Главная->Соціологія->Содержание->Підприємливість як міра економічної соціалізованості особистості ринкової економіки

Соціальна психологія (частина 2)

Підприємливість як міра економічної соціалізованості особистості ринкової економіки

 

Як уже зазначалось, в кожній конкретно-історичній суспільній системі формується відповідний соціальний тип особистості. В умо-вах ринкової економіки формується підприємницький тип особистості.

Одним з перших дослідників, який створив найбільш цілісну концепцію підприємництва, був австрійський економіст Йозеф А. Шумпетер. В 1912 р. вийшла його книга “Теорія економічного розвитку”, в якій сутність підприємництва визначається його фун-кцією реалізації нововведень у виробництві, створенні нових комб-інацій факторів виробництва і запровадженні їх у економіку з ме-тою забезпечення економічного росту.

Й. Шумпетер вважає, що підприємництво допомагає розвиватись суспільству завдяки “здійсненню нових комбінацій”, основними з яких є: виготовлення нового, невідомого споживачеві блага, відкриття но-вих способів виробництва (технологій) і комерційного використання уже існуючих благ, освоєння нових ринків збуту; освоєння нових дже-рел сировини; зміни структури галузі або виробництва.

Ідеї Й. Шумпетера знайшли своє відображення у працях В.А. фон Хайєка, який теж сутність підприємництва вбачає у пошуку і вивченні нових економічних можливостей. Таких же поглядів на функцію підприємництва дотримуються Дж. Долан і Е. Лідсей. Вони вважають, що основна функція підприємництва полягає у подоланні старих сте-реотипів і меж в економіці. Отже, в основі підприємництва лежить акт відкриття нових прибуткових можливостей економічної системи.

Головною фігурою підприємництва є особистість підприємця, яка має підприємницьку силу для здійснення підприємницької діяльності. Потрібно зазначити, що в жодній країні світу не існує професії “підприємець”, не дивлячись на те, що підприємництво як заняття існує. Головна задача підприємця – об’єднати навколо себе особистісний персонал, спрямувати його зусилля на досягнення цілей підприємництва. В більшості робіт підприємництво розгля-дається з позицій діяльнісного підходу. Як і інша людська діяльність, підприємницька діяльність має певну структуру. Вона включає в себе ціль, потреби, мотиви, предмет, знання про нього; способи і за-соби досягнення цілі, а також умови діяльності. Таке розуміння структури діяльності вперше чітко сформульовано в роботах О.М. Леонтьєва, і досі підтримується як у вітчизняній, так і в за-рубіжній психології. В дослідженнях підприємницької діяльності з точки зору її структури звертається увага на те, що головною ціллю підприємницької діяльності є отримання вигоди, а “середовищем” діяльності підприємця є, за виразом відомого американського досл-ідника Ф. Найта, невизначеність. Необхідність поринати в цю не-визначеність виникає тоді, коли економічна ситуація не може бути типізованою на підставі минулого досвіду і невідомого імовірного характеру подій. Отже, людина може бути підприємцем, якщо у неї є готовність до занять такою діяльністю, яка не може гарантувати отримання на себе відповідальності за реалізацію своєї цілі.

Підприємницька ціль обумовлена такими структурними еле-ментами підприємницької діяльності, як мотиви або внутрішні спонукання до діяльності. Особливе місце в зарубіжній психо-логії приділяється мотиву досягнення. За теорією Д. Макклел-ланда індивідуальна економічна активність залежить від потре-би до досягнення успіху. Колеги вченого і сам він розробили ме-307

тодику визначення параметрів потреби до досягнення (n йч – n Ach – скорочено від англійської “потреба до досягнення”). Одна з методик – пропозиція вирішувати задачі різного ступеня склад-ності (хтось бажає вирішувати складніші, а хтось – простіші, але більше за той самий час). Ключова якість підприємця, за Мак-клелландом, це прагнення до нововведень. А тому право власності на підприємство не є принциповим, він більше спирається на ек-спертів, ніж на родичів і знайомих; переважно прагне розпочати нову справу, а не розвивати ту, що є; самоцінність грошей для нього невелика; гроші сприймає як засіб досягнення цілі.

Розвиток концепції Макклелланда здійснено в дослідженнях Дж. Аткінсона, який формалізував два психотипи, що відрізняють-ся сприйняттям успіху і поразки. Тенденція до успіху або тенден-ція до уникнення поразки є добуток мотивації, імовірність досяг-нення і стимулу. Максимум значення Т-успіху – за імовірності, близької до 50 %. Якщо у індивіда мотивація до успіху є вищою за мотивацію уникнення поразки, то він характеризується як реалі-стичний негравець, який з більшим бажанням береться за справи з імовірністю 50 на 50; удача його стимулює, у випадку послідов-них удач суб’єктивно збільшує імовірність подальшого успіху; не-вдача розчаровує; не втрачає час на марні і малоімовірні справи, але скоріше візьметься за складні справи, які потребують навичок, сам факт досягнення успіху має для нього велике значення; напо-легливий, але не упертий; удача – запорука майбутнього успіху, невдача – крах надій, тому вибирає помірний ризик.

Якщо у індивіда мотивація запобігання невдач є вищою за мо-тивацію до успіху, то він: береться тільки за надійні справи; може взятися за даремну справу, поразка в якій спеціально не засуджуєть-ся; уникає ситуації, коли його компетенція може бути порівняною з іншими; боїться соціального несхвалення, що може спричинити відмову від 100 % справи, в якій найбільш засуджується можлива невдача; справжній успіх або невдачу розглядає тільки як справжнє явище, яке не зв’язане з майбутнім.

За К. Юнгом, велика схильність до підприємництва є у екстра-вертів. Д. Майєрс вважає, що потрібен також внутрішній локус кон-тролю. Й. Шумпетер виділяє три підприємницьких мотиви. Пер-308

ший – потреба в пануванні, владі, впливові. Вона матеріалізується в накопичені підприємцями майна. Другий – прагнення перемоги, успіху у боротьбі із суперником і з самим собою. Третій мотив – радість творчості, яку дає самостійне ведення справ. Російські дос-лідники А.Д. Смірнов, В.Ф. Максимов, Д.М. Акуленок визначають такі мотиви підприємницької діяльності. По-перше, бажання виді-литись, виявити себе, задовольнити здорове честолюбство. По-дру-ге, прагнення до незалежності. По-третє, бажання принести благо суспільству. По-четверте, задовольнити особисті потреби у лідерстві. По-п’яте, виявити потреби у самовираженні, самоактуалізації. В дослідженнях українських науковців підкреслюється значення та-ких мотивів як прагнення до свободи, потреба у творчості.

Важливим елементом підприємницької діяльності є спосіб і засоби досягнення цілі. Під ними розуміють певні знання, вміння, навички а також здібності і задатки. Значна кількість дослідників дотримується думки, що навчити підприємництву неможливо. Для цієї діяльності необхідні особливі здібності, які розвиваються на основі певних вроджених анатомо-фізіологічних задатків. Такої точ-ки зору дотримуються, зокрема, дослідники Гарвардського медич-ного центру Рут Ричарда і Денніо Кінней. Вони вивчали здібності до підприємництва, які визначаються ними як “творча потенція”. Такої ж думки дотримуються Дж. Долан і Е. Лідсей, які визначають підприємництво як здібності до творчості. Мова йде не про якісь особливі підприємницькі здібності, а про рису особистості, яка є основою у забезпеченні підприємницької діяльності. Для заняття підприємницькою діяльністю особистості потрібен цілий комплекс властивостей. Й. Шумпетер вважає, що перша і основна якість підприємця – це розвинута інтуїція. Друга основна якість – це силь-на воля. Третьою якістю є розвинуте уявлення, яке допомагає при-думувати нові комбінації і знижувати ступінь невизначеності. На думку української дослідниці Н.А. Побірченко, однією з важливих якостей підприємця є комбінаторика або вміння змінити той чи інший підхід, пункт плану, використати іншу можливість, тобто зо-рієнтуватись в реальних обставинах. Підприємлива людина навіть у невдачі завжди шукає можливості, нові варіанти досягнення ба-гатства. Помилка – це спосіб навчитись і піти далі, використавши

всі попередні можливості, набувши досвіду. Існують моделі, в яких дається дуже детальний перелік особистісних рис. Наприклад, В.В. Рибалко поклав в основу своєї моделі підприємця-менеджера три виміри: соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та ге-нетичний. Модель складається з п’яти етапів і до неї входять 307 якостей особистості. Генетичний рівень представлено в цій класи-фікації високим рівнем розвитку якостей та здібностей, який відпо-відає вимогам ефективної реалізації професійної управлінської діяльності досвідчених менеджерів. Діяльнісний вимір включає ди-ференціацію 50 здатностей та 250 конкретних здібностей за такими компонентами: потребово-мотиваційний, інформаційно-пізнаваль-ний, цільоутворюючий, результативний, емоційно-почуттєвий. Соц-іально-психолого-індивідуальний вимір має 7 груп (підструктур) особистості, які узагальнюють 50 здатностей: ділове спілкування, ділова спрямованість; характерологічні риси особистості; само-свідомість; діловий досвід; професійна компетентність; якості інте-лектуальних, творчих, психічних процесів; психологічні властивості. Різні дослідники, аналізуючи систему психологічних рис в мо-делях особистості підприємця, виділяють різні домінуючі якості. Американські дослідники Р. Хізрич і М. Пітерс вважають, що лю-дей, які мають особливі вроджені задатки можна навчити необхід-них для бізнесу вмінь. Вони виділяють 14 умінь і знань, які є найбільш важливими для підприємницької діяльності, а саме.

-          Ясне розуміння підприємництва.

-          Відділення фактів від міфів.

-          Уміння давати виважені оцінки.

-          Уміння знаходити нестандартні рішення.

-          Уміння поводитись і приймати ріше ння в умовах не визна ченості.

-          Уміння виробляти нові комерційні ідеї.

-          Уміння оцінювати перспективність нових ідей.

-          Знання, які є необхідними для створення нової справи.

-          Уміння оцінювати зовнішню ситуацію.

-          Уміння оцінювати дії з точки зору етики і моралі.

-          Уміння укладати угоди, встановлювати контакти, вести пе-реговори.

-          Уміння отримувати належне.

Оскільки більшість з цих перерахованих умінь може сформу-ватись на основі вроджених задатків, то це говорить про необхідність відбору на курси підприємців. При цьому залишається невиріше-ною проблема визначення задатків. В літературі є дані про те, що 11% населення народжується з задатками до підприємництва.

Цікаве дослідження з проблеми оволодіння учнями професія-ми підприємницької сфери проведено в Україні Н.А. Побірченко. На основі експерименту нею було визначено критерії особистісної готовності учнів до професійної діяльності в сфері підприємницт-ва; розроблено моделі розвитку підприємливості як якості особис-тості майбутнього бізнесмена. Дослідниця розробила психодіагно-стичну методику для виявлення в учнів схильності до праці в бізнесі.

Окрім спеціальних здібностей і певної мотивації для здійснення підприємницької діяльності важливим є створення сприятливих умов для її розвитку. Йдеться про створення режиму сприяння підприєм-ництву. Визначення такого режиму – це спеціальна тема, яка торкаєть-ся не тільки теорії, але й практики. Слід, однак, зауважити, що його умови визначаються багатьма складовими, серед яких соціально-пси-хологічні фактори займають не останнє місце. Скажімо тільки, яку важливу роль в цьому відіграє використання засобів масової комуні-кації, за допомогою яких створюється соціальна атмосфера, що фор-мує сприятливу для бізнесменів суспільну думку.

Отже, з аналізу досліджень підприємництва можна зробити висновок, що підприємництво – це системна характеристика діяль-ності, в якій підприємливість є системоутворюючим фактором. Якщо розглядати підприємливість як комплекс якостей, що забез-печують здатність досягнення конкретних цілей в господарській, соціальній або інших сферах суспільного життя за рахунок своєї ініціативи, винахідливості, самостійності, нестандартних рішень, готовності до ризику і відповідальності за результати, то не існує чітко розмежованих груп людей: підприємців і непідприємців. Відмінності між людьми полягають в тім, як багато підприємниць-кої активності вони виявляють, а також в тому рівні підприємли-вості, яка втілена в цій активності. Якщо займати таку позицію відносно моделі підприємницької діяльності, то є правомірним ба-чити в ній втілення соціального типу особистості ринкової економ-311

іки. Така модель виконуватиме функцію, по-перше, професійної орієнтації індивідів – порівняння власних параметрів з параметра-ми типової моделі. Їх близькість може сприяти прагненням людини займатись підприємництвом. По-друге, створення моделі типового підприємця потрібно для отримання уявлень про психічні особли-вості сучасного вітчизняного підприємця. Така інформація допома-гатиме у визначенні факторів та умов соціалізації особистості підприємця, організації підприємництва як соціально-психологіч-ного явища в соціально-економічному, духовному і власне культур-ному середовищі.

 

 

30