольової соціалізації за своїм змістом є процес, який починається з перших хвилин життя людини. При народженні спостерігається відносно небагато помітних відмінностей між статями. Взаємодіючи все більше з соціальним оточенням, діти засвоюють певні ролі, а потім, в період статевого дозрівання, гормональні фактори викликають значні зміни у статевій диференціації, збільшуючи відмінності між чоловіками і жінками. Більшість спеціалістів вважає, що хлопчики і дівчата в процесі виховання зазнають різного з ними поводження, що отримало назву диференціюючої соціалізаці. В кожному суспільстві від жінок і чоловіків очікується відповідність приписа-ним ролям, і в кожному суспільстві чоловіки і жінки мають досить узгоджені уявлення про ці очікування, незалежно від того, подоба-ються вони їм чи ні. Підростаючи, діти підлягають подальшій соціа-лізації і засвоюють поведінкові паттерни, які вважаються прийнят-ними для їх статі. По мірі того, як дитина все більше усвідомлює себе, вона починає реагувати на вплив з боку оточуючих її людей і стає носієм своєї Я-концепції, яка включає уявлення про себе як про хлопчика або дівчинку. Поступово дитина все більше усвідом-лює стать свого тіла, наявність у себе чоловічих або жіночих стате-вих органів і визначає їх як частину своєї статевої природи. Всі ці фактори приводять до розвитку первинної гендерної ідентичності.

Статеве дозрівання відбувається в пубертатному періоді. Це період життя людини, коли статеві залози починають виробляти велику кількість гормонів, що виявляється у змінах організму, у

поглибленні сексуальних почуттів і в поведінці, пов’язаній зі стат-тю. Пубертатні гормони починають формувати різні фізичні харак-теристики чоловіків і жінок. В підлітковому періоді завершується формування фундаментальних паттернів гендерної ідентичності, що дає підставу говорити про досягнення статевої зрілості індивідом і практичну завершеність формування гендерної ідентичності особи-стості. Показником гендерної зрілості є формування у індивіда со-ціально-типових гендерних рис в результаті засвоєння ними стан-дартів гендерної культури. Процес і результат набуття індивідом гендерних властивостей, які є типовими для певної статі, називається статеворольовою типізацією. Отже, гендерна зрілість означає ста-новлення гендерного типу особистості. Індивід в процесі статево-рольової типізації засвоює загальну інформацію для категоризації поведінки і ролі чоловіка і жінки, а також інформацію про форми поведінки і властивості особистості, які характерні для своєї статі. Гендерна зрілість – це не застигла сукупність раз і назавжди даних гендерних особливостей, а динамічна система, що постійно розви-вається. Особистість, вступаючи в нові зв’язки і взаємини з іншими людьми, змінюється все життя. Входження людини в нові для неї групи, прийняття нових ролей, позицій, зміна соціальних устано-вок, мотивів, потреб триває безперервно. Процес статеворольової соціалізації особистості продовжується до тих пір, поки продов-жується її спілкування, соціальне пізнання, соціальна активність. Звичайно, що в молоді роки цей процес протікає більш інтенсив-но, ніж у старших людей, що досягли певного ступеня зрілості. Зрілість – це не зупинка, а динамічна система гендерних якостей особистості, що постійно трансформується під впливом нових ви-мог. Соціальне середовище – явище динамічне. Тому результатом статеворольової соціалізації є все нові й нові гендерні властивості, яких потребує життя. А тому, розглядаючи статеворольову соціа-лізацію як процес, не можна стверджувати, що він завершується на якійсь стадії життєдіяльності індивіда. Сучасний стан транс-формації всіх сфер життя не може не впливати на зміни вимог, які пред’являються особистості. У зв’язку з цим виникає безліч про-блем, вирішення яких потребує наукового аналізу закономірнос-тей процесу статеворольової соціалізації.

Гендерна культура суспільства. Гендерні норми

Як уже було зазначено, відмінності між чоловіками і жінками обумовлені не тільки біологічним фактором, а значною мірою со-ціокультурним середовищем. Більшість наявних особливостей ста-тевої поведінки індивідів є наслідком соціально-історичних фак-торів, а саме: 1) розподілу праці в залежності від статі; 2) відмінно-стей у змісті і засобах виховання хлопчиків і дівчаток; 3) культур-них стереотипів чоловічності і жіночності; 4) диференціації чолові-чих і жіночих соціальних ролей. Перелічені соціально-історичні фактори обумовлюють зміст і функції гендерних ролей, які мають свої особливості в кожній культурі. Культура, взята в контексті історії розвитку людської статі, де всі предметні зміни корелюють з розвитком статевих властивостей індивідів, є ні що інше, як ген-дерна культура суспільства.

Гендерна культура суспільства – це система цінностей суспіль-ства, яка складає таку надіндивідуальну загальнообов’язкову поза-генетично задану програму, яка наказує індивідам відповідати пев-ним соціокультурним експектаціям відносно прийнятих для дано-го суспільства “зразків” поведінки і зовнішнього вигляду чоловічої або жіночої статі. Статеворольова соціалізація є не що інше як про-цес засвоєння особистістю стандартів, зразків поведінки, правил, цінностей, норм, вимог, очікувань, адресованих суспільством людям чоловічої й жіночої статі протягом входження особистості в соціаль-но-культурне середовище.

Гендерна культура – це така система форм і способів організації життя, без яких не існує жодне суспільство. Через певні механізми гендерної соціалізації вона формує гендерні якості індивіда, розкри-ває в певному напрямку його здібності, направляє на здійснення тих чи інших видів діяльності. Гендерна культура детермінує не тільки стиль одягу і поведінку чоловіка або жінки, але й оволодіння ними професійними знаннями. Гендерна культура включає чисельну кількість різноманітних норм, за допомогою яких культура відтво-рює, закріплює і формує статеві відмінності, регулює родинні і міжста-теві взаємини. Система гендерних норм моделює комбінацію рис чо-ловіка і жінки, що приписують певну поведінку і певні почуття членам різних гендерних статусів. Соціальні очікування інших у міжо-собистісній взаємодії постійно підтримують цю норму.

Етнографічна література змальовує надзвичайно строкату кар-тину стосовно системи гендерних норм у різних народів і в різні часи. І. Кон, аналізуючи значення і місце обрядів в гендерній куль-турі суспільства показує, що обряд ініціації чоловіків в деяких сус-пільствах спрямований на те, щоб закріпити почуття чоловічої со-лідарності. Це проявляється в груповому характері ініціації, в підго-товці підлітків до ініціації поза сім’єю, в недопущенні до участі в ній жінок. Такі правила, як показує І. Кон, виражені в 37 % чолові-чих і тільки у 7 % жіночих церемоній.

В 1935 році відома американська дослідниця Маргарет Мід ви-дала книгу “Стать і темперамент”, в якій зроблено блискучий аналіз гендерної культури різних народів. Вона проаналізувала особливості культури трьох племен Нової Гвінеї, показавши її історичність і нор-мативність. В кожному з трьох досліджуваних племен була специфі-чна для цих суспільств гендерна культура зі своєю системою гендер-них норм, зовсім різними гендерними ролями, своїми стандартами, прямо протилежними тим, що прийняті у європейських суспільствах.

Велика роль у вивченні особливостей гендерних культур різних народів належить крос-культурним дослідженням. Порівняння різних проявів гендерних особливостей у неоднакових культурних умовах дає можливість встановити мінливі і незмінні, залежні від культури психічні властивості чоловіків і жінок, окреслити межі і діапазон цієї мінливості і т.ін., – одним словом, дослідити найбільш суттєві аспекти гендерної природи людини.

Норми статеворольової поведінки у різних народів завжди відповідають особливостям їх культури і конкретному способові життя. Це видно хоча б на прикладі норм статевої сором’язливості, які мають великі відмінності як в кількісному (рівень), так і в які-сному (змістовному) відношенні. Одні народи, наприклад, закри-вають більше тіло, інші – закривають лице і т.п.

Існують суттєві відмінності гендерних культур за типом стате-вої моралі. Найбільш загальний принцип класифікації культур за типом їх статевої моралі, прийнятий в етнографічній літературі, це розподіл їх на антисексуальні типи і просексуальні типи, або репре-331

сивні (суворі) і пермісивні (терпимі). Приклад репресивної антисек-суальної моралі – мікронезійці, що заселяють острови Ян (західна частина Каролінських островів). Ці люди не вважали секс гріхом, але вірили, що статеве життя шкідливе. Негативне ставлення до сексу-альності характерне і для традиційної культури папуасів племені ма-нус (острови Адміралтейства). Тип пермісивної культури можна ба-чити на прикладі народів Полінезії, де відкрито заохочується, як в чоловіків, так і у жінок, еротизм. Виявлення сексуальності у підлітків і юнаків тут вважається нормальним і здоровим. Більшість суспільств має проміжний тип статево-сексуальної культури і це залежить від загальних властивостей стилю життя і культури народу.

Оскільки культура тісно пов’язана з продовженням роду, яке регулюється спеціальними інститутами шлюбу і сім’ї, то елементом цієї культури є ціннісно-нормативна система шлюбно-сімейних відносин, якою регулюються права і можливості для кожного ген-дерного статусу в родинному осередку. В цю систему включаються гендерний шлюбний і репродуктивний статус, пов’язаний з вико-нанням або відмовою від шлюбу, народженням дітей, родинних ро-лей, а також моделі соціально схвалюваних уявлень, що служать зміцненню сімейних структур інституту батьківства.

Велика роль майже у всіх культурах приділяється соціально-статевому контролю, який виконує функцію регулятора статевої поведінки. Ядром системи соціально-статевого контролю є заборо-ни, завдяки яким суспільство уніфікує поведінку індивідів. Крім обмежень і заборон в культурі існують позитивні накази, що вказу-ють, як можна і потрібно поводитись жінкам і чоловікам. Виконан-ня цих наказів забезпечується не стільки санкціями ззовні, скільки внутрішніми психологічними установками, включаючи почуття со-рому, провини, естетичні почуття та ін.

Виконуючи регламентуючу функцію, культура завжди залишає місце для індивідуальних і ситуативних варіацій. Одні вчинки рег-ламентуються, оцінюються як “хороші” або “погані”, “вірні” або “невірні”, інші цілком віддаються на індивідуальний розсуд, фор-мулюючи той чи інший наказ. Культура завжди передбачає які-не-будь можливості його порушення. Варіації цих порушень в різних суспільствах і сферах буття різні.

Нормативні накази неоднорідні і неоднозначні. Вони розрізня-ються в залежності від того, кому, що, ким і чому заборонено. Забо-рони, які стосуються чоловіків, можуть не поширюватись на жінок, і навпаки. Розрізняються нормативні накази для різних прошарків одного і того ж суспільства. Заборона тих чи інших вчинків не зав-жди співпадає із забороною говорити про них. Бувають відносини, які принципово не називаються, невірталізуємі стосунки; їх існу-вання загальновідоме, але про них не прийнято говорити (табу слів) або можна говорити лише натяком. В той же час існують речі, про які можна говорити, але не можна робити. Поведінкові і вербальні заборони завжди співвідносяться з певним контекстом. Так, в су-часному суспільстві не прийнято, щоб діти і батьки (підлітки і до-рослі) відкрито обговорювали один з одним свої сексуальні пробле-ми, а з однолітками це цілком допустимо.

Різна і суворість заборон: одні вчинки забороняються катего-рично (інцест), до інших же відношення амбівалентне (позашлюбні зв’язки). Відповідно, норми не тільки є різними для чоловіків і жінок (подвійний стандарт), але й суперечливими: те, що забороняється офіційно, неофіційно вважається підтвердженням вірильності, тобто заборона розповсюджується на офіційну сторону життя.

Засобом соціально-статевого контролю є суспільна думка мікросередовища, що оцінює вчинки в сфері сімейно-побутових традицій в категоріях моральної свідомості. Це виявляється в жит-тєвих поняттях “доброчесності”, “невинності”, “гідності”, “честі” і т.ін. і проявляється у спонтанних реакціях мікросередовища (сусідів, близьких людей, членів групи, дорослих членів сім’ї). Ре-акція мікросередовища як неформальна позитивна або негативна соціальна санкція є одним із основних засобів соціального конт-ролю. Можна виділити типи реакцій мікросередовища на вчинки індивідів: 1) мікросередовище доводить своє ставлення безпосе-редньо до відома самих чоловіків і жінок; 2) мікросередовище вис-ловлює своє відношення до позиції дорослих (батька і матері, діда і бабусі) у формі поради, попередження, догани, зневаги, заочного осуду, недоброзичливих пліток і т.ін. В процесі соціалізації со-ціально-статевий контроль виявляється в різних формах обмежен-ня спілкування хлопчиків і дівчаток, особливо спілкування дівча-333

ток з хлопчиками. Обмеження спілкування хлопчиків і дівчаток, яке здійснює сім’я, пов’язане з певними етнопсихологічними фак-торами, витоки яких у звичаях, традиціях.

Значну регламентуючу функцію в гендерній культурі виконує гендерна ідеологія, яка виправдовує існування гендерних статусів і різну їх оцінку в суспільстві. Виходячи з гендерної диференціації суспільства, можна стверджувати про існування таких ідеологій як маскулінізм і фемінізм, кожна з яких прагне обґрунтувати свої інте-реси і впровадити в життя.

Здебільшого ідеологію маскулінізма, яка виправдовує і уста-новлює чоловіче домінування, пов’язують з пережитком архаїчної патріархальної ідеології і традиційними гендерними стереотипами (жінкам – домашня робота, а чоловікам – суспільно-виробнича сфе-ра). Гендерна ідеологія є основою гендерної стратифікації в соціаль-ному житті суспільства. В західній соціології гендерна стратифіка-ція є обов’язковим фактором у вивченні соціальної нерівності.

На основі гендерної ідеології виникає два рухи: фемінізм і чо-ловічий рух, які особливо поширені на Заході. Особливо пошире-ним в світі є феміністичний рух, який виник в кінці XVIII сторіччя. В ХІХ ст. виник і сам термін “фемінізм”, який використовується для визначення ідеології рівноправності жінок. Л. Татл, яка видала “Ен-циклопедію фемінізму”, дає таке визначення фемініста: “Фемініст – це людина, яка не має упередженості проти інших людей з огляду на їх стать, і своїми діями сприяє політичній, економічній, духовній і сексуальній рівності жінок”.

Завдяки жіночому рухові люди зрозуміли, що жінки інколи ста-ють жертвами дискримінації. Виникло навіть таке поняття як сексизм, яким називають упереджене відношення до жінок. Прибічники сек-систських поглядів вважають жінку нижчою істотою. Разом з тим під впливом жіночого руху в поле зору суспільства потрапили також про-блеми, пов’язані зі стереотипністю чоловічої гендерної ролі.

У Північній Америці виник чоловічий рух на захист потреб і виявів почуттів чоловіків. В США з’явились чоловічі групи, які роз-роб

 

35